8.6. Особливості та механізм здійснення валютних своп-контрактів

Для уникнення валютного ризику банки, компанії та інші учасники ринку вдаються до валютного свопу, який нагадує надання паралельних кредитів у різних країнах. При цьому дві сторони погоджуються надати рівновеликі позики з однаковим строком погашення місцевому позичальнику, який вказується іншою стороною, але в місцевій валюті.

Англійський банк укладає угоду з американською компанією про надання кредиту в сумі 17 млн дол. США строком на 2 роки. У цьому разі банк бере на себе не лише кредитний, а й валютний ризик, який пов’язаний з можливим зниженням курсу долара до фунта стерлінгів протягом двох років, що призведе до збитків банку. Менеджер банку вирішує хеджувати позицію (довга валютна позиція в доларах) за допомогою операції своп і звертається до своп-дилера. Дилер знаходить другу сторону свопу — американський банк, який має надати кредит у сумі 10 млн фунтів стерлінгів своєму клієнтові — англійській компанії на 2 роки. Американський банк також наражається як на кредитний, так і на валютний ризик. Сторони домовляються про обмін щодо кредитування місцевих позичальників у місцевій валюті, тобто укладають своп-контракт.

Розв’язання

Американський банк видає 17 млн дол. США американській компанії, а англійський банк — 10 млн фунтів стерлінгів англійській компанії. При цьому кредитні угоди укладаються з тим банком, клієнтом котрого є позичальник, а отже, кредитний ризик не перекладається з одного банку на інший. Гарантом виконання кредитної угоди є банк клієнта. Втрати в разі неповернення кредиту американським клієнтом нестиме англійський банк і навпаки. Але валютного ризику при такій операції вдалось уникнути обом банкам, оскільки їхні позиції в іноземних валютах були замінені на позиції в базових валютах, які можна профінансувати за рахунок депозитів у тій самій валюті. Через 2 роки клієнти повернуть кредити, і термін дії угоди своп закінчиться.

Отже, американський і англійський банки уклали угоду своп про надання забезпечених (гарантія банку) кредитів на 2 роки клієнтам, які вказані іншою стороною свопу. При цьому в угоді закріплюються всі права власності у разі неповернення кредиту клієнтом, згідно з якими кредит повертає банк клієнта.

Описаний своп-контракт дав змогу банкам прохеджувати свій валютний ризик. Операції своп часто є секретними та конфіденційними. І тому клієнти банків можуть не здогадуватися про існування свопу, адже кредитний договір укладається з банком клієнта, а не з іншою стороною свопу.

Наступний приклад демонструє операцію своп між банком та його клієнтом, яка проведена з метою хеджування валютного та відсоткового ризику компанії і належить до клієнтських операцій банку.

Німецька компанія продала товар американській компанії на суму
50 млн дол. США на умовах оплати через 3 роки. За наданий комерційний кредит відсотки нараховуються за плаваючою ставкою LIBOR. Якщо курс долара за 3 роки знизиться, то німецька компанія зазнає збитків.

Німецькій компанії необхідно профінансувати наданий кредит і керівництво вирішує випустити трирічні комерційні папери під фіксовану річну ставку 9%. Вартість комерційних паперів виражена в марках і загальна сума випуску становить 85 млн DM. Розмістивши комерційні папери на ринку і одержавши 85 млн DM, німецька фірма звертається до банку й укладає своп-контракт.

Розв’язання

Суть операції своп зводиться до обміну 85 млн DM на 50 млн дол. США. Німецька компанія розміщує в банку 85 млн DM під фіксовану ставку 9% річних на 3 роки і одночасно отримує від банку суму 50 млн дол. США за плаваючою ставкою LIBOR на такий самий строк. В угоді своп передбачається, що через 3 роки буде здійснено обмін 50 млн дол. США на 85 млн Dm незалежно від валютного курсу, що складеться на той час (обмін суми на суму).

Через 3 роки американська компанія сплатить німецькій 50 млн дол. США, а та, у свою чергу, обміняє цю суму в банку на 85 млн Dm, тобто «розкрутить своп». 85 млн Dm німецька компанія спрямує на погашення комерційних паперів.

У даному разі валютний і відсотковий своп поєднані в одній операції. Використавши своп-контракт, німецька компанія прохеджувала валютний ризик шляхом обміну визначеної суми однієї валюти (85 млн марок) на визначену суму іншої валюти (50 млн дол.) без урахування спот-курсів, які діяли на моменти прямого та зворотного обміну. Відсотковий своп дав можливість німецькій компанії прохеджувати ризик, який пов’язаний зі зміною ставки LIBOR протягом трьох років, оскільки плаваюча ставка була замінена на фіксовану.

Отже, своп-контракт дозволив  німецькій компанії уникнути як валютного, так і відсоткового ризику, за що банк отримав 1% комісійної винагороди. Крім того, банк, можливо, зміг профінансувати за рахунок такої операції свої операції в марках (надання кредитів, купівля цінних паперів) на 3 роки. Загалом банк має ширші фінансові можливості з розміщення та залучення коштів. Тому угоди своп крім комісійних, які сплачуються на момент укладення договору, можуть мати для банку й інші привабливі властивості.

Операції своп набувають все більшого поширення на фінансових ринках, часто поєднуючи валютний і відсотковий свопи в одній угоді.

Запитання для самоконтролю

Назвати особливості функціонування світового валютного ринку.

Які чинники впливають на зміну валютних курсів?

Назвати методи управління основними типами ризиків, які виникають при проведенні валютних операцій.

Які методи розрахунку використовуються для визначення форвардних валютних курсів?

Які методи управління валютною позицією банку застосовуються в Україні?

У чому полягають відмінності між форвардними валютними угодами та FRA?

В яких випадках доцільно використовувати ф’ючерси з метою хеджування валютного ризику?

Які види опціонів використовуються для хеджування валютних ризиків?

В чому полягають переваги та недоліки опціонних угод на іноземну валюту?

Чи можуть валютний і відсотковий своп поєднуватися в одній угоді?