7.1. Метод структурного балансування

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв’язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується завдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ризик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.

Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї дії може перевищити середню відсоткову ставку за активами, що призведе до збитків банку.

Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов’язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це припущення пов’яза­не з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності. Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов’язань є строки та суми.

Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов’язань у грошовому вираженні. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик. Застосовується при другій моделі управління банком.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним підходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання зазначеної стратегії базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання  зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’я­заним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

Приклад 7.1

Клієнт звернувся до банку із заявою про надання певної суми кредиту терміном на 3 місяці. Оцінити переваги та недоліки збалансованої і незбалансованої стратегій фінансування даного кредиту. Діючі та прогнозовані рівні відсоткових ставок наведено в табл. 7.1.

Розв’язання

Банк має дві альтернативні стратегії фінансування цього кредиту:

1) залучити депозит на таку саму суму на 3 місяці;

2) залучити депозит на таку саму суму на 2 місяці, а через 2 місяці відновити залучення коштів на 1 місяць під ставку, яка складеться на ринку на той час.

Якщо банківські спеціалісти прогнозують підвищення відсоткових ставок протягом трьох місяців, то кращі результати принесе застосування першої — збалансованої за строками стратегії. Якщо прогноз зміни ставок свід­чить про їх зниження, то можна скористатися незбалансованою стратегією.

Таблиця 7.1.

ВІДСОТКОВІ СТАВКИ ЗА КРЕДИТАМИ ТА ДЕПОЗИТАМИ

1. Спред банку в разі застосування першої стратегії становитиме 5% (30 — 25). Відсотковий ризик, а також ризик ліквідності зведені до мінімуму.

2. Використання другої стратегії дозволить банку збільшити спред до 8,7 % за умови, що прогноз зміни ставок виявиться правильним:

30 – (22 · 60 : 360 + 20 · 30 : 360) : 90 · 360 = 30 – 21,3 = 8,7.

При цьому банк наражається на відсотковий ризик, пов’язаний з невизначеністю змін ставок, і водночас збільшується ризик ліквідності. Якщо прогноз не справдиться і ставки протягом двох місяців зростуть, банк не одержить навіть 5% спреду, а можливо, і зазнає збитків.

Якщо прогнозується зростання ставок, банк може скористатися цим для максимізації спреду, видавши кредит на 3 місяці, а депозит залучивши на триваліший час, наприклад на 6 місяців. Через 3 місяці, коли ставки зростуть згідно з прогнозом і кредит буде повернуто, банк матиме змогу реінвестувати активи ще на 3 місяці під вищу ставку, що дозволить збільшити спред у розрахунку за 6 місяців.

Тактика структурного балансування портфелів активів і пасивів може застосовуватись як щодо строків, так і щодо обсягів залучених та розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямку розміщення коштів, який дозволить повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові позику на таку ж суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції. Прикладом такого методу управління відсотковим ризиком може бути фінансування однорічної позики з умовою погашення основної суми боргу та відсотків у кінці періоду кредитування за рахунок однорічного депозитного сертифіката з нульовим купоном, реалізованого з дисконтом.

Загалом метод структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку з метою зниження відсоткового ризику. До переваг методу можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків в умовах відсутності інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок.

Недоліками даного підходу є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, відсутність достатнього простору для маневру. Вимога приведення у відповідність структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

Метод структурного балансування використовується менеджментом банків паралельно з іншими способами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці збалансувати всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого метод балансування  застосовується щодо найбільших за обсягами операцій, тобто у процесі мікрохеджування.