6.2.30. Протестантизм

Протестантизм (лат. protestans — той, що заперечує, незгідний) — один із трьох напрямів у християнстві, який увібрав у себе віросповідання, генетично пов'язані з Ре­формацією.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали церкви, групи, які протистояли одна одній. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неодна­ково проникали в різні соціальні верстви, виступаючи іде­ологічним оформленням їх класових та політичних по­зицій. Починаючи з XVI ст., дрібні прояви опозиції като­лицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнст­ва — протестантизму. (Походження терміна пов'язане з "Реформацією" шести князів-лютеран і чотирнадцяти міст з приводу посягань католицької партії на принцип свобо­ди віросповідання).

Це було у XVI ст. — в епоху Реформації, коли на аре­ну боротьби виходив новий клас — буржуазія, для якої межі феодального ладу стали надто тісними. Водночас ка­толицька церква була центром феодальної системи, догма­ти якої відігравали роль священного покривала фео­далізму. Була вона і найзаможнішим землевласником, їй належала майже третина усіх земельних володінь в като­лицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, виступала й проти католицької церкви. Перша спроба буржуазної революції відбулася у формі релігійної боротьби, оскільки почуття і свідомість мас бу­ли загалом сформовані церквою. І тому історичний рух, змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, мусив набути релігійного забарвлення. Саме в цей час на противагу феодальному католицизму розвинулася "проте­стантська єресь".

Виступаючи проти католицької церкви як невід'ємно­го інституту феодалізму, ідеологи протестантизму запере­чували її посередницьку роль між людиною і Богом, куль­тову практику, догматичні положення. Свої ж реформи протестанти обґрунтовували "справжнім прочитанням"  Біблії, яку вони оголосили єдиним джерелом одкровення, авторитетом у питаннях віри.

Людина для протестантизму — уже не є ланкою над-особистісної спільноти, як вважало середньовічне христи­янство. Індивідуалізація, властива буржуазній епосі, вису­ває таку перебудову релігійних уявлень, за якої людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у релігійне переживання, а її особиста віра — єдиний шлях спасіння. Наприклад, якщо православ'я і католицизм рег­ламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних при­страстей, звичок.

Зазнала змін у протестантизмі й сама ідея Бога. З по­гляду його ідеології, Бог існує тому, що він потрібен лю­дині, яка в нього вірить: "У що віриш, те й маєш". У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих форм. Найпомітніші напрями протестантиз­му — лютеранство і кальвінізм, які разом з англіканством виникли в XVI ст., давши поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанству. Усі вони нале­жать до ранніх течій у протестантизмі. Пізні течії виникли у XIX—XX ст. — методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники. Більшість поділяє загальні віросповідні принципи.