Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.3. Механізм і етапи творчої діяльності

7.3. Механізм і етапи творчої діяльності

Проблема розкриття механізму творчості — одна з найважливіших проблем гносеології, логіки, психології та евристики. Вже кілька століть не вщухають жваві дискусії щодо того, чи є творчість інтуїтивним процесом, чи вона підпорядкована логічним закономір­ностям. Багато вчених підкреслювали штучність і безпідставність уявлень про творчий процес як про строго логічний, де головну, а в розумінні декого, і єдину роль відіграє аналітичне мислення. Так, В. Оствальд, Г. Гельмгольц, Ж. Адамар наголошували на тому, що творчий процес не є прямолінійним безперервним ланцюгом логічних операцій, він має відступи, зиґзаґи, звороти, повторення тощо,
і після багатьох, часто марних зусиль, дає раптове осяяння.

Видатні вчені не завжди мислять так логічно, як це зображується в підручниках логіки, тобто за допомогою логічних законів, фігур, модусів, схем, структур, правил, формул. Про це свідчить Г. В. Ф. Гегель, коли наводить приклади логічних міркувань стародавніх філософів на зразок: «Усі люди смертні; Кай — людина, отже, він смертний». А потім критикує їх за формалізм мислення, стверджуючи, що він сам ніколи не думав так плоско. Б. М. Кед­ров також зазначав, що в процесі творчого акту ніхто не створює спеціальних силогізмів, ніхто не працює так, як про це йдеться у працях з логіки, а логічні завдання визначаються за допомогою таких засобів, що не вкладаються в межі звичайного курсу предмета. Я. Гено інтелектуальну діяльність людини поділив на дві різні сфери — логічну й творчу. На його думку, творча сфера непідвладна логіці й залежить лише від свободи волі.

Ряд дослідників не згодні з такими думками. Наприклад, В. С. Біблер зауважує, що виключення з логіки процесів формування нових знань (таких, як інтуїція, підсвідомість і безпредметність) подібне до того, як виганяли у середньовіччі чортів із тіла грішника. Чорта виганяли, а грішник гинув. А зрештою, чи справ­ді його виганяли таким чином? Зрозуміло, що логічна творчість «ще неіснуючого» відрізняється від логіки опрацювання «вже існуючого». В останньому випадку формами узагальнюючого мислення є відомі операції формальної логіки — індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування тощо. Крім того, доведення отриманого результату творчого пошуку полягає в розкритті його зв’язків із загальними, вже відомими принципами. Але це вже відбувається після творчого акту і, на думку С. І. Вавілова, має ретроспективно-логізовану форму, а справжня історія акту зводиться до «одновимірної» логіки пізнання.

Слід зазначити, що творчий процес винахідництва нерідко ро­зуміють лише як генерування винахідницьких ідей. Проте в цей процес входить багато операцій — від вибору теми і постановки завдання до реалізації рішення. І вже під час здійснення окремих операцій необхідність використання логіки в творчому процесі не можна заперечувати. Тобто, як казав А. Пуанкаре, за допомогою логіки доводять, а за допомогою інтуїції роблять відкриття.

За твердженням математика Д. Пойя, інтуїція — це правдоподібне судження. Багато вчених і винахідників, базуючись на власному твор­чому досвіді, стверджують, що рішення, які визначаються інтуїтивними, лише на перший погляд здаються несподіваними. Насправді ж вони являють собою складний наслідок тривалої розумової роботи та глибоких роздумів, які ніколи не минають безслідно. Коли б така дивна річ, як інтуїція зустрічалась у невігласів і нероб, це було б дивом. Часто під тиском напруженої роботи моз­ку відкриття роблять несподівано, у невизначеному місці і в непередбачений час. Так, А. Пуанкаре зробив велике відкриття щодо автоморфних функцій, їдучи в трамваї. Д. І. Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів під час сну. Інтуїція винахід­ника, творця має свої закони, не менш об’єктивні, ніж у свідомій діяльності мозку, тільки менш досліджені. Безсумнівно, має рацію Б. М. Кедров, коли зауважує, що без попередньої, іноді дуже тривалої і копіткої праці дослідника інтуїція не могла б дати плідного результату. Інтуїція дослідника приходить як винагорода за працю, терпіння, безперервний, настирливий пошук.

Теорія інтелектуальних операцій. Згідно з цією теорією твор­чий процес здійснюється за допомогою системи заздалегідь підготовлених інтелектуальних операцій, різні комбінації яких утворюють методи розв’язання творчих завдань. Її автор О. Зельц вважає, що не існує репродуктивного і продуктивного мислення, а є тільки репродуктивні і продуктивні моменти в єдиній розумовій діяльності. Репродуктивні процеси, на його думку, як правило, містять у собі й елемент теорії, оскільки людині в реальному житті дуже рідко доводиться вирішувати цілком тотожні завдання. Творчі елементи мислення містять також репродуктивні процеси. Існує декілька способів застосування інтелектуальних операцій до розв’язання творчого завдання. Якщо людина вже колись розв’язувала подібне завдання, вона актуалізує в пам’яті методи його вирішення. Актуалізація завдання приводить до твор­чих рішень, оскільки операції можуть використовуватися у нових умовах щодо нового об’єкта в іншому порядку. Якщо людина зустрічається із зовсім новим для неї завданням, то методи розв’я­зання його та інтелектуальні операції абстрагуються за його структурою і змістом, створюються нові комбінації інтелектуальних структур, встановлюються їхні внутрішні відносини до рівня не пов’язаних з ними завдань. За невдачі актуалізуються значно трудніші методи розв’язання кружним шляхом. Знайдені на основі аналізу структури методу розв’язання одного завдання можуть бути успішно використані й надалі.

Хоча в теорії інтелектуальних операцій відбиті не всі моменти творчого мислення, американські кібернетики А. Ньюелл, Дж. Шоу і Г. Саймон, ґрунтуючись на працях О. Зельца, розробили програму розумової діяльності під час розв’язання оперативних завдань. До основних інтелектуальних операцій вони додають такі доповнення, як абстракція та репродукція схожості. В інтелектуальних операціях немає синтезу, тому його роль виконує доповнення комплексу. Суть проблемності О. Зельц бачить у незавершеності комплексу, що утворює завдання. В схемі комплексу є пустота, яку необхідно заповнити знаходженням невідомого. Це можна зробити шляхом аналізу властивостей і відношень невідомих компонентів завдання. Внаслідок абстракції відбувається розчленування на ознаки раніше не диференційованих понять і осмислення зв’язків між ними.

Асоціативна теорія зводить усі складні психічні процеси (творення) до комбінаторики елементарних асоціацій, відчуттів, уявлень і найпростіших відображень. Вона змикається з біхевіоризмом, напрямком, який за основу психічних зрушень бере зовнішні фактори (засновник — Е. Торндайк). Ряд філософів, таких як Дж. С. Мілль, Г. Спенсер, М. М. Троїцький, І. Тен, В. Вундт, Г. Мюллер, В. Джеймс, І. М. Сеченов та ін., вважають, що голов­ним елементом мислення є звичка повторення, досвід. Нові ідеї являють собою асоціації старих ідей. Нове є давно забуте старе. Творчі здібності залежать від кількості асоціацій, звичок, накопичених у пам’яті людини. В ході розвитку теорії з поняття «мислення» були вилучені властивості сприймання, пам’яті, уяви як особистісні функції духу, а мисленням стали називати більш вузьку сферу інтелектуальної діяльності, а саме — процес розв’язання завдань. Одною з головних у цій теорії була теза про репродуктивні ідеї, знання. Тому асоціативну теорію мислення називають також теорією репродуктивного мислення. Основними законами цієї теорії є закони асоціації за суміжністю й асоціації за схожістю.

Теорія конструктивного інтелекту висунута А. Беном. Інтелект (від лат. Intellectus — розуміння, розсудок, гадка) — це сутнісна властивість людини, на основі якої здійснюється тво­рення мудрих рішень, розвиваються такі риси, як кмітливість, до­тепність. Одна з концепцій природи інтелекту висунута Ж. Паже. На його думку, інтелект є особливою найвищою формою духовного пристосування організму до навколишнього світу, специфіч­ною діяльністю, яка, будучи похідною від зовнішньої предметної діяльності, постає як сукупність життєво важливих активі­зованих і мотивованих психічних операцій, що скоординовані між собою й утворюють рухливі структури. Тобто має місце процес інтеріоризації (від лат. interior — внутрішній), становле­ння психічних структур внаслідок переходу зовнішньої мате­ріальної піддіяльності на внутрішню діяльність свідомості. Під творчою, або конструктивною асоціацією, А. Бен розумів діяль­ність, що складається зі спроб, невдач і, нарешті, з успіху. На його думку, винаходи Дж. Уатта і Г. Деві, відкриття І. Ньютона і К. Ліннея породжені винятково здатністю вбачати схожості.

Гештальтпсихологічна теорія. За цією теорією, психічні процеси (сприйняття світу, творчість, мислення) є не просто механічні асоціації розрізнених елементів, а цілісні структури — гештальти (від нім. Gestalt — образ, структура, цілісна думка, форма). Центральна її теза — це твердження, що справжнє мислення має творчу природу (творчості загальних образів). У процесі мислення виникає нова якість, що не зводиться до якості окремих елементів, її називають новим гештальтом, або структурою. Бачення цієї нової якості відбувається раптово у вигляді осяяння в проблемній ситуації. Для економістів ця теорія цінна тим, що вона намагалась подати суспільні (виробничі) відносини як цілісні гештальти, структури. Гештальтпсихологи багато уваги приділяли аналізу змін, що відбуваються в змісті завдання під час його розв’язання, вивченню змін відображення людини в проб­лемній ситуації в міру розвитку творчого процесу.

Один з представників цієї теорії М. Вертгеймер опублікував цікаве дослідження «Продуктивне мислення», в якому центральною частиною розв’язання творчого завдання називає усунення невідповідних елементів, структурну реорганізацію, перехід від поганої структури до кращої. Автор виділяє три фази розв’язання завдання: постановка, визначення основних відношень (мета) і пошук способів його реалізації. Важливим експериментальним досягненням гештальтпсихології є праця К. Дункера «До психології продуктивного мислення». В ній розглядаються процеси і методи розв’язання творчого завдання з проблемної ситуації, розвитку або послідовної трансформації завдання. Кожна фаза розв’язання повинна давати відповіді на раніше поставлене запитання і водночас служити постановкою наступного запитання.

Концепція бісоціацій, тобто необхідності використання подвійної асоціації (поєднання) почуттів. Проста асоціація дає тіль­ки репродуктивне знання, а нам треба мислення, що дає творче знання. Автором є А. Кестлер, що написав книгу «Акт твор­чості». Він не обмежується вивченням якості одного виду творчості, а розглядає її взагалі, як феномен, і не тільки як суто людський, а поширює його і на тваринний світ, розкриваючи інстинк­ти і своєрідні форми творчості в морфогенезі, тощо. У такий спосіб він намагається виявити глибинні джерела творчості живої матерії, без встановлення яких утруднюється вивчення природного походження творчих здібностей людини. Його мета — показати спільність принципів творчості живих істот на різних рівнях еволюційного розвитку. Дослідник вважає, що кожний вид матерії має свій принцип творчої діяльності. Основу цього принципу слід шукати у прихованих властивостях об’єктів матеріального світу або в особливостях самого індивіда.

Шукання прихованих властивостей можна, в принципі, здійснювати кількома методами. Зокрема, порівняннями, аналогією. Але ці методи не можуть репрезентувати «істинну творчість». Не може бути справжньої творчості і при використанні асоціацій. Для цього потрібен бісоціативний акт, який полягає у поєднанні раніш не пов’язаних рівнів минулого досвіду та структури відносин. Таким чином забезпечується розуміння того, що треба усвідомлювати існуюче, одночасно розглядати його в різних планах.

У той час як асоціація являє собою дію звички, є її проявом і багато в чому зумовлюється широтою індивідуального досвіду та знань конкретно мислячого суб’єкта, бісоціація виступає явищем, протилежним асоціації, являє собою «перетасовування» матриць гетерогенних (різнорідних) систем знань і знаходження нових, раніше не помічених зв’язків між ними. Проте, бісоціація — це не просто «перетасовування», а й взаємопроникнення і взаємозапліднення матриць, внаслідок чого взаємодіючі матриці виявляються своєрідно перетвореними і дають якісно нову матрицю винаходу, відкриття або інших творчих продуктів.

Як приклад бісоціативного акту А. Кестлер розглядає винахід­ницьке завдання визначення відсотка вмісту золота в царській короні, яке було розв’язане Архімедом за асоціацією з підвищенням рівня води у ванні від занурення в неї тіла. Він вважав, що на початковій стадії пошуків розв’язання проблеми мають місце випадкові спроби розв’язання у площині системи «планіметричних» знань дослідника. Зустріч з перепонами у мисленні повертає дослідника у вихідне положення, йде пошук розв’язання у другій площині.

Знаходження рішень можливе, коли дві площини є водночас активними на різних рівнях свідомості. Творча напруга, пород­жена проблемною ситуацією, зберігає завдання пошуку в пам’яті навіть тоді, коли свідомість веде пошук в іншому напрямку, і таким способом забезпечується вибір випадкових ситуацій. Цей процес називається «еврика-процесом» або «еврика-актом». Кож­ний, хто приймає ванну, знає, що рівень води при зануренні тіла піднімається. Знав це і Архімед, але він, очевидно, ніколи раніше не робив спроб сформулювати, усвідомити ці знання. Потрібен ще бісоціативний поштовх, який дає змогу вести пошук нових відносин на основі попередніх знань та досвіду, щоб розв’язати винахідницьке завдання.

Ми бачимо різницю між рутинним мисленням і творчим, коли перебуваємо в єдиній площині з творчим актом, який передбачає розгляд питань у двох або більше площинах. Є два способи переборення рутинності нашого мислення. Перший — це перехід у казковий, уявний світ, звернення до міфів, у сонливий стан, бо найбільш плідна ланка міститься на кордоні між сном і пильнуванням, де матриці дисциплінованої думки вже функціонують, але ще не такою мірою затвердилися, щоб стати перепоною мрійливій зливі уяви; другий — це пошук у глибинах людської психіки таких прошарків, у яких здійснюється синтез нових ідей ієрархічного рівня.

Враховуючи думку про подвійну природу творчого акту, що складається з деструктивних та конструктивних аспектів, доцільно тимчасово припинити свідомий контроль, тобто логічне мислення, і дати волю фантазії, щоб усунути перепони творчому стрибку. Фантазія — це «повитуха» інтуїції, творчого успіху. Контроль свідомості буде корисним на наступному етапі, щоб відрізнити справжній творчий процес від химер.

А. Кестлер зазначав, що дослідникам притаманний, з одного боку, скептицизм, а з другого — відкритість розуму, що часто приводить до наївної віри в нові концепції, сприяє інтуїтивному пошуку розв’язання завдання. Власне творчий процес у нього складається з двох стадій: перша — це інкубація, взаємозапліднення гетерогенних матриць і досягнень продукту взаємозапліднення, що здійснюється інтуїтивно, без участі свідомості й мови, подібно до того, як людина відходить назад, щоб зробити кращим свій стрибок уперед; друга стадія — це бісоціативний акт інсайту (тобто осяяння). Це результат інтуїції, яка приводить до дивовижних знахідок у короткому ланцюгу міркувань. Таким чином, інсайт треба розглядати як акт бачення певного продукту, що виплив у свідомості з глибин підсвідомості.

Концепція творчості як процесу вирішення нестандартних завдань. Ряд сучасних закордонних фахівців намагається протиставити творчу особистість конформістській особистості. Розум поділяють на конвергентний (тобто збіжний) і дивергентний (розбіжний). Природу конформізму (пристосування до існуючих правил і знань) слід вбачати в недостатній упевненості у власній думці, готовності прийняти думку колективу за правильну або погодитись із колективом, незважаючи на внутрішню впевненість у своїй правоті. Особлива увага приділяється дивергентному (тобто розбіжному) мисленню, вмінню знаходити незвичайне в звичайному. Процес мислення слід також розглядати в різних аспектах. З погляду розробки методології творчості значний інтерес викликають дослідження спрямованості пошуків невідомого, визначення його критеріїв, кордонів.

Г. Уоллес виділив чотири етапи творчого мислення: підготовка, визрівання, натхнення і перевірка істинності. Ці етапи перекривають один одного і межі між ними не є чітко визначеними. М. Бунге відзначає шість фаз інтуїції: по-перше, це передуюча фаза пошуку за правилами логіки, яка в разі невдачі веде до відмови від логічного шляху; по-друге, це пошук інтуїтивних рішень; по-третє, вербалізація інтуїтивних рішень; по-четверте, формалізація вербальних інтуїтивних рішень, тобто повернення їх до логічної фази; по-п’яте, перехід до винятково своєрідного способу мислення, сутність якого полягає у створенні енграм, тобто логіко-чуттєвих образів; по-шосте, вибір з фонду енграм таких, що є найбільш дослідженими і мотивованими.

У висновку відзначимо, що сучасна евристика виділяє п’ять етапів творчості: 1) накопичення знань та навичок, необхідних для чіткого розуміння й формулювання дослідницького завдання (акумуляційний період); 2) зосередження уваги на пошуках розв’язання проблеми, нариси окремих схем, варіацій, їх зіставлення; 3) умовний відхід від проблеми, перехід до інтуїтивного бачення; 4) період осяяння, або інсайту (зовні це виглядає як «чудо», «логічний розрив», неочікуваний стрибок у мисленні, насправді це є «психологічний резонанс» усіх сторін напруженості мозку); 5) перевірка даних, отриманих інтуїтивним шляхом, їх апробація та логічна обґрунтованість.