Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3. Митні правила і відповідальність за порушення законодавства про туризм

Відповідальні особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про туризм, несуть відповідальність відповідно з діючим законодавством України [17,ст.33].

У митному кодексі України встановлені правила переміщення і пропуску через митний кордон України товарів та інших предметів [5, розд. IV].

Переміщення через митний кордон України товарів і різних предметів здійснюється в місцях розміщення митниць. В інших місцях товари чи інші предмети можуть бути переміщені через митний  кордон України лише за згодою митниці.

Заборони або обмеження не повинні створювати не оправданих перешкод для здійснення любих видів діяльності, не пов’язаних безпосередньо з обставинами, що служать причиною встановлення цієї заборони або обмеження.

Транспортні засоби, включаючи транспортні засоби індивідуального користування, що перетинають митний кордон України, зупиняються в місцях розміщення митниць на тому ж кордоні.

В пунктах пропуску на державному кордоні України тривалість стоянки транспортних засобів, за винятком транспортних засобів індивідуального користування, і замість цієї стоянки визначаються відповідними транспортними підприємствами разом з прикордонними військами, митною та іншими державними органами, що здійснюють контроль: санітарний ветеринарний, фітосанітарний, радіологічний і екологічний, з врахуванням часу, необхідного для здійснення митного контролю і оформлення, а також прикордонного і інших видів контролю.

Тривалість стоянки транспортних засобів в таких пунктах не може скорочуватися на шкоду здійснення митного оформлення.

Відправлення транспортних засобів, включаючи транспортні засоби індивідуального користування, з таких пунктів проводиться з дозволу митниці та прикордонних військ. А з інших пунктів, в яких розміщенні митниці, - з дозволу митниці.

Громадяни можуть вільно переміщати через митний кордон України любі речі, крім речей, ввіз яких заборонений, а також транзит, яких через територію України заборонений.

Досвід останніх років показує, що характер контрабанди валюти значно змінився. Замість вивозу валюти, золота, срібла митні органи все частіше зустрічаються з фактами ввозу золота, так як в Україні воно стало в три рази дорожче ніж на світовому ринку. Якщо, по раніше діючому законодавству дозволялося вивозити за кордон 400 доларів , а везти товарів на суму до 5000 доларів, то зараз при виїзді в туристську поїздку дозволяється вивезти 1000 доларів без будь яких документів, чотири тисячі з дозволу банку і ще 5000 доларів чеками, тобто 10 000 доларів можна вивезти легально.

Передбачується також відповідальність за ввіз в Україну з метою збуту або поширення, зберігання з метою збуту або поширення предметів порнографічного характеру, а також творів, що пропагують культ насильства та жорстокості [4].

У митному кодексі України [5, розд. VIII] і КоАП [4] визначені конкретні складові порушення митних правил і встановлена адміністративна відповідальність за такі порушення:

¨ не зупинка транспортних засобів ( в тому числі і індивідуального користування), що слідує через митний кордон України, в зоні митного контролю;

¨ відправлення транспортного засобу ( в тому числі і індивідуального користування), що знаходиться під митним контролем, без дозволу митниці України, з пункту пропуску на державному кордоні України – також і прикордонних військ;

¨ причалювання до судна, що знаходиться під митним контролем, інших суден або плавучих засобів без дозволу митного органу України;

¨ перешкоджання доступу відповідальної особи митних органів України при здійснені ним митного контролю до предметів, що знаходяться під таким контролем;

¨ непредставлення митному органу України необхідних для здійснення митного контролю документів на транспортні засоби, незалежно від представлення письмової декларації;

¨ непредставлення митному органу України необхідних для здійснення митного контролю документів на валюту, товари, цінності і інші предмети, незалежно від представлення письмової декларації;

¨ не доставляння в митний орган України в призначений строк предметів, що знаходяться під митним контролем і перевезення їх з одного митного органу в інший, а також прийнятих для вручення митному органу України митних або інших документів на ці предмети;

¨ пошкодження або втрата пломб, печаток чи іншого забезпечення, накладеного митним органом України;

¨ завантаження, вивантаження, перевантаження, виправлення пошкодженої упаковки, перепакування предметів, що знаходяться на митному контролі, або зміна ідентифікаційних знаків чи маркування, нанесених на ці предмети або на їх упаковку. Без дозволу митного органу України;

¨ видача без дозволу митного органу України або втрата предметів, що знаходяться під митним контролем;

¨ не вивіз за кордон предметів, ввезених на митну територію України під зобов’язання про зворотній вивіз або неповернення на митну територію України предметів, вивезених за кордон під зобов’язання про зворотній ввіз, в терміни, встановлені цим зобов’язанням;

¨ не вивіз за митний кордон України предметів, ввезених з метою транзиту через територію України, в строки, встановлені митними органами України;

¨ переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю. Тобто з використовуванням тайників та інших способів, що утруднюють знаходження предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з представленням в митний орган України в якості обґрунтування для переміщення підроблених документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві відомості, а також документів, що є основою для переміщення інших предметів при відсутності ознак  злочинності, або здіснення підготовчих дій до такого порушення;

¨ переміщення предметів через митну границю України мимо митного контролю, тобто переміщення предметів через митну границю України поза місцем розміщення митниці або поза часом проведення митного оформлення, при відсутності ознак контрабанди, або здійснення підготовчих дій до такого порушення;

¨ зберігання, перевезення, або придбання предметів, ввезених на митний кордон України окрім митного контролю або з ухиленням від такого контролю, а однаково предметів, у відношенні яких представлені митні пільги по митному обкладанню і використання без дозволу митних органів України або в інших цілях, ніж ті, у зв’язку, з якими були надані такі пільги, без ознак злочинності;

¨ не декларування предметів, що переміщаються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, тобто не вказання по встановленій формі точних відомостей про такі предмети, а також декларування предметів не своїми найменуваннями;

¨ використання предметів, у відношенні яких представлені пільги по обкладанню митним збором, в інших цілях, ніж ті, у зв’язку, з якими були надані такі пільги. Без дозволу митних органів України;

¨ несплата митних зборів та мита протягом встановлених строків, а також інші дії, що приводять до недоборів  митних платежів.

В список предметів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами, які звільнені від сплати збору входять:

¨ товари (крім вино-горілчаних і тютюнових виробів) загальною вартістю, еквівалентній 5000 доларів США;

¨ товари особистого користування (за виключенням транспортних засобів індивідуального користування і запасних частин до них), які тимчасово ввозяться на митну територію України;

¨ речі, які ввозяться (пересилаються) при переселенні на постійне місце проживання в Україні;

¨ горілчані вироби в кількості 1 літра, вино – 2 літри, тютюнові вироби – 200 сигарет (або 200 грам цих виробів) на одну особу.

Туристи, що допускають порушення митних правил, можуть бути зняті з поїздки і турагентство має право стягнути з них всі витрати, пов’язані на організацію подорожі, яка не відбулася.

Для попередження подібних випадків турагентства повинні проводити відповідні інструктажі з громадянами, які виїжджають в туристичну поїздку за кордон.

Туристи України перед виїздом за кордон можуть укладати любий вид договору страхування. Автотуристи, що прямують за кордон на власних автомобілях, підлягають обов’язковому страхуванню – страхуються водії від нещасних випадків та їх цивільна відповідальність на випадок спричинення пошкодження засобом підвищеної небезпеки (автомобілем), яким вони керують.

Медичне обслуговування туристів за кордоном забезпечуються на взаємній основі по міждержавних договорах в області соціального забезпечення або на загальних підставах, тобто оплачуються з особистих коштів.

За період тимчасової непрацездатності, під час закордонної поїздки, туристи з України не втрачають права на одержання виплат від органів соціального забезпечення. Це ж стосується і обслуговуючого персоналу – громадян України, документи, що підтверджують тимчасову непрацездатність в період перебування за кордоном (у відрядженні, санаторії, туристичній поїздці і т.д.) обмінюються з дозволу головного лікаря на лікарняний лист у лікувальному закладі України за місцем проживання або роботи.

У випадку нанесення шкоди здоров’ю або майну громадян України, під час поїздки за кордон, турагентство, як сторона в договорі про туристичну поїздку, зобов’язане прийняти участь в захисті прав туристів шляхом оформлення необхідної документації, пред’явлення претензій і т.д.

Об’єм прав і обов’язків іноземних громадян вужчий, ніж у громадян України. Правосуб’єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну і припиняється з моменту вибуття з України. При цьому держава виходить з принципу взаємності, який використовується у взаєминах з іншими державами.

В сфері виконавчої влади на іноземців поширюється більшість прав і обов’язків, встановлених законодавством для громадян України, без яких-небудь виключень, обов’язковими для іноземних громадян є норми Конституції України і інших законів держави, її традиції, загальноприйняті правила громадського порядку, охорони природи, в’їзду (виїзду), користування транспортними засобами.

Іноземці і особи без громадянства мають обмеження адміністративної правосуб’єктності в частині виняткових прав і обов’язків.

Іноземці можуть в’їжджати в Україну по діючих національних паспортах або документах, що їх заміняють. При цьому іноземці повинні одержати в установленому порядку в’їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.

Виїзд з України іноземцю не дозволяється якщо:

¨ по відношенню до нього ведеться слідство або кримінальна справа розглядається судом – до закінчення процесу по справі;

¨ він засуджений за здійснення злочину – до відбуття покарання або звільнення від покарання;

¨ його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України – до усунення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземців може бути відкладений до виконання ними майнових зобов’язань перед фізичними чи юридичними особами в Україні. Транзитний переїзд іноземців через територію України в країну призначення дозволяється при наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України.

Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо за порушення не передбачено адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочений визначений йому термін перебування в Україні.

Такий строк може бути також скорочений, якщо у іноземці відпали основи для його подальшого перебування в Україні.

 Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземців в Україні приймається органами внутрішніх справ. Іноземець може бути висланий за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або служби безпеки.

Правоздатність іноземних громадян або осіб без громадянства, використання цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів регулюються нормами  цивільного законодавства України, ЦК України [2,розд.VIII] встановлює наступні правила, що надаються іноземцям:

à іноземні громадяни користуються в Україні громадянською правоздатністю нарівні з громадянами України;

à КМ України можуть бути встановлені відповідні обмеження, у відношенні тих держав, в яких є спеціальні обмеження громадянської правоздатності для громадян України;

à громадянська дієздатність іноземного громадянина визначається по закону країни, громадянином якої він є;

à громадянська дієздатність іноземних громадян у відношенні угод, що здійснюються на території України, і зобов’язань, що виникають внаслідок нанесення шкоди  Україні, визначається законодавством України.

Іноземні підприємства і організації можуть без особливого дозволу здійснювати в Україні угоди по зовнішній торгівлі і по пов’язаній з нею розрахунках, страхових і інших операцій з організаціями, яким в Україні надано право здійснювати такі угоди. Громадянська правоздатність  іноземних підприємств і організацій при здійсненні угод по зовнішній торгівлі і по зв’язаних з нею розрахунках, страхових і інших операцій визначаються по закону країни, де засновані організації або заклади.

Форма угод, що здійснюються за кордоном, підлягає закону місця її здійснення. Але угода не може бути визнана недійсною внаслідок не дотримування форми, якщо дотримані вимоги ЦК України. форма зовнішньоторгових угод, що здійснюються організаціями України, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладання цих угод, в тому числі і форма угод з приводу будівель, що знаходяться на території України, підлягають законодавству України.

Прав і обов’язки сторін по зовнішньоторговій угоді визначаються по законах місця її здійснення, якщо інше не передбачено договором сторін.

Виникнення і припинення права власності на річ по зовнішньоторговій угоді визначаються по закону місця її здійснення, якщо інше не встановлено договором сторін.

Право власності на річ, яка знаходиться в дорозі по зовнішньоторговій угоді, визначається по закону країни з якої ця річ відправлена,  якщо інше не установлено договором сторін.

Місце здійснення угоди визначається по закону України. зобов’язання повинні бути виконані в тому місці, яке визначено в законі, договорі, акті планування, на основі якого виникло зобов’язання, або витікає з суті зобов’язань.

Якщо місце виконання обов’язків не визначено, виконання повинно бути проведено: по зобов’язанню передати стороні , по місцю знаходження будівлі; по грошовому зобов’язанню (крім грошових зобов’язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) – по місцю проживання кредитора в момент виникнення зобов’язань, а якщо кредитор до моменту виконання зобов’язань поміняв місце проживання і повідомив про це боржника, то по новому місцю проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов’язаних з зміною місця виконання; по всіх інших обов’язках - за місцем проживання боржника, а якщо божником є юридична особа – по місцю її знаходження  [2, ст.167].

Місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження його постійно діючого органу [2, ст.167].

Форма і строк дії доручення визначається за законами країни, де було видано доручення. Але доручення не може бути визнано недійсним внаслідок не дотримання форми, якщо остання задовольняє вимоги закону України.

Позовна давність визначається по закону країни, законодавство якої використовується для визначення прав і обов’язків учасників відповідних правовідносин.

Вимоги на які давність позову не поширюється, визначаються за законодавством України [2, ст.83].

Давність позову не поширюється : на вимоги, що витікають з порушення особистих не майнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадськими організаціями або громадянами; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесені в державні банки і в Держбанк України; у випадках встановлених законодавством України, і на інші вимоги.

Право власності на річ визначається по закону країни, де ця річ знаходиться в даний момент, коли мала місце дія або інші обставини, що послужили основою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Права і обов’язки сторін по зобов’язаннях, що виникають внаслідок спричинення шкоди, визначаються за законом країни де мала місце дія або інші обставини, що послужили підставою вимагати відшкодування втрати.

Права і обов’язки сторін по зобов’язанням, що виникли внаслідок спричинення шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами України і організаціями України, визначаються по закону України.

Іноземний закон не використовується, якщо дії або інші обставини, що є підставою для вимог про відшкодування збитків, за законодавством України не є противоправним.

Якщо в міжнародному договорі України встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в цивільному законодавстві України, то використовуються правила міжнародного договору, такий же порядок використовувався у відношенні цивільного законодавства колишнього СРСР.

 ЦК України [2, розд.40]  в рівній мірі регулює зобов’язання, що виникають внаслідок спричинення шкоди, незалежно від того, хто є суб’єктом правовідносин – громадянин України або іноземець, фізично чи юридична особа.

Шкода, спричинена особі або майну громадянина, а також шкода, нанесена організації, підлягає поверненню особою, що спричинила шкоду, в повному об’ємі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Ті, що спричинили шкоду, звільняються від її повернення, якщо докажуть, що шкода нанесена не з їх вини.

Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише в тому випадку, який передбачений законом.

Моральна (немайнова) шкода, спричинена громадянину або організації діями іншої особи, що порушила їх законні права, відшкодовується особою, що спричинила шкоду, якщо вона не докаже, що моральні збитки нанесені не по її вині. Моральний збиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнового збитку.

Розмір відшкодування визначається судом з врахуванням  суті позовних вимог, характеру діяння особи, що спричинила шкоду, фізичних або моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Організація зобов’язана відшкодувати втрату, спричинену з вини її працівників при виконанні ними своїх трудових (службових) обов’язків.

Шкода спричинена громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також офіційними особами при виконанні ними службових обов’язків в області адміністративного управління, відшкодовується на загальних основах, якщо інше не передбачено законом. За шкоду спричинену такими діями організаціям, відповідальність наступає в порядку, встановленого законом.

Шкода, спричинена громадянину в результаті незаконного осудження, незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного застосування в якості міри попередження взяття під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення в виді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленого законом.

Не підлягає відшкодуванню збиток, спричинений в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі.

Збиток, спричинений в стані крайньої необхідності, повинен бути відшкодований особою, що його спричинила.

Враховуючи обставини при яких був спричинений такий збиток, суд може накласти обов’язок його відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що спричинила шкоду, або звільнити від відшкодування збитку повністю чи частково як цю третю особу, так і того хто спричинив шкоду.

За шкоду, вчиненими неповнолітніми, що не досягли п’ятнадцяти років, відповідають їх родичі (всиновлювачі) або опікуни, якщо не докажуть, що шкода спричинена не по їх вині.

Якщо неповнолітній, що не досяг п’ятнадцяти років, спричинив шкоду в той час, коли він знаходився під наглядом учбового, виховного, лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не докажуть, що вона виникла не по їх вині.

Відповідальність неповнолітніх у віці від 15 до 18 років за спричинену ними шкоду наступає на загальних підставах.

У випадку якщо у неповнолітнього від 15 до 18 років немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування спричиненого ним шкоди, збиток у відповідній частині повинен бути відшкодований його родичами (всиновлювачами) або опікуном, якщо вони не докажуть, що шкода виникла не по їх вині. Цей їх обов’язок припиняється при досягненні особи, що спричинила шкоду, повноліття, або якщо у нього до досягнення повноліття появиться майно чи заробіток, достатній для відшкодування збитків.

За шкоду, спричинену громадянином, визнаним недієздатним, відповідають його опікуни або організації, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не докажуть , що збитки спричинені не по їх вині.

Дієздатний громадянин, який спричинив шкоду перебуваючи в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, не відповідає за спричинений ним збиток. Але він не звільняється від відповідальності якщо сам привів себе в такий стан вживанням алкоголю або наркотиків чи іншим способом.

Організація і громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів і т.п.), зобов’язані відшкодувати збиток спричинений джерелом підвищеної небезпеки, якщо не докажуть, що збиток виник внаслідок  неподоланної сили або  дії потерпілого.

Особи, що сумісно спричинили шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Особа, що відшкодувала збиток, спричиненого  з вини іншого має право  зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченої компенсації, якщо інший розмір не передбачений законом. Родичі (всновлювач) чи опікун, а також організації, що відшкодували збиток, спричинений неповнолітнім або особою признаною недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.

Присуджуючи відшкодування збитків, суд (в тому числі загальний, арбітражний і третейський) у відповідності з обставинами справи зобов’язують особу, що спричинила шкоду, відшкодувати її в натурі (представивши річ того ж роду і якості, відремонтувати пошкоджену річ і т.п.) або повністю відшкодувати нанесений збиток.

Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то в залежності від степені вини потерпілого (а при вині особи, що нанесла шкоду – і в залежності від степені його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законодавством України, повинен бути зменшений або у відшкодуванні збитків може бути відказано.

Суд може зменшити розмір шкоди, спричиненої громадянином, в залежності від його майнового стану.

У випадку спричинення каліцтва, або іншого пошкодження здоров’я організація або громадянин, винні в шкоді, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зниження працездатності, а також відшкодувати витрати, пов’язані з пошкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд).

У випадку спричинення громадянину каліцтва або іншого пошкодження здоров’я, пов’язаних з виконанням ним трудових обов’язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому в повному об’ємі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім’ї і особам, що знаходилися на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії і інші прибутки, що одержував робітник не враховуються.

У випадку смерті потерпілого право на відшкодування втрати мають непрацездатні особи, що перебували на його утримуванні або які мали до дня його смерті право на  одержання від нього утримання, а також дитина померлого, що народилася після його смерті.

Збиток відшкодовується:

· неповнолітнім дітям –до досягнення шістнадцятирічного віку, а учнями – до вісімнадцятирічного віку;

· жінкам старше 55 років і чоловікам старше 60 років – довічно;

· інвалідам – на строк інвалідності;

· одному з родичів або чоловікові чи жінці померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або внуками померлого, що не досягли 8 років, - до досягнення ними восьмирічного віку.

Якщо каліцтво або інше пошкодження здоров’я спричинено організацією або громадянином, що не зобов’язані сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому збитки на загальній підставі за спричинену шкоду [2, ст.440], у відповідності з нормою про відповідальність організації за шкоду, спричинену по вині її працівників [2, ст.441] і нормою про відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки [2, ст.450].

У випадку смерті потерпілого витрати на похорон відшкодовуються особі, що понесла ці витрати, організацією або громадянином, відповідальними за шкоду, пов’язану з смертю потерпілого.

Засоби, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, що потерпіла від злочину, за винятком випадку спричинення такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного потрясіння, що несподівано виникло внаслідок протизаконного насилля або тяжкої образи з боку потерпілого, що підлягають відшкодуванню особою, яка здійснила злочин у розмірі фактичних витрат.

У випадку спричинення шкоди здоров’ю потерпілого неповнолітнім, що не досяг віку 15 років і неповнолітніми у віці від 15 до 18 років [2, ст.446-447], витрати на його стаціонарне лікування відшкодовують особи, які по закону несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність.

Стягнуті кошти вираховуються, в залежності від джерела фінансування закладу охорони здоров’я, що поніс витрати, у відповідний бюджет або на користь юридичної особи, якій належить відомчий заклад охорони здоров’я.

Якщо позов не був пред’явлений, суд при винесені вироку має право по власній ініціативі вирішити питання про відшкодування вказаних витрат.

Організація або громадянин,  відповідальні за причинену шкоду, зобов’язані по регресній вимозі органу державного соціального страхування або Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги  або пенсій, виплачених особам, за пошкодження здоров’я і смерть громадянина, за якого особа, що нанесла шкоду не зобов’язана сплачувати страхові внески.

У випадку пошкодження здоров’я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, які відповідальні за спричинене пошкодження, зобов’язані відшкодувати потерпілому витрати, пов’язані з відновленням здоров’я, а також шкоду, викликаною втратою або зменшенням працездатності, в розмірі, що виражається заробітною платою (заробітку) відповідної категорії працівників і службовців, якщо інше не передбачено законом.

Громадянські процесуальні права іноземців і осіб без громадянства, позов до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів, міжнародні договори закріплені в ЦПК України [3, розд. VI].

Іноземні громадяни мають право звертатися в суди України і користуються громадянськими процесуальними правами для захисту своїх інтересів.

Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження у відношенні громадян, підприємств і організацій тих країн, в яких допускаються спеціальні обмеження громадянських процесуальних прав громадян, підприємств чи організацій України.

Підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, іноземні підприємства і організації. А також по спорах, за якими хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України.

Пред’явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і обернення стягнень на майно іноземної держави, що знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згоди компетентних органів відповідної держави. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав і інші особи, вказані у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України по цивільних справах лише в межах, визначених в межах міжнародного права або міжнародними договорами України.

В тих випадках коли в іноземній державі не забезпечується Україні, її майну або представникам України, така ж судова недоторканість, яка, згідно даній статті, забезпечується іноземним державам, їх майну або представникам іноземних держав  в Україні, КМ України або іншим уповноваженим органом може бути  вказано у відношенні цієї держави, її майна або представника цієї держави  застосування відповідних мір.

Суди України виконують надані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про  виконання окремих процесуальних дій (вручення повісток і інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертиз і огляд на місці), за винятком випадків, коли: виконання доручення суперечило би суверенітету України або загрожувало би безпеці України; виконання доручення не входить в компетенцію суду.

Виконання доручень іноземних судів про виконання окремих процесуальних дій, проводиться на основі законодавства України.

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок взаємовідносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України і міжнародним договорам України.

Порядок виконання в Україні рішень виконання іноземних судів і іноземних судів визначається відповідними договорами України. Рішення іноземного суду або арбітражного суду може бути пред’явлено до примусового виконання на протязі трьох років з моменту вступу рішення в законну силу.

Якщо міжнародним договором України встановлені правила інші, ніж ті, які містяться в законодавстві України про цивільне судочинство, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Способи обернення стягнень на майно громадян визначені в ЦПК України [3, СТ.379]. Стягнення проводиться шляхом опису майна боржника, опечатування і продажу його. На рішення районного (міського) суду може бути подана скарга.

Забороняється обертати стягнення по виконавчих документах на такі види майна і предмети, які належать боржнику на праві особистої власності, або є його часткою в загальній власності, необхідної для боржника, членів його сім’ї і осіб, що знаходяться на його утриманні.