Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва.

6.3. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі суспільного і територіального поділу праці. Суспільний поділ праці представляє собою процес постійного розмежування виробництва, виділення і самостійного функціонування окремих галузей. Кожна галузь займається вирощуванням певних сільськогосподарських культур. У складі рослинництва функціонують така галузі як: зернове господарство, вирощування технічних культур, овочів, картоплі, кормових, плодів і ягід. Тваринництво теж охоплює цілий ряд галузей: скотарство (молочне і м'ясне), свинарство, вівчарство та інші галузі. Всі вони ув'язані між собою і ні одна із них не може існувати самостійно.

Всі галузі на основі технологічних, виробничих і економічних зв'язків структуруються і об'єднаються в одну галузь, яка називається сільське господарство. Однак крім багатогалузевих господарств, які займаються виробництвом багатьох видів продукції виділились окремі підприємства, які спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції. Це комбікормові заводи, свиновідгодівельні комплекси, птахофабрики, яєчного і бройлерного напрямку спеціалізації, тепличні комбінати і крупні овочеві фабрики. По мірі суспільного поділу праці, поглиблення концентрації і спеціалізації виробництва спеціалізовані господарства і надалі можуть розвиватися і нарощувати виробництво своєї продукції. Однак для цього необхідно створити сприятливе економічне середовище, розширити і поглибити економічні, технологічні і організаційні зв'язки між господарствами і підприємствами. Агропромислова інтеграція, горизонтальна і вертикальна кооперація, комплексування і комбінування виробництва можуть утворити сприятливі умови для крупного спеціалізованого товарного виробництва. Розвиток вузькоспеціалізованих господарств на основі постадійності і циклічності виробництва продукції при мінімальних затратах праці і коштів. Спеціалізація і кооперація виробництва у сільському господарстві найбільше розвивалася у 60 - 70 роках минулого століття майже при всіх цукрозаводах були створені скотовідгодівельні комплекси. Окремі колгоспи і радгоспи теж стали спеціалізуватися на їх виробництві. Були побудовані і крупні свиновідгодівельні комплекси промислового типу, птахокомбінати і птахофабрики. Проте надмірна концентрація виробництва, недостатня забезпеченість кормами великі труднощі утримання великої кількості тварин у відповідних санітарних умовах та інші чинники змусили переглянути концепцію розвитку спеціалізації і концентрації виробництва. У 80 роках перестали працювати пункти для відгодівлі великої рогатої худоби при цукрових заводах, а також ті які працювали на основі міжгосподарської кооперації. Було ліквідовано відгодівлю тварин на дуже великих ското - і свиновідгодівельних комплексах, 90-і роки відзначилися дуже великими деформаціями в агропромисловому комплексі. Реформування колгоспів і радгоспів, державних сільськогосподарських підприємств призвело до значного скорочення виробництва комбікормів, повне припинення роботи усіх вузькоспеціалізованих господарств по виробництву м'яса яловичини, свинини, птиці та інших видів продукції тваринництва. Однак у складних економічних умов залишилось працювати птахофабрики, тепличні комбінати і овочеві фабрики.

Однак в перспективі проблемам спеціалізації господарств на виробництві певних видів продукції необхідно надати особливо важливе значення, зокрема на півдні України де багато сонячного тепла і світла і при найменших затратах електроенергії можна вирощувати багато овочів закритого ґрунту повинні працювати тепличні комбінати і овочеві фабрики, які б забезпечували круглий рік городиною населення міст і промислових центрів Донбасу, Придніпров'я і Азово - Чорноморських курортів. Крім того багато городини можна було б і вивозити у північні і східні райони Росії, республіки Прибалтики і у Скандинавські країни. На півдні України можуть ефективно працювати і спеціалізовані городничі і виноградарські господарства.

Молочно - товарні ферми, свиновідгодівельні комплекси, птахофабрики яєчного і бройлерного напрямку спеціалізовані тепличні комбінати і птахофабрики та інші вузькоспеціалізовані господарства повинні працювати у всіх промислових районах і приміських зонах великих міст Донбасу, Придніпров'я півдня України і західного регіону.

Україна відзначається надзвичайно великою різноманітностю природних умов і ресурсів, її територія має дуже великий вплив на розвиток розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва. Територіальна організація представляє собою процес постійного вдосконалення зональних систем ведення сільського господарства, розміщення сільськогосподарських культур і галузей , вдосконалення техніки і технології вирощування сільськогосподарських культур і розведення продуктивної худоби, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів.

Територіальний поділ праці, який знаходить своє відображення в розміщенні сільськогосподарського виробництва і спеціалізації господарства на виробництві певних видів продукції є одним із важливих чинників високоефективного використання аграрно - ресурсного потенціалу, стабільного нарощування виробництва продукції землеробства і тваринництва, збільшення нагромаджень, підвищення життєвого рівня населення і його добробуту.

На основі оптимального розміщення окремих галузей і культур, їх оптимального поєднання в кожній природно - економічній зоні, області і районі формується регіональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва завдяки її формується зони і райони товарного виробництва різних видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів ринки їх збуту.

Максимальне врахування ринкової кон'юнктури, природних і економічних умов кожної зони можна визначити спеціалізацію її сільськогосподарського виробництва на перспективу. Так господарства зони етапу мають найкращі умови для поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на вирощуванні сильних і твердих сортів озимої пшениці, зернової кукурудзи, насіння соняшнику молока, яловичини, свинини, м'ясоптиці, яєць, плодів ягід і винограду. Господарства цієї зони в залежності від своїх умов і можуть надавати перевагу виробництву тому чи іншому виду сільськогосподарської продукції.

Господарства лісостепу можуть поглиблювати свою спеціалізацію на виробництві зерна озимої пшениці, пивоварного ячменю, цукрових буряків, картоплі, молока, м'яса яловичини і свинини. В залежності від місцеположення природних та економічних умов кожне господарство може спеціалізуватись на виробництві декількох видів продукції або надавати перевагу одному - двом видам.

Господарства Полісся мають використати свої умови і ресурси для збільшення виробництва озимого жита, картоплі льону - довгунця, хмелю, ячменю, яловичини і свинини.

Умови гірської зони Карпат дозволяють спеціалізуватись господарства на виробництві м'яса яловичини і баранини, і вовни, Закарпаття - плодів і винограду, Прикарпаття - зерна, озимої пшениці, цукрових буряків, льону -довгунця, молока, яловичини і свинини.

На основі технологічних, організаційних і фінансово - економічних зв'язків всі сільськогосподарські підприємства і господарства об'єднуються в інтеграційну частину, яка називається аграрно - територіальним комплексом, який у міжнародному поділі праці спеціалізується на виробництві зерна цінних (твердих і сильних) сортів озимої пшениці, насіння соняшнику, плодів, ягід, винограду, яловичини і свинини. Однак Україна втратила своє значення як крупний виробник цукрових буряків і експортер на світовий ринок цукру.

Екологізація сільськогосподарського виробництва представляє собою процес активізації Великого і Малого кругообігу речовин в природі, створення     максимально     сприятливих     умов     для     вирощування сільськогосподарських культур і розведення продуктивної худоби. Створення максимально сприятливих екологічних умов для сільськогосподарського виробництва можлива на основі гідротехнічної меліорації земель (осушення заболочених і зволоження пересушити, хімізацію землеробства її посування засолених і вапнування кислих ґрунтів, внесення науково обґрунтованих норм мінеральних і органічних добрив), розробки і впровадження екологічно стійких земельних і внутрішньоземельних ландшафтно - меліоративних систем ведення сільського господарства, розвитку лісової меліорації, створення закінченої системи полезахисту лісонасаджень, заліснення ярів, балок, пісків, та інших низькопродуктивних земель, корінного поліпшення лук і створення довгорічних культурних пасовищ, здійснення комплексу протиерозійних та інших заходів. Весь їх комплекс має створити більш сприятливі екологічні умови для розвитку землеробства і тваринництва.

В сучасних умовах на більшості території України необхідне впровадження біологічної системи землеробства. Суть її заключається у максимальному насиченні сівозмін зернобобовими культурами, багаторічними і однорічними травами. Вони нагромаджують у грунті велику кількість азоту, а їх пожнивні останки - гумусу. На основі розширення посівної площі зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав стає можливим розвиток тваринництва, а відповідно і збільшення виробництва органічних добрив. Внесення їх у ґрунти підвищених норм сприяє значному збільшенню в ньому гумусу і поліпшення фізико - хімічних властивостей, що сприяє значному підвищенню врожайності всіх сільськогосподарських культур. Розширення посівів азотофіксуючих культур, нагромадження у ґрунті біологічного азоту, дозволяє виробляти екологічно чисту без вмісту нітратів і нітритів екологічно чисту продукцію для харчування дітей, хворих, населення яке проживає в надмірно забруднених промислово - і радіоактивно забруднених зонах.

Багато господарств Західної Європи вже давно перейшли на біологічне землеробство. В кожному із них створені своєрідні фабрики органічних добрив налагоджене гнойове господарство, вирощування хлорелли, вони звели до мінімуму внесення мінеральних добрив, застосування пестицидів і гербіцидів. Вони переглянули структуру посівних площ, звели до мінімуму грунтовиснажливих і грунторійнівних культур і це дало їм можливість інтенсифікувати кругообіг речовин в природі, інтенсифікувати процеси гумусофіксації ґрунтів, поліпшити їх структуру, фізико-хімічні властивості забезпечити постійне зростання урожайності всіх сільськогосподарських культур, збільшити виробництво екологічної продукції. Так звана "зелена революція", яка в країнах Заходу забезпечила таку високу еколого - економічну ефективність сільськогосподарського виробництва чекає свого розв'язання і на Україні.

Проблема екологізації сільськогосподарського виробництва дуже тривала, капіталомістка і трудопередбачувана. Формування стійких високопродуктивних, екологічно стійких агроландшафтів, яка включає оптимізацію різних комплектів природного середовища, поєднання сільськогосподарських угідь, здійснення комплексних меліоративних робіт (зрошення осушення, лісонасадження, обводнення територій) крім позитивного впливу на природне середовище і ще дають великі негативні наслідки. Інколи вони перекреслюють ефекти позитивних. Так обводнення і зрошення земель зумовлює їх підтоплення, засолення і руйнування структури ґрунтового покриву, осушення - пересушення, пониження рівня ґрунтових вод та інші негативні наслідки. Отже в інженерно - технічному плані кожна меліоративна система повинна розв'язувати цілий комплекс інженерно -технічних, агротехнічних, екологічних, природоохоронних та економічних. Вона повинна створити оптимальний водно - повітряний режим грунтів на всіх меліорованих територіях і поживним для сільськогосподарських культур, які на ній вирощуються, забезпечити охорону земель від підтоплення, заболочення і засолення значно підвищити їх продуктивність і економічну ефективність використання. Враховуючи дуже високу науко - капітало - фондо - агро і трудомісткість меліорації і зрошувані і осушувані землі повинні використовуватись тільки для інтенсивних і екологічно ефективних культур. Однак вони повинні поєднуватись у сівозміні із тими які сприяють інтенсифікації гумусоутворення, нагромадження великої кількості поживних речовин у ґрунті. Поєднання сільськогосподарських культур у сівозмінах повинно бути таким, що забезпечуване позитивний баланс поживних речовин, щоб їх винос врожаєм сільськогосподарських культур компенсувався внесенням органічних і мінеральних добрив і тими культурами у сівозміні, які містять їх дуже велику кількість.

Сільськогосподарська екологія - наука про взаємовідносини сільськогосподарських культур і тварин з зовнішнім середовищем має забезпечити створення таких його умов, які б сприяли максимальній їх продуктивності. Базуючись на законах екології всі сільськогосподарські науки і землезнавство, ґрунтознавство, агрохімія і меліорація земель, технологія і агротехніка вирощування сільськогосподарських культур і розведення і годівля тварин зооінженерія і ветеринарія.

Розвиток сільськогосподарського природокористування має базуватися на максимальному врахуванні законів природи, які є домінуючими і повинні мати перевагу над законами екологічними. Потреби людини безмежні, можливості природи обмежені і завдання екологічної політики держави в узгодженні потреби суспільства і можливості природи збалансовані обміну речовин між суспільством і природою. Сільськогосподарське виробництво, як предмет представляє собою процес взаємодії суспільства і природи повинно бути спрямованим насамперед на відтворення в природі, а потім у сільському господарстві.