Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

6.2. Сутність і структура світового ринку праці

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалеж­ності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі наби­рають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, куль­турні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в коорди­нації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбу­вається у багатьох напрямах. Головні серед них:
• умови праці, способи найму і звільнення працівників;
• оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;
• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;
• соціальне страхування;
• надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експор­тері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування про­дуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.
Слід зауважити, що в недалекому минулому, в епоху колоніа­лізму, попит на закордонну робочу силу не відігравав будь-якої серйозної ролі в міжнародній експансії капіталу. Діяльність між­народних компаній мала тоді переважно торговельний та фінан­совий характер. Сучасна ж структура попиту на робочу силу знач­но ускладнилась, і вона часто містить як її необхідний компонент попит на іноземних працівників. Саме в нинішню епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві, міграція досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм.
Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з роз­витком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне ви­робництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який харак­теризувався частими переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу.
Паралельно з усіма цими процесами посилювалась також ди­ференціація і серед самих країн, у результаті чого світова еко­номіка набула з часом багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інфор­маційної економіки. Ці ж країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з традиційною Ін­дустріальною економікою. З одного боку, їм відведена роль ви­робників масової стандартизованої продукції, з іншого — ці краї­ни стали постачальниками дешевої робочої сили. Останнє сто­сується також країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні ієрархії.
За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що фор­мується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів.
У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації.  Це загалом привілейовани шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (00Н, спеціалізованих органах 00Н, Між­народному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем.
 Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема СІЛА. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.
Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності при­ватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшися до депор­тації.
Економічна функція нелегального ринку праці зводиться пере­важно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та се­редніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких мас­штабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.
На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класи­фікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також націона­льними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жі­нок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового рин­ку праці, особливо в країнах, що розвиваються.
Сучасна структура світового ринку праці характеризується, на­самперед, виникненням такого нового й особливого його сегмен­та, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спе­ціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послу­гами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інте­лектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про­цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний харак­тер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком рин­ків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).
Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У СІЛА, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників най­різноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.
В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найма­ної робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони пере­казують своїм сім'ям на батьківщину.
  Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається пара­лельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капі­талу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збуд­никами циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.
 Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси лю­дей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість пере­нести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індуст­ріальні держави» —Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в елект­ронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес:
робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто неле­гально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розви­нуті центри Заходу.
 Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається роз­витком трудових ресурсів, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Якщо наприкінці 80-х років чисельність зайнятої робочої сили у всьому світі ста­новила майже 1 млрд. чол., то, за прогнозами 00Н, на початок 2000 р. загальна чисельність потенційної робочої сили мала зрости на 400 млн. і скласти 1,4 млрд. чол.
Важливою характеристикою міжнародного ринку пращ є сту­пінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професій­ний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має терито­ріальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'я­зане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищен­ням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її Нових якостей.
Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждер­жавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої учас­ті всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, нау­ку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтегра­ційних процесів.
Основні риси сучасного міжнародного ринку праці
Найзагальнішою особливістю післявоєнного періоду є відставання реакції ринку праці на рух основних макроекономічних показників розвитку світової економіки, що коливають­ся під впливом циклічності. За появи вже перших ознак поліп­шення економічної кон'юнктури підприємці прагнуть нарощувати обсяги виробництва шляхом збільшення тривалості робочого часу і лише після вичерпання цього резерву починають наймати додат­кову робочу силу, в тому числі іноземну.
90-ті роки позначилися появою якісно нових рис міжнарод­ного ринку праці:
по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням еконо­мікою промислове розвинутих країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої сили. Цей розрив для СІЛА в останньому циклі першої половини 90 ^х років склав одинадцять місяців, тоді як у період криз 1974—1975 рр. і 1980-1982 рр. скорочення безробіття йшло практично слідом за поліп­шенням економічної кон'юнктури;
по-друге, нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність зму­шених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій робітників у міру виходу економіки з кризи швидко знижувалась;
по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього де­сятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи.
Циклічна криза не тільки безпосередньо впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежниться функціонування рин­ку праці.
Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньо фірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у отриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у СІЛА, наприклад, заро­бітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.
Крім того, підприємці прагнуть знизити втрати на робочу силу шляхом збільшення тривалості робочого тижня. Середня його тривалість у СІЛА в цей період складала 41,7 год., а понад­нормові — 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.
Важливим методом зниження витрат на робочу силу є впрова­дження гнучких форм зайнятості на умовах термінового договору. В західноєвропейських країнах неповний робочий день працює кожний 8-й працездатний.
Поряд з кількісними змінами в динаміці попиту на працю відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили. Завдання підвищення якісних характеристик працівників дик­тується постійним оновленням асортименту продукції, що випус­кається, впровадженням нових технологій, активним поширенням практики сумісництва.
Для західних країн характерний інтенсивний процес перероз­поділу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для низько кваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10—15 % усіх робочих місць. Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50—60 % усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в мате­ріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Ідеться насамперед про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфе­ра), а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої сили, що виштовхується з інших галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років.
Водночас підготовка нових кваліфікованих кадрів нерідко від­стає від вимог виробництва. Оскільки якість робочої сили стає вирішальним фактором у конкурентній боротьбі, підприємці по­чинають розглядати навчання свого персоналу як пріоритетне завдання внутрішньо фірмової стратегії. Багато компаній створю­ють спеціальні відділи з перепідготовки кадрів, збільшують ви­трати на освіту.
Ще одним структурним фактором, що справляє суттєвий вплив на стан ринку праці, є конверсія військового виробництва. З початку 90-х років вона посіла одне з пріоритетних місць в економічній політиці країн з розвинутою ринковою економікою. Через кон­версію під загрозою опинилися гарантії зайнятості значного кон­тингенту робочої сили. За підрахунками експертів Міжнародної організації праці (МОП), в оборонному комплексі провідних західних країн зайнято 6—9 % працюючих.                   -,
Реалізація програм скорочення військових бюджетів спричинює ліквідацію робочих місць, необхідність працевлаштування колишніх військовослужбовців. Найінтенсивніше цей процес проходить у СІЛА, де наприкінці 90-х років унаслідок конверсії втратили роботу чи залишили військову службу понад 2 млн. чоловік. Скорочення військових витрат впливає і на зайнятість у нематеріальному ви­робництві, особливо в таких його галузях, як обслуговування та мон­таж споруд, зв'язок, послугами яких військово-промисловий комплекс користувався на умовах субконтрактів.
Програми конверсії передбачають мінімізацію соціальних ви­трат, пов'язаних з цим процесом, передусім шляхом диверсифі­кації виробництва в районах зосередження військової проми­словості.
В найближчі роки ситуація на ринку праці в західноєвро­пейських країнах зазнаватиме суттєвих змін у зв'язку з новою хвилею приватизації державної власності. Цей процес неминуче викликає скорочення зайнятих.
Посилення напруження у сфері зайнятості спонукає керів­ників великих західних країн активізувати свої зусилля для узго­дження загальної стратегії на ринку праці. Ці держави зазнають великих збитків від безробіття, зокрема через недоотримання по­датків.
У 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів політики на ринку праці. Складовою частиною цієї політики стала відмова від макроекономічного - стимулювання сукупного попиту з метою розширення зайнятості, а також від скорочення тривалості робочого часу як засобу зниження без­робіття.
Натомість було поставлено завдання зниження витрат на робо­чу силу, підвищення гнучкості ринку праці, стимулювання актив­ної політики на ньому держави. Основним елементом такої по­літики є зниження витрат на робочу силу як головний засіб підвищення конкурентоспроможності продукції західних держав, яка програє більш дешевим товарам країн Південне - Східної Азії, Латинської Америки, Китаю.
Одним із шляхів зниження високих витрат на робочу силу підприємці вважають згортання окремих соціальних зобов'язань. У СІЛА, наприклад, скорочується пенсійне страхування всіх пра­цівників. Загострення проблеми державного фінансування со­ціальної сфери нерідко змушує уряди західних країн приймати рішення, які значно ускладнюють ситуацію на ринку праці. Зок­рема, поступово підвищується пенсійний вік. В Італії наприкінці 90-х років вікова межа виходу на пенсію підвищилася для чоло­віків з 60 до 65 років, а для жінок —з 55 до 60 років, у Швеції — з 60 до 62 років. У Франції тривалість стажу для отримання повної пенсії була збільшена з 37,5 до 40 років.
Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'я­зують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає роз­ширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення еко­номічної кон'юнктури.
На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит на додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різнома­нітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці, посилення міждержавної та між фірмової конкуренції. Раціоналізація і технічне переозброєння виробництва приводять до того, що еко­номічне зростання досягається головним чином за рахунок збіль­шення продуктивності праці, тим самим звужуються можливості використання додаткової робочої сили. Про це, зокрема, свідчить той факт, що темпи зростання зайнятості в останній період у фазі піднесення нижчі, ніж у попередніх циклах.
Прийнята в 1944 р. Філадельфійська декларація, яка стала невід'ємною частиною статуту МОП, засвідчила прагнення урядів західних країн досягти повної зайнятості в повоєнні роки. Справ­ді, впродовж двох післявоєнних десятиліть завдання досягнення повної зайнятості успішно втілювалося в життя. В більшості промислово розвинутих країн безробіття становило 2—3 %. Однак з 1973 р. у цих країнах почалося стійке зростання безробіття. Най­складнішою проблемою, що постала у цьому зв'язку, виявилося забезпечення доступу до можливостей зайнятості. По-перше, в умовах високого безробіття зростає конкуренція за отримання робочих місць. По-друге, є тенденція до посилення нерівності в оплаті праці, сегментації ринку праці, зростання довгострокового безробіття. По-третє, дедалі настирливішими стають суспільні ви­моги щодо рівноправності в питаннях зайнятості за ознаками статі, етнічного походження і т. д.
Щодо країн з перехідною економікою, то проблема довгостро­кового безробіття є для них ще гострішою, ніж для розвинутих країн. Особливо серйозна ситуація склалася тут із зайнятістю жінок. Серед інших груп населення, які вразило безробіття, — малокваліфіковані робітники та молодь, особливо з початковою освітою. Зростання безробіття на тлі падіння виробництва й ви­соких темпів інфляції призвело у 90-ті роки до різкого зниження реальної зарплати у всіх цих країнах.
Боротьба з безробіттям у країнах з перехідною економікою проводиться шляхом комбінації пасивних та активних програм на ринку праці — надання допомоги з безробіття (на обмежений термін) і сприяння в пошуках роботи для зареєстрованих без­робітних, а також профпідготовка, реалізація кредитних та інших програм із метою підвищення шансів на ринку праці для тих, хто шукає роботу.
Альтернативна стратегія має передбачати утримання надлиш­кової робочої сили на державних підприємствах (замість її звіль­нення або оголошення підприємств банкрутами) і розробку неринкових шляхів підвищення попиту на робочу силу. Елементом альтернативної стратегії може бути широке використання програм громадських робіт для створення робочих місць.
Загалом слід констатувати, що мета повної зайнятості зали­шається і нині реалістичною, а твердження, що технічний прогрес неминуче призводить до скорочення компонента зайнятості в економічному зростанні, має мало підстав.
 Щоб реалізувати в умовах глобалізації економіки нагрома-' джений нею потенціал заради досягнення високого зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим еконо­мічним взаємовідносинам між державами. Це, по-перше, зобо­в'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги. По-друге, необхідна посилена координація макроекономічної полі­тики в провідних розвинутих країнах, що дало б змогу акти­візувати економічне зростання в цих країнах, яке, у свою чергу, стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною еко­номікою і в країнах, що розвиваються. По-третє, для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових рин­ків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах. По-четверте, необхідно надати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, щоб підвищити їх здатність конкурувати в глобальній світовій економіці.
Важливо, щоб макроекономічній політиці відповідала така по­літика на ринку праці, яка передбачала б підвищення кваліфікації й працевлаштування малокваліфікованих робітників, особливо тих, хто довго не має роботи.
Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+