Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Технологізація творчої діяльності та співтворчості

8.3. Технологізація творчої діяльності та співтворчості

Методологічні знання — це певні підходи, принципи, методи діяльності. Вони можуть бути технологізовані, тобто пристосовані для користування кожним науковцем, підприємцем, менеджером, митцем, конструктором, мислячою людиною. Як сказано в епіграфі до цієї теми, людина, що опанувала творчими технологіями пізнання, не тільки творить нове навколо себе, а й творить саму себе.

Проблема технологізації творчої діяльності діалектична за своєю природою. Головне питання філософсько-методологічного рівня, яке виникає під час його розв’язанні, лежить у площині збереження або втрати творчих ознак у процесі алгоритмізації творчої діяльності. Перші спроби технологізувати творчі процеси були здійснені в галузі управлінської та винахідницької діяльності в СРСР О. К. Гас­тєвим і у США А. Осборном. Відкриті нові методики розв’язання творчих завдань мають різні назви: «біржа ідей», «колективна генерація ідей», «мозкова атака», «мозковий штурм» тощо.

Існує цікава історія часів Другої світової війни про застосування А. Осборном методу «мозкового штурму» для створення принципово нової технології будування великовантажних суден серії «Ліберті». Проблема була в тому, що класичний спосіб будування суден такого типу забирав багато часу: приблизно 3—6 місяців від закладки до спуску на воду. Це не влаштовувало керівництво країни і флоту. Вони домагалися того, щоб на побудову судна такого класу витрачалось не більше двох тижнів. Фахівці з суднобудівництва після спроби виконати це завдання відмовились від нього і зробили висновок про принципову неможливість виконати це завдання. Саме тоді А. Осборн запросив «дилетантів» для розв’язання цієї проблеми. Тобто запрошені були не вузь­кі фахівці саме з суднобудівництва, а кращі фахівці з інших галузей науки, техніки і виробництва. Вони не знали жодних «заборон» (правил) суднобудівництва, тому за годину «мозкової атаки» висунули близько 200 оригінальних ідей. Найбільш приваб­ливою з них була ідея модульного монтажу судна, яку висунув інженер з фабрики для виробництва сірників. Під час сеансу «мозкової атаки» він пригадав, як грався його п’ятирічний син із сірниковими коробками, які він приносив з роботи. Хлопчик трохи відкривав кожну коробку і за допомогою такої простої операції трансформував кожну з них у модуль саморобного конструктора. Послідовно поєднуючи коробки одну з одною, він міг конструювати з них міцні ланцюги будь-якої довжини. Саме завдяки цій ідеї модульного монтажу дослідний зразок судна «Ліберті» був спущений на воду через 9 діб, а серійні кораблі цього класу спускалися на воду щотижня.

Метод «мозкової атаки» (brainstorming) складається з кількох етапів. На першому з них формується група провідних фахів­ців з галузі, для якої необхідно розв’язати певну проблему, яка спеціальне завдання (наприклад, винахідницьке з технології судно­будівництва) «перекладає» на звичайну, зрозумілу для нефахівців — «дилетантів» буденну мову. На другому етапі формується й інструктується група учасників «мозкової атаки» з так званих дилетантів. На третьому етапі проводиться сеанс «мозкової атаки» з чіткою і точною фіксацією всіх пропозицій щодо розв’я­зання завдання. На четвертому етапі знов включається група фахівців для селекції пропозицій, які пролунали від нефахівців. На п’ятому етапі проводиться спільне (за участю груп генерації та селекції) обговорення відібраних на попередньому етапі ідей. На шостому етапі група фахівців розробляє робочі рекомендації за підсумками «мозкової атаки».

Сеанс «мозкового штурму» проводиться за певними правилами: по-перше, це правило безумовної підтримки будь-якої ідеї, навіть нікчемної або «божевільної»; по-друге, це правило «віднесеної за часом критики» (тобто критика, відбір найбільш плідних ідей проводиться фахівцями на четвертому етапі «мозкового штурму» без присутності генераторів ідей, тобто таким чином досягається мета критичного ставлення до ідей, а не до їхніх носіїв); по-третє, правило обмеження часу генерації ідей нефахівцями (за межами двох годин «мозковий штурм» стає непродуктивним унаслідок втоми його учасників); по-четверте, правило колективної інтелектуальної власності на відкриття і винаходи, отримані в процесі «мозкового штурму» (тобто навіть якщо використана лише одна ідея одного з учасників «мозкового штур­му», авторство цієї ідеї належатиме всім, хто брав у ньому участь); по-п’яте, правило оптимальної кількості учасників «мозкового штурму» (кожна група, генерації ідей і селекції, повинна складатися з 6—12 осіб). Останнє правило стосується лише класичного варіанта «мозкового штурму» (табл. 30).

Існують декілька модифікацій «мозкового штурму»: індивідуальний, парний, повторний, масовий, двоступеневий, з використанням телебачення або мережі Інтернет тощо. Крім наведеного вище класичного варіанта, є досить поширена «зворотня мозкова атака», в процесі якої «група дилетантів» протягом години ставить «наївні» запитання «фахівцям».

Індивідуальний «мозковий штурм» (selfstorming) передбачає участь лише одного учасника, який послідовно виконує спочатку роль «фахівця», який формулює запитання і завдання для «дилетантів», а потім роль «дилетанта», котрий відповідає на запитання «фахівця» і наприкінці — роль «селектора», що відбирає найбільш «працездатні» ідеї. Можливий також варіант, коли «фахівець» і «дилетант» міняються місцями.

Таблиця 30

ПРАВИЛА «МОЗКОВОГО ШТУРМУ» ЗА А. ОСБОРНОМ

Правила генерації

Правила об’єктивації

Правила селекції

1. Чітка постановка зав­дання, що потребує коротких відповідей

1. Протокольна фіксація пропозицій (стенограма, аудіо- та відеозапис тощо)

1. Експертиза пропозицій на їхню реальність або нереальність

2. Заборона критики в будь-якій формі

2. Групування пропозицій за смислом і призначенням

2. Експертиза пропозицій на предмет можливості їх безпосередньої реалізації

3. Заохочення будь-яких висловлювань і фантастичних ідей без аргументації

3. «Визволення» пропозицій від особистих ознак шляхом стандартної фор­ми їх переформулювання

3. Еспертиза пропозицій на предмет можливості їх конструктивного доопрацювання за короткий час

4. Тривалість одного сеансу генерації ідей — не більше двох годин

4. Повторне розкручування переформульованих пропозицій

4. Експертиза пропозицій на предмет їх довгострокової розробки

Повторний «мозковий штурм» складається з двох відносно самостійних етапів: на першому деталізуються основні суперечності об’єкта дослідження — недоліки, дефекти, обмеження тощо; на другому — відбувається пошук подолання цих суперечностей і недоліків.

Масовий «мозковий штурм» розроблений Дж. Філіпсом для підвищення ефективності генерації нових ідей у великій аудиторії. Ця модифікація «мозкового штурму» може бути використана як інструмент навчання творчості за допомогою короткочасних тренінгів (Quick-test system) перед початком занять для повторення й закріплення пройденого матеріалу та виявлення нових проблем для подальшого вивчення. Алгоритм проведення цього варіанту «мозкового штурму» такий: спочатку всі його учасники поділяються на оперативні групи з 5—7 осіб кожна; потім за 2—3 доби проводиться інструктаж цих груп щодо порядку проведення сеансу; в означений час перед аудиторією формулюється завдання і керівники кожної групи у своїх групах проводять протягом 15 хвилин мінісеанс «мозкового штурму»; по закінченні мінісеанса керівники мінігруп оцінюють пропозиції і відбирають з них 3—4 найбільш життєздатних на конкурс ідей у масовій аудиторії. Можливі також інші варіанти структурування сеансів «мозкового штурму» (табл. 31).

У 90-х рр. на радянському телебаченні декілька подібних мінігруп МВТУ, МФТІ, МІІЗТу за участю телеглядачів проводили надмасовий «мозковий штурм» з метою знайти розв’язання проб­леми повного розвантаження залізничних цистерн для перевезення мазуту і навчити якомога більшу кількість зацікавлених людей прогресивної технології вирішення творчих завдань. Сьогодні подібні сеанси проводяться за допомогою комп’ютерних технологій у мережі Інтернет.

Таблиця 31

ПОЕТАПНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗМІСТУ ДІЯЛЬНОСТІ
УЧАСНИКІВ «МОЗКОВОГО ШТУРМУ»

Етапи «мозкового штурму»

Зміст діяльності учасників «мозкового штурму»

1. Пошук

Повністю відповідає правилам «мозкового штур­му» за А. Осборном.

2. Контрадиктація

Розв’язання того ж самого завдання на основі ідей, протилежних отриманим на першому етапі рішенням.

3. Синтез

Порівняння двох списків ідей, отриманих на першому і другому етапах.

4. Прогноз

Вивід на основі єдиного списку ідей уявлень про майбутні можливості, що детермінуються розв’язанням проблеми; критика учасників «мозкового штурму» заборонена.

5. Генералізація

Зведення багатоманітності ідей до невеликої кіль­кості принципів, з яких ці ідеї можуть бути знов отримані; критика заборонена.

7. Деструкція (компрометація)

«Руйнування» (критика) отриманої системи знань з позицій логіки, аксіології, гносеології, методології, праксеології, евристики, прогностики, економіки.

Метод «Дельфи» можна розглядати як ще одну модифікацію колективної генерації ідей. Він був розроблений німецьким ученим Хільмаром та його колегами. Метод запозичив свою назву від давньогрецького міста Дельфи, яке в стародавні часи було відоме своїми оракулами та їхніми пророцтвами. Метод отримав світову популярність і визнання. Він характеризується послідовністю інтеграль­них циклів «мозкових штурмів» з метою уникнення впливу тих фак­торів, що можуть знизити цінність результатів, генерованих за його технологією. Мета методу полягає в тому, щоб виробити ретельно спроектовану програму послідовності запитань, яка розробляється за допомогою ПК (персонального комп’ютера) і отримує згоду групи експертів. Вважається, що зафіксовані в пам’яті ПК відповіді на запитання знижують негативний вплив таких факторів, як нівелювання результатів унаслідок ефекту пристосовництва експертів, тобто приєднання їх до думки більшості. Оскільки експертна оцінка ґрунтується на досвіді та інтуїції фахівців, центральним питанням використання методу «Дельфи» є підбір компетентних експертів. Компетентність експертів визначається трьома характеристиками: 1) ерудо­ваністю, 2) здатністю до передбачення, 3) обізна­ністю в питаннях щодо об’єкта оцінювання. Для отримання даних про перші дві характеристики експерта використовується засіб його самооцінки. Що ж до третьої характеристики, то вона визначається за об’єктивними даними про попередню діяльність експерта в певній галузі науки. Чисельність експертної групи визначається вимогами отримання достатньої репрезентативності та стабільної пересічної оцінки прогнозних показників.

Методом «мозкової атаки» можна розв’язати будь-яку проб­лему, якщо вона сформульована просто і ясно. Метод використовують на будь-якій стадії дослідження: і на початку, коли проб­лема остаточно ще не визначена, і пізніше, коли визначилися окремі підпроблеми.

Методи активізації творчості — це способи інтенсифікації генерації ідей, підвищення концентрації оригінальних ідей у загальному їх потоці, можливість перебороти психологічну інертність. Основна цінність зазначених методів «мозкової атаки» — простота, актуальність, оперативність, універсальність. Принциповим недоліком є те, що во­ни непридатні для розв’язання досить важких теоретичних питань.

Активізація процесу генерації ідей сприяє використанню різ­них винахідницьких засобів, наприклад, інверсії (зроби все навпаки і подивися, що буде), аналогії, емпатії (вважай себе частиною вдосконаленого об’єкта і вияви при цьому свої почуття й відчування).

Найефективнішим із створених за кордоном методів психологічної активізації творчості є синектика (від грец. Σύνεκτοσ — багато, разом). Вона запропонована американським ученим В.Дж. Гордоном і є подальшим вдосконаленням «мозкового штурму». Теоретична основа синектики — це механізми творчості (не-опе­раційні, тобто такі, що мають інтуїційний, натхненний характер; операційні — використання різних видів аналогій). Аналогії роз­глядаються як засіб для зрушення процесу дослідження структури проблеми з рівня усвідомленого мислення на рівень спонтанної (некерованої) активності мозку і нервової системи. Підвищенню ефективності творчості сприяє спеціальне навчання використання операційних механізмів, яке до того я відтворює сприятливі умови для появи неопераційних механізмів. Для пояснення вирішального завдання на засідання запрошується експерт (фахівець у галузі розв’язання завдання), знайомий з основами синектики. Його головне завдання — виявлення корисних і конструктивних ідей шля­хом оперативного аналізу висловлювань. Після пояснення суті проблеми та її мети членам синектичної групи дається можливість сформулювати проблему так, як вони її розуміють. Для творчого процесу необхідно побачити в обраному визначенні завдання дещо знайоме і розв’язати його відомими засобами. З другого боку, розглядаючи це дещо знайоме з нової позиції, можна віднайти нове, не відоме до цього рішення.

Робочим механізмом для розробки таких рішень здебільшого є аналогії. Розрізняють пряму аналогію, тобто співвідношення з явищами живої чи неживої природи; особистісну аналогію, або емпатію, тобто ототожнення себе з об’єктом і входження в його образ; символічну аналогію, тобто знаходження короткого символічного опису (алгоритму) завдання чи об’єкта; фантастичну аналогію, тобто формулювання завдань у термінах і поняттях казок, міфів, легенд, здогадок.

Слід відзначити, що з погляду логіки аналогії бувають тільки прямі. Останні три види аналогії являють собою різні форми розумового елементу, які включають в себе ідеалізацію й абстрагування. Керівник синектичного штурму почергово нагадує про різні види аналогії, рекомендує використати відповідні прийоми. Члени групи в довільній формі «програють» наведене питання. Синектичні засідання тривають, як правило, кілька годин. Основний час використовується на інженерно-технічний, конструктивний, структурно-організаційний характер рішення, на вивчення й обговорення досягнутих результатів, консультації з фахівцями, на експерименти, а коли рішення визріло, займаються пошуками найкра­щих засобів його реалізації. Хід синектичного засідання записується на магнітну плівку, яка потім вивчається з метою вдосконалення тактики розв’язання наступних завдань, а також допомагає встановленню пріоритету і не дає можливості пропустити цінну ідею.

Метод синектики використовують для проектування продукції на проміжних етапах. Головний його недолік полягає в тому, що він не орієнтований на безпосереднє відображення об’єктивних закономірностей реальних процесів, а дає рішення за допомогою здогадів та аналогії.

Асоціативні методи. У практиці наукової творчості вико­ристовуються методи генерування й осмислення асоціацій, заснованих на семантичних (мовних) властивостях понять. Процес творчості у такому випадку тісно пов’язаний з пошуком віддалених аналогів, переносом знань з однієї галузі в іншу, інтерпретацією нового за допомогою відомих понять. Тому використання обхідних слів — їхнього переносного смислу, метафоричних виразів створюють нові асоціації.

Асоціативні аналогії розділяються за: схожістю (евристична аналогія); контрастом (евристична інверсія); суміжністю (перетворенням у просторі й часі); смислом (семантична інтерпретація проблемної ситуації); причинно-наслідковими зв’язками між досліджуваним об’єктом, його елементами, людиною, середовищем тощо. Виникненню нових асоціацій і генеруванню ідей допомагають метафори, безпосереднє використання яких потребує яскраво виражених здібностей до нешаблонного мислення. Для пошуку винахідницьких ідей використовують прийом інтерпретації значення метафор у соціально-економічних термінах (дифуз­не суспільство, закон оберненої хвилі тощо). З метою розширення простору для пошуку ідей і підвищення ступеня їхньої оригінальності використовують цілі «гірлянди» метафор (асоціацій). Наприклад, для одного ключового слова «повітря» можна скласти ряд метафор: «повітря — невидиме середовище» (метафора — аналог); «матеріальний дух» (метафора — катахреза — перебільшення); «те, що сокирою не перерубати» (метафора — загадка) тощо. Інтерпретацією даної гірлянди можуть бути поняття вакууму, пневмотранспорту, про­меня, тіні, вітру і т.д.

Найпоширенішим з асоціативних методів є метод фокальних об’єктів, сутністю якого є перенесення ознак випадкового предмета на той, що підлягає реконструкції. Наприклад, ми маємо «згортувальну машинку для консервування» і бачимо «велосипед з мотором». Виникає ідея асоціації цих об’єктів — зробити згортувальну машинку теж із мотором.

Методи морфологічного аналізу розроблені швейцарським астрономом Ф. Цвіккі й побудовані на системному підході в галузі винахідництва. В межах морфологічного аналізу розроблено декілька методів: систематичного охоплення проблемної царини, морфологічного ящика, заперечення й конструювання, експериментальних ситуацій, міркувань і дій за принципом аналогії, різних процедур генерації ідей і послідовних наближень до розв’я­зання завдань, альтернатив, матриць відкриттів А. Моля, ступеневого пошуку вирішення завдань, організуючих понять, десяткових матриць пошуку тощо.

Найбільш універсальним і перспективним серед них є метод морфологічного ящика. Його сутність полягає в систематичному дослідженні повного набору варіантів рішень, що випливають із закономірностей будови (морфології) оновлюваного об’єкта й оптимальних рішень. Проведення морфологічного аналізу передбачає точне формулювання проблеми. Якщо ставиться питання про будь-яку конкретну систему, метод безпосередньо узагальнює пошуки на всі можливі системи з аналогічною структурою. Метод морфологічного ящика є найзагальнішим. Використання його мож­ливе не тільки для розробки технічних завдань, а й в інших галузях діяльності людини. Для поширення обсягів творчих відкриттів його часто поєднують з методом альтернатив. Методом матриць відкриттів вирішуються завдання зі створення нових видів продукції, реклами, проблеми організаційного характеру тощо.

Метод ступеневого підходу розроблено А. Фрейзером. Він призначається для розв’язання завдань, пов’язаних з виробничими процесами. В основу цього методу покладено аналітико-сис­тематичний підхід до причин, перепон, що визначають цілі й конкретні рішення.

Метод організуючих понять дає змогу створити необхідну кількість варіантів розв’язання завдань будь-якого класу. З цією метою складаються в особливій інструкції багаторазового використання. Крім цього, метод передбачає графічні способи представлення організуючих понять та їхніх ознак (у морфологічному ящику це характеристики і параметри).

Метод контрольних запитань дозволяє генерувати нові ідеї й рішення, стимулювати їх потік за допомогою наведених запитань. Метод може застосовуватись у формі монологу, оберненого до самого себе, або діалогу між дослідниками. Сутність методу полягає в тому, що дослідник відповідає на запитання, розглядаючи своє завдання у зв’язку з цими запитаннями. Він фактично збігається з методом спроб і помилок. Кожне його запитання є спробою або серією спроб, з тією різницею, що за списком запитань простіше й скоріше можна охопити існуюче поле варіантів. Автори відбирають з дослідницького досвіду ті запитання, які забезпечують перевагу методу контрольних запитань над методом спроб і помилок.

Метод оперативних моделей являє собою форму відбору процесів, явищ, дій, що описують у спрощеному вигляді деякі аспекти реальної дійсності, а також взаємозв’язки різних факторів. Процес моделювання передбачає використання моделі шляхом маніпуляції, що складають об’єкт елементів, або програвання моделі людиною чи за допомогою комп’ютерних технологій. Особливим методом побудови таких моделей є ігровий метод імітації. Його можливості будуть проаналізовані окремо.

Метод матричного (табличного) моделювання є засобом перевірки того, наскільки проекти в галузі наукових досліджень і розробок узгоджуються з факторами, які діють на основні показники моделі. Двовимірні матриці (табличні) дають простий та оперативний метод оцінки пріоритетності розроблюваних проектів. Використовуються також тривимірні матриці, але їх уже важко виразити графічно і в силу їхньої абстрактності — важко осмислити. Найчастіше матричний метод використовується для оптимізації ресурсів за заданими обмеженнями. Предметом ресурсів можуть виступати не тільки фінансові кошти, а й робоча сила, її якісний стан і кваліфікація, дослідницька й виробнича матеріальна база тощо.

Системний аналіз є найпоширенішим у соціально-економіч­них дослідженнях. Уперше він був розроблений і використаний у корпорації «РЕНД» у 1948 р. для оптимізації складних завдань військового характеру. Під системою тут мається на увазі множина взаємопов’язаних елементів будь-якого походження. Його модифі­кацією є факторний аналіз в організації виробництва. Системи можуть бути як статичні, так і динамічні, детерміновані та імовірнісні. В складних імовірнісних системах спостерігається явище практичної неможливості розв’язання завдання. Це явище є характерним навіть для порівняно невеликої кількості змінних, кожна з котрих може набувати кількох альтеративних значень. Результат досягається за допомогою відмови від строгих формулювань та обмежень щодо використання методів лінійного та квадратичного програмування тощо. Системотехніка аналізу передусім спирається на майстерність дослідника і його спеціальну математичну підготовку.

Як відомо, у розвинених країнах світу вивчають комплексні системи ринкових відносин — попит, альтернативні пропонування товарів, аналіз витрат, їхня ефективність тощо. Використовуючи метод системного аналізу, спочатку визначають весь склад змінних параметрів, хоча не всі вони можуть мати кількісну оцін­ку. Потім виконується групування цих даних за характерними ознаками і, використовуючи відповідні математичні та комп’ю­терні методи, виявляється ступінь впливу кожної групи факторів на досліджуваний процес. За допомогою системотехнічного методу розв’язуються проблеми екологізації навколишнього середовища в конкретних містах чи регіонах, перспективи підготовки науково-дослідних кадрів відповідно до потреб суспільства, транс­портне завдання тощо. Для цього в дослідницькій роботі використовуються методи дерева цілей, сітьові методи, методи з оберненими зв’язками, ітерації (повторне проведення операцій зі зміною параметрів на уточнені), дослідження операцій тощо.

Зростання евристичної ролі певних категорій чи уявлень у сучасній науці здійснюється за діалектичним механізмом роздвоєння єдиного й пізнання суперечливих його частин. Цей механізм у математиці називається теорією біфуркації, яка враховує закономірності роздвоєння, й теорією графів, коли суспільне явище розглядається як дерево, що розкладається на взаємопов’язані гілки, окремі листочки, багатоструктурні ланки. Наприклад, графом можна вважати регіон як сукупність населених пунктів, поєднаних між собою певною системою взаємопов’язаних шляхів або інстанцій для системного управління (так звані гілки влади), управління інфраструктурами.

Будь-яка математизація діалектично пов’язана із зворотним процесом упредметнення математичних структур у конкретних гіпотетико-ймовірнісних теоріях, коли імовірнісний опис доповнюється алгоритмічними методами, або співвідношеннями симетрії — асиметрії, варіантності — інваріантності, дискретності — безперервності. Довести досліджуваний процес до вияв­лення тенденції, або ще краще — до закону, а потім і до алгоритму — це є творчість і досить доцільна. Алгоритм (від лат. algorithmi, латинізованої форми написання імені математика IX ст. Аль-Хорезмі) — система правил, застосованих у строго визначеній послідовності, що обов’язково приводить до розв’язання певного плану завдань після кінцевого числа операцій. У пошуках нових засобів творчих досліджень велике значення надається алгоритмізації творчої діяльності, використанню для цього комп’ютерних технологій. Узагальне­ний евристичний алгоритм являє собою опис процесу, який умовно поділяється на ряд етапів. Кожний етап складається з кількох процедур, пов’язаних за відповідними інформаційними фондами (так званими файлами). Характерними особливостями алгоритму є детермінованість, тобто неможливість по-різному тлумачити порядок дій, і масовість, тобто застосовність алгоритму до багатьох задач певного плану. Алгоритмізації підлягають не тільки математичні обчислення, а й інші процеси людської діяльності, наприклад, виробничі процеси, технології, процеси управління, перекладу текстів з однієї мови на іншу тощо. Алгоритмізації підлягає і процес програмування та формалізації економічної інформації. В цілому ж процес алгоритмізації результатів розумової діяльності дає змогу автоматизувати ці процеси, що вивільняє час для творчої теоретичної роботи. Процес удосконалення комп’ю­терних технологій творчої діяльності триває. Особливо широкого розмаху він набуває у технічній творчості (винахідництві).