7.2. Основні положення геп-менеджменту

У процесі управління активами та зобов’язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чутливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов’язаннями, поділяють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими моментами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтервалу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов’язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:

· дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу;

· строк погашення настає в цьому інтервалі;

· термін проміжної або часткової виплати основної суми міститься в розглядуваному інтервалі;

· зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів та зобов’язань відносять такі, доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Геп (GAP — розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов’язань ЧЗ у грошовому вираженні:

         GAP = ЧА – ЧЗ   (7.1)

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов’язання (ЧА > ЧЗ), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов’язання рівні між собою, означає нульовий геп. При нульовому гепі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від’ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:

· якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

· якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки. Головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За наявності гепу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовірність одержати додаткові прибутки.

Геп — це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від величини зміни відсоткових ставок, так і від розміру гепу. Якщо прогнозується зниження ставок, то менеджментові банку необхідно змінити структуру балансу і перейти від додатного гепу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Перехід від нульового до від’ємного гепу в разі зниження ставок забезпечить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління гепом — досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність економічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового гепу, значно знизивши завдяки цьому відсотковий ризик.

Показники гепу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, використовуваного при формуванні активів та зобов’язань банку. Геп дозволяє контролювати розмір відсоткового ризику протягом розглядуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

КУМУЛЯТИВНИЙ ГЕП

Розрахунок кумулятивного гепу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов’язань у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчислюється розмір гепу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. Отже, кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп — інтегральний показник, що відбиває ступінь ризику відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт гепу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов’язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт гепу як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань:

         h = ЧА : ЧЗ.         (7.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший — то геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Але ні абсолютна величина кумулятивного гепу, ні коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Тому наступним кроком у застосуванні методу є обчислення індексу відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику ІВР дорівнює відношенню кумулятивного гепу kGAP в кожному з періодів до розміру працюючих активів ПА і виражається у відсотках:

               (7.3)

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від’ємний) наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу відсоткового ризику, банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Інший напрямок використання методу кумулятивного гепу полягає в тому, щоб наближено обчислити, як очікувані коливання відсоткових ставок Dr вплинуть на рівень маржі банку. Абсолютна величина зміни маржі (прибутку) DП визначається базовим спів­відношенням:

         DП » Dr · kGAP.  (7.4)

Здебільшого при розрахунках зміни рівнів відсоткових ставок Dr подаються в базисних пунктах. Узявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «–» показників Dr та kGAP, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення DП вкаже на збільшення прибутку і буде результатом підвищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від’ємному гепі. Від’ємне значення DП означатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від’ємному гепі або їх зниженням при додатному гепі.

Чутливі активи та зобов’язання банку, згруповані за періодами переоцінювання, наведено в табл. 7.2. Проаналізувати рівень відсоткового ризику, якщо ліміт ІВР установлено на рівні 10%. Як вплине на прибуток банку зниження відсоткових ставок протягом наступного місяця на 2%?

Таблиця 7.2

АНАЛІЗ КУМУЛЯТИВНОГО ГЕПУ ТА ВІДСОТКОВОГО РИЗИКУ

Розв’язання

Аналіз рівня відсоткового ризику протягом року показує, що загалом банк додержує встановленого ліміту за винятком періоду до місяця. У цьому періоді індекс відсоткового ризику перевищує встановлений ліміт на 3%, що означає наявність підвищеного рівня ризику. Якщо протягом місяця відсоткові ставки знизяться на 2%, то процентний прибуток банку зменшиться на 2,6 млн грн. (0,02 · 130). Отже, якщо прогноз свідчить про зниження ставок протягом найближчого місяця, менеджментові банку необхідно зменшити додатний геп і по змозі перейти до від’ємного.

Метод кумулятивного гепу дає змогу виконувати не лише основне завдання — зважено управляти активами та зобов’язаннями з метою максимізації прибутку за допустимого рівня ризику, а й контролювати рівень ризику ліквідності.

Ліквідність є однією з важливих проблем, яка потребує постійної уваги керівництва банку. Для здійснення моніторингу за станом ліквідності можна скористатися ідеєю методу кумулятивного гепу. Рівень ліквідності визначається співвідношенням активів та зобов’язань банку, термін дії яких закінчується протягом одного й того самого проміжку часу. Якщо активи та зобов’язання згруповані за термінами виконання, то додатне значення кумулятивного гепу покаже, що ризик ліквідності відсутній у розглядуваному періоді. Від’ємний геп означає, що зобов’язання, термін виконання яких настає в цьому періоді, перевищують розмір активів, які будуть повернені до банку в той самий час. Через це можуть додатково знадобитися ліквідні кошти, а отже, підвищитися рівень ризику ліквідності. Застосування методу кумулятивного гепу допоможе менеджментові банку прийняти виважені рішення щодо управління ліквідністю.

У практичній роботі банків геп-менеджмент має базуватися на використанні обчислювальної техніки, що дає змогу точніше добирати та зменшувати тривалість часових інтервалів, виконувати точні розрахунки в будь-який час та прогнозувати майбутню діяльність.

ДЮРАЦІЯ ЯК МЕТОД УПРАВЛІННЯ ГЕПОМ

Оцінка середньозваженого строку погашення (дюрації) дає можливість застосувати удосконалений інструментарій аналізу активів та зобов’язань, чутливих до змін відсоткових ставок. В основі методу лежить розрахунок дюрації стосовно всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.

Для розрахунку дюрації портфеля необхідно: 1) обчислити середньозважений строк погашення для кожного фінансового інструмента, що входить до складу портфеля; 2) зважити кожний розрахований показник за ринковою вартістю; 3) знайти суму всіх здобутих показників, яка й становитиме середньозважений строк погашення портфеля в цілому.

Дюрація окремого фінансового інструмента, що перебуває в портфелі активів чи в портфелі зобов’язань банку, обчислюється за формулою (4.2). Дюрація всього портфеля Dp (роки):

              (7.5)

де DFІm — дюрація m-го фінансового інструмента, що входить до складу портфеля активів чи зобов’язань ; FІm — ринкова вартість m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Здобутий показник характеризує зважений за вартістю середній строк погашення портфеля (дюрацію). Дібравши склад та структуру портфелів так, щоб середній строк погашення портфеля активів приблизно збігався із середнім строком погашення портфеля зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни відсоткових ставок.

Нагадаємо, що вартість активів має перевищувати вартість зобов’язань на розмір капіталу банку. Тому точніше співвідношення між середньозваженими строками погашення активів та зобов’язань відображається формулою:

     (7.6)

де DА — зважений за вартістю надходжень строк погашення портфеля активів; DЗ — зважений за вартістю виплат строк погашення портфеля зобов’язань; З — загальний розмір (обсяг) портфеля зобов’язань; А — загальний розмір (обсяг) портфеля активів.

Оскільки відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, то зі співвідношення (7.6) випливає, що дюрація портфеля активів повинна бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Тобто, незалежно від напрямку зміни відсоткових ставок активи банку повинні переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання. Якщо виконується рівність (7.6), то приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартість банківських зобов’язань. Це практично повністю захистить банк від фінансових втрат внаслідок коливань ринкових ставок. Якщо середньозважений строк погашення портфеля активів не збалансований з аналогічним показником портфеля зобов’язань, то банк наражається на відсотковий ризик. Чим більша різниця між цими величинами, тим чутливішою до коливань відсоткових ставок на ринку буде чиста вартість банку, тобто розмір акціонерного капіталу. Якщо середньозважений строк погашення портфеля зобов’язань істотно коротший порівняно з портфелем активів, то капітал банку зростатиме зі зниженням ринкових ставок і зменшуватиметься з їх підвищенням.

Отже, загальне правило управління гепом залишається незмінним: за наявності додатного розриву між середньозваженими строками погашення портфелів активів і зобов’язань (DА > DЗ ) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням відсоткових ставок; якщо розрив між середньозваженими строками погашення портфелів від’ємний (DА < DЗ), то підвищення ставок призведе до скорочення капіталу, а їх зниження — до збільшення капіталу.

Отже, щоб уникнути відсоткового ризику, менеджмент банку має намагатися максимально наблизити до нуля розрив між середньозваженими строками погашення портфелів активів і зобов’язань. Зауважимо, що добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупності балансових позицій, утворює макрохедж лише в тому разі, коли приведена вартість портфеля активів дорівнює приведеній вартості портфеля пасивів.

Ситуація, коли портфелі активів і пасивів банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, називається імунізацією банку і означає захист від будь-яких змін у рівнях відсоткових ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації портфелів. Метод добору середньозважених строків погашення може застосовуватись щодо окремих балансових статей активів та пасивів. Тоді утворюється мікрохедж, який частково захищає від відсоткового ризику.

ПРОБЛЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
ГЕП-МЕНЕДЖМЕНТУ

Головна ідея геп-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок і робочому циклу, а також загальним принципам розвитку економіки. Як відомо, в економічному циклі вирізняють чотири основні стадії розвитку: зростання (підйом); пік; зниження ділової активності (спад); найнижча точка циклу (рис. 7.1). На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі розмір гепу зменшують, подовжуючи строки проведення активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами. У стадії піку слід перейти до від’ємного гепу, що дасть змогу зафіксувати ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за пасивами дозволить зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду, коли очікується зниження відсоткових ставок, геп має бути від’ємним. На подальших стадіях спаду потрібно поступово перейти до додатного гепу, скоротивши строки надходжень за активами і подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп зберігається і в разі досягнення найнижчої точки циклу, коли ставки за пасивами фіксуються на найнижчому рівні і скорочується тривалість проведення  активних операцій, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під вищу ставку.

Рис. 7.1. Цикл зміни відсоткових ставок на ринку

Зауважимо, що прогнози не справджуються негайно: зміни ставок досягаються не відразу. Якщо напрямок руху відсоткових ставок може бути передбачений правильно, то час зміни та розміри спрогнозувати важко. Застосування стратегії гепу потребує достатньої тривалості відсоткових циклів, аби вистачило часу скористатися перевагами.

Реальне життя не дає банкам необмеженої гнучкості у виборі джерел фінансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових ставок набагато простіша в теорії, але не завжди підтверджується дійсними коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж, важко виміряти. Той факт, що рух відсоткових ставок та ринку облігацій важко спрогнозувати, переконливо довела практика, але все ж таки ці зміни виявились більш передбачуваними, ніж коливання ринку акцій.

Отже, геп-менеджмент на практиці має ряд істотних недоліків. Розглянемо їх докладніше.

1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику, оскільки ставки за активами та зобов’язаннями можуть змінюватися по-різному. У періоди економічного підйому ставки за активами зростають швидше, ніж ставки запозичення. Під час спаду зниження ставок за зобов’язаннями випереджає відповідні зміни у ставках за активами. У цілому ставки за активами мають тенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов’язаннями, а між моментами зміни ставок існує розрив у часі (лаг).

2. Методи управління гепом потребують наявності точного та надійного прогнозу мінливості відсоткових ставок, який є необхідною умовою ефективного застосування розглядуваного підходу. Водночас абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів ставки — напряму, швидкості та розміру — отримати неможливо. Дві основні характеристики відсоткових ставок — мінливість і непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу у процесі управління банком.

3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною мірою залежить від правильності вибору часових інтервалів. Нелегко визначити момент, коли конкретні види активів та зобов’язань мають бути переоцінені. Крім того, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів і пасивів, чутливих до змін ставки, досить суб’єктивний, що може призвести до несприятливих наслідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки між періодами переоцінювання.

4. Перехід від додатного гепу до від’ємного, і навпаки, потребує певного часу. Проте банки не завжди мають у своєму розпоряд­женні фінансові інструменти та механізми, які б дозволили зробити це швидко. Отже, ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

Перелічені недоліки значно ускладнюють процес управління гепом і збільшують ризик фінансових втрат, тому більшість банківських менеджерів у процесі управління відсотковим ризиком застосовують методи штучного хеджування — проводять операції з похідними фінансовими інструментами.