Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2. Міжнародна трудова міграція

Залежно від мети, переміщення людей у міжнаціональному  територіальному просторі можна назвати міжнародною міграцією населення, трудовою міграцією, навчальною міграцією, оздоровчою міграцією, міжнародним туризмом, а також транзитними, службовими та приватними переміщеннями.

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн (США, Канада, Австралія) складається з нащадків колишніх емігрантів. Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими. Поняття «міжнародний туризм», «транзитне, службове та приватне переміщення» відрізняються зміною місця знаходження громадян будь-якої країни з відповідною метою.

Відмінність понять «міграція населення» і «трудова міграція» також полягає в основній меті. Якщо міграція населення — це пере­міщення людей (сімей) у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання, то міграція трудових ресурсів — це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання. Міжнародну трудову міграцію можна також розглядати як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Щоправда, досить часто обидва ці процеси збігаються, оскіль­ки обидві основні цілі накладаються. Отже, відмінність між ними досить умовна. Пояснюється це тим, що, якими б не були первісні мотиви міграцій, останні є явищем передусім економічним, зумовленим пошуком нового робочого місця. До того ж зауважимо, що в складі мігрантів, які змінюють місце проживання (стаціонарна міграція), 75 — 90 % населення перебуває в працездатному віці, тобто трудовий мотив у них є дещо завуальованим. Отже, міграція населення має також трудовий характер і є фактором формування пропозиції робочої сили на міжнародному, національному та регіональних ринках праці (Петрова Т. П. Концепція державної міграційної політики: цільова орієнтація і основні напрямки. — К.: НЦЗРП, 1996. — С. 8).

Основні причини виникнення та існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країн-донорів:

велика густота населення, що може пояснюватись, зокрема,
демографічним бумом в деяких країнах (наприклад, в Індії, Китаї, Нігерії);

масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом (є фактором створення техніки, що потребує менше обслуговуючого персоналу), закриттям добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів, недостатньо виваженою соціальною політикою деяких держав, змінами в потребах тієї чи іншої продукції, на якій спеціалізується країна. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і в малорозвинених країнах, що нерідко збігається. Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і Центральна Африка, північна частина Латинської Америки. Водночас у деяких розвинених країнах настає насиченість економіки «білими комірцями», а тому вони стають безробітними;

низький життєвий рівень і порівняно низька заробітна плата. Водночас у розвинених країнах залишається все менше бажаючих виконувати важку малокваліфіковану «чорну роботу», а тому з’явля­ються вільні місця для її виконання;

виробнича необхідність (для спеціалістів, які працюють у країнах, що розвиваються);

б) з боку країн-реципієнтів:

потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі. У деяких розвинених країнах збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках, які можуть працювати, наприклад, із складною електронною технікою. При цьому відповідно збільшу­ється кількість людей, потреба в професії яких спадає;

потреба в додатковій дешевій (для малокваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;

порівняно висока заробітна плата.

Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, найбільш суттєвими є:

висока швидкість розповсюдження інформації;

швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;

розвиток засобів комунікації.

Міжнародна трудова міграція відрізняється від міжнародної міграції населення не лише метою, як вже зазначалося, а й тим, що має, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Зворотна міжнародна трудова міграція за періодичністю переміщень має п’ять видів: довгострокова (тривалість кілька років); короткострокова (тривалість від трьох місяців до одного року); сезонна (тривалість до трьох місяців); вахтова (тривалість до одного місяця); маятникова (щоденна).

За рівнем кваліфікації міжнародну трудову міграцію ділять на міграцію кваліфікованих працівників, серед яких виокремлюється процес «відпливу умів», і міграцію некваліфікованої робо-
чої сили.

Залежно від мотивів чи бажання міграцію населення поді­ляють на добровільну і примусову (наприклад, міграція біженців у зв’язку з техногенними катастрофами).

За ступенем легальності виокремлюють легальну та нелегальну трудову міграцію.

Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:

відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації;

юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством;

складний або суперечливий характер процедури легалізації;

попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.

Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресур­сів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки. Насамперед, виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, крім того, відсутній профспілковий захист іммігрантів тощо.

Міжнародна трудова міграція дає змогу країні — імпортеру трудових ресурсів економити кошти на підготовці спеціалістів, знижувати витрати на виробництво за рахунок використання дешевої робочої сили, як правило молодої.

Країна — експортер трудових ресурсів виграє від трудової міграції, оскільки:

експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, як правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші. До таких країн належать: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина;

ослаблюється проблема безробіття;

ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів.

Виграє від міжнародної трудової міграції все світове господарство, оскільки переливання трудових ресурсів поліпшує їхнє використання, що, в свою чергу, сприяє зростанню світового сукупного продукту.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн — імпортерів трудових ресурсів відносять:

виникнення додаткових проблем, пов’язаних із соціальним захис­том іммігрантів;

поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни — імпортера трудових ресурсів;

відплив національної валюти за кордон у вигляді переказів;

втрата висококваліфікованих спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто після повернення мігрантів на батьківщину.

Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн — експортерів трудових ресурсів:

втрата класних спеціалістів (проблема «відпливу умів»);

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціа­лістів;

необхідність пошуку шляхів захисту своїх громадян-мігрантів від дискримінації, особливо щодо нелегальних емігрантів, а також від фізичної та іншої небезпеки, що загрожує їм;

певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають до певної міри можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо спеціалістів.

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійсню­ється на основі національних міграційних політик. У багатьох розвинених країнах створено чітку систему імміграційного захисту своїх кордонів, яка працює за принципом визначення корисності для держави зовнішніх міграційних потоків, і залучення до країни, в разі потреби, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування. Як частина національної міграційної політики вона покликана надійно захищати внутрішній ринок праці, а також створювати засади соціально-правового захисту трудящих-емігрантів.

Головною метою державної міграційної політики має бути сприяння забезпеченню безпеки країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту трудящих.

В Україні державна міграційна політика тільки формується. Вона базується на основоположних державних нормативно-пра­вових документах і міжнародних правових актах, таких як Закони України «Про громадянство України», «Про правовий статус іно­земців», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про біженців», «Про зайнятість населення», «Про під­приємництво», «Про адміністративні правопорушення»; «Про рати­фікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»; Угода між урядом Росії і України про співробітництво прикордонних областей, двосторонні угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своєї країни; Міжнародна Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей.

Розрізняють міжнародне адміністративно-правове та економічне регулювання міграційних процесів.

Адміністративно-правове регулювання міжнародної трудової міграції передбачає:

встановлення правових норм, які згладжують спірні моменти даного процесу;

встановлення міграційних квот;

встановлення меж можливостей мігрування (наприклад, кримінальних норм).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів передбачає:

установлення митних внесків чи бар’єрів;

установлення відповідних візових ставок;

регулювання заробітної плати мігрантів;

запровадження різних штрафних ставок.

Розрізняють одно-, дво- і багатостороннє міжнародне регулювання. Одностороннє міжнародне регулювання — це державне регулювання міграційних процесів виходячи з власних інтересів і без обов’язкового узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання — це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод. Філіппіни, наприклад, мають двосторонні угоди з питань міграції з 25-ма країнами. У цьому разі це одна з найефективніших форм регулювання. Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами — це регулювання, що базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загально­світовому рівні, а також на домовленостях, які приймаються в межах окремих інтеграційних угруповань.

Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами міграції населення, є Міжнародна організація з питань міграції. МОМ було створено в 1951 р. як Міжурядовий комітет з питань європейської міграції, а потім перейменовано в 1980 р. у Міжурядовий комітет з питань міграції, а в 1987 р. — на Міжнародну організацію з питань міграції.

Метою МОМ є забезпечення в усьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг. Для досягнення зазначеної мети перед МОМ поставлено такі завдання:

управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням специфічних потреб країн еміграції та імміграції;

переміщення кваліфікованих людських ресурсів, спрямоване на економічний, соціальний і культурний розвиток країн-реци­пієнтів;

організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину;

здійснення ролі міжнародного форуму, на якому держави-учасниці та інші партнери обговорюють нагромаджений досвід, обмінюються поглядами, розроблюють заходи і сприяють співро­бітництву і координації зусиль у галузі міграції. Визнаючи фундаментальний принцип свободи переміщення осіб і необхідності тісного співробітництва держав з метою забезпечення впорядкованості світових міграційних потоків, МОМ надає послуги в галузі міграції за запитами зацікавлених держав.

Керівним органом МОМ є Рада, яка складається з представників усіх держав-учасниць і уповноважена приймати остаточні рішення з питань політики, програм і фінансування Організації. Створюється також Виконавчий Комітет, який складається з десяти держав-учасниць, обраних Радою. Він готує роботу Ради і вносить рекомендації на основі доповідей Підкомітету з бюджету і фінансів і Підкомітету з координації транспорту.

Бюджет МОМ складається з адміністративної частини, яка формується з внесків держав-учасників відповідно до встановленої частки у відсотках і оперативної частини, яку складають добровільні внески з державних джерел, від мігрантів та спонсорів.

Штаб-квартира МОМ знаходиться в Женеві, де працює 175 співробітників. Решта 765 співробітників (включаючи тимчасових працівників і працівників, які зайняті в спеціальних програмах) з 940 чоловік загального персоналу МОМ за станом на 1992 рік працюють у більш як 60 представництвах, розташованих по всьому світу.

До МОМ входять 46 країн-членів і 35 країн-спостерігачів.

У галузі трудової міграції з метою допомоги країнам, що розвиваються, в задоволенні їх кваліфікованими кадрами МОМ розробила спеціальні програми «Міграція в інтересах розвитку». Серед найефективніших програм варто назвати:

програму «Повернення кваліфікованих людських ресурсів», яка має сприяти поверненню професійних працівників і технічного персоналу, який отримав підготовку і опанував ноу-хау в розвинених країнах, у їхні власні країни або країни того самого регіону. Програма в основному здійснювалась в країнах Латинської Америки і Африки;

програму «Вибіркова міграція», за якою підшукуються висококваліфіковані спеціалісти і технічний персонал для країн, що розвиваються. Їх добирають для роботи в районах першочергової важливості як у державному, так і в приватному секторах економіки;

програму «Об’єднані експерти», яка фінансується урядами Німеч­чини та Італії і передбачає надання країнам, що розвиваються, на певний термін висококваліфікованих спеціалістів для роботи в державному секторі за відсутності власних спеціалістів з відповідною кваліфікацією;

програму «Горизонтальне співробітництво в галузі кваліфікованих людських ресурсів», розпочату в 1983 р. в Латинській Америці, яка передбачає обмін урядовими експертами і внутрішньорегіональне переміщення спеціалістів і технічного персоналу.

У галузі технічного співробітництва МОМ надає консультативні послуги і проводить дослідження, спрямовані на співробіт­ництво з урядами держав-членів у галузі формування і практичного використання їхньої міграційної політики, законодавства та управ­ління. Можливі різноманітні форми такого співробітництва: огляди про наявність і потребу в кваліфікованих людських ресурсах; направлення експертів-консультантів з питань міграційного законодавства або з управлінських аспектів регулювання міграційних потоків; перевірка мігрантів, які не мають документів, і розробка пропозицій щодо вирішення їхніх проблем; допомога в плануванні розміщення та влаштування фермерів-іммігрантів; підготовчі курси для урядових чиновників з питань міграційної політики; організація зустрічей та семінарів.

МОМ має тісні зв’язки з іншими міжнародними організа­ціями, які займаються соціальними, економічними і демографіч­ними аспектами міжнародної міграції: Міжнародна організація праці (МОП); Продовольча і сільськогосподарська комісія ООН (ФАО); Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна морська організація; Організація промислового розвитку (ЮНИДО); Рада Європи; Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); Європейське співтовариство (ЄС); Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та ін.

МОМ співробітничає також і з рядом міжнародних громадських організацій, серед яких Міжнародна конфедерація вільних профспілок (МКВП), Міжнародна організація наймачів (МОН), Всесвітня конфедерація праці (ВКП), Міжнародна рада громадських організацій (МРГО), Міжнародна рада соціального забезпечення (МРСЗ), Міжнародна соціальна служба (МСС), Міжнародна організація допомоги робітникам (МОДР), Фонд Толстого, Всесвітня рада церков (ВРЦ).

Декілька конвенцій МОП спеціально присвячено регулюванню прав працюючих мігрантів. В одній з таких конвенцій стверджується, що держави — члени МОП зобов’язані зберігати за місцем проживання працівника-мігранта права на отримання соціальних виплат, зароблених на місці найму (в тому числі в зарубіжній країні). До зазначених виплат належать: оплата медичного обслуговування; грошова допомога при хворобі, материнству, при інвалід­ності, при старості, при втраті годувальника, у випадку каліцтва, у випадку професійного захворювання; виплати у випадку безробіття; виплати на сім’ю.