6.3. Форвардні та ф’ючерсні угоди

Форвардний контракт — це договір між двома учасниками про купівлю-продаж обумовленої кількості конкретного виду базових активів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому.

Укладення форвардного контракту означає, що одна зі сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових активів на дату, яка обумовлена в контракті, але віддалена значним проміжком часу від дати укладення контракту, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти поставку за обумовленою в угоді ціною.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються про здійснення операції купівлі-продажу, що і є предметом договору, називається датою платежу або розрахунків. Період від дати угоди до дати платежу називають форвардним. Угоди можуть укладатися на будь-які суми та терміни за бажанням і потребами сторін, але ефективними форвардні операції стають починаючи з 5 млн дол. США. На міжнародних форвардних ринках типові суми контрактів містяться в діапазоні від 1 до 100  млн дол. США. Отже, всі параметри форвардного контракту: дати угоди та платежу, суми, вид базового активу та ціна — визначаються індивідуально за згодою сторін без будь-яких обмежень і відповідають конкретним потребам учасників ринку.

Процедура попереднього визначення та фіксації ціни дозволяє хеджувати ризики за допомогою форвардних контрактів. Визначивши наперед ціну інструменту, який буде проданий у майбутньому, і продавець і покупець стають незалежними від ризику зміни ринкової ціни протягом форвардного періоду. Форвардна угода не дає змоги продавцеві дістати переваги від підвищення ціни, а покупцеві — від зниження ціни протягом форвардного періоду. Це іноді спонукає учасників угоди до ухиляння від виконання зобов’язань за форвардним контрактом, оскільки стає можливим вигідніше провести операцію купівлі-продажу. Отже, виникає ризик невиконання зобо­в’язань, який є досить значним за форвардними угодами.

Форвардні контракти належать до твердих строкових угод, тобто є обов’язковими до виконання обома учасниками. Обов’язковість виконання є основною умовою існування і дієздатності форвардних угод, без якої вони втрачають свій сенс і не можуть використовуватись як інструмент хеджування ризику.

Історично форвардні контракти виникли близько чотирьохсот років тому, здебільшого як угоди про продаж майбутнього урожаю. Протягом останніх десятиріч набули розвитку форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Фінансовий форвардний ринок — позабіржовий. Біржова торгівля неможлива насамперед через індивідуальні умови укладення контрактів, з цієї самої причини відсутній і вторинний ринок для таких угод. Формально учасниками форвардного ринку можуть бути які завгодно суб’єкти господарської діяльності. На практиці сторони обережно підходять до вибору партнера з метою зниження ризику зриву поставки. Здебільшого контракти укладаються між компаніями, що мають надійну репутацію, банками, пенсійними фондами та страховими організаціями. Для укладення деяких видів форвардних контрактів іс­нують обмеження. Наприклад, для укладення форвардної угоди за кредитом необхідно мати відкриту кредитну лінію саме в цій кредитній установі.

Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх як послугу своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учасниками ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їх користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один — з купівлі, інший — з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтереса­ми і допомагає оформити угоду.

Відсутність організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку дають змогу банкам диктувати свої умови при укладанні форвардної угоди з клієнтом.

Крім того, успіх у форвардному контракті значною мірою залежить від уміння передбачити майбутню ціну базового активу, який покладено в основу угоди. Банки мають переваги щодо прогнозування тенденцій цінових змін, оскільки володіють значним обсягом інформації і мають у розпорядженні висококваліфікованих спеціалістів-аналітиків. Тому банки активно пропонують форвардні контракти своїм клієнтам, створюючи позабіржовий форвардний ринок. З розвитком та вдосконаленням різноманітних сегментів фінансового ринку клієнти дедалі частіше віддають перевагу більш гнучким і зручним методам хеджування ризиків.

Форвардні контракти можуть укладатися на реальну або умовну суму. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому — виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та ринкової цін базового активу, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ

Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами.

По-перше, індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для банку перевагою є те, що форвардні операції мають позабіржовий характер, і завдяки цьому він може диктувати свої умови угоди, зокрема встановлювати ціну базового активу.

Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості маневрувати. Умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий. Останнім часом учасники форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад, умовами контракту передбачається, що він може бути розірваний за згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової компенсації.

Форвардні контракти не можна схарактеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки на форвардному ринку існують істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий рейтинг, постійні фінансові зв’язки з банком і т. ін. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків. Для клієнтів недоліком форвардних угод є також неможливість широкого вибору банку-партнера і, як наслідок, необхідність приймати ті умови, які диктує банк.

Однією з проблем, що постають у зв’язку з форвардними контрактами, є складність у пошуках партнерів, які мають намір зайняти протилежні позиції. Загалом з огляду на перелічені проблеми та недоліки форвардний ринок не є досить активним і популярним.

ФІНАНСОВІ Ф’ЮЧЕРСНІ КОНТРАКТИ

Ф’ючерсні контракти — це угода між продавцем (покупцем) фінансових інструментів, з одного боку, і кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) певної кількості базових активів за узгодженою вартістю на конкретну дату в майбутньому. Ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Схема укладання ф’ючерсного контракту

Учасник, який узяв на себе зобов’язання прийняти базові активи згідно з контрактом, займає довгу позицію, тобто купує ф’ючерси. Учасник, який узяв зобов’язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф’ючерси. Мета укладання ф’ючерсного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в даний момент ціну, за якою відбудеться операція продажу або купівлі в майбутньому.

Основні характеристики ф’ючерсного контракту:

біржовий характер торгівлі;

стандартні умови контрактів (крім ціни);

гарантія клірингової палати виконання всіх контрактів;

висока ліквідність, зумовлена існуванням активно діючого вторинного ринку;

низька вартість укладання угоди;

доступність (саме цей принцип є основним при організації біржі);

можливість, але не обов’язковість реальної поставки (прий­няття) базових активів за укладеними угодами.

Особливості ф’ючерсних контрактів та організації ф’ючерсної торгівлі дають змогу легко ліквідувати зайняту на ринку позицію укладанням офсетної (зворотної) угоди. Більшість ф’ючерсних угод взаємно погашаються до моменту закінчення строку їх дії, і лише 2 — 5% контрактів закінчуються реальною поставкою базових активів.

Якщо учасник має намір здійснити чи прийняти поставку реальних активів, які були предметом угоди, то він в установленому порядку інформує про це клірингову палату. У цьому разі палата добирає учасника з протилежною позицією.

Предметом фінансового ф’ючерсного контракту може бути іноземна валюта, депозитні сертифікати, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги пос­тавок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти).

Ф’ючерси належать до короткострокових похідних фінансових інструментів. Строки здійснення ф’ючерсних контрактів на міжнарод­них біржах — березень, червень, вересень, грудень. Торгівля ф’ю­черсами на біржах відбувається щоденно. Котируються контракти та­кож щоденно на рік вперед, котирування друкуються в періодичній фінансовій пресі. Торгівля новим контрактом на дев’ятимісячний пе­ріод відкривається в перший робочий день за датою закінчення попе­реднього контракту. Тільки-но закінчується термін дії ф’ючерсу (нап­риклад, березневого), починається торгівля ф’ючерсними контракта­ми, строк дії яких закінчується через рік, тобто в березні наступного року. Розрахунки за результатами торгового дня проводяться клірин­говою палатою щоденно після закінчення останньої торгової сесії.

Мінімальні зміни в ціні ф’ючерсу — крок ціни — називається тіком (tick). Тік має стандартну вартість у грошовому вираженні для кожного типу ф’ючерсних контрактів. Знаючи, на скільки тіків змінилася ціна ф’ючерсу за день, а також вартість одного тіка, можна обчислити суму прибутків чи збитків, які отримано за відкритою ф’ючерсною позицією.

Конкретні умови та правила здійснення торгівлі різними типами ф’ючерсних контрактів визначаються ф’ючерсною біржею. Найбільші у світі ф’ючерсні біржі: Міжнародна Лондонська біржа ф’ю­черсних фінансових угод (LIFFE); Міжнародний валютний ринок (IMM), який є дочірнім підприємством Чиказької торговельної біржі; Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа; Торговельна палата Канзас-Сіті; Токійська ф’ючерсна біржа.

Уперше торгівля фінансовими ф’ючерсами відкрилася 1972 року на Міжнародному валютному ринку в Чикаго і стала одним із найуспішніших нововведень на фінансових ринках за останні десятиріччя. 30 вересня 1982 року біржа LIFFE ознайомила Європу з новим фінансовим інструментом — фінансовим ф’ючерсом. Згодом зростання сфери фінансової діяльності, що пов’язана з торгівлею ф’ю­черсними контрактами, перетворилося на справді захоплююче видовище. Уже 1983 року на IMM щоденно укладалося понад 40000 угод. Ринок ф’ючерсів нині є ринком, що найбільш успішно й динамічно розвивається. На ньому виникають і поширюються нові типи контрактів та організуються нові біржі. І процес цей не припиняється. У чому ж причини такої популярності ф’ючерсної торгівлі?

Ф’ючерсні контракти виконують дві важливі функції. По-перше, торгівля ф’ючерсами створює механізм для проведення операцій хеджування ризику, пов’язаного з несприятливими змінами цін на спотовому ринку. По-друге, ф’ючерси дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах.

Чим мінливішими будуть ціни на фінансові активи, тим вищим буде попит на операції хеджування. Ф’ючерсні ринки виникли як відповідь на зростаючий у зв’язку з мінливістю цін рівень ризику і запропонували механізм хеджування цього ризику. Доступність для всіх, як основне правило функціонування ф’ючерсної біржі, створила умови для значного поширення та популяризації ф’ючерсної торгівлі. Учасниками ф’ючерсних торгів можуть бути як юридичні особи — банки, корпорації, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди тощо, так і фізичні особи.

Хеджування ф’ючерсами — це процес, у результаті якого мінімізується ціновий ризик зайняттям позиції на ф’ючерсному ринку, яка буде протилежною за напрямком, але дорівнюватиме за сумою балансовій позиції хеджера. Така операція дозволяє компенсувати збитки, яких було завдано за основною позицією внаслідок несприятливих змін у ціні базових активів, прибутками за ф’ючерсною позицією. Правильне й обернене твердження, а саме: прибутки за основною позицією нівелюються збитками за ф’ючерсами. Тому ре­зультат хеджування буде завжди однаковим, незалежно від напряму зміни ціни базового активу, який є предметом угоди. Операції хеджування дозволяють закріпити ф’ючерсну (майбутню) ціну, яка склалася на момент здійснення операції і за якою згодом буде виконано контракт. Хеджерів цікавить лише кінцевий результат як сума прибутків та збитків за балансовою та ф’ючерсною (позабалан­совою) позиціями, а не самостійні доходи чи втрати за ф’ючерсами. Торгівці, навпаки, зацікавлені лише в отриманні прибутків від різниці в цінах купівлі та продажу ф’ючерсних контрактів, оскільки вони не мають балансової позиції, за рахунок якої можна компенсувати збитки за ф’ючерсами.

Для ефективної роботи ф’ючерсних ринків необхідні як хеджери, так і торгівці. Останні створюють хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу ф’ючерсів у великих кількостях і в будь-який час.

На практиці деякі учасники ринку можуть одночасно бути і хеджерами і торгівцями. Як показують дослідження Комісії з торгівлі товарними ф’ючерсами, домінуючими користувачами ф’ючерсних ринків є дилери з торгівлі державними паперами та іноземною валютою, котрі використовують ринок як для хеджування, так і для спекуляції. Використання ф’ючерсів відсоткових ставок з метою хеджування становить у середньому близько 35% від кількості всіх відкритих позицій у будь-який час. Для ф’ючерсних контрактів на іноземну валюту операції хеджування становлять 20 — 25% усіх укладених угод.

Проведення операцій хеджування ризику за допомогою фінансових ф’ючерсів можливе завдяки різним методам ціноутворення даних інструментів.

Для ф’ючерсів на іноземну валюту система ціноутворення паралельна звичайному форвардному ринку іноземної валюти. Контракти оцінюються згідно з основним валютним курсом у американських котируваннях, що є особливістю валютних ф’ючерсів.

Для ф’ючерсів короткострокових відсоткових ставок використовується індексний метод ціноутворення. При цьому індексна ціна ф’ючерсу подається як 100 мінус відсоткова ставка за відповідним базовим активом на готівковому ринку. Такий метод ціноутворення дозволяє зберегти нормальну обернену залежність між цінами ф’ю­черсів та відсотковими ставками: підвищення відсоткових ставок призводить до зниження ціни ф’ючерсу, і навпаки. Саме такий метод призначення ціни дозволяє компенсувати збитки при хеджуванні.

Для ф’ючерсних контрактів на довгострокові фінансові інструменти використовується система ціноутворення на тій самій дисконтній основі, що й на ринку готівкових платежів. Ціна ф’ючерсу в цьому разі буде дисконтною (нижчою від 100) і покаже, скільки ринок готовий заплатити за кожні 100 грошових одиниць номіналу.

ОРГАНІЗАЦІЯ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ
Ф’ЮЧЕРСНИМИ КОНТРАКТАМИ

Коли потенційний учасник ф’ючерсного ринку ознайомився з методами ціноутворення та правилами конкретної біржі, наступним кроком буде вибір брокерської фірми, яка має місце на даній біржі. Важливо знайти такого брокера, методи роботи якого узгоджуються з вимогами клієнта.

У брокерській фірмі клієнт відкриває депозитний рахунок, на якому розміщує деяку суму коштів як заставу — початкову маржу (гарантійний внесок). У середньому розмір початкової маржі становить 2 — 3% від номінальної вартості одного контракту. Але брокери можуть вимагати від різних клієнтів різноманітну маржу. Розмір комісійної винагороди брокерові також може бути різним, але в загальному випадку — це незначна сума (близько 60 дол. США). Якщо клієнт має намір провести операцію з кількома контрактами, то на рахунку необхідно розмістити відповідну суму коштів — початкова маржа помножена на кількість контрактів. Після цього клієнт віддає наказ брокерові про проведення ф’ючерсної операції.

У наказі зазначається тип операції — купівля чи продаж; тип контракту; кількість контрактів. Іноді вказується ціна угоди та період, протягом якого наказ може лишатися відкритим.

Найчастіше ф’ючерсна торгівля провадиться з голосу на біржовому кільці. Діставши наказ, брокер, який працює там, намагається знайти контагента з протилежною позицією. Якщо віддано наказ про купівлю, то брокер знаходить продавця відповідного типу контрактів, а для клієнта-продавця відшукує покупця. Факт укладення угоди між двома сторонами документально фіксується в розрахунковому бланку біржі, де зазначається ціна, тип і кількість контрактів. Обидва брокери несуть відповідальність за правильність і достовірність наданої інформації. Після реєстрації розрахункового бланка позиція клієнта вважається відкритою. І покупець і продавець з моменту відкриття позиції мають справу лише з кліринговою палатою біржі, а не один з одним.

Після закінчення торгового дня клірингова палата проводить взаєморозрахунки (кліринг) за всіма відкритими позиціями. Усі позиції умовно закриваються на основі розрахункової (котирувальної) ціни. Це означає, що припускається, ніби всі клієнти закрили позиції укладанням протилежної угоди за розрахунковою ціною. Залежно від правил біржі розрахунковою ціною вважається ціна, що зафіксована в останньому контракті торгового дня або середнє значення цін кількох контрактів перед закриттям торгівлі.

У разі підвищення ціни протягом дня покупець виграє, а продавець — програє. Навпаки, при зниженні ф’ючерсної ціни виграє продавець контракту, а покупець — програє. Розмір втрат чи програшу визначається як добуток трьох множників: зміни в цінах на один ф’ючерсний контракт, вираженої в тіках, вартості одного тіка і кількості контрактів у даного клієнта. Ця величина називається варіаційною маржею і щодня переводиться кліринговою палатою з рахунку сторони, яка програла, на рахунок сторони, що виграла.

Отже, щодня учасники ф’ючерсних торгів отримують виграші чи зазнають програшу. Якщо сума на рахунку клієнта перевищує початкову маржу, то надлишок може бути знятий з рахунку. Водночас клієнт, котрий програв, і сума коштів на його рахунку стала нижчою за встановлений мінімум, має зробити додатковий внесок (до­даткова маржа). Рівень початкової маржі встановлюється з урахуванням звичайних щоденних коливань цін за одним фінансовим ф’ючерсним контрактом. Початкова маржа може бути збільшена за рішенням біржі, коли відсоткові ставки чи валютні курси почнуть непередбачувано змінюватися, або біржа вирішить, що створюються значні спекулятивні позиції. Головною метою встановлення всіх видів гарантійних внесків є захист розрахункової системи від невиконання зобов’язань з боку учасників угод.

На американських біржах використовується поняття підтримуваної маржі (плаваючий гарантійний внесок). Це мінімальна сума, яка має залишитися на рахунку клієнта в розрахунку на одну відкриту позицію. Ця величина дещо нижча за початкову маржу. На LIFFE вимагається, щоб на рахунках підтримувався рівень початкової маржі. Коли клієнт не вносить потрібної суми для підтримки маржі, брокер ліквідує його позицію, укладаючи офсетну угоду.

На різних ф’ючерсних біржах гарантійні внески приймаються у формі готівки, безготівкових коштів, а також цінних паперів. Іноді можуть використовуватися й банківські гарантії. Додаткова маржа вноситься лише у вигляді готівки. Здебільшого відсотки за коштами, що розміщені на рахунках, не нараховуються.

З метою обмеження надмірної спекуляції на ф’ючерсних цінах біржа встановлює ліміти відхилень ціни поточного дня від розрахункової ціни попереднього дня за кожним типом контрактів. Коли якогось дня ф’ючерсна ціна виходить за встановлений лімітний інтервал, торгівля відповідним типом контрактів на цей день припиняється. Іноді торгівля може припинитися на короткий період, або біржа може переглянути цінові ліміти. Головна мета введення лімітів відхилення цін — уникнути несподіваних значних відхилень у цінах на ф’ючерсні контракти. Обмеження цінових коливань відіграє значену роль у зниженні ризику втрат і запобіганні банкрутства, але такий механізм призводить до втрати ліквідності ф’ючерсних контрактів на період призупинення торгівлі. Крім того, різкі зміни ф’ючерсної ціни не завжди зумовлені спекулятивними причинами. До таких наслідків може призвести і зміна цін на спотовому ринку. Біржа може встановлювати також ліміт загальної кількості контрактів на один клієнтський рахунок з метою обмеження спекулятивної активності. Таке обмеження називається позиційним лімітом.

Кожний учасник ф’ючерсної торгівлі має два шляхи виходу з ринку:

1) закриття позиції через укладення офсетної угоди;

2) поставка або прийняття поставлених активів, які були предметом ф’ючерсної угоди.

У першому випадку клієнт з довгою позицією має віддати наказ брокерові щодо продажу відповідної кількості ф’ючерсів, а клієнт з короткою позицією — наказ про купівлю контрактів. Отже, короткі та довгі позиції взаємно погашаються. Після проведення розрахунків клієнтові повертаються гарантійні внески і депозитний рахунок закривається. Позицію може бути закрито як у будь-який день до закінчення строку дії цього типу контракту, так і в останній день торгів.

У другому випадку, якщо клієнт вирішив здійснити купівлю або продаж реальних активів, він має повідомити кліринговій палаті про свої наміри не пізніше деякого періоду, наприклад тижня, до завершення строку дії контракту. Після цього палата добирає покупцеві продавця або продавцеві покупця і повідомляє іншій стороні про умови здійснення угоди. Протягом певного періоду продавець доставляє у клірингову палату або безпосередньо покупцеві відповідну кількість базових активів і отримує оплату за обумовленою ціною. На цьому процес поставки завершується і рахунки клієнтів закриваються.

Хоча невелика кількість фінансових ф’ючерсних контрактів фактично завершується реальною поставкою активів, процес поставки є дуже важливим для визначення співвідношення між спотовими та ф’ючерсними цінами. Якби не було можливості фізичної поставки базових активів, то не було б і механізму, який забезпечує зближення готівкової та ф’ючерсної ціни в місяць закінчення строку дії відповідного контракту. Протягом місяця поставки готівкові та ф’ючерсні ціни майже зрівнюються або стає можливим отримати прибуток за рахунок арбітражних операцій.

АНАЛІЗ СПІВВІДНОШЕННЯ СПОТОВОЇ
ТА Ф’ЮЧЕРСНОЇ ЦІНИ АКТИВУ

Ціна, яка фіксується при укладенні ф’ючерсного контракту, називається ф’ючерсною. Ця ціна відбиває очікування інвесторів майбутньої ціни для активу, який є предметом тієї чи іншої угоди. Ф’ючерсні ціни встановлюються через взаємодію попиту та пропозиції, які створюються учасниками ринку. Ф’ючерсна ціна може бути вищою за готівкову ціну відповідного активу або нижчою за неї залежно від кількості хеджерів з короткими та довгими позиціями.

Ситуація, коли ф’ючерсна ціна активу F1 вища за готівкову ціну С, називається контанго (contango — додаток до ціни), а коли ф’ючерсна ціна F2 нижча за ціну касового ринку, говорять про бекуордейшн (backordertion — зворотний порядок) (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Графік співвідношення ф’ючерсних та готівкових цін

Як видно з графіка (рис. 6.2), на момент поставки ф’ючерсна ціна зрівнюється з готівковою ціною. Така закономірність спостерігається тому, що можливе проведення арбітражних операцій на ф’ючер­сному та спотовому ринках. Арбітражна угода — це одночасна купівля і продаж одного й того самого активу на двох різних ринках з метою отримання безризикового при­бутку. Різниця між ф’ючерсною та готівковою цінами в момент пос­тавки дає можливість здійснити арбітражну операцію, а фізична поставка базових активів за ф’ючерсною угодою є механізмом проведення такої операції.

Нехай на момент здійснення контракту ф’ючерсна ціна вища за спотову: F1 > С. Тоді учасник продає ф’ючерсний контракт за ціною F1 і одночасно купує на спотовому ринку відповідний базовий актив за ціною С. У день поставки він виконує свої зобов’язання за ф’ючерсним контрактом і отримує прибуток P, що дорівнює різниці між цінами: P = F1 – С.

У розглянутій ситуації арбітражери починають активно здійснювати операції, аби заробити майже безризиковий прибуток. Внаслідок цього пропозиція на ф’ючерсному ринку росте і, відповідно, ціна контрактів падає. Одночасно на спотовому ринку підвищується попит на базовий актив, який покладено в основу ф’ючерсної угоди, а отже, ціна зростає. Такий процес відбувається доти, доки ціни на ф’ючерсному і спотовому ринках не зрівняються.

Якщо ф’ючерсна ціна F2 на дату поставки виявилася нижчою за спотову С, то арбітражер купує ф’ючерсний контракт і продає базовий актив на спотовому ринку. Його прибуток дорівнює різниці в цінах P = С – F2. Такі операції зрештою тягнуть за собою вирівнювання ф’ючерсних та спотових цін на відповідні активи. Арбітраж допомагає довести ф’ючерсну ціну до очікуваної на спотовому ринку.

Різниця між спотовою і ф’ючерсною цінами на даний фінансовий актив називається базисом B. Залежно від співвідношення цін базис може бути додатним або від’ємним. Якщо B = F1 – С > 0, то базис додатний, при B = F2 – С < 0 — базис від’ємний. На момент закінчення строку дії ф’ючерсного контракту B = 0, оскільки ціни зрівнюються. За своїм економічним змістом базис є ціною доставки базового активу.

Ціна доставки — це всі витрати, пов’язані з володінням активами протягом періоду дії контракту, і упущений прибуток. Ціна доставки включає такі елементи: Z — витрати, пов’язані зі зберіганням та страхуванням активу; R — відсотки, які можна було б отримати на суму, що витрачена на придбання активу.

Тоді ф’ючерсна ціна обчислюється за формулою:

         F = С + R + Z,     (6.1)

а базис дорівнює:

         B = F – С = R + Z.        (6.2)

Базис може значно змінюватися з часом, і через це на практиці процес хеджування є недосконалим.

Співвідношення цін на ф’ючерсних ринках визначається насамперед кількістю хеджерів та торгівців. Для хеджерів зміни в ціні ф’ючерсного контракту не мають вирішального значення, оскільки результат хеджування завжди буде один і той самий. Для торгівців майбутні ціни на актив мають важливе значення, оскільки їхні позиції відкриваються з метою отримання прибутку за рахунок різниці в цінах купівлі та продажу. Торгівці беруть на себе ризик хеджерів і прагнуть отримати за це винагороду.

Отже, якщо більшість торгівців відкрили короткі позиції, то це означає: ф’ючерсна ціна вища за майбутню ціну спот (contango). Саме зниження ф’ючерсних цін протягом періоду дії контракту дасть змогу торгівцям отримати прибуток. А якщо більшість торгівців відкрили довгі позиції за ф’ючерсами — ф’ючерсні ціни мають бути нижчі за майбутню ціну спот (backordertion). За відсутності «потенційної» винагороди торгівці не укладатимуть контрактів.

Але на практиці арбітражний прибуток не є безризиковим. По-перше, процес щоденного котирування цін робить ф’ючерсні арбітражні операції ризиковими, оскільки ціна безперервно змінюється. По-друге, доходи на ринку готівки можуть включати премії за ризик і ліквідність, які відсутні в доходах за ф’ючерсними угодами. По-третє, на біржах можуть вводитись обмеження для деяких позицій за кількістю й типами контрактів, що унеможливлює проведення арбітражної операції. Звідси випливає, що арбітражний попит залежить від розміру арбітражного прибутку, а різниця між ф’ючерсною і спотовою цінами не завжди є настільки значною, щоб спонукати до проведення арбітражних операцій.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ Ф’ЮЧЕРСНИХ КОНТРАКТІВ

Ф’ючерсні контракти завдяки їх важливим перевагам — один з найпопулярніших фінансових інструментів хеджування.

Так, перевагами ф’ючерсних контрактів є доступність ф’ючер­сної торгівлі для всіх учасників ринку з огляду на невисокий рівень початкової маржі, наявність гарантії виконання всіх контрактів з боку клірингової палати, можливість дострокового виходу з контракту укладанням протилежної угоди. Значною перевагою ф’ючерсів є їх висока ліквідність, яка забезпечується за рахунок організації щоденної біржової торгівлі. Крім того, необов’язковість реальної поставки згідно з ф’ючерсним контрактом можна віднести до переваг, оскільки існує можливість вибору — здійснювати поставку базових активів чи ні. Достатньо низька вартість угод  порівняно із сумами контрактів також дає переваги учасникам ф’ючерсної торгівлі. Біржовий характер торгівлі дозволяє формувати ціни ф’ючерсних контрактів під впливом попиту та пропозиції на ринку, що виключає можливість диктату з боку якогось одного учасника угоди. Отже, ф’ючерсні контракти багато в чому переважають будь-які інші фінансові інструменти, але водночас не позбавлені й недоліків.

Стандартні умови ф’ючерсного контракту не завжди можуть задовольнити потреби хеджера. Наприклад, учасникові торгів потрібно купити базовий актив в іншій кількості і в інші терміни, ніж це передбачено стандартними умовами ф’ючерсів. Невідповідність умов контрактів і потреб клієнта щодо термінів і сум є одним з недоліків ф’ючерсних угод.

Крім того, на біржах взагалі може не бути ф’ючерсного контракту на активи, в яких зацікавлений клієнт. Тоді хеджер має дібрати такий контракт, який у минулому показав найтіснішу кореляцію з готівковою ціною активу, що обліковується за балансовою позицією, яка хеджується. Для виявлення тісноти зв’язку між цінами використовуються статистичні методи кореляційного аналізу. Іноді виникає ситуація, коли не проводиться торгівля такими фінансовими ф’ючерсами, які б доволі тісно корелювали з балансовою позицією і гарантували результати хеджування. В інших випадках такий фінансовий ф’ючерс можна знайти, але він виявляється не досить ліквідним. Тоді доводиться користуватися більш  ліквідним, але менш придатним з погляду кореляції ф’ючерсним контрактом. Неможливо дати формальний критерій щодо мінімального рівня кореляції для вирішення питання про доцільність операції хеджування. Для більшості менеджерів кореляційні коефіцієнти, що перевищують 0,70, є досить прийнятними.

Через неідентичність активів, які обліковуються за балансовою та ф’ючерсною позиціями, доводиться використовувати складні стратегії хеджування, які потребують високопрофесійної підготовки кадрів та значних фінансових витрат.

Недоліком ф’ючерсних контрактів є також зниження дохідності грошових коштів, котрі вкладені на депозитний рахунок брокера як гарантійні внески. Здебільшого на ці кошти не нараховуються відсотки, і в разі значних обсягів ф’ючерсних операцій зниження загального рівня дохідності може бути відчутним. Використання цінних паперів як застави допомагає частково вирішити цю проблему, але додаткова маржа вноситься лише у вигляді грошових коштів, тому повністю уникнути зниження доходів неможливо.

Короткостроковий характер ф’ючерсних контрактів не дозволяє ефективно хеджувати ризики, які виникають при проведенні середньо- і довгострокових фінансових операцій. Для хеджування таких ризиків за допомогою ф’ючерсів необхідно кілька разів проводити ф’ючерсні операції, а це потребує значних витрат.

Загалом необхідність проведення спеціальних досліджень, невідповідність строків, сум і типів ф’ючерсних контрактів потребам хеджерів, зниження дохідності ускладнюють процес хеджування ф’ючерсами.

ПОРІВНЯННЯ Ф’ЮЧЕРСНИХ І ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ

Форвардні та ф’ючерсні контракти мають як спільні характеристики, так і певні особливості. Ці фінансові інструменти використовуються для хеджування фінансових ризиків попереднім фіксуванням ціни базового активу до моменту здійснення реальної операції купівлі-продажу. Ф’ючерсні контракти — це специфічна, стандартизована форма форвардних угод. Але зазначені види деривативів різняться за умовами здійснення, характеристиками та механізмом дії (табл. 6.1).

Дослідження щодо порівняння ф’ючерсних і форвардних цін показали, що в цілому вони мають бути однакові. На практиці на ряд базових активів, наприклад валюту, форвардні і ф’ючерсні ціни майже не різняться між собою. Для інших фінансових інструментів, наприклад казначейських векселів, спостерігаються істотні різниці в цінах, причому ф’ючерсні ціни перевищують форвардні. Відмінність у цінах може бути зумовлена різними факторами, такими як податкові ставки, комісійні, ліквідність контрактів, гарантійні внески і т. ін.

Таблиця 6.1.

ПОРІВНЯННЯ ФОРВАРДНИХ І Ф’ЮЧЕРСНИХ КОНТРАКТІВ

Теоретично доведено: якщо форвардний і ф’ючерсний контракти мають однакову дату поставки, а безризикова ставка постійна і однакова для будь-яких періодів часу, то форвардна і ф’ючерсна ціни дорівнюють одна одній. Але оскільки відсоткові ставки на ринку змінюються і точно прогнозувати їх рух неможливо, то це призводить до різниці у форвардних і ф’ючерсних цінах.