Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Підсумовуючи конструктивно-географічне дослідження проблем екологічного туризму, зазначимо, що одним з найпріоритетніших напрямків сталого природокористування та охорони природи є розвиток екологічно орієнтованих активних форм екорекреації та екотуризму.

У найбільш загальному розумінні екологічний туризм є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння.

Узагальнюючи дані термінологічного аналізу, можна виділити три основні складові екотуризму - екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантну.

Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, павичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);

Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи па маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.

Етнотолерантна (її ще можна назвати етноекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Таким чином, екологічний туризм - інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

Екологічний туризм виявляється як: форма активного перебування людини у природному середовищі; специфічна форма активного відпочинку з екологічно значущим наповненням; особлива форма рекреаційної діяльності людей, що у спілкуванні з природою будують свої взаємовідносини з нею на основі взаємної вигоди при повазі інтересів місцевих мешканців. Туристи отримують від такого спілкування певний фізичний, психологічний, інтелектуальний і емоційний запас стійкості, природа при цьому зазнає мінімальних впливів або таких, що залишають їй можливість самовідтворення, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та систем традиційного природокористування.

Основними загальнонауковими принципами екологічного туризму є:

- діалектичний - дозволяє обгрунтувати взаємодію різноманітних факторів та чинників екологічного туризму, як причинно-наслідкові відносини та зв'язки, що відображають реальну дійсність;
- системний - передбачає розгляд екологічного туризму як системи, що має певну структуру, взаємозв'язки і відносини різних елементів;
- історичний - екологічний туризм розуміється, як напрямок рекреаційної діяльності, що розвивається в конкретних історичних умовах;
- пізнавальний - пізнавальна функція екологічного туризму пов'язана з загальнофілософською теорією пізнання, що загальною методологічною базою для багатьох наук.

Основними конкретно-науковими принципами екологічного туризму є:

- екологічний - визначення та гармонізація основних зв'язків в екотуристській системі (між туристами, туроператорами, природними ландшафтами, місцевою громадою). Ядром цієї системи на відміну від класичної екосистеми є саме природне середовище (ландшафти);
- геоекологічний (конструктивно-географічний) - базування на природо-орієнтованому раціональному використанні, охороні та відтворенні природних ресурсів;
- екостабілізуючий - недопущення та мінімізація збитків природному середовищу, що не порушують екологічної стійкості середовища;
- інтелектуально-освітній - спрямованість на масову екологічну освіту та виховання;
- соціально-етичний - орієнтація на формування екокультури та екоетики спілкування з природним середовищем;
- етноекологічний - використання етнокультурного середовища, збереження та відтворення етнокультурних традицій (обрядів, свят, пісень, ігор, розваг тощо), раціонального етиоприродокористування та охорони природи;
- економічно-розвиваючий - спрямування на ефективний сталий розвиток тих регіонів, де він здійснюється, інвестування в охорону та відтворення природного середовища.

Основна ідея екологічного туризму - це, насамперед, турбота про навколишнє природне середовище, що використовується у туристичних цілях.

Основними завданнями екологічного туризму є: постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги навколишнього природного середовища; гармонізувати відносини між природою, суспільством і економікою; орієнтувати турорганізації на збереження, відтворення і збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини прибутків від туризму на вирішення пов'язаних із цим завдань; підкоряти короткочасні інтереси отримання прибутку від туризму довгостроковим інтересам зберігання природи для майбутніх поколінь, примноження рекреаційно-туристських ресурсів, а також для подальшого розвитку туризму; формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи та її майбутнє, стверджуючи в їх свідомості приналежність до неї як її невід'ємної органічної частини.

Основою розвитку екологічного туризму є науково-методичне забезпечення його менеджменту, що має виразну конструктивно-географічну спрямованість та розглядається як невід'ємна ланка раціонального природокористування та охорони природи.

Менеджмент екологічного туризму покликаний створити систему управлінської діяльності, спрямовану на найкраще задоволення потреб людей в активному відпочинку, оздоровленні, інтелектуальному розвитку (прогулянки, екскурсії, тури і подорожі), що реалізується через органічне усвідомлене спілкування з природою на основі взаємної вигоди, або екоменеджментського принципу «виграти - виграти».

Ця система передбачає першочергову орієнтацію туристичних організацій і підприємств на ринковий попит, на запити конкретних споживачів і організацію виробництва таких екологомістких турів, туристських послуг і товарів, що користуються попитом і можуть принести потенційний прибуток.

Фах менеджера екологічного туризму вимагає специфічної інтегративної вищої освіти, що поєднує загальну організаційно-управлінську, соціально-психологічну, педагогічну і економічну освіту із спеціалізованою природничою. З огляду на специфічні особливості створення основного продукту екотуризму - екологічного туру (стежки, маршруту) - базовою та системоформуючою для менеджера екологічного туризму є фахова географічна освіта.

Потенційна й актуальна спеціалізація рекреаційного природокористування на природо-орієнтованому екологічному туризмі, насамперед, на пізнавальному, освітньо-виховному й рекреаційному відпочинково-оздоровчому напрямках, зокрема, на агротуризмі (дачному та зеленому сільському), значною мірою визначає географічну специфіку маркетингу - геомаркетингу цих туристських послуг.

Базовою основою концепції геомаркетингу екологічного туризму є розуміння його як провідного чинника соціоекономічних відносин суспільного виробництва в режимі дбайливого раціонального природокористування та охорони природи, що реалізуються у процесі виробництва і споживання специфічного екотуристського продукту.

Екотуристський продукт - це певний комплекс екомістких та екозначущих продуктів, товарів і послуг переважно інтелектуально-освітнього та рекреаційного характеру, що мають просторову (геоекологічпу, ландшафтно-екологічну), кількісну і якісну визначеність, підготовлені для реалізації туристам та відпочиваючим (споживачам цього продукту). У його виробництві задіяні природоохоронні, природогосподарські та туристичні підприємства і організації, що пов'язані між собою процесом створення екотуристського продукту.

Потенційним джерелом екотуристського продукту є ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристських властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.

Реалізація екотуристського продукту зазнає також впливу урбокомпенсаційних, рекреаційних, соціально-культурних, освітніх та інших суспільних потреб та туристського попиту. Економічно це виявляється фінансово забезпеченими потребами людей, що хочуть і мають можливість придбати екотуристський продукт у вигляді маршруту, подорожі або поїздки в місця, що їх цікавлять, або спеціальної брошури для самопутівної екологічної стежки.

Купуючи екотуристський продукт й сплачуючи тим самим його вартість, споживач вступає в економічні відносини з його виробником - природним середовищем і організацією, що виступає організатором, посередником та регулятором перебування туриста у природному середовищі. Частина отриманого прибутку витрачається на відновлення природного середовища, підтримку екотуристичної інфраструктури та соціально-економічний розвиток місцевих громад.

Узагальнюючи основні положення навчального посібника, зазначимо наступне: для того, щоб екологічний туризм міг реально справляти сталий позитивний вплив на екологічну, соціально-культурну та економічну сфери міста, регіону і країни в цілому, а також став реальним пріоритетним напрямком національного туризму, основою його розвитку має бути розробка спеціальної державної, регіональних та місцевих програм з розвитку екологічних форм рекреації та екологічного туризму.