6.2.1. Політика рефінансування

6.2.1.   Політика рефінансування

Політика рефінансування реалізується центральними банками двома шляхами:

- зміною обсягів і умов рефінансування комерційних банків;

- зміною офіційної процентної ставки рефінансування (процентна політика).

Національний банк України поступово збільшує обсяг рефінансуван­ня комерційних банків (табл. 2), запроваджує нові методи рефінансування, зокрема проведення операцій РЕПО (табл. II), створює для комерційних банків однакові умови для користування централізованими кредитами.

При визначенні процентної політики центральний банк враховує ряд факторів:

- рівень інфляції;

- процентні ставки на міжбанківському ринку;

- процентні ставки комерційних банків за кредитами і депозитами на небанківському ринку;

 - доходність державних цінних паперів;

- динаміку обмінного курсу національної грошової одиниці;

- стан ліквідності комерційних банків тощо. До середини 1994 р. офіційна процентна ставка НБУ залишалась від'ємною, тобто вона була нижче рівня інфляції. З другої половини 1994 р. НБУ взяв курс на встановлення позитивної процентної ставки. У 1995 -1997 рр. Національному банку вдалося забезпечити стримування темпів зростання інфляції і відповідного зниження офіційної процентної ставки (табл.10).

Дія цього інструменту полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку. Резервування частини коштів банків спрямовано головним чином на обмеження їх можливості збільшувати грошову масу в процесі депозитно-кредитної емісії.

Норма резервних вимог є важливою компонентою грошового муль­типлікатора. Залежність обсягу грошової маси від рівня норми резервних вимог простежується у формулі, що визначає пропозицію грошей:

MS=MS*mm,

де MS — грошова пропозиція (маса); MB — грошова база; mm — грошовий мультиплікатор.

У свою чергу, формула грошового мультиплікатора має такий вигляд:

mm=(cr+1)/(cr+rr)

де cr — коефіцієнт депонування грошей, тобто величина співвідношення готівки й депозитів; rr — норма резервування, тобто співвідношення банківських резервів і депозитів. У свою чергу, банківські резерви визна­чаються двома чинниками: по-перше, нормою обов'язкових резервів, по-друге, величиною надлишкових резервів комерційних банків.

Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів, а саме:

— порядком визначення норми обов'язкових резервних вимог (на за­конодавчому рівні чи центральним банком);

- базою, що використовується для обчислення обов'язкових резервів (пасиви чи активи, які саме);

- визначенням банківських активів, які дозволяється використовува­ти для задоволення резервних вимог;

- величиною норми резервування та критеріями її диференціації;

- розрахунковим періодом додержання резервних вимог. Національний банк України активно використовує політику обов'яз­кових резервних вимог. Зараз норма резервування дорівнює 11,5 %. Обов'яз­ковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками. Банки створюють обов'язкові резерви тільки у національній валюті і зберігають їх на коррахунку в Націона­льному банку. Частково банкам дозволяється формувати обов'язкові резер­ви за рахунок касової готівки й облігацій внутрішньої державної позики.