Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2. Класифікація резервів підвищення ефективності використання трудового потенціалу

6.2. Класифікація резервів підвищення ефективності використання трудового потенціалу

Резерви підвищення ефективності використання трудового по­тенціалу формуються у результаті дії багатьох взаємопов’язаних чинників, що являють собою систему матеріально-технічних, орга­нізаційних, соціально-економічних та інших умов, які визнача­ють рівень використання робочої сили прямо чи опосередково. Тож для дослідження шляхів формування працезберігаючих мож­ливостей резервів і розробки механізмів їх використання слід мати класифікацію резервів (рис. 6.2.1).

Коли врахувати усі особливості утворення, виявлення та використання резервів, то їх можна згрупувати та такими озна­ками:

за місцем утворення: регіон, підприємство, структурний підрозділ;

за часом виникнення та використання: оперативні, поточні, перспективні (стратегічні);

за часом дії: постійні, короткочасні;

за можливістю виявлення: поверхневі (явні), глибинні (приховані);

за формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні;

за мірою впливу на процес виробництва: інтенсивні, екстенсивні;

за внесеними капіталовкладеннями: інвестиційні чи капіталоємкі, безінвестиційні чи некапіталоємкі;

за проявом у процесі виробництва: реальні, потенційні;

за зв’язком із виробництвом: внутрішньовиробничі, поза виробничі.

Резерви, як правило, обмежені фазою виробництва. Але значна їх частина утворюється поза виробництвом. Без обліку територіальних чинників їх формування неможливо максимально використати поверхневі резерви. Тож резерви групуються за місцем їх утворення на регіональні підприємства та їх структурних підрозділів.

Оскільки повне використання резервів пов’язане з чинником часу, особливе значення має розподіл їх на групи за часом утворення та використання — на оперативні, поточні, перспективні (стратегічні).

Рис. 6.2.1. Класифікація резервів підвищення
ефективності використання трудового потенціалу

Оперативні резерви — це потенційні можливості вдосконалення процесу залучення до виробництва трудових ресурсів, дозволяючи перебороти відхили у ході їх використання від норми та нормативів і безперервно проводити у стан, відповідний оптимальному. У часи оперативних резервів, обмежених проміжком технологічних операцій, змін, доби, декад, їх реалізація не потребує будь-яких капіталовкладень.

Поточні резерви — це резерви, що протягом звітного періоду виникають під впливом можливостей удосконалення організації праці, ефективнішого використання наявного обладнання, вдосконалення технології, зниження трудомісткості продукції. Вони використовуються протягом місяця, кварталу, року та не потребують значних капіталовкладень.

Перспективні резерви для свого використання потребують значних проміжків часу і матеріальних витрат. Вони пов’язані із запровадженням нових досягнень науки і техніки, передового досвіду, реконструкцією підприємств. Поточні та перспективні резерви органічно взаємозв’язані, оскільки в міру реалізації довгострокових проектів перспективні резерви переходять до кате­горії поточних.

Поширений у практиці господарювання поділ резервів за можливістю виявлення на поверхневі та глибинні.

До поверхневих або наявних відносять невикористані в даний період можливості у відповідних ланках виробництва. У більшості випадків вони пов’язані з можливостями запровадження у вироб­ництво створеної техніки і відпрацьованої технології, випробува­ної з одержанням ефекту на інших підприємствах організації ви­робництва та праці. Використання поверхневих резервів не потре­бує тривалих проміжків часу і значних фінансових витрат.

Глибинні резерви — різноманітні. Переважно вони полягають у проектах нової техніки, новітньої технології, науково-технічних відкриттях і т. ін.

Залежно від форм впливу на ефективність виробництва резерви поділяються на прямі та побічні. Прямі резерви безпосередньо впливають на ефективність виробництва, а побічні — виконують ту саму функцію опосередковано.

Окрім того, за мірою впливу на процес виробництва резерви до­цільно поділяти на інтенсивні й екстенсивні. Інтенсивні можливості пов’язані з підвищенням продуктивності технологічного устаткування, сукупності підвищення професійних, фізичних та духовних здібностей людини тощо. Екстенсивні резерви являють собою можливості підвищення ефективності сукупної тривалості роботи працівників. Використання екстенсивних резервів пов’яза­не з розширенням кількісного складу виробничого персоналу, уста­новлення додаткового устаткування. Чітко розподілити екстенсивні та інтенсивні резерви важко. Але слід пам’ятати, що інтенсивні резерви мають якісний характер, а екстенсивні — кількісний.

З метою вибору варіантів капіталовкладень резерви поділяються на інвестиційні та безінвестиційні.

Інвестиційні резерви потребують суттєвих капіталовкладень і пов’язані із запровадженням таких дій, що призведуть до піднесення продуктивності роботи працівників через удосконалення технології, устаткування, умов праці і т. ін.

Безінвестиційні резерви закладені у виведення з виробництва зайвого устаткування, ущільнення робочого часу тощо.

За проявом у процесі виробництва резерви поділяються на реальні та потенційні. Резерви, які можливо використати в даний час за неявних виробничих ресурсів, являють собою реальні можливості підвищення ефективності використання робочої сили. Потенційні резерви — це наявні можливості, які використовуються у звітному періоді.

Наукове та практичне значення має поділ резервів за зв’язками з виробництвом на внутрішньовиробничі і позавиробничі. Перші пов’язані з невикористаними технічними, технологічними, організаційно-технічними та соціальними можливостями піднесення ефективності праці. Позавиробничі резерви формуються за межами виробництва, але максимально виявляються безпосередньо у виробництві. Вони пов’язані з необхідністю зміни загальноосвітньої та спеціальної підготовки працівників, структури зайнятості, мобільності населення, трудової і виробничої активності.