6.2.13. Сербська православна церква
Бере свій початок з IX ст., коли на прохання світських правителів сюди було направлено грецьких священиків.
Утворення Сербської єпархії датується останньою чвертю IX ст. У 1219 р. Сербська церква була визнана автокефальною, а з 1346 р. — патріархією. Однак невдовзі вона занепала, оскільки наприкінці XIV ст. Сербія опинилася під владою турків. Сербська церква була підпорядкованою Константинопольському патріархові до 1557р. Проіснувавши самостійно у структурі вселенського православ'я ще два століття, вона знову потрапляє в залежність від Константинополя, ставши при цьому митрополією. Лише у 1879 році повертає собі автокефалію.
Водночас із Сербською православною церковою на території колишньої Югославії існували й інші православні церкви. Такі церковні утворення були в Чорногорії, Боснії, Герцеговині та Македонії. Після утворення в 1918р. Королівства сербів, хорватів і словенів (з 1929 — Югославія), починається формування єдиної Сербської православної церкви, що завершилося у травні 1919 p.; наступного року було поновлено патріаршество. В роки Другої світової війни вона дотримувалася послідовної антифашистської лінії.
Нестабільність політичного союзу народів, що входили до складу Югославії, у повоєнні роки позначилася і на справах Сербської православної церкви. У 50-х роках у її складі виникла автономна Македонська православна церква, що проголосила себе у 1967 р. автокефальною.
Сербська православна церква на території колишньої Югославії мала 21 єпархію в Югославії та 7 за її межами. У її складі — майже 2,3 тис. храмів, понад 1,5 тис. священиків, 180 монастирів та до 8 млн. віруючих. Священиків готують богословський факультет Белградського університету та чотири семінарії.
Очолює церкву Патріарх Сербський, Архієпископ Печський, Митрополит Бєлградо-Карловацький. Його резиденція у Белграді. Вища церковна влада — Архієрейський синод у складі патріарха та чотирьох єпархіальних архієреїв. Офіційний друкований орган — журнал "Гласник".