6.14. Кінець сталінщини (1945-1953)

Радянський народ, який переніс неймовірний тягар воєнного часу, за­знав труднощів економічного розвитку, природно сподівався на позитивні зміни в суспільстві, пом'якшення політичного режиму. Як і в попередні роки, у більшості людей ці сподівання були пов'язані з ім'ям Сталіна. Хоча війна піддала суворому випробуванню тоталітарне мислення, перебуваючи між її страшними жорнами, люди стали відкривати для себе, що можуть самостійно керувати собою, в них похитнулася сила ідеологічних містифі­кацій влади. Проте, як показали повоєнні роки, увага керівників держави і партії була спрямована не стільки на демократизацію суспільства і пошуки ефективних шляхів піднесення економіки, скільки на пошуки конкретних "винуватців" її незадовільного розвитку.

Авторитет Сталіна підтримувався всією системою командно-адміністра­тивного ідеологічного апарату. За його дорученням розробляли проект нової Конституції і програми КПРС, які передбачали деяку демократиза­цію партії та держави. Проте сподіванням людей не судилося здійснитися. Більше того, беручи до уваги, що значна частина радянських громадян вба­чала в США і Англії не лише вартий наслідування приклад, а й пов'язувала з ними надії на підтримку змін у радянській системі в бік демократизації, Сталіну необхідно було терміново створити з вчорашніх союзників по­стать нового ворога. А з тих людей, які дивляться в їхній бік, — "ворогів народу". Звичайно, без конфронтації зробити це було неможливо.

Цілеспрямована кампанія розпочинається в перші післявоєнні дні. На одній з нарад Сталіна маршал С.М. Будьонний визнав за помилку те, що Червона Армія зупинилася на Ельбі і не рухалася далі на Захід. Міліта­ристські настрої панували не лише серед військових. Саме на ці настрої і розраховував Сталін. Придушувалася опозиція в країнах Східної Європи, під егідою радянських військ у Північному Ірані були створені дві авто­номії, висунуті територіальні претензії Туреччині, Компартія Китаю поси­лила боротьбу проти гомінданівського уряду.

Все це примусило лідера Англії У. Черчілля 5 березня 1946 р. в м. Фул-тоні заявити, що Заходу необхідні зусилля, щоб зупинити поширення ра­дянських сил і доктрин. Звичайно, Захід мав свої інтереси і цілі в плані розподілу післявоєнного геополітичного простору. Сталін назвав Черчіл­ля "підбурювачем війни". Поступово набирає темпів "холодна війна", в початку якої однаково винні дві сторони.

"Холодна війна" не лише ускладнила виконання планів відбудови на­родного господарства. На її тлі простіше було робити внутрішню політику більш жорсткою. Це стосувалося широких мас людей, творчої і технічної інтелігенції, окремих народів, партійних і державних діячів, навіть безпосе­реднього оточення Сталіна.

Адміністративно-карні заходи застосовувалися до людей, які пройшли полон і німецькі табори, були інтерновані до Німеччини і її союзників,

перебували на окупованій території, їх налічувалися мільйони. Практично всі вони пройшли через сито адміністративно-карних органів, їх чекали смертна кара, тюрми, табори, великі будівлі комунізму, переселення до Си­біру, адміністративний нагляд тощо.

Із своїх історичних земель були виселені кримські татари, інгуші, че­ченці, карачаївці, німці та інші народи. В Західній Україні з так званих баз Української повстанської армії до Сибіру в 1946—1949 рр. було депорто­вано близько 500 тис. чоловік. Із маленької Литви під час колективізації в травні—липні 1948 р. було виселено приблизно 70 тис. чоловік.

У 1946—1948 рр. керівництво КПРС здійснило наступ на творчу інтелігенцію. Були прийняті рішення щодо редакцій ряду журналів, кінофільмів, репертуару драматичних театрів, в яких відомі письменники і поети, драматурги і композитори звинувачувалися в антирадянщині і пла­зуванні перед Заходом.

Вже 1946 р. Сталін розпочинає багатоходову комбінацію проти свого оточення. Мабуть, першим в цю комбінацію попадає його перший заступ­ник з оборонного відомства, герой минулої війни маршал Г.К. Жуков, якого звільняють з усіх посад і призначають на посаду командувача одного з військових округів (маршала!), а пізніше виводять зі складу ЦК партії. Ще 1 травня 1946 р. Г.М. Маленков підіймається третім на Ленінський мавзо­лей, слідом за Сталіним і Берією, а 4 травня Сталін звільняє його від обов'язків секретаря ЦК.

З квітня 1947 р. працівникам МДБ і МВС нав'язується думка, що якщо США стали тепер нашими потенційними противниками, а євреї там відіграють провідну роль в економіці і політиці, то і їхніх радянських союз­ників необхідно розглядати як потенційних шпигунів. На цій основі спо­чатку вбивають голову Єврейського антифашистського комітету, а потім здійснюють огульні арешти його активістів. Виникає так звана "ленінград­ська справа", в якій звинувачують 0.0. Родіонова (голова Ради Міністрів РРФСР) у неправильній розстановці кадрів у Ленінграді (раніше він пра­цював там). У зв'язку з вищеназваними фактами з посади міністра інозем­них справ звільняється В.М. Молотов (дружина — єврейка), з посади міністра зовнішньої торгівлі — А.І. Мікоян (сват Кузнецова). Одночасно фабрикується справа проти голови Держплану СРСР, відомого вченого-економіста М.О. Вознесенського.

Влітку 1951 р. Сталін ліквідує вище керівництво Міністерства дер­жавної безпеки на чолі з В.С. Абакумовим. Безпосереднім наслідком цьо­го стала нова справа про так звану Мінгрелську націоналістичну організа­цію, яка начебто ставила метою ліквідацію радянської влади в Грузії.

1952—1953 рр. була порушена "справа лікарів", які обслуговували Сталіна і його найближче оточення, їх звинуватили в належності до шпи­гунської організації і в намірі здійснити терористичні акти проти держав­них та партійних діячів. "Справа лікарів" тісно пов'язувалася з євреями-

шпигунами, адже з восьми заарештованих відомих кремлівських лікарів шість були євреями. Вони немов діяли за завданням міжнародної єврей­ської буржуазно-націоналістичної організації ДЖОЙНТ, створеної амери­канською розвідкою. На середину березня 1953 р. готувався грандіозний судовий процес, який мав завершитися смертельними вироками і публіч­ними стратами. Слідом за цим мала відбутися масова депортація євреїв, для чого за завданням Сталіна Міністерство оборони готувало значні вій­ськові ешелони.

В останній час свого життя у Сталіна посилився склероз мозкових артерій, що супроводжувалося порушенням ряду функцій його нервової системи. Його сердитість переростає в злість, підозрюваність стає настільки хворобливою, що переходить в манію переслідування. Це у свою чергу накладалося на давню загублену орієнтацію особистості, коли людина не відрізняє хороше від поганого, нормальне від шкідливого, товариша від ворога.

28 лютого 1953 р. у Сталіна на підмосковній дачі Кунцево відбулася чергова застольна, після якої він кілька днів не давав про себе знати.

2 березня охорона повідомила в Кремль: "Не виходить, не телефонує, не відповідає". Коли на дачу з'явилися члени Політбюро, Сталін один поми­рав у своїй кімнаті. 5 березня лікарі констатували смерть.

Тридцять років Сталін керував величезною країною, в якій прово­дився перший у світі соціалістичний експеримент. За цей час країна пройшла індустріалізацію, насильницьку колективізацію, хвилі масо­вого терору, руйнуючу війну і перетворилася в одну з двох наддержав

3 атомною зброєю, які тримали в руках долі світу. СРСР володів найбільшою сухопутною армією світу і посів друге місце після США за промисловістю, що вдалося досягти завдяки тотальній системі управління. Проте в умова-х цієї системи виникла глибока суперечність між необхідністю змін у соціально-політичній і економічній сферах і нездатністю державного апарату усвідомити і здійснити ці зміни.