Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.2. Поняття депресивної території та можливість її санації

8.2. Поняття депресивної території та можливість її санації

Державна політика підтримки галузей і територій має бути селективною (вибірковою), а в умовах гострого дефіциту бюджету — високоселективною. Об’єктами особливої підтримки за умов масових кризових ситуацій соціально-економічного, природ­но-ресурсного та екологічного характеру стає відносно невелика група виробничо-господарських (підприємства) і регіональних (населені пункти, обмежені території) структур, тобто таких, де ці ситуації аномально загострені, а власних ресурсів для перелому негативних тенденцій недостатньо.

У виробничо-господарській сфері до таких структур насамперед належать підприємства-банкрути, а в регіональних системах — депресивні території.

Депресивні території — це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. На відміну від збанкрутілих підприємств території як невід’ємні частини соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного, культурно-історичного потенціалів суспільства, невід’ємні складові єдиної держави звичайно не можуть ліквідовуватись, тобто неможливо механічно припинити їх функціонування. (В економічній географії є такі поняття, як детеріорація дискрепанація, дезінтеграція, які використовують для певних територій, що через певні причини виключені з господарського обігу, наприклад 30 км Чорнобильської зони). Узагальнюючи подібний стан територій, його можна трактувати як неможливість нормального відтворення економічних, демографічних та інших регіонально опосередкованих процесів.

Існування депресивних територій звичайно потребує вжиття, як на державному, так і на регіональному (місцевому) рівнях антидепресивних заходів. Зрозуміло, що за економічної кризи можна стверджувати, що вся країна є депресивною територією. Тому ми говоримо про «аномалії» депресії, наддепресії, тобто окремлюємо дуже обмежені території, а не регіони. Тільки таким чином можна об’єктивно виділити депресивну територію як об’єкт першочергового державного регулювання і розробити обґрунтовані заходи щодо її санації.

Депресивними в умовах економічної кризи територіями слід вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг і т. п. вищі за макрорегіональні, загальнодержавні. Тобто, такі компактні територіальні утворення (населені пункти) дійсно є центрами депресивних напру­жень. Система заходів, яка проводиться для оздоровлення депресивних територій, називається санацією. Результатом проведення санації на першому етапі є зняття аномальної гостроти проблем, а надалі — економічно-соціальна реабілітація території.

Досягненню цієї мети служать системні механізми, тобто сукупність регулятивних заходів, здатних одночасно впливати на ситуації в сфері економіки, соціальних відносин, природокористування та ін., тобто застосування багатофункціональних регуляторів (економіко-правових, соціально-організаційних, соціально-економіко-демографічних тощо).

Завдання вибору територій для їх включення до переліку депресивних вирішується за допомогою кількісних показників, які дають можливість проаналізувати стан певної території і порівняти їх з середніми по країні.

Визначення території як депресивної складається з ряду етапів:

1-й етап — оцінка існуючого положення і тенденцій зміни ситуації на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням статистики або розроблених на її основі спеціальних показників, які потім зводяться в інтегрований бальний критерій. У результаті з’ясовуються райони, населені пункти, в яких ситуація на ринку праці значно відрізняється від середніх і тому вони можуть претендувати на отримання статусу території пріоритетного розвитку;

2-й етап — з’ясовуються причини зазначених відхилень. При цьому розрахунки проводяться тільки для тих адміністративно-територіальних одиниць, які були виділені як такі, що претендують на статус територій пріоритетного розвитку. Це дає можливість визначити напрям політики регулювання ринку праці і зай­нятості населення залежно від того, якими причинами (демографічними, економічними, соціальними чи іншими) зумовлена ситуація. В результаті виокремлені райони, населені пункти групуються за типом політики регулювання ринку праці та зайнятості населення;

3-й етап — з кількості виділених районів вибираються ті, де не вдалося визначити причини, що привели до виникнення критичного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, як правило, незадовільної діяльності місцевої служби зайнятості (несвоєчасне зняття з обліку безробітних, поганий моніторинг ринку праці тощо). Такі райони виключаються з кількості тих, що претендують на отримання статусу територій пріоритетного розвитку.

Розглянемо конкретно можливий розрахунок показників, які характеризують ситуацію на ринку праці і в сфері зайнятості населення (1-й етап):

,    (1)

де  — рівень незайнятості;  — кількість незайнятих працездатних громадян у районі, місті, які перебувають на обліку служ­би зайнятості;  — загальна кількість працездатного населення в районі, місті.

  (2)

де  — рівень безробіття;  — кількість офіційно зареєстрованих безробітних.

Рівень незайнятості і безробіття в районі, місті непрямим шляхом характеризують соціальну напругу.

Слід зауважити, що за рекомендацією Міжнародної організації праці, в знаменнику необхідно використовувати кількість економічно активного населення:

,          (3)

де Кр — коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов’язаних з цим небажаних соціальних наслідках;  — кількість безробітних, знятих з обліку за звітний період;  — кількість безробітних в районі, місті на початок звітного періоду.

,              (4)

де  — визначає співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Разом з показником  він може використовуватись також для оцінки ступеня професійно-кваліфікаційної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили;  — кількість вільних робочих місць у районі, місті, про які сповістили підприємства службам зайнятості.

Зазначені показники розраховуються для всієї сукупності районів, з яких визначаються претенденти на статус території пріоритетного розвитку. Далі розраховується величина відхилення показників конкретного регіону від середнього значення даного показника з обраної сукупності.

За допомогою експертно-аналітичного методу визначаються інтервали абсолютних величин відхилень, кожному з яких присвоється певний бал. Наприклад, при п’яти інтервалах відхилення показників рівня безробіття від середнього значення найбільший інтервал дістає бал 5, а найменший — 1 бал. Після цього бали за показниками сумуються і отримана кількість балів ділиться на кількість показників, що використовувалось. Таким чином отримується середня бальна інтегральна оцінка стану ринку праці в районі, місті. Адміністративні одиниці, які мають найбільшу суму балів, виділяються в якості територій пріоритетного розвитку, причому їх кількість не повинна перевищувати 10—15 % загальної кількості адміністративно-територіальних одиниць у розглянутій сукупності.

Довідково розраховуються динамічні показники, що характеризують зміни, які відбулися на ринку праці в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Для цього абсолютне значення кожного окремого статистичного показника на кінець досліджуваного періоду ділиться на цей самий показник на початок періоду. Далі проводяться розрахунки, аналогічні тим, що використовуються при оцінці ринку праці.

Існує інший, спрощений варіант розрахунків для визначення пріоритетних територій шляхом ранжирування територій за кількісними значеннями кожного з показників з визначенням відповідного балу (місця) території.

Бал (місце) 1 надається території у разі, коли значення показників,,  мінімальні з усієї сукупності територій, а значення  — максимальне. Потім бали території за окремими показниками сумуються (як і в попередньому випадку вони можуть бути зваженими). Після того, як сума балів поділена на кількість показників, що використовувались, отримується середня бальна оцінка ринку праці території, яка використовуватиметься як критерій визначення території пріоритетного розвитку (аналогічно першому методу).

Далі визначаються причини, що зумовили відхилення показників від середніх. Спочатку показники групуються за їх якісним змістом, тобто виокремлюються демографічні, економічні і соціальні причини і потім проводиться оцінка за кожною з цих груп. Усі групи причин описуються визначеним набором показників, що впливає на ринок праці територіально-адміністративної одиниці. Можуть використовуватися такі показники:

Питома вага працездатного населення в загальній кількості населення, %.

Індекс споживчих цін (з використанням індексу інфляції).

Середні грошові доходи на душу населення.

Частка збиткових підприємств, %.

Приріст населення за рахунок міграції, %.

Працюючі неповний робочий день, в % до спискової кількості зайнятих на найближчий квартал.

За цими показниками проводяться аналогічні розрахунки бальної оцінки районів і з’ясовується вплив різних факторів на ситуацію, що склалася на даній території.

Запитання для самостійного контролю

Якими причинами зумовлена економічна нерівномірність розвитку окремих територіально-адміністративних одиниць?

Що розуміється під поняттям «економічна безпека регіону»?

Яким чином держава впливає на економічно безпечний розвиток територій?

Як проводиться визначення індексу економічної безпеки регіону?

Як визначається можливість зняття аномальних напруг у регіоні?

Що являють собою депресивні території?

Яким чином визначається депресивна територія?

Які основні показники характеризують депресивну ситуацію?