Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

6.10. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму в країнах Азії та Африки

Після Другої світової війни розпочався розпад колоніальної системи. Це стало результатом поразки у війні Італії та Японії, які втратили свої колоніальні володіння, і ослаблення колоніальних володінь Великої Бри­танії, Франції, Голландії, Бельгії. В колоніях під час війни прискорено розви­валася економіка, зростала чисельність національної буржуазії та інтелі­генції, розвивався національно-визвольний рух, створювались політичні орга­нізації, національні збройні сили. Розпад колоніальних імперій розпочався на Азіатському континенті. 1945 р. була проголошена незалежність Індо­незії та В'єтнаму, народам яких прийшлося зі зброєю в руках відстою­вати свою свободу (індонезійцям проти Голландії до 1950 р., в'єтнамцям

проти Франції до 1954 р.). 1946 р. після виведення французьких військ фактично незалежними стали Сирія та Ліван. У цьому ж році незалеж­ною стала Іорданія. 1947 р. Англія змушена була прийняти Акт про незалежність Індії. Країна була поділена на дві держави-домініони — Індію та Пакистан. На початку 1950 р. Індія була проголошена респуб­лікою. Спроби Англії відновити колоніальне правління в Бірмі, народ якої 1945 р. визволився з-під японської окупації, наштовхнулися на рішучий опір бірманців. 1948 р. Бірма стала незалежною республікою. В цьому ж році звільнився від колоніальної залежності Цейлон, проголошено ство­рення двох корейських держав та держави Ізраїль.

У 50-ті рр. настав новий етап розпаду колоніальної системи. В Єгипті розгорнувся широкий визвольний рух проти англійського панування і ви­ведення англійських військ. 1952 р. національно-визвольна боротьба єги­петського народу перейшла в завершальний етап. Посилилася партизанська боротьба проти проанглійської монархії. В липні 1952 р. організація "Вільні офіцери" на чолі з Насером, підтримана усією єгипетською армією, здійснила переворот. Королівська влада й англійське панування були повалені. 1953 р. Єгипет був проголошений республікою. Протягом 50-х років здобули незалежність Лівія, Марокко, Туніс, Судан.

У подальшому процес розпаду колоніального панування різко прискорив­ся. 1960 р. увійшов в історію як рік Африки: на континенті виникли 17 нових країн (Гана, Габон, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Сенегал, Сомалі, Того, Центральна Африканська республіка, Чад, Нігер, Конго, Заїр, Нігерія, Кот-д'Івуар). У 60-ті роки фактично перестала існувати Британська колоніальна імперія, розпадалися рештки Французької колоні­альної імперії. Найбільш запеклу боротьбу проти французьких колоніза­торів вів народ Алжиру, який повстав 1954 р. Лише у березні 1962 р. Франція припинила воєнні дії і після референдуму визнала незалежність Алжиру. 1974 р. внаслідок перемоги революції в Португалії розпалася Португальська колоніальна імперія. Останньою країною, що здобула незалеж­ність, була Намібія, котру окупував расистський режим Південно-Афри-канської республіки. 1989 р. війська ПАР були виведені з країни і 1990 р. Намібія була проголошена незалежною державою.

"Холодна війна" давала визвольним рухам можливість маневру між наддержавами — СРСР і США, певною мірою сприяла краху колоніалізму. Однак здобувши незалежність, країни, що визволилися, намагалися уникати політики беззаперечного прямування за наддержавами. Вони об'єдналися в Рух неприєднання. Учасники цього руху проголосили проведення не­залежної зовнішньої політики, підтримку національно-визвольного руху, не­участь у багатосторонніх військових блоках та союзах; вони відстоювали інтереси миру, брали участь у боротьбі за подолання напруженості, за вирі­шення конфліктів шляхом переговорів. Рух неприєднання значно зріс чисельно: якщо у його першій конференції (1961 р.) брало участь 29 країн,

то в дев'ятій (1989 р.) — 102. Велику роль ці країни відіграють у діяль­ності ООН.

Здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали незалеж­ними в економічному відношенні. Колишні метрополії та інші промислове розвинені країни Заходу продовжували визначати ціни на сировину і про­довольчі товари в колишніх колоніях. Залежність молодих країн була те­пер результатом не політичного тиску, а відсталості. Країни Азії, Африки, Латинської Америки залишалися аграрно-сировинними; вони залежали від поставок машин і знарядь, від припливу зовнішніх фінансових коштів. Ця відсталість закріплювалася пануванням традиційних підвалин життя, не­письменністю більшої частини населення, нерозвиненістю комунікацій і засобів зв'язку. Частина країн у пошуках шляхів подолання своєї відста­лості звернулась до досвіду СРСР і стала на шлях соціалістичної орієн­тації (Ефіопія, Ємен, Алжир, Мозамбік, Ангола, Камбоджа та ін.). За прикла­дом СРСР у цих країнах склався значний державний сектор, були прове­дені аграрні перетворення, встановлені авторитарні режими. Але опір опо­зиції, підтримуваної Заходом, економічна слабкість СРСР, неефективність державного регулювання призвели до того, що в 80-ті роки країни соціаліс­тичної орієнтації опинились у глибокій кризі. Прорадянські режими були повалені або трансформувалися в прихильників ринкової економіки.

Однак більшість країн "третього світу" (цей термін визначав відмінність розвитку молодих країн від Сходу і Заходу) пішли шляхом капіталістично­го розвитку. За допомогою країн Заходу в них склалася ринкова економіч­на система, утвердився плюралізм у формах власності. Найбільш динаміч­но і в соціальному, і в економічному, і в політичному відношеннях розви­валися "нові індустріальні країни" (спочатку Гонконг, Сінгапур, Тай­вань, Південна Корея, згодом — Індонезія, Малайзія, Філіппіни). Використо­вуючи іноземний капітал і технології, величезні трудові ресурси на місцях, вони змогли створити розвинуту обробну промисловість, що працює пере­важно на експорт і успішно конкурує на ринках Заходу. Відносно розвину­тими є й країни Латинської Америки, в більшості вони вже індустріально-аграрні. Найменш розвинутими в усіх аспектах залишаються країни Тро­пічної .і Південної Африки, деякі країни Південної і Південно-Східної Азії. Тут зростання виробництва значно відстає від приросту чисельності населення. Голод, злидні, масові епідемії і захворювання — все це стало постійним супутником африканських країн. У вирішенні усіх цих про­блем країни, що визволилися, шукають кожна свій шлях розвитку. Але без допомоги світового співтовариства, без участі країн багатого Заходу гострі проблеми відсталості не будуть розв'язані.
Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+