8.1. Відмінності у фінансовій діяльності малого бізнесу

В Україні діють підприємства таких видів:

         приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

         колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

         господарське товариство;

         підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

         комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

         державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

 Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.

 До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства[1]:

         у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

         в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

         у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

         у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

         у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

 У малому бізнесі в Україні понад 2 млн. чоловік, що становить 10% зайнятого населення , понад 9%  ВВП[2].

Особливості створення і діяльності малих підприємств регламентуються законодавством України.

Між великим та малим бізнесом є суттєва різниця:

1.      Малий бізнес має обмежений доступ до фінансових та грошових ринків. Про емісію акцій, як правило, можна тільки мріяти. Отримати кредит не вдається не тільки через його дороговизну, а й через ризиковий фінансовий стан підприємства і відсутність кредитної політики. За таких умов все залежить від метикуватості та винахідництва керівника.

2.     Не ставить за мету максимізувати курс акцій, показник капіталізації (сумарну курсову вартість акцій) та рівень дивідендів. Вартість малої справи не оцінюється публічно фінансовим ринком. Через це вартість малого підприємства важко встановити. Керівники малого бізнесу зацікавлені у високій ринковій ціні своїх підприємств, бо рано чи пізно такі підприємства стають акціонерними товариствами або “продаються” великій компанії.

3.     Несе інший склад, рівень та ієрархію ризиків. Добробут та доля власника невеликого підприємства прямо залежить від її успіху чи невдач на ринку. Можливості диверсифікації портфеля власних інвестицій обмежені межами власного підприємства. У справу вкладаються всі наявні кошти. Через це власник малого підприємства підданий більшому ризику, ніж, наприклад, отримувач контрольного пакету акцій, що завжди має можливість скинути акції чи диверсифікувати свій портфель.

4.     Має низький рівень ліквідності. Середній коефіцієнт поточної ліквідності малого бізнесу – 2, тобто подвійне перевищення поточних пасивів над поточними активами (для великих підприємств – потроєне перевищення). А це означає, що мале підприємство має більші проблеми з мобілізацією “живих” грошей для виконання своїх поточних зобов’язань, тобто є менш платоспроможним, ніж велике підприємство.

Низька ліквідність настає через те, що підприємство вкладає менше коштів у запаси та дебіторську заборгованість (більш високі показники оборотності запасів та дебіторської заборгованості) та має високі поточні зобов’язання (84% сумарної заборгованості в малому бізнесі та 63% - на великих підприємствах).

Отже, за таких обставин очевидна роль менеджменту, що спрямована на управління оборотним капіталом: запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими засобами та короткотерміновими зобов’язаннями.