Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.1. Економіка туристичної індустрії

Ключові слова та поняття

послуга туризму, тур, туристичний продукт, туристичний експорт, туристичний імпорт, міжгалузевий комплекс соціально-побутової інфраструктури, туристичний потік, кількість туроднів, сумарні витрати туриста, коефіцієнти нерівномірності туристичного потоку, потужність ліжкового фонду, "ефект мультиплікатора", відплив грошових коштів, коефіцієнт зайнятості, коефіцієнт доходу, маржинальна схильність до збереження, маржинальна схильність до споживання, сезонні коливання, загальна рентабельність, рентабельність продукції, число оборотів коштів, коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт ліквідності, платоспроможність

 

Вся класична економічна наука виходить із того, що одним із основних законів ринку є закон вартості, який діє і на туристичному ринку. Його суть полягає в тому, що в товарному виробництві основу пропорцій товарів, що обмінюються визначає ринкова вартість, величину якої, в свою чергу, визначають суспільне необхідні затрати праці.

Закон вартості передбачає формування у окремої туристичної фірми індивідуальних затрат праці і ресурсів, і відповідно формування індивідуальної вартості й індивідуальної ціни на туристичний продукт. Але ринок признає не ці індивідуальні вартості і ціни, а суспільні і ринкові, в основі яких лежать суспільне необхідні затрати праці.

Закон вартості в умовах туристичного ринку виступає як своєрідна "невидима рука", яка спрямовує туроператорів і турагентів до своєї цілі - отриманню особистої вигоди, забезпеченню власного інтересу.

Дії споживачів туристичного продукту визначаються дією закону попиту і пропозиції. Цей закон встановлює пряму закономірність між ціною і пропозицією і зворотну залежність між ціною і попитом. Суть його полягає в тому, що підвищення ринкової ціни на туристичний продукт, при інших рівних умовах, зменшує обсяг попиту, а зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт. В той же час обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни і зменшується при її зниженні.

Перше твердження особливо вірно в сучасних умовах, коли ціни піднялися на весь спектр товарів, але на перше місце висуваються витрати на продукти харчування і товари першої необхідності, а витрати на туризм і відповідно попит опускається у населення майже на останню позицію. Друге твердження вірне, так як виробників туристичного продукту приваблює зверхприбуток, який отримують деякі фірми, які працюють, наприклад, на унікальних туристичних ринках (пригодницький туризм, сходження на вершини вулканів, підводний туризм тощо).

Залежність попиту і пропозиції від ціни можна представити графічно. Для цього по вісі ординат відкладається ціна, а по вісі абсцис - кількість туристичного продукту, що пропонується на ринку (рис. 7.1.1.).

На графіку попиту і пропозиції в точці перетину кривих досягається ринкова рівновага. Ціна, при якій вона має місце, називається рівноважною ціною.

Лінійний характер графіка попиту використовується в наступних прикладах для спрощення, але ці результати можуть застосовуватись і до інших кривих попиту.

 

Рис. 7. 1. 1. Графік попиту і пропозиції

 

Тут Д - крива попиту;

S - крива пропозиції;

Т - точка ринкової рівноваги;

Рт - рівноважна ціна;

Qт - кількість товару, при якій досягається ринкова рівновага.

Наприклад, нижче (табл. 7.1.1.) наведені дані по попиту на подорожі до Португалії, які реалізуються українськими туристи-ними фірмами залежно від вартості туру.

Таблиця 7.1.1.

 

Вартість туру, дол. США

Попит, тис. чол.

700

900

1100

1300

1500

1700

150

130

110

90

70

50

 

Дані, наведені в таблиці, можуть бути подані у вигляді кривої попиту (рис. 7.1.2.), де по вісі ординат відкладається вартість туру, а по вісі абсцис - кількість туристів, що виїхали в Португалію, купивши путівки в українських фірмах.

Використовуючи криву попиту, можна визначити величину загальної виручки від реалізації туристичних послуг. Виручка визначається шляхом перемноження ціни туристичного продукту на кількість продукції проданої по цій ціні. Наприклад, вартість туру в Португалію коштує 1400 дол. США. З рис. 7.1.2. видно, що тури по цій ціні придбають 100 тис. туристів. Тоді загальна виручка від реалізації турів складе: 1400 * 100 тис. чол. = 140 млн. дол.

 

Рис. 7.1.2. Лілійний графік попиту

 

Для розвитку туристичної індустрії в цілому і туристичних фірм зокрема важливо знати темпи змін трьох економічних величин: ціни, попиту і пропозиції. Для цього існує таке поняття, як "еластичність попиту". Еластичність попиту по ціні показує, на скільки процентів змінюється попит на даний товар, якщо його ціна змінюється на 1%. Якщо цей показник більше одиниці, то попит по ціні буде еластичним, а якщо він менше одиниці, то попит буде нееластичним.

Коефіцієнт еластичності попиту по ціні розраховується за формулою:

  7.1.1.

де Ец – коефіцієнт еластичності попиту по ціні;

DQ – процент збільшення обсягу товату, який купується (Q);

DР – процент зменшення ціни Р.

Повертаючись до графіка попиту на рис. 7.1.2., можна розрахувати цінову еластичність попиту при різних рівнях цін:

           7.1.2.

де індекси 1 і 0 означають відповідно нові і базові ціни і кількість проданих турів. З використанням цієї формули і величини попиту, враховуючи, що кількість споживачів в зв’язку зі зменшенням ціни збільшилась з 70 тис. до 90 тис. отримаємо:

Еластичність – 1,623 означає, що якби ціна зменшилась на 10% то попит на тури в Португалію збільшився б на 16,23%. Для спощення знак “мінус” не береться до уваги, використовуючи абсолютну величину еластичності. Очевидно, що еластичність попиту по ціні різна на окремих ділянках кривої попиту. Абсолютна величина еластичності нижча при високих цінах і вища при низьких цінах на туистичний продукт.

Як показано на рис. 7.1.3., на кривій попиту можна виділити три ділянки: де еластичність більше 1, дорівнює 1 і менше 1. Попит є еластичним вище рівня ціни Pj і нееластичним нижче рівня ціни Pj.

Цінова еластичність і загальна виручка від реалізації туристичного продукту знаходяться в прямій залежності, оскільки еластичність попиту по ціні характеризує ступінь залежності обсягу купованого товару Q від коливання ринкових цін Р.

При еластичному попиті, коли еластичність по ціні більше 1, загальна виручка (Q * Р) зростає швидше порівняно з темпами зниження ціни. Коли попит еластичний, падіння ціни потягне за собою одночасне підвищення попиту і збільшення обсягів продаж, а значить буде результатом більш високої загальної виручки. А якби ціна росла, то загальна виручка падала б, так як при еластичному попиті підвищення цін супроводжується ще більшим падінням попиту і зменшенням обсягу продаж. І навпаки, при нееластичному попиті падіння ціни зменшує загальну виручку (загальна виручка зростає повільніше, порівняно з темпами зниження ціни).

Якщо ж еластичність дорівнює 1, то темпи зміни цін і загальної виручки адекватні. Таблиця 7.1.2. підсумовує всі ці взаємозв'язки.

Висновки із вищесказаного очевидні. По-перше, можна судити про еластичність попиту, лише знаючи зміни цін і обсягів попиту. По-друге, підвищення цін не може бути вигідним і корисним при еластичному попиті, оскільки сумарний дохід зменшується, як і кількість клієнтів. Аналогічно, якщо попит нееластичний, то краще ціни не зменігувати, тому що за цим буде зменшення доходу, а клієнтів стане більше.

Таблиця 7.1.2.

Залежність загальної виручки від реалізації від еластичності попиту по ціні.

Рівень цін

Еластичність попиту

Підвищується

Загальна виручка зменшується

Без змін

Загальна виручка збільшується

Знижується

Загальна виручка збільшується

Без змін

Загальна виручка зменшується

 

 

Таким чином, зміна ціни викличе зміну обсягу попиту. Але існують і нецінові детермінанти попиту, які включають: рівень доходів споживачів туристичних товарів і послуг, кількість споживачів, якість послуг, моду і смаки. Вони також впливають на попит.

Розглянемо еластичність попиту по доходу, так як зростання доходів значно впливає на підвищення попиту на туристичну продукцію при будь-якій заданій ціні. Таким чином, дохід потенційних споживачів і попит знаходяться в прямій залежності.

Еластичність попиту по доходу - це чутливість попиту до змін в доходах споживачів. Вона визначається як процентні зміни доходів при незмінних цінах. Ефект змін в доходах графічно поданий на рис.7.1.4., де До (V0) - крива попиту на подорожі при рівні доходу V0. Якщо рівень доходу збільшується від V0 до Vj, то обсяги попиту також зростають Це означає, що вся крива попиту зміщується вправо. При визначеній ціні Рj, кількість турів на які є попит спочатку було Qo (на кривій попиту До (V0)). З зростанням доходу до Vj, попит при тому ж рівні ціни Рj, зросте до Qj (на кривій попиту Дj (Vj)).

 

Рис. 7.14 Еластичність попиту на туризм по доходу

 

Еластичність попиту по доходу із визначених може бути представлена наступним рівнянням.

   7.1.3.

де DQ - зміна обсягу попиту Q на тури;

DV - зміна доходу V.

 

Еластичність попиту по доходу може змінюватися від нуля до безкінечності. Коли еластичність по доходу знаходиться в межах між нулем і одиницею, попит вважається нееластичним по доходу, тобто поза залежністю від змін в доходах попит залишається більш-менш стабільним. Якщо еластичність більша одиниці, то попит еластичний до доходу і це означає, що по мірі зростання еластичного доходу або доходу визначеного сегменту ринку і при незмінних цінах на подорожі попит на тури зросте. Еластичність може дорівнювати і одиниці.

Товари низької якості є виключенням із цього правила. В даному випадку немає прямої залежності між доходами і кількістю продукції на яку є попит.

Згідно з законом Енгеля із збільшенням доходу зменшується та його частина, яка витрачається на товари першої необхідності і збільшується частина витрат на предмети розкоші та духовний розвиток (сюди ж відноситься і туризм). Всі товари можна розподілити на три групи: 1) товари нижчого рангу - в основному продовольчі, які забезпечують мінімальне фізичне існування; 2) товари нормальної якості - деякі продовольчі і промислові товари; 3) високоякісні, особливо модні товари і товари-раритети. При збільшенні доходів попит на товари першої групи спочатку збільшуються, потім стабілізуються, а потім починає знижуватись; попит на товари другої групи спочатку зростає, потім стабілізується, а потім знову починає зростати; попит на товари третьої групи спочатку йде вгору і після цього стабілізується.

Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовільняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг обумовлюють і два види послуг: матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом, і нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання.

Звідси випливає, що тур представляє собою комплекс різноманітних послуг (розміщення, харчування, транспортні послуги, побутові, туристичні, екскурсійні тощо), які об'єднані на основі головної мети подорожування і надаються на визначеному маршруті й у визначений час.

Окрім послуг, туристи можуть купляти товари туристичного призначення. Сукупність послуг і товарів туристичного призначення формують поняття "туристичний продукт", складовими якого є:

- тури, об'єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, наукові тощо);

- туристично-екскурсійні послуги різноманітних видів (розміщення, харчування, транспортні послуги і т.д.);

- товари туристично-сувенірного призначення (карти, сувеніри, проспекти тощо).

У туризму є два напрямки спрямування: його можна імпортувати в країну й експортувати з неї.

Витрати туристів з інших країн - це вкладення в економіку даної приймаючої країни. Так, наприклад, туристи з Іспанії, що подорожують по Україні, отримують свої доходи переважно у своїй країні проживання. Витрачаючи кошти в Україні, вони вкладають їх в економіку нашої країни. Таким чином, витрати іноземців у країні в туристичних діях представляють для України туристичний експорт. Інакше кажучи, вивіз з країни туристських вражень, який супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у дану країну, називається туристичним експортом.

Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристських вражень, яке супроводжується одночасним вивезенням туристом грошей з даної країни. Дані висновки можна проілюструвати схемою на рис.7.1.5.

Якщо туристи з України здійснюють подорож в Іспанію, то це стає туристичним імпортом в економіку України. Гроші іспанських туристів, зароблені в Іспанії, але витрачені в Україні, є туристичним імпортом для іспанської економіки.

При туристичному експорті напрямок грошових потоків співпадає з напрямком туристичних потоків, тоді як при експорті товарів дані потоки спрямовані протилежно.

Якщо потік платежів іде в Україну, то це означає, що було експортовано або туристичний досвід, або товари. Грошові потоки в обох випадках йдуть в одному напрямку.

Сьогодні відоме поняття "галузь" поступово розмивається. Для ринкової економіки характерно не стільки розвиток окремих галузей, скільки функціонування диверсифікованих міжгалузевих комплексів. Оскільки в туризмі виробляються і предмети споживання, і послуги, то можна зробити висновок, що туризм - це диверсифікований міжгалузевий комплекс соціально-побутової інфраструктури, який має виробничі і невиробничі функції та представляє собою туристичну індустрію. Господарський процес, що відбувається у галузі туризму, є виробничо-обслуговуючим процесом.

Становлення і розвиток туризму як галузі характеризується системою визначених економічних показників, які відображають кількісний обсяг реалізації туристичних послуг та їхню якісну сторону.

Система показників розвитку туризму для країни включає:

обсяг туристичного потоку;

середню величину туристичних витрат на добу;

стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму;

показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства;

показники розвитку міжнародного туризму.

Розглянемо більш детально кожен з названих показників.

Туристичний потік - це постійне прибуття туристів у країну. Обсяг туристичних потоків характеризується такими показниками, як загальна кількість туристів, кількість туроднів, середній термін перебування туристів у країні. Для розрахунку кількості туроднів можна скористатися такою формулою:

KD=ЧT T,      7.1.4.

де KD - кількість туроднів;

ЧТ- чисельність туристів;

Т - середня кількість днів, проведених туристом у країні.

Інформація про туродні дуже важлива при плануванні суспільної інфраструктури і матеріально-технічної бази туризму.

При отриманні цих даних неважко оцінити передбачувані витрати одного туриста за добу. Але дані про витрати носять досить приблизний характер і ними треба користуватись обережно. Статистика з даного показника, як правило, прихована, а кількість грошей, витрачених під час відпочинку, часто не занотовується туристом. Тим не менш, місцевій владі і широкій громадськості сумарні витрати подорожуючих у туристичному регіоні видаються найбільш зрозумілими та вражаючими даними. Величина сумарних туристичних витрат в окремому регіоні визначається так:

            7.1.5.

де  - сумарні витрати туриста;

ВТсер - середні витрати туриста на добу.

Але туристичний потік - явище нерівномірне. Тому були виведені коефіцієнти нерівномірності туристичного потоку, яі розраховуються за такими формулами:

        7.1.6

       7.1.7.

       7.1.8.

де КН – коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку;

КD max, KD min – кількість туроднів у місяці максимального і мінімального туристичного потоку відповідно людино-днів;

KDp, KDcp – річна і середньомісячна кількість туроднів відповідно людино-днів.

Показники, які характеризують стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму, визначають її потужність у даній країні. До них відносяться: ліжковий фонд готелів, санаторіїв, будинків відпочинку та інших місць розміщення туристів; кількість місць на підприємствах харчування обслуговуючих туристів; кількість місць на підприємствах розваг (аквапарки, театри, казино тощо), відведених для туристів, і т. ін.

Потужність ліжкового фонду визначається за формулою:

ПЛФ = ЧКр 365+ ЧТс Тс,    7.1 .9.

де ПЛФ - потужність ліжкового фонду, од.;

ЧКр - кількість ліжко-місць цілорічного використання;

ЧТс - кількість ліжко-місць сезонного використання;

Тс - кількість днів сезонного використання.

Показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства складаються з: обсягу реалізації туристичних послуг або виручки від реалізації послуг туризму; показників використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці та ін.); показників використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів); собівартості послуг туризму; прибутку; рентабельності; фінансових показників (платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість, валютна самоокупність тощо).

Окремо виділяються показники, які характеризують стан і розвиток міжнародного туризму:

чисельність туристів, які відвідали зарубіжні країни (визначаються за кількістю перетинів державного кордону);

кількість туроднів (за іноземними туристами);

сумарні грошові витрати, затрачені туристами під час закордонних поїздок.

Всі перелічені вище показники мають відповідний вплив на економіку регіону, в якому функціонує і розвивається туристична індустрія. Це проявляється у притоку валюти, створенні нових робочих місць, покращанню інфраструктури регіону тощо.

Туризм як торгівлю послугами на світовому ринку можна визначити як невидимий експорт, що приносить відповідний внесок у платіжний баланс країни. Позитивним явищем вважається той факт, коли сума ввезення валюти туристами переважає суму її вивозу за кордон.

Ситуація балансу платежів безпосередньо впливає на валовий національний продукт (ВНП) країни, величина якого визначається за наступною формулою:

ВНП = ВС+І+ВУ+(е-і),       7.1.10.

де ВНП - валовий національний продукт;

ВС - витрати споживачів;

І- інвестиції;

ВУ- витрати уряду;

е - експорт;

і- імпорт.

Істотно, що коли імпорт перевищує експорт, то ВНП буде мати менше значення, а тому українській економіці вигідно залучати у нашу країну більше туристів і заохочувати їх витрачати тут більше грошей, ніж відправляти українських громадян подорожувати за кордон.

Гроші туристів починають повністю працювати на економіку регіону, коли туристична фірма купляє місцеві (регіональні) товари та послуги. Продавці цих товарів і послуг, отримавши гроші від туристів, виплачують з них заробітну плату своїм працівникам, які, у свою чергу, витрачають їх на купівлю товару, оплату послуг тощо. Але якщо працівники, отримавши заробітну плату, витрачають її на купівлю імпортних товарів чи відпочинок за кордоном, то цикл замикається і відбувається відплив грошей з регіону.

Поєднання прямого і непрямого впливу схеми витрат туристів визначає вплив на місцеву економіку в цілому. Як правило, не весь дохід, отриманий у кожному циклі витрат туристів, буває втраченим. Деяка його частина відкладається, а інша витрачається за межами даного регіону. Чим більша частка доходу, витрачена у межах регіону, тим більший ефект мультиплікатора. Здатність утримувати туристичний дохід у межах регіону залежить від економічної замкнутості регіону і самостійності місцевої економіки. Якщо місцева (регіональна економіка) здатна виробляти товари та послуги, які користуються попитом у туристів, то ефект мультиплікатора буде дуже значним. Чим більше товарів імпортується з інших регіонів, тим меншим буде ефект мультиплікатора.

Із зазначеного можна зробити висновок, що ефект мультиплікатора - це кількість разів, за які гроші, вкладені туристами у місцеву економіку, були фактично витрачені у приймаючому регіоні. Цей коефіцієнт можна також назвати коефіцієнтом доходів, оскільки витрачені туристами гроші прямо чи побічно стають доходами місцевого населення. Теоретично ефект мультиплікатора у туризмі не підлягає сумнівам, але на практиці виникають труднощі з його обліком. Західна економічна наука з проблем туризму тільки починає розробляти методику обліку та розрахунку внеску галузі в економіку країни.

Крім ефекту мультиплікатора, існують і супутні економічні явища. Зростаючі витрати туристів викликають необхідність у додатковій робочій силі, що відображається коефіцієнтом зайнятості. З розширенням діяльності туристичного регіону удосконалюється його інфраструктура, відбувається будівництво нових будівель і споруд. Отже, можна розрахувати коефіцієнт доходу. Розглянемо ці коефіцієнти більш детально.

Коефіцієнт зайнятості. Кількість існуючих та нових створюваних робочих місць є одним з важливих показників внеску туристичної галузі в національну економіку. Найбільш досліджена категорія працівників, зайнятих у туризмі, -- в готельному та курортно-санаторному господарстві. Побічна ж зайнятість, створювана туристичною індустрією сьогодні, може бути оцінена лиш приблизно. Коефіцієнт зайнятості у регіонах різний і залежить від їхньої економічної бази. Якщо коефіцієнт зайнятості складає 1,15, то це означає, що країна може забезпечити працевлаштування додатково 0,15 чоловік на кожного працюючого в обслуговуванні експортного туристичного попиту. А якщо цей коефіцієнт складає, наприклад, 2,75, то держава забезпечує робочими місцями приблизно 1,75 чоловік на кожного вже працюючого у туристичній індустрії. У цілому коефіцієнт зайнятості країни змінюється прямо пропорційно чисельності населення чи загальній кількості працюючого населення.

Коефіцієнт доходу. Зайнятість населення передбачає дохід, який стимулює економіку регіону в процесі його розвитку. Значимість цього стимулювання залежить від деяких чинників. Якщо використовувати як приклад готель, то його адміністрації необхідно вибрати один з двох способів розподілу прибутку: 1) витратити його на товари і послуги або 2) відкласти його частину. Економісти називають ці способи маржгтальною схильністю до споживання (МСС) або маржинальною схильністю до збереження (МСЗ) -відпливом грошей з місцевої економіки. Відплив маржинальних (додаткових) фондів з місцевої економіки може здійснюватись двома шляхами: вони можуть бути відкладеними на збереження або використані на придбання імпортних товарів. У будь-якому випадку ці дії сприяють відпливу фондів і не стимулюють місцеву економіку.

Основним об'єктивним чинником, який визначає рівень споживання, є дохід, а тому обсяги споживання прямо пропорційні його величині. Суб'єктивна схильність до споживання може бути середньою і граничною (маржинальною). Середня схильність до споживання у людей або туристичних підприємств відображається відношенням спожитої частини доходу до загального доходу. Гранична схильність до споживання відображається відношенням зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яке його викликало.

Але і людина, і туристичне підприємство не тільки споживають, але й зберігають. Збереження - це та частина доходу, яка не споживається. Схильність до зберігання буває також середньою і граничною (маржинальною). Середня схильність до зберігання відображається відношенням збереженої частини доходу до загального доходу. Гранична схильність до зберігання відображається відношенням будь-якої зміни у збереженнях до тієї зміни в доході, яке її викликало.

Якщо валовий дохід туристичного підприємства розпадається на споживання і зберігання, то приріст споживання плюс приріст зберігання завжди дорівнює приросту доходу. За цих умов сума маржинальної схильності до споживання і маржинальної схильності до зберігання дорівнює одиниці:

MC3 ± MCC = 1,       7.1.11.

МСЗ = 1-МСС,          7.1.12.

МСС = 1-МСЗ.          7.1.13.

Для того, щоб зрозуміти сутність коефіцієнта доходу (KD), треба приблизно розрахувати, яка частина грошей туристів, отримана туристичним регіоном, витрачається, а яка частина відкладається (відплив). Тоді коефіцієнт доходу можна розрахувати за формулою

        7.1.14.

Розглянемо це на прикладі. Нехай загальні витрати туристів у Київському регіоні склали $2000, а маржинальна схильність до споживання дорівнює 0,5. Схема витрат проходить 6 етапів на рік:

$2000 + [0,5-2000] + [(0,5)2 -2000] + [(0,5)3 -2000] + + [(0,5)4 -2000] + [(0,5)5 -2000] + [(0,5)6 -2000] = = $2000 + 1000 + 500 + 250 + 125 + 62,5 + 31,25 = $4000

Зробимо обчислення:

Таким чином, первинна сума в $2000 туристичних витрат обертається $4000 фонду приймаючого туристичного регіону.

Відплив грошових коштів. Відплив - це комбінація збережень (гроші, які не надаються у позику) та імпорту (гроші, які витрачаються на туристичні потреби за межами приймаючої держави). Якщо витрачаються гроші за кордоном на імпортні товари, то очевидно, що це не стимулює місцеву економіку. Аналогічно, якщо гроші відкладені у формі зберігання, які не надаються у позику протягом року, то вони теж не стимулюють економіку. Таким чином, для отримання максимального економічного прибутку від туристичних витрат необхідно вкладати якомога більше туристичних фондів у місцеву економіку шляхом купівлі національних товарів і послуг, оскільки заморожування грошових коштів або придбання імпорту у великих обсягах не сприяє розвитку приймаючої країни.

Сьогодні в Україні відплив коштів досить значний, тому що занепад виробничої сфери примушує готелі, транспортні підприємства, підприємства харчування та інших постачальників туристичної галузі купувати обладнання і деякі послуги за кордоном.

Функціонування підприємств туристичної індустрії характеризується його здатністю приносити достатній доход або прибуток як кінцевий фінансовий результат роботи. В умовах ринку прибуток виступає основним чинником стимулювання підприємницької діяльності. Він забезпечує можливість розширення діяльності, задоволення соціальних і матеріальних потреб членів трудового колективу, виступає основним джерелом формування бюджету. За рахунок прибутку покриваються боргові зобов'язання підприємств перед банками й інвесторами.

Враховується також рентабельність роботи туристичного підприємства і рентабельність продукції та послуг.

У зв'язку з цим кожна туристична фірма здійснює розрахунок загальної рентабельності (Rз), рентабельності продукції і послуг (Rnn) та число оборотів коштів (Uok).

Загальна рентабельність визначається як відношення прибутку до нарахування процента до активів балансу:

         7.1.15

де П - прибуток до нарахування процента,

А - активи;

      7.1.16

де Вр - виручка від реалізації;

      7.1.17

У світовій практиці рентабельність одиниці окремих видів продукції чи послуг (Roпп) вираховується також як відношення прибутку по відповідному товару чи послузі до їхньої собівартості:

           7.1.18

де Ц - ціна товару чи послуги,

С - собівартість товару чи послуги.

Наведена формула може використовуватися для розрахунку рентабельності окремих турів.

Важливим показником функціонування туристичного підприємства є його фінансовий стан. Аналіз фінансового стану передбачає визначення коефіцієнтів платоспроможності (Кп) та ліквідності (Кп):

       7.1.19

де Вк - власний капітал;

       7.1.20

де Ав - високоліквідні активи,

Зк - короткострокова заборгованість.

У першому випадку (7.5.16) коефіцієнт платоспроможності розраховується як відношення власного капіталу до активів, а в другому (7.5.17) - як відношення високоліквідних активів (грошових засобів на рахунках) до короткострокової заборгованості.

Туристичне підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткострокові зобов'язання, та ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання.

При цьому необхідно враховувати, що фінансове правління діяльністю і наявність грошових коштів більш важливе, ніж поточний прибуток, а відсутність грошових коштів у банку може призвести до кризи фінансового стану. Показники можна вважати задовільними у випадку низьких витрат і відсутності заборгованості.