6.2.22. РУСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

Найбільша серед сучасних помісних православних цер­ков. В диптиху (традиційному списку церков) посідає п'яте місце. Початком своєї історії вважає запровадження християнства в Київській Русі наприкінці X ст. Однак на той час діяла Київська митрополія, що перебувала у фор­мальній залежності від Константинопольської церкви. Північно-східні території Київської Русі були християнізо­вані значно пізніше.

Перенесення церковного центру з Києва спочатку до Володимира-на-Клязьмі (1299), а згодом до Москви (1325) було пов'язане із занепадом Києва внаслідок монголо-татарської навали та зміцненням Московської держави. У 1354 р. Константинопольський патріарх дав згоду на пере­несення центру Київської митрополії, але за умови, що Київ залишиться "першим її престолом і першою кафед­рою".

Внаслідок боротьби між Московською та Литовською державами у 1458 р. стався поділ Київської митрополії на Литовську (Київську) і Московську. Весь цей час, аж до кінця перебування на кафедрі митрополита Іони, постав­леного без згоди Константинополя у 1448 p., московські митрополити носили титул "Київського і всія Русі". Лише наступник Іони митрополит Феодосій почав іменуватися "Московським і всія Русі". 1448 р. вважають початком ав­токефалії Московської митрополії, а митрополитів на Київську кафедру продовжував призначати Константино­поль. Московська та Київська митрополії розвивалися не­залежно одна від одної до кінця XVII ст.

Зміцнення Московської держави, особливо за Івана Грозного, активізувало процес утвердження тут патріаршої форми правління. Москва починає претендувати на особ­ливе місце у православному світі, висувається доктрина про неї як третій Рим. У 80-ті роки XVI ст. світська влада   робить кілька спроб утвердити в Москві патріаршу кафед­ру. Цієї мети вона досягає у 1589 р. Першим Патріархом Московським і всієї Русі було обрано Іова.

Після політичного підпорядкування українських зе­мель Росії Московський патріархат поглинув Київську ми­трополію, яка поступово стає рядовою єпархією РПЦ.

З   1921  р.  українське  православ'я  існує як екзархат Московського патріархату. Паралельно з ним діють і пра­вославні церковні структури національного спрямування, найвпливовішою серед яких була Українська автокефаль­на  православна  церква.   Сучасне  національно-релігійне пробудження в православному середовищі України змуси­ло Московську патріархію надати православним структу­рам певну самостійність. Офіційну грамоту московського патріарха було передано синоду УПЦ 28 жовтня 1990 р. У ній йшлося, що бути УПЦ "незалежною й самостійною у своєму управлінні".   Це  означає  що  УПЦ  самостійно вирішує кадрові, фінансові, господарські питання, ство­рює єпархії. Глава церкви — Митрополит Київський і всієї України обирається українським єпископатом, а Москов­ський патріарх лише благословляє його.

Будучи незалежною в управлінні, УПЦ звернулася до священноначалія РПЦ з проханням надати їй повну ка­нонічну незалежність — автокефалію. Однак, як відомо, архієрейський собор РПЦ, відмовив УПЦ в її намаганні отримати цілковиту самостійність. При цьому РПЦ постійно демонструє намагання втримати УПЦ у сфері свого впливу.

Очолює Руську православну церкву патріарх, який має титул Патріарх Московський і всієї Русі. При ньому діє Священний синод. Предстоятель УПЦ є постійним чле­ном Священного синоду РПЦ. Адміністративний устрій церкви включає в себе чотири ступені: парафія, благочиння, єпархія, патріархія. Винятком є лише УПЦ та Біло­руський екзархат. Закордонні єпархії, окремі благочиння та парафії, починаючи з 1990 p., також підпорядковані патріархії. Церква має триступеневу систему духовної освіти: парафіяльні училища, семінарії та академії. Місцезнаходження центральних керівних органів РПЦ — Святоданилів монастир у Москві.