6.18. Угоди про створення Співдружності незалежних держав

Розпад СРСР не можна віднести ні до реформаторської політики Гор­бачева, ні до наслідків наради трьох президентів у Білорусі. Він став результатом суми суб'єктивних і об'єктивних факторів. Звичайно, полі­тичний вибір трьох президентів значно прискорив розпад Союзу. Очевид­но і те, Ідо Горбачев не мав продуманої і вивіреної національної політики, він кидався із однієї сторони в іншу, не знав "скільки" суверенітету треба дати республікам, щоб зберегти Союз. Але все одно стояло запитання: як довго триматиметься радянська імперія?

Світовий досвід переконливо свідчить, що всі імперії трималися тільки в умовах тоталітарних деспотичних режимів. Істина полягає в тому, що імперії і широкі політичні свободи несумісні і це — головне, що лежало в основі розпаду СРСР. Поряд з проголошенням на нараді в Білорусі про об'єктивний процес виходу республік із складу СРСР у заяві трьох керів­ників говорилося про створення Співдружності незалежних держав у складі Білорусі, Росії і України. Ця співдружність проголошувалась відкри­тою для приєднання всіх держав — членів Союзу РСР, а також для інших держав, які поділяють її цілі і принципи.

Казахстан і центральноазіатські республіки через кілька днів виявили готовність приєднатися до Співдружності. Горбачев, хоча і був незадово-лений процесом розпаду СРСР, заявив про участь у процесі формування нового міжнародного альянсу. Проте на наступну зустріч одинадцяти керівників республік СРСР в Алмати (21 грудня) його навіть не запро­сили. Фактично він був уже президентом без країни. Тепер уже одинад­цять незалежних держав проголосили про створення Співдружності пере­важно з координаційними функціями, без будь-яких виконавчих, законодав­чих чи судових інституцій і повноважень. Алматинська декларація прого­лошувала про принципи існування СНД. Під декларацією були відсутні підписи Грузії, Литви, Латвії і Естонії, які вважали взагалі незаконними своє включення до Союзу і не бажали брати участь у будь-яких альянсах. За цих умов Горбачев вимушений був добровільно скласти повноважен­ня Президента СРСР. Учасники алматинської зустрічі, які поставили свої підписи під декларацією, доводили, що розпуск Союзу і створення альянсу, незалежних держав стали єдино можливим виходом із політичного тупика.

На перших порах центральне місце у взаємовідносинах учасників СНД займали питання, пов'язані з поділом майна СРСР, встановленням кор­донів між країнами, які вводили власні валюти. Встановлювались умови транспортування вантажів по територіях держав — учасниць СНД. Між­народні відносини Росії і нових незалежних держав складалися із знач-' ним тертям і конфліктами. В Росії, в тому числі і у вищих ешелонах влади, існують і активно діють імперські сили. Прихильники відновлення СРСР у тій чи іншій формі діють і в нових незалежних державах. Гострі

дискусії велись між Україною і Росією із-за поділу Чорноморського флоту і володінням Кримським півостровом. Гострі конфлікти мали місце між Росією і урядами прибалтійських держав із-за невирішеності територіаль­них питань. Гостро стоїть питання про статус і становище російськомов­ного населення поза межами Росії, яке остання нерідко бере під захист, порушуючи суверенітет нових незалежних держав. Економічні і стратегічні інтереси Росії в Таджикистані і Молдові стали причинами її участі в збройних конфліктах у цих регіонах.

Разом з тим російський уряд насамперед постійно намагався зберегти тісні зв'язки з колишніми республіками в рамках СНД і створити якісь наддержавні органи. За його ініціативою з центром у Москві був створений Міждержавний комітет СНД. Шість держав (Росія, Білорусь, Казах­стан та ін.) підписали договір про колективну безпеку. Розроблений і затверджений статут Співдружності. Проте ці організації і документи не змогли забезпечити дієвість СНД, яке не являє собою єдиної оформленої організації.

Більшість нових незалежних держав виступають за плідні двосторонні відносини, хоча розпад СРСР значно зруйнував традиційні економічні зв'яз­ки на його території. Найбільш показові зв'язки мають Росія і Білорусь, а президент останньої прагне об'єднання двох країн. Така політика має про­тивників і прихильників як з однієї, так із другої сторони. Одним словом, процес становлення взаємовідносин між новими незалежними державами, особливо між ними і Росією, є непростим. Ніякі формально створені над­державні інституції не зможуть вирішити складних питань цих взаємовід­носин. В останні роки швидкими темпами відбувається політична і еконо­мічна інтеграція Росії і Білорусі, яка привела до створення союзу двох дер­жав. Політики цих держав сподіваються «а приєднання до союзу України і Казахстану.