6.2.10. АНТЮХІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
Назва її походить від м. Антіохії (колишньої столиці Сирії) — свого часу визначного центру християнського богослов'я, місця проведення таємних соборів. Після собору 451 р. єпископ Антіохії разом з єпископами інших християнських центрів Сходу одержав титул патріарха.
Історичний шлях Антіохійської церкви позначений бурхливими подіями, що негативно вплинули на її становище у православному світі. В V ст. від неї відокремилася Халдейська церква, у VI ст. — монофізити. Відтак вона опинилася на обочині геополітичних процесів у регіоні, які суттєво ослабили її. З VII по X ст. Антіохією володіли араби, а в XI—XIII ст. вона потрапила під гніт хрестоносців. Ще одного удару у XIII ст. завдали їй єгипетські мамлюки, у XVI ст. поневолили турки. Саме тоді зникла й назва Антіохії. Місто стали називати Антак'я. Ще раніше патріаршу резиденцію було перенесено до Дамаска.
Постійні утиски та злиденність Антіохійської церкви призвели до того, що впродовж кількох століть вона була об'єктом маніпуляцій з боку Константинопольського та Єрусалимського патріархатів. Лише наприкінці XIX ст. її становище почало поліпшуватися. Нині Антіохійська церква має 22 єпархії: 6 — у Сирії, 6 — у Лівані, 1 — в Іраку, 3 — в Туреччині, 6 — на Американському континенті. Церква має до 400 храмів, 20 монастирів, Бельментську духовну академію (поблизу Тріполі), семінарію та кілька коледжів. Видає 6 журналів та бюлетенів. Офіційний орган — журнал "Ан-Нахра".
Патріарх, який очолює церкву, має титул Блаженнійшого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу. Його резиденція в столиці Сирії Дамаску. При патріархові діє Священний синод, до складу якого входять правлячі архієреї.