7.2. Умови забезпечення фінансової стійкості страховиків

Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють балансування доходів з витратами за страховим грошовим фондом, що формується зі страхових внесків сплачуваних страхувальниками (премій).

Основою фінансової стійкості страховиків є наявність сплаченого статутного капіталу, страхових резервів, а також система перестрахування. Статутний капітал (статутний фонд) страхових організацій спочатку формується за рахунок бюджету (обов'язкова форма страхування) або за рахунок коштів від продажу акцій та інших цінних паперів.

Мінімальний розмір статутного капіталу залежить від різних видів страхування і перестрахування. Статутний капітал акціонерного страхового товариства закритого типу створюється за рахунок внесків засновників і продажу акцій працівникам даного товариства, акціонерного страхового товариства відкритого типу - шляхом обміну внесків на акції засновників і продажу акцій по відкритій підписці чи на аукціоні біржі.

Акумуляція коштів страхового фонду досягається насамперед за рахунок росту числа страхувальників і застрахованих об'єктів.

Проблема забезпечення фінансової стійкості може розглядатися подвійно: як визначення системи імовірності дефіциту коштів у якому-будь році і як відношення доходів до витрат за минулий тарифний період.

Ступінь дефіцитності коштів страхової компанії залежить від величини страхового портфеля.

Для визначення ступеня імовірності дефіцитності коштів (ДК) застосовується коефіцієнт Коньшина :

                                   ( 27 )

де Т - середня тарифна ставка страхового портфеля;

n - кількість застрахованих об'єктів.

Чим менше значення коефіцієнта ДК, тим вища фінансова стійкість страховика. На величину показника ДК, як видно з формули, не впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів.

Однак варто мати на увазі, що коефіцієнт Коньшина дає найбільш точні результати, коли страховий портфель страховика складається з об'єктів із приблизно однаковими по вартості ризиками (тобто без катастроф, землетрусів, загибелі космічних кораблів, літаків і т.п.).

Отже, однією з умов забезпечення фінансової стійкості страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти туризму. Завдання за рахунок передачі частини видів страхування чи їхньої вартості іншим страховикам у перестрахування, що набуває в останні роки щораз більшого значення у страховій справі.

Для оцінки фінансової стійкості, як відношення доходів до витрат за тарифний період можна використовувати коефіцієнт фінансової стійкості страхового фонду:

                                             ( 27 )

де - сума доходів за тарифний період, грн.;

 - сума коштів у запасних фондах, грн.;

 - сума витрат за тарифний період, грн.

Фінансова стійкість страхових операцій буде тим вищою, чим більшим буде коефіцієнт стійкості страхового фонду.

Важливим фактором, що характеризує фінансову стійкість страхової організації, окрім статутного капіталу і резервних фондів, є рентабельність страхових операцій, що виражається відношенням балансового (валового) прибутку до дохідної частини:

                                           ( 28 )

Оскільки у силу невиробничого характеру діяльності страхових організацій доход не створюється, а формується прибуток за рахунок перерозподілу коштів страхувальників, тобто необхідного і доданого продукту, створеного в інших виробничих сферах. Тож більш коректним є визначення рентабельності страхових операцій як показник рівня прибутковості, тобто відношення загальної суми прибутку за визначений період до сукупної суми платежів за той же період:

                                  ( 29 )

де Д - прибутковість;

 - сума балансового прибутку за рік, грн.;

 - сукупна сума страхових внесків за рік, грн.

Варто мати на увазі, що доходи від страхових платежів при добровільному страхуванні являють собою ціну від продажу страхових послуг. У той час як при державному страхуванні ціна продажу регламентується калькуляційною ціною. В умовах ринкової економіки калькуляційна ціна і ціна продажу можуть не збігатися.

Розраховуючи тарифну ставку (брутто-ставку), страховик визначає очікувану вартість страхової послуги, а ціна продажу стає відомого тільки в момент укладення договору. Вартість страхової послуги величина об'єктивна, а ціна продажу формується під впливом цілого ряду факторів: кон'юнктури ринку, цінової політики уряду, процентних ставок у банках. Максимальні ціни визначаються потребами страхувальників, а мінімальні - необхідністю еквівалентності відносин страхувальника і страховика.

Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси 1) погашення зобов'язань перед страхувальниками; 2) фінансування діяльності страхової організації. У зв'язку з цим у страховій справі прийнятною є така класифікація витрат:

витрати на страхові виплати;

відрахування в запасні фонди і страхові резерви;

відрахування на попереджувальні заходи (попередження виникнення пожеж, консультації на вибір вогнестійких конструкцій, матеріалів, систем водопостачання і т.п.);

• витрати на ведення справ.

У сукупності ці витрати складають собою собівартість страхових операцій. У страховій справі собівартість розглядають в широкому і вузькому значенні.

У широкому значенні слова - це сукупність усіх витрат страховика на надання страхових послуг як безпосередніх (виплат страхового відшкодування чи страхового забезпечення), так і витрат на забезпечення фінансової стійкості страхових операцій (формування запасних і резервних фондів). У вузькому значенні слова - це витрати страхової організації на ведення справи.