Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.1. Розвиток приватних форм господарювання

8.1. Розвиток приватних форм господарювання

Найголовнішим у суспільних відносинах є питання власності, від формування яких залежить розвиток держави, добробут народу.

Високий рівень усуспільнення власності, притаманний державній власності, недостатньо заінтересовує працюючих, які створюють матеріальні блага, багатство держави.

Великий давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384-322 рр., до н. е.) підтримував приватну власність. Розглядаючи питання розвитку держави, писав: "Справа в тому, що слід вимагати відносної, а не абсолютної єдності як сім'ї, так і держави. Якщо ця єдність зайде надто далеко, то і сама держава буде знищена; якщо навіть цього і не станеться, все-таки така держава на шляху до свого знищення стане державою гіршою."

Особливо вій наполягав на необхідності приватної власності для землеробів: „чи повинна у землеробів власність бути спільною, чи у кожного приватною, .рівно як повинна чи не повинна бути у них спільність жінок і дітей".

Що стосується суспільної власності, то він визначав способи користування нею: "Власність повинна бути тільки у відносному розумінні, а взагалі —• приватною. Адже, коли піклування про неї буде поділено між різними людьми, серед них щезнуть взаємні нарікання навпаки, з'явиться більша вигода, оскільки кожен буде із сумлінням ставитися до того, що йому належить." Історичний досвід Східної і Західної Німеччини, Північної та Південної Кореї, . Фінляндії,; Китаю) свідчить, що значно вищої ефективності досягає виробництво, засноване на приватній власності.

Удосконалення форм власності і господарювання є одним з основних напрямів проведення аграрної реформи в сучасних умовах. Невідповідність форм господарювання, які будувалися на монополії колгоспно-радгоспної системи організації виробництва та державній власності на землю, майно і вироблену продукцію давала державі можливість нав'язувати економічні відносини, які не заінтересовували працюючих на землі в результатах своєї праці Це. стало причиною незадовільного стану в сільському господарстві.

Розвиток форм господарювання значною мірою залежить від форми власності на засоби виробництва та вироблену продукцію. Досвід переконує, що без приватної власності на засоби виробництва, в тому числі і землю, неможливо домогтися відповідальності, стимулювати ініціативу, забезпечити економічну заінтересованість працюючих. Із опитаних І600 сільських мешканців (лютий І996 р.) приватну власність на землю підтримали 50,6%,

висловились негативно — 23,1%, не визначились...                . 26,І%. Серед 122

фермерів перевагу придатній власності на землю надали 70%, решта — за довічне успадковування володіння і постійне користування.

Приватна власність на землю в Україні була заборонена, навіть вводився мораторій. Вперше вона була введена Законом України "Про селянське (фермерське ) господарство" у грудні 1991 р. (с.109)*.

Окремі громадяни жалкують за минулим, мотивуючи це тим, що зараз в умовах перебудови менше виробляється продукції, а колись більше. Необхідно чітко усвідомити, що повернення до минулого — це шлях у безвихідь. У найсприятливішім за погодними умовами 1982-1985 рр. продуктивність праці у сільському господарстві України була на порядок нижча, ніж у передових країнах світу.

Отже, об'єктивно виникла потреба реформування аграрних відносин. Необхідно дотримуватись одного з найважливіших правил демократи, яке передбачає, що кожний вільний громадянин вільної України має право вільно вибирати сферу своєї трудової діяльності, бути власником засобів виробництва, в тому числі землі та виробленої продукції.

Донедавна сільськогосподарське виробництво України ґрунтувалося на двох формах господарювання, які різнилися відносинами власності на засоби виробництва, землю, вироблену продукцію. Основою першої форми була, суспільна праця і суспільна власність на засоби виробництва і вироблену продукцію До неї належали колгоспи, радгоспи та інші державні і міжгосподарські сільськогосподарські підприємства. У І 986-1990рр. в їх користуванні було майже 94% сільськогосподарських угідь України які були власністю держави.

Друга форма господарювання ґрунтувалася на індивідуальній, або сімейній праці, особистій власності на засоби виробництва, майно і продукцію, а земля знаходилася в постійному користуванні. Вона охоплювала особисті підсобні господарства населення; На 6% сільськогосподарських угідь ці господарства виробляли 26% валової продукції, в тому числі 20,8% — рослинництва, 30,5% — тваринництва, або у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь — відповідно на 520, 188 та 332 тис. крб.: (у порівнянних цінах 1983 р.), тоді як у громадському секторі - відповідно на 92, 45 і 47 тис. крб.

Викладене свідчить, що більш ефективне використання землі забезпечували підсобні господарства населення. Виходячи з цього, одним з напрямів реформування громадських господарств має бути часткова передача землі для розширення цих господарств, призначення яких полягає в задоволенні перш за все власних потреб у продуктах харчування. Вирішуючи продовольчу проблему, вони виконують не тільки економічну, а й найважливішу соціальну функцію. При цьому без великих капітальних вкладень вони дають можливість збільшити виробництво продовольства, в тому числі і таких продуктів, яким з тих чи інших причин не приділяється достатньої уваги в крупних колективних господарствах.

Забезпечується і соціальний ефект, оскільки через них в ці господарства маже бути залучена до трудової діяльності основна маса сільського населення, зберігається звичний трудовий спосіб життя, прищеплюється дітям любов до землі, до сільськогосподарської праці.

Розвиток виробництва в особистих підсобних господарствах населення, крім забезпечення власних потреб громадян у продуктах харчування, може стати і важливим фактором зменшення негативного впливу безробіття у .перехідний період до ринкової економіки, поки на селі буде розвинена інфраструктура.

Для зміцнення цього сектора виробництва Кабінетом Міністрів України прийнято Декрет від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земельних ділянок".

Ним передбачено передачу у приватну власність земельних ділянок, якими, користуються громадяни. Для розвитку індивідуального житлового будівництва Земельним кодексом передбачено надання у сільській місцевості земельних ділянок розміром 0,25 га, а в селищах ,міського типу — 0,15 га, садівництва і городництва — відповідно 0,12 і 0,15га, дачного будівництва — 0,10 га. Крім того, для розширення особистого підсобного господарства передбачено надання сільськогосподарських угідь для користування громадян до 1-2 га для сінокосіння та випасу ——• до І га (Земельний Кодекс України) (с.78).

На кінець 1995 р, площа земель в особистих підсобних господарствах населення зросла до 5,59 млн. га, або 13,7% від загальної кількості сільськогосподарських угідь. Ними вироблено 45,5% валової продукції, з яких 41,6% — рослинницької і 49,6% — тваринницької.

Курс аграрної реформи на розвиток підсобних господарств населення виправдовує себе.

Розглядаючи перспективу розвитку підсобних господарств населення необхідно враховувати думку їх господарів. Із опитаних в Україні 1660 власників підсобних господарств, розташованих у сільській місцевості, 635 (38,14%) бажають збільшити свої земельні ділянки, 868 (52,13%) — не бажають, а 162 (9,73%) — вагаються. До 2 га хочуть розширити земельні ділянки 534 чол., (32,7%), а понад 2 га , тобто стати фермерами, — 101 чол. (6,07%). Отже, третина опитуваних громадян бажають розширити свої підсобні господарства

Зростання обсягів виробництва продукції в особистих підсобних господарствах населення вимагає вирішення: питання організації закупівлі у них продукції, використавши. при цьому матеріально-технічну базу споживчої кооперації. Слід забезпечити ці господарства засобами малої механізації..

Якщо в селах і селищах орієнтовно є 8 млн. підсобних господарств, то слід очікувати зростання землеволодіння в цьому секторі виробництва на 1-1,5 га. Це можна здійснити за рахунок земель запасу, резервного фонду, земельних часток (паїв) членів КСП. Отже, в найближчій перспективі підсобні господарства населення матимуть близько 7 млн. га, або майже 17% - сільськогосподарських угідь України, що стабілізуватиме продовольче забезпечення.

Особливого значення набуває розвиток селянських (фермерських) господарств, організаційно-економічна основа і відносини власності в яких аналогічні підсобним господарствам населення: частина землі в розмірі земельної частки знаходиться у власності, решта — у постійному користуванні з правом викупу. Перевага фермерського господарства над підсобним - його більших розмірах і можливостях на цій основі застосовувати засоби механізації.

Отже, розміри земельних ділянок, як і форма власності, мають великий вплив на ефективність виробництва. На початку розвитку фермерства не слід допускати помилок при його формуванні. Необхідно, щоб фермерські господарства були раціональними в організаційно-економічному відношенні. Невеликі фермерські господарства важко комплексно механізувати, а обробити землю вручну силами однієї сім'ї неможливо Досвід країн Західної Європи свідчить, що ефективність виробництва значно вища там де розміри землекористування перевищують 100 га, у США - 400 га.

Наукова полеміка про переваги крупного господарства над дрібним ведеться століттями, хоча немає сумнівів щодо переваг першого. Проте шаблонний підхід до цього питання привів до гігантоманії в сільському господарстві, оскільки підвищення рівня концентрації та збільшення обсягів виробництва має певні межі ефективного функціонування, управління і вирішення; соціальних проблем населення. Нами опрацьована методика, за якою визначені, раціональні розміри фермерських господарств, які становлять 300-400 га для господарств зернового напряму, 25-50 - овочівницького, 30-60 — плодово-ягідного, 20-50 - виноградарського.

Досягти визначених оптимальних розмірів селянських (фермерських) господарств можливо двома шляхами: перший — надати фермерським сім'ям 250-400 та землі. Проте законом передбачено виділяти до 50 га ріллі і 100 та сільськогосподарських угідь (Закон "Про селянське (фермерське) .господарство") (с.109), а в середньому по Україні фактично надано близько 22 га сільськогосподарських угідь. Тому фермерам можна орендувати землю у держави як із земель запасу, так і з резервного фонду, або в колективних сільськогосподарських підприємствах. Важливим резервом оренди є земельні частки (паї) громадян (Указ Президента України "Про оренду землі") (с.257).

Другим, не менш важливим шляхом, є кооперація. Кооперуватися можуть власники і користувачі земельних ділянок, земельних часток (паїв), майнових паїв, грошових внесків, окремі фермерські господарства (кооперативи по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, обслуговуванню, технічному забезпеченню, будівництву, та інші).

Успішна робота нових фермерських .виробничих формувань залежить від їх організаційно-господарського влаштування. Вони повинні бути перш за все спеціалізованими, або створювати багатогалузеві господарства, розпорошуючи .кошти і працю, економічно недоцільно.

Нині  в  Україні  налічується  понад  41   тис.   селянських „(фермерських) господарств, площа сільськогосподарських угідь в яких становить 2753 тис. га.

Слід зазначити, що ефективність роботи селянських (фермерських) господарств ще невисока. Займаючи 7,2% сільськогосподарських угідь, у 2001р. вони виробили лише 3% валової продукції, з них 4,7 — рослинництва і 0,4% — тваринництва.

Такий стан виробництва у селянських (фермерських) господарствах пояснюється кількома, причинами. Перша — цим господарствам надано ділянки з земель запасу, до яких було включено найгірші землі Друга — недостатньо розвинута матеріально-технічна база, а ціни на сільськогосподарську продукцію не забезпечують прибутку для придбання ресурсів. Третя полягає в системі оподаткування, що змушує господаря офіційно не звітуватися про реальну, кількість виробленої продукції.

За нашими підрахунками приватний сектор у ближчій перспективі може займати 11,2 млн. га (7 млн. га — підсобні господарства населення і 4,2 млн. га — фермери), або 27% наявних в Україні сільськогосподарських угідь.

З метою розширення земельних ділянок для розвитку підсобних господарств населення і фермерства законодавством України передбачено безперешкодний вихід громадян з колективних сільськогосподарських підприємств із належними їм земельними частками (паями) і видачею Державного. акта на право приватної власності на землю (Земельний Кодекс України (с.78, ), Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (с.1 09), Укази Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва (с.253), "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (с. 255) "Про оренду землі" (с.257)). Щоб не порушувати цілісності землекористування, слід визначати черговість земельних масивів, де будуть виділятися в натурі земельні частки (паї) (с. 78, 107, 108, 109, 253,257,255,263, 270).