Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.7. Економіка і культура

Культура — це своєрідний механізм, який безперервно відбирає з наявних у минулому цінностей і норм життя те, що може служити сьогодні та в майбутньому і бути корисним. Вона охороняє, передає й закріплює ці цінності з покоління в покоління, озброює їх певними стереотипами свідомості й поведінки, періодично оновлює існуючу ціннісну нормативну систему відповідно до змін, які відбуваються в суспільстві. Ось чому зміна в культурі викликає у людей серйозні переживання і навіть стреси або шок.

Відомий американський культуролог та футуролог О. Тоф­флер пише: «Культурошок — це шок від зіткнення з чужою культурою непідготовленої до неї людини. Це те, що відбувається, коли звичні психологічні орієнтири, якими керується людина в суспільстві, раптово замінюються новими, незвичайними або незрозумілими. Футурошок — це наслідок різкого прискорення темпу розвитку суспільства. Він виникає як результат приходу нової культури на місце старої»1. Отже, слід пам’ятати, що в умовах складних суспільних змін, аби зняти соціальну напругу, доцільно використовувати шокову терапію, також і при налагодженні ринкових відносин.

Спеціаліст з питань стратегічного управління І. Ансофф пише про залежність між рівнями мінливості культурного середовища і типами мислення, які необхідні для досягнення успіху в підприємницькій діяльності (табл. 24)2.

Таблиця 24

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ТИПОМ МИСЛЕННЯ
І КУЛЬТУРНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Рівень мінливості
культурного середовища

Тип мислення

Ознаки

Незмінна

Консервативний

Сталість, повторення

Поширювальна

Виробничий

Зростання, економія на масштабах бізнесу

Змінююча

«Ринковий»

Диференціація, реакція на зміну кон’юнктури

Дискретно змінююча

Стратегічний

Вибір довгострокового курсу, гнучкість

Раптово змінююча

Творчий, гнучкий

Створення нової технології, нових виробів та ринків

Психоаналітик Е. Фромм поділяє орієнтації людини на плідні та неплідні. Серед неплідних він вказує на рецептивну, експлуататорську, користолюбну. Є, на його думку, лише одна плідна орієнтація людини — ринкова (що базується на обміні)3. Рецептивну орієнтацію він характеризує як мазохістську, експлуататорську — як садистську, користолюбну — як деструктивну,
а ринкову — як чесну. Таким чином, є природні якості, природні орієнтації людини, які, на його думку, більш придатні для підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Річ лише в тім, щоб люди з такими якостями були затребувані. «Онаучена культура» та «окультурена наука» повинні стати основою вищої освіти, котра в свою чергу стане одним з інструментів розбудови «високої цивілізації». Цей процес веде до взаємозбагачування й універсалізації науки, освіти і культури. На це на початку ХХ ст. звернув увагу В. І. Вернадський: «Очевидно, і форми вищої школи кожної історичної доби повинні бути однаковими для всього людства й різнитися в різних державах і у різних народів лише відтінками, що не торкаються основних умов її існування»1.

Процитована думка В.І. Вернадського вперше висловлена в його листах про вищу освіту в Росії. Саме там він звертає увагу на проблеми глобалізації вищої освіти і на три універсальні умови її розвитку: перша з них — це розвиток знання і його наукової організації, друга — демократизація суспільного й державного життя, третя — розповсюдження єдиної культури на всю земну кулю. Останню умову В. І. Вернадський уточнює тезою про доступність єдиної культури (передусім на базі науки) для всіх країн і всіх народів, для всього людства, тому що саме наукове знання обумовлює єдність людської культури незалежно від історичного або географічного місця й часу. Власне кажучи, в ідеалі освячена наукою вища освіта в умовах глобалізації повинна формувати не тільки висококласних творчих фахівців, а й громадян, здатних поєднати пріоритетні національні інтереси з системою не менш пріоритетних завдань загальнолюдського і планетарного вимірів, тобто в одній особі поєднати спеціаліста, громадянина національної держави і громадя­нина планети Земля.

Через таку складову, як художня література, культура, з одного боку, відбиває проблеми певних соціально-економічних відносин, а з другого боку, формує необхідні стереотипи мислення. Для розкриття цього питання оберемо як приклад декілька творів вітчизняної та зарубіжної художньої літератури. Найбільш ранній і цікавий погляд на ринкове мислення й ринкову свідомість мав М. В. Гоголь. Це підтверджує російський філософ Д. М. Мережковський. Він називає двох заповзятливих гоголівських героїв Хлєстакова і Чичикова двома полюсами єдиної сили, братами-близ­нюками, дітьми середнього про­шарку російського XIX століття, «найсереднішого» і «найбуржуазнішого» з усіх століть. Риси, якими наділив їх М. В. Гоголь, полярні: Чичиков ґрунтовний у думках, діяльний, спокійний, консервативний, справний; Хлєстаков — легковажний, він спостерігач, ліберал, сповнений фантастичних задумів. Для Хлєстакова все бажане — дійсне, а для Чичикова все дійсне — бажане. Вони доповнюють один одного. Але Чичиков задумувався М. В. Гоголем як герой «більш позитивний», ніж Хлестаков. Головна позитивна думка Чичикова — «стати твердою ступнею на міцну основу», а головна думка Хлєстакова — «зайнятися, нарешті, чим-небудь високим». Але насправді Чичиков байдужий до «інших» основ, а Хлєстаков — до духовних вершин буття. За консервативною ґрунтовністю в одного відкривається така ж «химера», пустота, як за ліберальною «легкістю думок» — у іншого.

Спосіб, яким Чичиков намагався стати на «міцну основу»
і який заповідав йому батько і все духовне батьківство того часу — XIX століття: берегти й накопичувати копійку, бо з її допомогою можна досягнути всього. Але сила грошей для Чичикова — це не зовнішня груба сила, а внутрішня сила духу, думки, волі. Вона по-своєму безкорислива наповнена своєрідним героїзмом, саможертовністю. В думках про гроші закладено для нього щось безумовне, початкове, нескінченне, майже релігійне. Це аж ніяк не православне ставлення до грошей і способу їх добування. Недарма про свій прихід до Христа М. В. Гоголь у листі до С. П. Шевирьова відзначає швидше протестантський, ніж католицький, а тим більше — православний шлях. У Чичикова не було уподобання до грошей заради самих грошей, його не можна звинуватити у скнарості. Не це штовхнуло його на фантастичну фінансову операцію з «мертвими душами». Йому уявлялися у перс­пективі життя в достатку, будинок, маєток, екіпажі, смачні обіди, доглянуті дружина й діти, тобто все те, що характерно для європейського позитивізму. Головний смертельний страх Чичикова — не за себе самого, а за свій майбутній рід, за сім’ю. І, звичайно ж, має рацію Д. С. Мережковський, коли пише з цього приводу: «Неусвідомлена сутність «позитивізму» як учення про зміст життя, від Конфуція до Канта, є заперечення кінця, ствердження нескінченного продовження людського роду, нескінченного «прогресу»: нам добре, дітям нашим буде краще, онукам, правнукам — ще краще, і так без кінця. Саме людство є Бог, іншого Бога нема. Нема особистого безсмертя, а є лише безсмертя в людстві. Кожне століття «промишляє», «набуває» для майбутніх століть; нескінченне придбання, накопичення мертвого капіталу — скарби «мертвих душ», яке ніколи не витрачається, — ось неусвідомлена, але й безумовна суть прогресу».

Як підприємець Чичиков у своєму придбанні не йде напролом, а дотримується «правил гри», благопристойності, благогідності. Коли він зізнається в своєму шахрайстві, то виправдовує його тим, що пряма дорога не дозволила б йому реа­лізувати свої цілі, а «крива дорога» вела прямо до мети. І в той самий час Чичиков щиро вважав, що ніколи не вдавався до підлих вчинків. «Добро і зло, — писав Д. С. Мережковський, — для нього такі умовні — порівняно з вищим благом — придбанням, що він ніколи сам не зумів би відрізнити одне від одного; сам не знає, де закінчується вкладений у нього природою інстинкт «господаря», «набувача», і де починається підлість: середня підлість і середнє благородство, змішуються в одне — «благопристойність», «благогідність».

Чичиков — західник: у російському провінційному закутку він почувався представником європейської освіти і прогресу. Його тягне на Захід, оскільки там він відчуває свою силу і своє майбутнє «царство». Проте російська культура, як повелося з часів Петра, знімає з західної лише ласу пінку чи накип. І Чичиков із західної культури вибирає лише те, що йому треба, а все інше, дуже глибоке й високе, зводить до граничної пласкості й лаконічності. Всі філософські й релігійні сподівання минулих століть були для нього метафізичними й теологічними мареннями, вільнодумними химерами юності. В Чичикові, як вважав Гоголь, «було все, що потрібно для цього світу». Помірна ситість, спокійна розкіш усього людства в комфортабельних палацах є не що інше, як царство Чичикова. Це царство лише в деталях відрізняється від ідеалу суспільного устрою європейської соціал-демократії.

Чим «Серединне Царство», вже реалізоване на Заході, багато в чому не прийшлося до смаку М. В. Гоголю і багатьом іншим, за рідкісними винятками, представникам російської інтелігенції? По-перше, тим, що в Росії й на Заході по-різному розуміють волю: на Заході воля здійснюється в межах закону, а в Росії вона поза законом. Для західного правоусвідомлення росіяни невільні, тому що їхні закони не дають можливостей для вільного існування й самореалізації людини, а для російської свідомості західне життя невільне, бо західний громадянин — раб своєї законослухняності. По-друге, російська (а потім і радянська культура) сфор­мувала з наших колишніх і теперішніх співвітчизників унікальний тип антисоціальної людини, яка за великим рахунком не вірить нікому і нічому, тоді як західна культура шліфувала характер індивідууму, правилом життя якого було: я поважаю тих, хто мене оточує, тому що поважаю себе і хочу, щоб мене поважали інші. По-третє, в російській, радянській і пострадянській свідомості немає розуміння багатства, нажитого чесно, бо і можливості такі були практично відсутні, а західна свідомість налаштована на реальні в рамках закону можливості збагачення людини шляхом різнобічного прикладання його сил і здібностей. По-чет­верте, любов до Росії вимоглива й тиранічна, вона ґрунтується на переконанні, що той, хто любить, краще знає, що треба коханому; любов на Заході спокійніша й розсудливіша, вона передбачає значну волю і незалежність один від одного, визначену дистанцію, межу зближення, яку переступати вважається непотріб­ним і недостойним. Нарешті, в той час як на Заході найбільш стійким і зручним психологічним типом є бадьорий оптиміст, у Росії найбільш зручним і життєстійким психологічним типом є той, що скаржиться на життя. Углядівши в Чичикові швидше західні, ніж російські риси, М. В. Гоголь не зумів їх до кінця зрозуміти і примирити з російською дійсністю. І все ж він бачив, що соціально краще організоване західне суспільство ґрунтується на чисельному середньому прошарку побратимів Чичикова по класу. В цьому він міг особисто впевнитися, перебуваючи після написання першого тому «Мертвих душ» на Заході. М. В. Гоголь жахнувся від скоєного ним у «Мертвих душах» і став у Росію «Божого Царства» лише вірити. А віра ця не вміщувалася в межі його розуму. Та й чи могло бути інакше, якщо й сьогодні ми використовуємо шанс, подарований нам історією, лише для того, щоб поєднати «недоліки соціалізму» з «пороками капіталізму» і тим самим створити ситуацію безмежжя «нових українців» та інших «нових», які насправді є нашими старими знайомими — чичиковими і хлєстаковими.

Російський філософ Є. М. Трубецькой у своєму дослідженні «Інша царина» і його шукачі у російській народній казці»1 пише про деякі національні ідеали економічного життя. Ці ідеали відповідають життєрозумінню, душевному складу багатьох генерацій більшості росіян. По-перше, це ідеал вульгарного «ситого достатку», котрий характеризується першим (нижнім) поверхом казки. По-друге, це ідеал «іншої царини», котрий є характерним для другого, більш глибокого за змістом, духовного рівня казки. По-третє, це злодійський ідеал як соціальна утопія, де «співчуття лінощам і злодійству межує з апофеозом ледаря і злодія» (яскравим прикладом утвердження подібного ідеалу є казки про Ємелю-дурня, сім Семенів-нероб, дезертира Мартишку тощо). По-четверте, це магія сну і чарівництва (Ілля Муромець, Спляча Красуня). Є певний зв’язок між присиплянням російського народного духу і торжеством злодійської утопії: там, де світлі сили дрімають і марять, там темні сили діють і руйнують. «Саме тому, на думку Е. М. Трубецького, сучасна Росія потрапила у становище людини, яку обікрали у глибокому сні»1. По-п’яте, це ідеалізація, звеличування дурня (Іванушко-дурень, Незнайко). По-шосте, це ідеал жіночого уособлення казкової мудрості (Василіса Премудра, «Про срібне блюдечко та наливне яблучко»). Як правило, носіями жіночої мудрості є або віщунні, або наречені. Перші мають багатий життєвий досвід і різні чарівні речі, другі — природну мудрість і красу. Саме вони програмують таємницю всезагальної солідарності. По-сьоме, це християнські ідеали Справедливості, Благочестя, Краси, Мудрості, Милості Божої. Саме під впливом християнства у російських народних казках дуже легко дурень перетворюється на юродивого, а марнотрат на безсрібника. Різниця між ними лише в тому, що «розум» дурня, марнотрата є проявом чарівних обставин, а «розум» юродивого, безсрібника — це прояв Божої благодаті.

Ще одна неринкова модель поведінки людини намальована німецьким письменником Г. Бьолем. В «Історії про падіння зацікавленості до праці» він пише про зустріч американського туриста на італійському курортному узбережжі з місцевим рибаком. Американець виглядає як вітрина добробуту, італієць — як жебрак. Красивий горизонт у сонячну погоду американець фіксує об’єктивом свого фотоапарата. Лише неохайна постать рибака бентежить його розум. Він звертається до італійця з побажанням доброго улову в гарну погоду. Той відповідає, що сьогодні він не виходитиме в море.

— Чому? Мабуть, ви погано себе почуваєте? — знов запитує американець.

— Ні, я себе почуваю відмінно! — відповідає італієць.

— Тоді чому ж ви сьогодні не підете у море? — дивується турист.

Відповідь рибалки дуже проста: «Тому, що я сьогодні вже був у морі».

— Чи був улов хорошим? — цікавиться американець.

— Настільки був успішним, що мені не треба ще раз виходити в море! Мені цієї риби вистачить навіть на завтра і післязавтра! — каже італієць.

Американець не заспокоївся, він радить рибалці піти в море вдруге, а можливо, втретє й вчетверте і піймати п’ять-десять дюжин риби. І так чинити щодня. Тоді за якийсь час він зможе купити моторний човен. Через два роки в нього буде вже два моторних човни. Через три-чотири роки він зможе купити катер, потім гелікоптер для спостереження за косяками риби, відкрити свою справу (коптильню, фабрику, рибний ресторан тощо). А потім…

— Що потім? — питає рибалка.

— Потім ви зможете, як я, спокійно відпочивати на цьому чудовому морі! — каже американець.

— Але я й зараз це роблю, — відповідає італієць.

Турист замислився: в нього не залишилось жодного сліду від співчуття до цього голодранця. Тільки з’явилося почуття заздрості до нього1.

Протилежну літературну версію життя маленької людини в рин­ковій системі пропонує Брюс Ален Джексон, експерт ООН у Лімі. Він написав есе «Від жебрака до підприємця всього за один день». У ньому він пише про маленького хлопчика Давида, що разом з багатьма іншими прошаками канючив милостиню в іноземних туристів біля найкращого готелю столиці Перу. Одному з найнастирніших хлопців він запропонував стати його компаньйоном у маленькому бізнесі — відкрити з ним на паях чистильню для взуття. Той спочатку відмовився, аргументуючи своє небажання займатися будь-яким бізнесом тим, що «капіталізм є лихом, і саме від нього люди голодують». Брюс упевнив хлопчика в тому, що нема нічого поганого у приватній справі, спроможності власною працею заробляти самому собі на життя. Більш того він запропонував хлопчику викупити, як тільки він це зможе зробити, його, Брюсову, частину сукупного капіталу і стати повністю самостійним господарем чистильні. За допомогою Брюса був складений бізнес-план (кошторис, оптимальна ціна послуги, необхідний розмір позики, відсоток відрахування від прибутку співвласникові тощо), куплений необхідний інструмент (щітки, креми, скриня) і відкритий пункт чистки взуття на майдані Св. Мартіна. Вже після першого трудового дня Давид розрахувався повністю зі своїм компаньйоном Брюсом і перетворився з жебрака на підприємця2.

 

Висновки

Виникнення, функціонування і розвиток того чи іншого типу господарювання, економічного життя суспільства тісно пов’язане з його духовним життям.

Крім традиційних складових суспільної свідомості (моралі, мистецтва, релігії, права, політики) існують також економічна свідомість (економічне мислення) та екологічна свідомість.

Економічна свідомість і економічне мислення тісно пов’язані з правосвідомістю, політичною, екологічною, моральною, релігійною свідомістю.

Існують ідеальні типи «економічної людини» і «моральних форм господарювання» у християнстві, буддизмі, ісламі, іудаїзмі, конфуціанстві та інших релігіях.

Мистецтво (естетична свідомість) також може формувати позитивне або негативне ставлення до того чи іншого типу економічного життя людини.



1 Toffler A. Future shock. N. — I, 1971. — P. 8.

2 Ансофф И. Стратегическое управление. — М.: Экономика, 1989. — С. 408.

3 Фромм Э. Человек для себя: Пер. с англ. и послесл. Чернишевой Л. А. — Мн.: Коллегиум, 1992. — С. 110.

1 Вернадский В. И. Письма о высшем образовании в России // Постметодика. — 2001. — № 5—6. — С. 4.

1 Трубецкой Е. Н. Избранные произведения. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
С. 442—484.

1 Трубецкой Е. Н. Избранные произведения. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — С. 487.

1 Ровесник. — 1989. — № 2. — С. 20—21.

2 Readers digest. — 1991. — № 12. — С. 119—122.