7.4. Імунізація балансу банку
7.4. Імунізація балансу банку
Одним із методів УАП є управління інвестиційним горизонтом фінансових інструментів. Управління інвестиційним горизонтом покладено в основу такого методу зниження відсоткового ризику, як портфельна імунізація (portfolio immunization). Теорія портфельної імунізації та основні прийоми її практичного застосування вперше були сформульовані Ф. М. Редінгтоном у 1952 р. і тепер здебільшого розглядаються як інструменти загального інвестиційного аналізу, тобто стосуються будь-яких інвестиційних портфелів.
У найширшому сенсі портфельною імунізацією називають підбір та включення до портфеля таких фінансових інструментів, які мінімізують його чутливість до зміни відсоткових ставок на ринку. Отже, імунізацію можна трактувати як нечутливість портфеля до коливань відсоткових ставок на ринку.
Стосовно банківської діяльності зміст цього методу зниження відсоткового ризику полягає в підборі та включенні до складу банківських портфелів таких фінансових інструментів, які дозволяють мінімізувати чутливість різниці між вартістю активів та зобов’язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, тобто захищають банківський капітал від впливу відсоткового ризику.
Це означає, що переоцінка активів і зобов’язань, які змінюють свою вартість за зміни відсоткових ставок, відбувається у встановленому порядку. Проте відповідно підібрана структура балансу дозволяє досягти того, щоб результати переоцінки однаково відобразилися на вартості обох сторін балансу і не мали негативного впливу на капітал банку. Таким чином, у процесі переоцінки підсумок (валюта) балансу може збільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталу банку залишиться стабільною.
Отже, метою імунізації є захист балансу банку від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксованого періоду (планового горизонту).
Теоретично фіксація відсоткових ставок за всіма операціями банку впродовж планового горизонту може вважатися ідеальною моделлю імунізації балансу, адже в такому разі зміна ринкових ставок не потягне за собою зміни вартості ні активних, ані пасивних статей балансу. Проте очевидно, що така ситуація недосяжна в практичній діяльності банків. Це пояснюється тим, що зафіксувати всі ставки протягом більш-менш тривалого періоду не має змоги жоден банк, хоча б внаслідок існування так званих коротких грошей, тобто проведення короткострокових операцій, здійснюваних кожного разу під ставку, яка склалася на ринку на момент операції.
Головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка робить баланс нечутливим до змін ринкових ставок. При цьому окремі статті балансу залишаються чутливими до зміни параметрів ринку, але результати переоцінки активів та зобов’язань взаємно погашаються. Дібравши склад та структуру балансових статей так, аби середній строк погашення активів приблизно збігався із середнім строком погашення зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни відсоткових ставок.
Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зниження чутливості фінансових інструментів до впливу відсоткового ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої характеристики як чутливість. Показником, який найчастіше застосовується для цього, є середньозважений строк погашення фінансового інструмента — дюрація.
Дюрація фінансових інструментів обчислюється за формулою Ф. Макуолі (формула (6.21)) і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за фінансовим інструментом, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни (докладно це питання розглянуто в 6.5). Практична реалізація методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.
Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов’язань на величину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів та зобов’язань банку описується за допомогою моделі:
(7.10)
де DА — зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів; DL — дюрація зобов’язань; L — загальний обсяг зобов’язань; А — обсяг активів.
Відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, тому із співвідношення (7.10) випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Це означає, що незалежно від напряму зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.
Застосування моделі імунізації банківського балансу розглянемо на прикладі.
Приклад 7.6
Дюрація портфеля активів банку становить 2,56 року, сукупні активи — 83 175 тис. грн, а зобов’язання — 58 747 тис. грн. Якою має бути дюрація зобов’язань банку для створення імунізації банківського балансу?
Розв’язання
З формули (7.10) знаходимо:
(7.11)
Звідси:
DL = 2,56 × 83 175 : 58 747 = 3,62 (року).
Отже, для створення імунізації балансу дюрація зобов’язань банку має дорівнювати 3,62 року, тоді як дюрація портфеля активів банку дорівнює 2,56 року.
Аналогічно до моделі гепу в процесі управління інвестиційним горизонтом банк може застосувати дві альтернативні стратегії — імунізації балансу (мінімізація ризику) та управління дюрацією (максимізація прибутку). За реалізації стратегії імунізації, тобто виконання рівності (7.10), приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартість банківських зобов’язань. Це практично повністю захищає банк від фінансових втрат унаслідок коливань ринкових ставок.
Добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупності балансових позицій, утворює макрохедж лише в тому разі, коли приведена вартість активів дорівнює приведеній вартості зобов’язань. Ситуація, коли активи і пасиви банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, створює імунізацію балансу й означає захист від будь-яких змін відсоткових ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації. Добір середньозважених строків погашення може здійснюватись також у межах окремих балансових статей активів та пасивів, утворюючи мікрохедж, який частково захищає від відсоткового ризику.
Якщо ж банку з якоїсь причини не вдалося досягти імунізації балансу, то коливання ринкових ставок відображатимуться на вартості його активів та зобов’язань, адже згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку монетарні статті (а їх питома вага в банківському балансі становить понад 90 %) мають переоцінюватися у зв’язку зі зміною ринкових цін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією. При цьому банк наражається на відсотковий ризик, але разом з тим має потенційну можливість отримання підвищених прибутків.
Чим більша різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов’язань банку, тим чутливішою до коливань відсоткових ставок на ринку буде чиста вартість банківської установи, тобто величина акціонерного капіталу. За умови, коли дюрація зобов’язань істотно коротша порівняно з дюрацією портфеля активів, капітал банку зростатиме зі зниженням ринкових ставок і зменшуватиметься з їх підвищенням.
Отже, загальне правило управління відсотковим ризиком залишається незмінним:
за додатного розриву між дюраціями активів і зобов’язань (DА > DL) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням відсоткових ставок;
якщо розрив від’ємний (DА < DL ), то підвищення ставок призведе до скорочення капіталу, а їх зниження — до збільшення капіталу.
У процесі практичного застосування розглянутого підходу до управління балансом банку виникає декілька проблем. Одна з них пов’язана з тим, що з плином часу дюрації окремих фінансових інструментів змінюються, причому несинхронно. Як наслідок, обчислені значення дюрацій можна визнати надійними тільки в коротких часових інтервалах, коли ринкова дохідність не може суттєво змінитися. Отже, модель імунізації банківського балансу, побудована сьогодні, можливо, не відповідатиме завтрашнім потребам банку.
Інша проблема полягає в тому, що теорія імунізації, втім як і будь-яка інша теоретична концепція, ґрунтується на певних припущеннях, що не завжди мають місце в реальному житті. Зокрема, одне із них зводиться до того, що і короткострокові, і довгострокові ставки відсотка характеризуються однаковою чутливістю, хоча насправді короткострокові ставки більш чутливі і змінюються швидше.
Ці проблеми вирішуються в процесі автоматизації обчислювальних процедур. Впровадження відповідних програмних продуктів дозволяє банку частіше проводити перерахунок дюрації з урахуванням кон’юнктури ринку і у відповідний спосіб коригувати окремі портфелі та баланс в цілому.