Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Характеристика розвитку міжнародного туризму в окремих країнах

Ключові слова та поняття

країни-постачальники туристів, іноземний туризм, внутрішній туризм, туристичний центр

 

Незважаючи на те, що сьогодні в організації міжнародного туризму існують та діють загальні принципи його формування, функціонування і розвитку, кожна країна, яка приділяє серйозну увагу цій галузі економіки, застосовує свої моделі туризму. Це обумовлено різними причинами, в основі яких лежать історичні, географічні, кліматичні, економічні і соціальні особливості кожної окремої країни чи регіону. Іншими словами, кожна країна, яка розвиває туристичну індустрію, намагається повністю використати національні ресурси з метою отримання значних валютних надходжень до бюджету.

Нижче ми наводимо коротку характеристику розвитку міжнародного туризму у провідних туристичних країнах і регіонах світу.

Швейцарія. Міжнародний туризм займає важливе місце в економіці Швейцарії, приносячи щорічно майже 13 млрд. швейцарських франків доходу, який складає 8% всього національного доходу країни й одночасно надає роботу біля 14% населення країни. Туризм у Швейцарії почав активно розвиватися ще з початку XIX ст., коли закордонна аристократія, в основному з Великобританії, відпочивала на живописних берегах численних озер країни. Першу туристичну групу до Женевського озера організувала компанія Томаса Кука у 1863 р. Великою популярністю користувався відпочинок на гірських курортах (Цермайт), який спочатку був побудований як центр альпінізму.

Основними постачальниками туристів як з північних, так і південних країн (завдяки своїм специфічним туристичним ресурсам і географічному положенню) є Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Франція, Бельгія, Італія, США, Японія, Іспанія, Австрія та інші.

Статистика швейцарського туризму базується на інформації, зібраної з різних місць розміщення туристів, оскільки Швейцарія не збирає статистичні дані про прибуття на кордоні. Це пов'язано з тим, що туристи можуть прибувати в країну багатьма наземними шляхами, і це ускладнює оцінку розмірів різних ринків. Майже 60% розміщення іноземних гостей (13 млн. чоловік) припадає на готельний сектор в той час, як 62% внутрішнього туризму (приблизно 2 млн. чоловік) розміщується у секторі самообслуговування.

Швейцарія має великий ринок однорідних і транзитних гостей. Близько однієї третини складають гості з Німеччини, другу третину -з Італії й одну п'яту - з Франції.

Найбільш популярним є гірські курорти, потім озера, великі міста тощо.

Починаючи з 80-х років, іноземні гості Швейцарії скоротили термін свого перебування у країні, в зв'язку з посиленням стійкого становища швейцарського франка у відношенні до інших валют та високих цін на товари і послуги.

Туризм як галузь економіки країни активно досліджується. Так, ще в роки другої світової війни були засновані крупні навчально-дослідницькі центри: Інститут дослідження туризму Бернського університету і Санкт-Галленська школа економіки. Крім цього, розвиток туризму підтримується урядовими і громадськими організаціями країни, тому що він це єдина економічна альтернатива сільському господарству в гірських районах. Водночас він створює проблеми для керівництва країни, оскільки негативно впливає на чутливе навколишнє середовище Альп і спричиняє незручності місцевому населенню.

Австрія. На сьогодні Австрія є лідируючим туристичним центром зимових видів спорту. Географічне положення країни - на перетині трас, які з'єднують північ Європи з півднем, Західну Європу - зі Східною, а її висококласні автомобільні траси обумовлюють велику кількість транзитних туристів (основна їх частина з північноєвропейських країн прямує на середньоморське узбережжя) й одноденних гостей. Кількість останніх значно виросла з початку 90-х років. Австрію почали активно відвідувати туристи з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі. Як правило, це шоп-тури.

В Австрії також, як і в Швейцарії, не збирають статистичних даних про туристів на кордоні, і про стан туризму свідчать показники прибуття у різні місця розміщень та кількості проведених там туроднів. Так, на початку 90-х років (1992 р.) іноземні туристи в Австрії провели загалом 99,7 млн. туроднів, а внутрішні туристи (в основному, це жителі Відня, які надають перевагу відпочинку в східній частині країни) - 30,6 млн. туроднів.

Основними постачальниками туристів для Австрії є Німеччина, Нідерланди і Великобританія. Ці країни, взяті разом, забезпечують майже 80% туроднів, проведених іноземцями в країні, а половина всіх прибутків належить Німеччині. Далі йдуть Нідерланди, Великобританія, Італія, Швейцарія, Франція, США, Бельгія, Швеція, країни Східної Європи.

Туризм в Австрії, як і в Швейцарії, має два найбільш завантажені періоди, але сезони "пік" в Австрії більш точно визначені, а саме: влітку "пік" приходиться на серпень, а взимку - на лютий.

Зі зростанням популярності зимового туризму в Австрії перед нею, як і перед іншими альпійськими країнами (Швейцарією, Італією, Францією, Німеччиною і Словенією) виникає проблема регулювання зростаючого впливу зимових видів спорту на екологічну систему. Крім цього, в усіх перелічених країнах зменшується популярність літнього туризму. А тому відбуваються активні пошуки виходу з ситуації, що склалася.

Італія. За 100 років розвитку туристичної індустрії Італії країна перетворилась в один з провідних центрів туризму в світі. Сьогодні більш як 36% туристичних відвідувань середньоморського басейну припадає на Італію.

Важливу роль у розвитку міжнародного туризму в країні відіграє Національне управління по туризму, яке має широку мережу представництв за кордоном. В окремих країнах воно здійснює свою діяльність через державну авіакомпанію "Аліталія" та інші фірми. Завданням управління є вивчення кон'юнктури міжнародного туристичного ринку, проведення рекламних компаній і збільшення потоку туристів з-за кордону в країну.

Міжнародний туризм в Італії, основними туристичними ресурсами якої є гори, озера і культурні цінності, в цілому сконцентрований на півночі країни. Так, наприклад, у 1990 р. питома вага проведених тут іноземцями днів склала 57% від загальної кількості туроднів по країні. Перше ж місце по прийому іноземних гостей займає місто Венетто - 20% всіх прибутків у країну, далі йдуть Тоскано і Альто-Адидже, кожне з яких має по 13% всіх приїздів. Наплив туристів, особливо внутрішніх, припадає в основному на два літніх місяці - липень і серпень. Ця обставина створює проблеми як для міст, так і для курортів узбережжя, а також для індустрії гостинності країни в цілому, оскільки її готельний номерний фонд невеликий. Більша частина готелів країни зосереджена у північно-східній частині і складає 46,1% всіх готелів.

У 80-х роках Європейське співтовариство почало здійснювати дорогий проект з розвитку туристичної інфраструктури південного регіону Італії - Медзоджорно на загальну суму 34,9 млн. екю. Ціль цього проекту - розвиток індустрії туризму, створення робочих місць і припинення еміграції, а також можливість інвестицій у відносно відсталу місцеву економіку. В результаті реалізації цього проекту було створено 65 тисяч додаткових готельних номерів. В Італії готелі розподіляються за категоріями, які визначаються кількістю зірок: від однієї до п'яти зірок "люкс". Інші підприємства розміщення туристів створюють мережу додаткових засобів, включаючи кемпінги, туристичні села, будинки відпочинку, молодіжні будинки, приватні квартири, альпійські притулки тощо. Щорічно в усіх засобах розміщення гостей Італії зупиняються майже 60 млн. туристів, з яких, як правило, 35% складають іноземці.

Основними країнами-постачальниками туристів для Італії є: Німеччина, Франція, Австрія і Швейцарія, але більша частина з них - це одноденні гості або транзитні пасажири. Туристи з інших країн (наприклад, Японії і США) проводять у країні тиждень, але курсують між трьома культурними центрами - Римом, Флоренцією і Венецією.

Незважаючи на те, що в останні роки міжнародний туризм Італії відчуває відносний спад, унікальний характер історико-культурних пам'ятників Італії ще довго буде приваблювати іноземних гостей.

Німеччина. До 90-х років Західна і Східна частини Німеччини функціонували як окремі туристичні зони. Східна Німеччина, як і інші країни Східної Європи, мала добре організований туристичний ринок, але її міжнародний туризм був обмежений. Західна Німеччина за весь післявоєнний період була інтегрована в туристичні потоки Західної Європи. Але на початку 90-х років міжнародний туризм Західної Німеччини дещо скоротився через спад в економіці. З іншого боку, скорочення виїзного туризму із західної частини об'єднаної Німеччини компенсується збільшенням його в східній частині країни.

Західна Німеччина до об'єднання приймала велику кількість туристів з багатьох країн, що відвідують її з різними цілями.

Частка відпочиваючих була невеликою, що свідчить про відносно високу вартість подорожування по країні через високий курс національної валюти і високий рівень життя. Що стосується відносно високої частки відвідувань родичів і друзів, особливо із США і Великобританії, то це пов'язано з присутністю військ НАТО на території країни. Особливо багато ділових поїздок було з таких країн, як Великобританія, Франція, Швейцарія і Японія. У цьому відіграють велику роль численні міжнародні торгівельні виставки, ярмарки і конференції, які проводяться у містах Ганновер, Гамбург, Дюссельдорф, Мюнхен, Штутгарт та інші. Німеччина є стратегічним перехрестям у напрямку до Альп, Франції і Середньоземноморського узбережжя. Тому в країні буває багато транзитних подорожуючих, деякі з яких навіть не залишаються ночувати. Німеччину відвідують багато одноденних гостей з країн Східної Європи, які здійснюють шоп-тури, особливо із сусідньої Польщі.

Що стосується виїзного туризму Західної Німеччини, то він стійко зростає, оскільки частка німців, які проводять відпустку за кордоном, постійно збільшується.

Об'єднання Німеччини, розпад колишньої Югославії та інші політичні події, а також економічні кризи, вплинули, звичайно ж, на відпрацьовану модель виїзного туризму країни. Збільшилась кількість поїздок у такі країни, як Італія, Португалія, Туреччина і Кіпр. Чисельність дальніх подорожей також зросла, і їхнє зростання збереглося навіть у період економічної кризи 1990-1991 pp. Більшість цих поїздок припадає на США, незважаючи на постійні зміни співвідношення курсів національних валют. Далекий Схід є другим за привабливістю для німецького ринку регіоном. Особливо швидко розвивається бізнес-туризм у такі країни, як Японія, Сінгапур, Гонконг. Багато німців відпочиває в Таїланді. Іншими дальніми туристичними центрами для німців є Мальдійські острови, Шрі-Ланка, Кенія та ін.

Можливості, які відкриваються сьогодні для розвитку туристичних потоків між Заходом і Сходом, можуть створити нову модель туризму для європейських країн в цілому і для об'єднаної Німеччини зокрема. Нова модель внутрішнього туризму, що розвивається в об'єднаній Німеччині, надалі може відображатися у змінах моделей міжнародного туризму.

Франція. Кількість іноземних туристів у Францію за 1980-1991 pp. виросла з 29 до 55 млн. чоловік. Одним з основних постачальників туристів у цю країну є Німеччина. Звідти прибуває біля 255 гостей, а їх кількість за десять років зросла з 8,4 до 13,4 млн. чоловік. За нею йдуть Великобританія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Іспанія, Нідерланди.

Туристи, які прибувають у Францію, надають перевагу відпочинку на Французькій Рив'єрі. Кількість туроднів у готелях і туристичних таборах складає 35 млн. в рік. Далі йдуть Париж (15,5 млн. туроднів у готелях), Альпи, Аквітанія і Лангедок-Руссільйон (кожний по 6 млн. туроднів у готелях і туристичних таборах). Що стосується внутрішнього туризму, то французький ринок відрізняється від внутрішнього ринку Західної Європи. По-перше, дуже невелика кількість французів відпочиває за кордоном (18% у рік). По-друге, тут існують яскраво виражені "піки" відпускних періодів: шкільні канікули в липні і серпні, короткі різдвяні канікули, канікули у лютому і під час Великодня. По-третє, французи надають перевагу мандрувати на автомобілях (81% внутрішніх туристів). По-четверте, більшість подорожуючих - це міські жителі.

Французька економіка, активно застосовуючи державне регулювання з метою розвитку регіональних економік, систематично розвивала сільську місцевість для прийому гостей. Але ці проекти повинні були сприяти, в першу чергу, розвитку внутрішнього туризму, а не в'їзного.

У 1967 р. урядом Франції був прийнятий план спільного розвитку сільської місцевості і туризму в Аквітанії. Фінансування плану здійснювалось приватним сектором, координацію розвитку здійснювала урядова комісія. За цим планом прибережний район поділявся на 16 секторів, 9 з них повинні були розвиватися для туризму, тобто облаштовувались пляжі, зони відпочинку на озерах і місця розміщення для водних видів спорту. В останніх семи секторах, так званих зелених зонах, передбачалося зберегти ландшафт і дику природу. Планування і будівництво нових засобів розміщення (при збереженні вже існуючих таких курортів, як Аркашон і Біаріц) здійснювалось з метою задоволення потреб внутрішнього туризму країни. З початком реалізації проекту туризм почав значно розвиватися навіть у роки економічного спаду в 80-х роках. Існують передумови, що в найближчі роки Франція може змінити модель свого внутрішнього туризму і збільшити попит на місця розміщення у більш довготривалий літній період.

Іспанія. Сьогодні Іспанія є одним з головних туристичних центрів світу. Вона спеціалізується в основному на масовому пляжному туризмі. Швидкий ріст туризму в країні спостерігається після другої світової війни. Так, кількість туристів за період з 1950 по 1990 pp. збільшилась з 3 млн. чоловік до 34,3 млн., або в 11,4 рази. Розвиток туризму зосереджено на середньоземноморському узбережжі країни і Балеарських островах. Атлантичне узбережжя Іспанії відносно мало розвинуте для туризму. Канарські острови, які належать Іспанії, розташовані значно південніше, і тому багато туристів приїжджають туди взимку, щоб провести відпустку на пляжах.

У 1959 р. іспанський уряд визнав ту позитивну роль, яку міг би зіграти туристичний сектор у розвитку національної економіки і почав проводити політику його заохочення різними способами, наприклад, надавати кредити для будівництва готелів.

У цьому ж році одночасно була відкрита економіка країни для іноземних інвестицій і девальвована національна валюта, внаслідок чого Іспанія стала більш привабливим туристичним центром, ніж узбережжя Франції та Італії. З середини 70-х років, у період бурхливого росту туризму, в Іспанії почалось активне будівництво великих сучасних готелів для задоволення потреб масового туризму.

У 80-х роках туризм продовжував відігравати активну роль в економіці Іспанії і забезпечив робочими місцями 11% потенційної робочої сили країни, а також складав 33% всього іспанського експорту і 9% ВВП країни. Основними постачальниками туристи-ного ринку Іспанії є Франція, Німеччина, Нідерланди й Італія.

У 70-80 роках також активно розвивався внутрішній туризм в Іспанії, громадяни країни почали відвідувати прибережні курорти. При цьому частка відпочиваючих збільшилась з 41% населення країни до 53,4%. У 1991 р. іспанський внутрішній ринок забезпечив 22,7 млн. відвідувань готелів і табірних містечок країни, які в основному сконцентровані на середноземіюморському узбережжі. В цьому ж році було зареєстровано 12,48 млн. іспанців, що проживають у різних місцях розміщення цього регіону. Тільки курорт Бенідом відвідало 3,2% внутрішніх туристів, а Пальма-де-Мальорку - 3%. Провінція Валенсія у цілому приймає 15,7% всіх внутрішніх туристів і займає перше місце. На другому і третьому місцях знаходяться Андалусія і Каталонія.

Виїзний туризм Іспанії розвинутий досить мало, і на це вказують характеристики незначного, але все ж таки зростаючого ринку.

По-перше, загальна кількість виїжджаючих з країни відносно мала, але виїзний туризм у близькі країни зростає швидко: кількість виїжджаючих у Португалію туристів збільшилась з 2,5 млн. чоловік у 1986 р. до 4,1 млн. у 1991 p., а у Францію - з 1 млн. до 2,8 млн. чоловік за той же період.

По-друге, кількість виїжджаючих у порівняно дешеві туристичні центри (Греція, Марокко, Португалія, Туніс і Туреччина) швидко зростає та складає 30-57%.

По-третє, кількість іспанців, які мандрують повітряним транспортом, - це всього 7,5% виїзного туризму; 90% туристів виїжджають у сусідні країни на автомобілях.

Португалія значно відрізняється від Іспанії розмірами туризму, незважаючи на те, що між ними є багато спільного. Наприклад, туристичний сектор в обох країнах зосереджений у центрі країни і біля південних берегів (найбільша концентрація туристів на атлантичному узбережжі півострова Іберія припадає на південну частину Португалії - Альгарву), а північні атлантичні береги в них напівпусті. Португалія, як і Іспанія, володіє територією в Атлантичному океані біля західних берегів Африки - це острів Мадейра, який через м'який клімат особливо привабливий для зимового відпочинку.

Але обсяг внутрішнього туризму в Португалії поки що незначний - тільки третина населення країни проводить відпустки у своїй кра'їні. У португальців, на відміну від іноземних гостей, популярністю користуються північні прибережні райони. Щодо виїзного туризму, то він також ще не отримав широкого розвитку. Так, наприклад, у кінці 80-х років тільки 8% населення виїжджало за кордон.

Португалія щорічно приймає біля 20 млн. туристів, але більшу частину з них становлять одноденні гості з сусідньої Іспанії. Але вже на початку 90-х років було зареєстровано тільки 4 млн. туристів. Постачальниками туристів для Португалії є: Іспанія. Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Італія і США.

Великобританія. За весь час функціонування туристичної індустрії Великобританії її розвиток залежав в основному від змін, що відбувалися у структурі населення, і його звичок проведення відпочинку. Але активно британці почали подорожувати після другої світової війни. Негативні події 70-80-х років (нафтова криза, економічний спад тощо) уповільнили зростання туристичних потоків і тільки у кінці 80-х років загальна кількість подорожей значно перевищила її рівень на початку 70-х років. Змінилося і співвідношення між внутрішнім та закордонним туризмом. Особливо це помітно на прикладі ділового туризму, який зріс з 17 млн. чоловік в 1978 р. до 20 млн. у 1980 р. при зниженні внутрішнього туризму через важкий для британців тогочасний період. Зміни в структурі туристичного ринку вплинули на розподіл коштів у туристичній індустрії. Наприклад, скорочення попиту на готелі у курортних зонах змусили власників використовувати готелі для бізнес-туризму в робочі дні тижня або як будинки для людей старшого віку.

Більшість британців продовжують надавати перевагу відпочинку на кращих курортах Іспанії, Греції, Франції, Кіпру, Португалії, Тунісу і Туреччини. Іншим важливим чинником є сильна національна валюта Великобританії, яка робить країну дорогою для іноземних туристів.

Значне місце у виїзному туризмі Великобританії займають поїздки у Північну Америку (43%), які залежать від коливання співвідношення курсів долара і фунта-стерлінга. Для британців у літній період найбільш популярним залишається американський курорт Майямі. В інший же час цей ринок залишається великим завдяки поїздкам для зустрічей з родичами і друзями.

Крім цього, британці здійснюють поїздки за інклюзив-турами в екзотичні країни: Таїланд, Гамбію, країни Карибського басейну.

Кількість іноземних туристів весь час збільшувалась, і в 1992 р. досягла 18,1 млн. чоловік.

Цілі, з якими туристи відвідують Великобританію, дуже різноманітні: на першому місці проведення відпустки (43%), потім ділові подорожі (21%) та відвідування родичів і друзів (21%). Близько 50% іноземних гостей приїжджають з країн Європейського Союзу, з яких 40% становлять відпочиваючі і 26% - бізнес-туристи. Іншим важливим генеруючим ринком є Північна Америка.

Країни Бенілюкса. У 1958 р. три європейські країни: Бельгія, Нідерланди і Люксембург підписали договір про економічний Союз Бенілюкс. Всі ці країни є популярними європейськими туристичними центрами.

У Бельгії основна частина внутрішнього туризму (59%) зосереджена у прибережних зонах країни, у традиційних курортах Остендле, Кноккле і Бланкенблргле. У 1990 р. обсяг внутрішнього туристичного ринку склав 23,9млн. туроднів. Після прибережної зони іншим популярним місцем відпочинку для бельгійців є гори Арденн, на частку яких припадає 6% літнього внутрішнього туризму країни.

Країнами-постачальниками туристів у Бельгію є Великобританія, Німеччина, Італія, Іспанія, Нідерланди, Франція і США. У 1992 р. країну відвідало 3,2 млн. туристів.

Основна частина туристів, яка відвідує Бельгію, - це ділові гості і чиновники різних загальноєвропейських організацій. У столиці Бельгії Брюсселі розміщені різноманітні головні офіси Європейського Союзу, НАТО і багатьох транснаціональних компаній. Такі гості, як правило, зупиняються на короткий термін у дорогих готелях.

Наступна категорія туристів - це мандрівники, які бажають ознайомитися з історико-культурними визначними пам'ятками міст. У Бельгії нараховується як мінімум десять міст з добре збереженими середньовічними кварталами. Особливою популярністю серед іноземних туристів користуються Антверпен, Брюче і Гент, на які припадає 85% всіх туроднів перебування у містах Бельгії, крім Брюсселя. У цих містах збереглися архітектурні ансамблі, побудовані в ХІІ-ХІІІ століттях.

Майже третина іноземних туристів надають перевагу відпочинку в прибережній частині Бельгії. В основному це гості з сусідніх країн: Великобританії, Німеччини, Нідерландів і Франції.

Самі бельгійці надають перевагу відпочинку у Франції, на середньоземноморських курортах Італії та Іспанії, а також в альпійських країнах.

У Нідерландах внутрішній ринок туризму дуже розвинутий. Так, наприклад, у 1990 р. в Нідерландах свою відпустку провело 14,6 млн. голландців. Більша частина з них зупинялась у секторі самообслуговування. В останні роки в країні особливою популярністю користується нова концепція самообслуговування. Компанія "Центр Парке" має спортивно-оздоровчі комплекси, розташовані у лісових масивах і на водних просторах загальною площею 120-160 гектарів. Сьогодні у країні нараховується сім таких комплексів, кожний з яких може прийняти 1,5 млн. туристів на рік. До складу цих комплексів входять добре обладнані бунгало, ресторани, бари, магазини, плавальні басейни, засоби для займання спортом.

Серед країн, в які виїжджає найбільша кількість жителів Нідерландів, лідером є Німеччина. Але для індивідуальних туристів найбільш популярні центральний масив й Альпи Франції, а також Австрія та Швейцарія, їхня частка складає 16% виїзного туристичного ринку.

Термін перебування іноземних подорожуючих в Нідерландах через невелику територію країни у середньому складає 2,8 днів. У 1991 р. країну відвідало 5,8 млн. туристів з Німеччини, Великобританії і США. Ці країни є основними постачальниками туристів.

Люксембург. Ця країна приймає відносно менше туристів, порівняно з Бельгією та Нідерландами. Так, наприклад, у 1988 р. Люксембург відвідало 760 тисяч туристів і 2 млн. одноденних гостей. Незважаючи на це, туризм в Люксембурзі займає третє місце серед галузей виробництва країни і є дуже залежним від сусідніх Бельгії і Нідерландів. Ця залежність пояснюється тим, що саме ці країни є основними постачальниками туристів і забезпечують 70% ночівель іноземних гостей.

Більшість туристів, які приїжджають в Люксембург, є діловими подорожуючими, оскільки тут знаходиться штаб-квартира Банку ЄС, а також багатьох інших іноземних банків. Країну відвідують багато туристів для відпочинку в Арденах.

Скандинавія. Незважаючи на відносно невелику чисельність населення країн цього регіону, туристичний рух тут розвивається досить активно. Термін відпусток громадян країн цього регіону становить п'ять тижнів і більше, що є добрим чинником формування потенційних туристів. Більшість з них надають перевагу відпочинку в прибережних зонах і у сільській місцевості, недалеко від своїх місць.

Що стосується виїзного туризму, то перевага надасться активному відпочинку. Наприклад, 70% подорожуючих шведів беруть участь у різних спортивних заходах (плавання, запливи на байдарках і каное, рибальство, альпінізм, лижні тури тощо).

З початку 80-х років у країнах Скандинавії швидко розвивається діловий туризм. Майже третину зарубіжних туристів складають жителі інших країн Скандинавії.

Швеція. Туристичні центри Швеції розміщені по всій території країни, але основним центром як для міжнародного, так і для внутрішнього туризму є Стокгольм. Регіон включає в себе архіпелаг, в якому розташовано більш як 2000 островів, багато з яких є доступними для туристів за допомогою катерів. Наприклад, у 1990р. цей регіон прийняв 17% всіх внутрішніх туристів і 24% зарубіжних.

Другим найбільш популярним туристичним регіоном країни є Золотий Берег із загальною довжиною приморської зони 400 км і хорошими піщаними пляжами. На цей регіон припадає 14% внутрішнього і 13,7% міжнародного туризму.

Далі йдуть регіон шведських озер, кра'їна Глась (центр виробництва скла) і Нічний Берег, на кожний з яких припадає по 10% внутрішнього туризму.

Фінляндія. Ця країна демонструє аналогічно зі Швецією різницю між внутрішнім і міжнародним туризмом. Прибуття зарубіжних гостей в основному сконцентровано у м. Хельсінкі. Так, наприклад, у 1992 р. на частку столиці припадало 38% всіх туроднів перебування зарубіжних туристів, у той час як жителів самої Фінляндії тут побувало лише 7,3%. Одна третина громадян країни надає перевагу відпочинку на фінських озерах, друга третина - північним територіям, а саме Лапландії і фінському Нічному Берегу.

У Норвегії основним туристичним центром і для внутрішнього, і для міжнародного туризму є м. Осло. Це крупний центр культури та мистецтва, багатий музеями мореплавання і вікінгів. Іншим крупним туристичним центром є лісовий регіон Східної Долини, де зосереджено близько 30% всього номерного фонду готельного бізнесу Норвегії. Ще 10% номерного фонду зосереджено у такому популярному туристичному регіоні, як м.Берген, і 7,4% номерного фонду - в районі м. Трондхейм.

Данія. Завдяки своїй безпосередній близькості з Німеччиною Данія свій ринок виїзного туризму заповнює за рахунок цієї країни на неї припадає 37% усіх туроднів і 60% туроднів у табірних містечках. Країна багата значними історичними пам'ятниками і музеями вікінгів, її головним туристичним центром є столиця Копенгаген, яка у 1990 р. прийняла 28% всіх зарубіжних туристів. Крім своїх історичних пам'ятників, місто відоме тематичним парком Тіволі Гарден, який щорічно приймає близько 4 млн. туристів. Інший, не менш відомий тематичний парк кра'їни - Леголенд, приймає 1 млн. гостей і користується особливою популярністю серед британців.

Для жителів скандинавських країн найбільш популярними для туризму є країни Європи, в основному Німеччина, Франція, Великобританія і Польща. За ними йдуть Іспанія, Італія, Греція, Кіпр і Туреччина.

Східна Європа. Чехія і Словаччина. З 1 січня 1993 р. Чехословаччина поділилась на дві суверенні держави: західна половина (масив Богемії) стала Чеською Республікою, а східна половина (підвищена зона разом з горами Татрами) Словацькою Республікою.

Чехословаччина була найбільшою туристичною країною Східної Європи з добре організованою туристичною індустрією. Вона мала хорошу мережу готелів і будинків відпочинку. Країна приймала 24,6 млн. туристів у рік.

З початком економічних реформ у Чехословаччині в 1989-1991рр. туристичний сектор країни (як внутрішній, так і міжнародний) почав бурхливо розвиватись. Наприклад, виїзний туризм зріс з 8,5 млн. подорожей у рік в 1989 р. до 20,6 млн. у 1990 р. і до 39,6 млн. у 1991 р. Дві третини подорожей, які здійснювали жителі Чехословаччини, припадало на західні країни, в основному на Західну Німеччину (15,3 млн. чоловік) й Австрію (14,1 млн.). У цей же період різко зросла кількість людей, які виїжджали у Польщу, - з 1,3 млн. чоловік в 1990 р. до 6,1 млн. у 1991 р.

Значні зміни відбувалися і у в'їзному туризмі. Кількість туристів, які відвідали Чехословаччину, зросла більш ніж у два рази. Більша частина туристів прибувала з об'єднаної Німеччини (41%). Подвоїлась кількість гостей з Польщі й Австрії.

З 1993 р. в інфраструктуру туристичної індустрії країн колишньої Чехословаччини направлялись крупні іноземні інвестиції, більша частина яких припадає на Чехію.

Угорщина. Це найбільш стабільна у політичному й економічному значенні країна Східної Європи. У 1989 р. індустрія туризму Угорщини займала друге місце після Чехословаччини і була добре налагоджена. Угорщина як туристичний центр особливою популярністю користувалась у чехів, поляків і східних німців.

Після революції 1989 р. кількість зарубіжних туристів зросла більш як у два рази і в 1990 р. досягла 37,6 млн. чоловік. Більша частина туристів прибували у країну з Австрії, Німеччини, Югославії та Румунії. У 80-ті роки кількість поїздок угорців на Захід також зросла і досягла свого піку в 1989 р.

Польща. Ця країна найбільш численна у регіоні і має близько 38 млн. населення. У країні побудована високотехнологічна економіка, але застаріла інфраструктура. Виїзний і в'їзний туризм швидко розвивався у 1989 p., але наступні економічні проблеми скоротили його зростання. Кількість подорожей за кордон зменшилась з 22 млн. чоловік в 1990 р. до 20,8 млн. у 1991 р.

З іншого боку, високий рівень інфляції, який у 1991 р. склав 80%, створив умови для зростання міжнародного туризму. З цієї причини кількість зарубіжних гостей з 3,4 млн. чоловік у 1990 р. виросла до 4 млн. у 1992 р. Все це стосується й одноденних відвідувачів кра'їни, кількість яких зросла з 8 млн. чоловік у 1989 р. до більш як 30 млн. у 1992 р.

У цей період суттєво змінилась і структура в'їзного та виїзного туризму Польщі. Збільшилась кількість туристів з Німеччини, країн СНД і Чехословаччини. З інших західноєвропейських країн воно зросло вдвічі.

Більшість туристів виїжджають з країни і приїжджають в неї з метою торгівлі, бізнесу і відвідування родичів та друзів. Водночас Польща має хороші природні й культурні туристичні ресурси, які можна з успіхом використати у майбутньому для розвитку туризму.

Румунія. Ця країна багата прибережними і гірськими ресурсами для задоволення внутрішніх потреб. Що стосується виїзного туризму Румунії, то за останні роки він зріс. Більшість зарубіжних подорожей були спрямовані в Угорщину (9 млн. чоловік у 1990 p.), Болгарію (1,8 млн.) і Туреччину (0,5 млн.). Модель виїзного туризму Румунії аналогічна моделям інших країн Східної Європи, але більша частина подорожей були одноденними.

У 1990 р. країну відвідало 6,5 млн. зарубіжних гостей, більшість яких були зі Східної Європи. Кількість туристів з країн СНД склала 2,1 млн. чоловік, Угорщини - 0,9 млн. чоловік і тільки 13% подорожуючих було з інших країн Європи.

Болгарія. До 1989 р. країна мала відносно невеликий, але економічно важливий сектор міжнародного туризму. За кількістю усіх, хто прибуває в країну, вона поступилась Румунії, але частка туристів з західних країн була відносно високою (9-12%) і вони привозили необхідну іноземну валюту.

Індустрія туризму Болгарії залежала в основному від ринку відпочинку країн Східної Європи. У 1991 р. 60% з усього півторамільйонного ринку відпочинку та гостей, які відвідали своїх родичів і друзів в Болгарії, приїхали з країн Східної Європи. Болгарія володіє достатніми туристичними ресурсами, щоб задовольняти як внутрішній, так і міжнародний попит на історичні пам'ятники, можливості для пляжного відпочинку та живописні ландшафти гір й узбережжя Чорного моря.

Греція. Швидкими темпами туризм у Греції почав розвиватись після воєнного перевороту у 1967 р. Починаючи з 1974 p., в країні активно розвивався пляжний туризм (особливо на островах), який почав створювати конкуренцію відомим курортам інших середземноморських країн, особливо Франції та Іспанії.

Основними постачальниками туристів для Греції є Великобританія (у 1992 р. - 22%), Німеччина (19,9%), Італія (6,4%), Нідерланди (5,6%) і Франція (5,6%). Що стосується мотивів подорожей, то вони у туристів з різних країн різні. Наприклад, британці в основному приїжджають у країну на відпочинок (62%), і з них тільки 3% складають любителі культурно-історичних пам'ятників. Більшість іспанців, японців та італійців (відповідно 41, 35 і 25%), навпаки, надають перевагу культурно-історичному туризму. Цим пояснюється те, що у туристів з різних країн напрямки пересування по країні сильно відрізняються. Так, наприклад, іспанці й американці зупиняються переважно в Афінах, де існує багато античних пам'ятників історії, архітектури й культури, німці, британці, шведи і голландці надають перевагу островам.

Індустрія туризму в Греції поки що недостатньо розвинута та велика і в 1992 р. складала всього 9,7 млн. гостей.

Острів Кіпр. Цей острів займає третє місце серед островів Середземномор'я після Сицилії і Сардинії. Після політичних катаклізмів 1974 р. (поділ острова на дві частини: південну - Республіку Кіпр та північну - проголошену у 1983 р. Турецькою Республікою Північного Кіпру і визнану тільки Туреччиною) у південну частину Кіпру з півночі переїхала більша частина спеціалістів туристичної індустрії, залишивши там свої підприємства.

Після 1983 р. ситуація відносно стабілізувалась і сьогодні готельна господарство Кіпру зосереджено в столиці країни - Нікосії і на курортах м.Тродос. Уряд Кіпру визнає значну роль туризму в економіці країни й активно надає субсидії на будівництво інфраструктури індустрії, підтримує розвиток авіакомпанії "Кіпрські авіалінії", заохочує підготовку кадрів для туристичної індустрії. Нове будівництво майже повністю здійснюється на південному узбережжі в безпосередній близькості від міст Лимасол, Ларнака і Пафос.

В останні роки швидкими темпами розвиваються дві приморські зони: Кораловий берег південніше м. Пафоса (46% всього готельного номерного фонду і 42% апартаментів) і район Айла Напа-Паралимні (20% і 25% відповідно).

Швидкий розвиток туризму у кінці 80-х і на початку 90-х років відображав його зростання у всьому середземноморському басейні у той час. Кіпр був єдиною європейською країною, де річний ріст складав більше 10%. Завдяки цьому кількість туристів у країні збільшилась з 1 млн. чоловік у 1987р. до 2 млн. у 1992р.

Найбільш вагомими постачальниками туристичного ринку Кіпру є Великобританія (до 1968 р. Кіпр лишався британською колонією), Скандинавія, Німеччина, Ірландія, Австрія та Швейцарія.

Індустрія туризму в Північному Кіпрі мало розвинута і в основному генеруючим ринком для нього є Туреччина. З 1987 р. у цій частині острова намагаються відродити туризм у старих приморських курортних зонах на березі Куренія і північніше Фанагуста.

Мальта - одна з європейських туристичних країн середньо-земноморського басейну. Туризм на Мальті почав розвиватися у 70-х роках і складав 20-30% на рік. На початку 90-х років Мальта приймала вже один мільйон туристів на рік. У зв'язку з тим, що Мальта (як і Кіпр) довгі роки була колоніальне залежною від Великобританії, основна маса туристів (більше 60%) складалась з британців.

Уряд Мальти, оцінюючи значення туризму для економіки країни, вкладав значні кошти в поліпшення інфраструктури туристичної індустрії та охорону навколишнього середовища.

Країна продовжує зберігати за собою імідж дешевого туристичного центру, активно заохочуючи чартерні перевезення туристів. Вона все більше проводить просування свого туристичного продукту від сезонного туризму до цілорічного. Для цього місця розміщення, які є в наявності у мальтійської індустрії туризму, відповідно модернізовані і задовольняють сучасні вимоги.

У Туреччині статистика туризму практично не ведеться. Але відомо, що в країну щорічно прибуває приблизно 3 млн. зарубіжних гостей, а також 1,5 млн. турків, які живуть за межами країни.

Основними постачальниками туристів для Туреччини є Німеччина, Франція, Австрія, скандинавські країни та країни Бенілюксу, Великобританія, Італія, Швейцарія, США.

Внутрішній туризм Туреччини складає приблизно 6 млн. туристів. Кількість виїжджаючих за кордон порівняно невелика - 2,9 млн. чол. у 1992р. при 50 млн. жителів країни.

Китай. Це основна туристична країна на Тихоокеанському узбережжі. Але донедавна більшість туристів (25,6 з 27,5 млн. чоловік у 1990 р.) складали етнічні китайці, які приїжджали з Гонконгу, Макао, Тайвані. З усієї кількості приїжджаючих тільки 1,7 млн. чол. складали туристи з Японії, США, Великобританії, країн СНД та ін.

Модель туризму Китаю, що вже утворилася, обумовлена політичною історією країни та її взаємовідносинами з перерахованими вище країнами. Китай є однією з стародавніх цивілізацій світу, але його новітня історія починається з 1840 р, після війни з Британією та іншими європейськими країнами.

Починаючи з 1978 p., у Китаї проводитись політика "відкритих дверей" 3 початком модернізації китайської економіки в країну почало приїжджати багато зарубіжних гостей (за два роки їхня кількість збільшилась на 0,5 млн. чоловік). Більшість туристів цікавилась древньою культурою країни. У середині 80-х років проходить друга хвиля швидкого зростання туризму, але темпи її росту під кінець десятиріччя зменшились через недостатньо розвинуту інфраструктуру.

Політичні й економічні реформи, які проводились в Китаї, почали позитивно впливати на розвиток внутрішнього туризму, і вже в 1987 р. в країні нараховувалось 290 млн. внутрішніх туристів. Завдяки реформам кількість туристичних зон, доступних для іноземців, збільшилась з 122 міст у 1982 р. до 274 міст в 1986 р. і більш як 500 в 1990 р.

Багаті туристичні ресурси Китаю дозволили радикально змінити модель туризму в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні в цілому.

Після приєднання в 1997 р. Гонконгу до Китаю модель в'їзного туризму Гонконгу також змінилась. Крім своїх гостей, країна почала приймати транзитних мандрівників, які відвідували Китай, та стала своєрідними воротами Китаю: між Гонконгом і більш як десятком китайських міст здійснюються регулярні рейси, а також прокладені сучасні автомобільні й залізничні шляхи.

Жителі Гонконгу в основному відпочивають у Таїланді (90% всіх відпусток), а бізнес-тури здійснюють на Філіппіни, в Індонезію, Сінгапур.