Післямова
Украшська культура, як загальнолюдська, тлумачиться як комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних й емоційних рис людності на етнічних українських землях і в суспільстві, що містить не лише різні види мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій, вірувань. Курс «Історія української і зарубіжної культури» покликаний вивчити все те, що було створено українським народом та народами світу впродовж історичного розвитку людської цивілізації.
Первісна культура, культура стародавнього сходу, античного світу, східних і західних слов'ян створили ті обриси, які дають змогу на сучасному етапі розвитку людської цивілізації глибше зрозуміти досягнення своєї нації та її роль в загальнолюдському культурному процесі.
Історичні часи для різних народів розпочинаються з виникненням писемності. Більш давні культурні нашарування сучасна наука може збагнути лише завдяки матеріальним пам'яткам культури. Але ці архаїчні культури, які дійшли до нас завдяки археології, не зберегли в матеріальних цінностях культуру попередніх поколінь, вони її лише інтерпретували. В цьому контексті походження культури українського народу кожна її фаза до нашого часу залишається гострою проблемою гуманітарних наук, стосується це доби давньоземле-робної Трипільної культури на сучасних українських землях чи скіфських часів, чи періоду зв'язків з Римською імперією аж до черняхівської культури (II—V ст. н. е.), яка вже максимально наближена до історичних часів України-Русі.
Нині неможливо розглядати культуру українського народу без зв язків міфологічного характеру слов янського світу з релігією і культами на етнічних українських землях. Лише з початком прямих міжнародних стосунків Київської Русі, які продовжили в мирному вимірі військові контакти східних слов'ян з Візантією, розпочинається просування України до зарубіжних культурно-релігійних структур. Хрещення князем Володимиром Русі (988 р.) знаменує входження української культури в європейський простір, їх взаємопроникнення. Християнський світ успадковує середземноморську культуру і протистоїть ісламському світові півдня. Розпочинається велике протистояння культур — західної та східної. Воно поглиблюється Нікейським собором 1054 p., який розколює християн на католиків і православних.
Окремі компоненти культури католицького заходу, культури ренесансу вплинули на українське культурне піднесення. Золотоординська ніч в Україні зберегла ледь помітне мерехтіння світла нашої культури в церквах і монастирях. Доля європейської цивілізації вирішувалась у боротьбі християнства з ісламом. Безперервні війни завершились перемогою над турками під Віднем у 1654 р. З другої половини XVI ст., починаючи з Франції, в Європі поширюється мистецький стиль бароко з відомим багатством культурних форм. Це явище не минуло й Україну. Українське (його ще називали мазепинським) бароко, прикрасивши архітектуру, живопис, музику, довершило величні витвори візантійської культури.
Можливість інтенсивного етнічного культурного зростання Україна-Русь втратила внаслідок загарблення Золотою Ордою, Литвою, Польщею, Московією, Туреччиною. На українську людність стала насаджуватись культура народів -завойовників. Навіть гроші в Україні ходили татарські, чеські, литовські, польські, венеціанські, флорентійські. Проте Україна ще впродовж кількох століть ототожнювалась з Руссю — колишньою могутньою державою. Поряд з цим вживались терміни «Україна», «українські воєводства», а в географічному значенні — «українські землі».
Неможливо проминути і таке явище в українській культурі, як козацтво. Воно ввібрало найпередовіші досягнення тогочасної європейської культури та освіти і зробило крок, який забезпечив виникнення козацької демократії — явища політичного, державницького, яким дивувалась Європа.
Козацька старшина, гетьмани в своїй культурно-освітній політиці спирались на кращі зразки європейської освіти. Національне відродження України стало можливим завдяки відкриттю козацьких шкіл, Острозької та Києво-Моги-лянської академій. Остання називалась ще мазепинською. Справді революцією в освіті на той час став перехід на європейську систему викладання предметів. За досвід правили західноєвропейські єзуїтські колегії.
У козацькі часи до історичної висоти були підняті великі маси українського народу, які в процесі творення своєї культури використовували європейські чинники, що допомагало йому усвідомити своє державницьке продовження. Цю тезу ще раз довела епоха Просвітництва в Європі, коли вищі здобутки європейської культури поспіхом проникали в Україну і знаходили своє застосування і розвиток.
У XIX ст. європейська культура стає могутнім чинником у боротьбі за національну незалежність. Гнобителі українців це розуміли, і саме тому з'явилась царська заборона української культури в Емському указі 1876 р. Олександра II.
Радянські часи повторили імперські прагнення царату. Всі складові культури великого європейського народу були поставлені в умови провінційних, а за своєю суттю культурна політика імперського центру була асиміляторською.
Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейських культурно-освітніх культур неминучі тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.