Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Розділ 16. Інвестування господарської діяльності

Розділ 16. Інвестування господарської діяльності

 

16.1. Економічні основи інвестування

16.2. Форми інвестування

16.3. Способи залучення капіталу

 

Домінуючим фактором створення нових, підтримання та подальшого розвитку вже діючих суб’єктів господарської діяльності є інвестиції.

Сам термін “інвестиції” походить від латинського слова “invest”, що означає “вкладення коштів”. Але в більш широкому розумінні “інвестувати” означає – “відмовитися від грошей сьогодні, щоб отримати більшу їх суму в майбутньому”.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладуються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Під соціальним ефектом розуміють поліпшення соціальної сфери з метою подальшого розвитку суспільства. Прикладом інвестицій з метою отримання соціального ефекту є вкладення грошей державою в освіту.

Таким чином метою інвестицій може бути:

прибуток;

досягнення соціального ефекту.

Той, хто має капітал (активи) і вкладає його (їх) у підприємницьку діяльність, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу – інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні засоби і оборотні активи в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Суб’єкти інвестиційної діяльності можна поділити на інвесторів та учасників інвестиційної діяльності. А інвестори бувають індивідуальними та інституційними (рис 16.1).

 

 

Рис 16.1. Структурна схема суб’єктів інвестиційної діяльності

 

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестори – це суб’єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення вкладення коштів.

Індивідуальні інвестори – це інвестори, що приймають рішення про вкладення власних коштів.

Інституційні інвестори – це інвестори, що приймають рішення про вкладення залучених та запозичених коштів. Під поняттям інституційного інвестора розуміють два нетотожних поняття.

По-перше, ним може бути юридична особа, яка акумулює грошові кошти, а потім приймає рішення про інвестування. Наприклад, страхова компанія, інвестиційний фонд, пенсійний фонд і т.і.

По-друге, інституційні інвестори – це спеціалісти, фізичні особи, роботою яких є керування чужими коштами.

Необхідною умовою залучення інвестицій до країни є створення сприятливого інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Взагалі не існує загальновизначеного переліку показників, необхідних для характеристики інвестиційного клімату. Тому що кожний інвестор самостійно визначає пріоритетність цих показників. Серед них можуть бути:

1. Правове поле держави (створення законодавчої та нормативної бази).

2. Стан кредитно-фінансової системи:

інвестиційна політика НБУ;

досягнення стабільності національної валюти;

валютне регулювання взагалі;

ступінь залучення банків до інвестиційної діяльності.

3. Політична воля влади:

укладання угод щодо інвестування міжнародними кредитно-фінансовими установами на найвищому рівні;

забезпечення високого рейтингу інвестиційного клімату.

4. Стан внутрішнього ринку країни:

купівельна спроможність населення;

ресурсна база;

рівні податків.

5. Наявність та ступінь розвитку елементів інфраструктури інвестиційного ринку.

В результаті комплексного аналізу цих параметрів можливо визначити синтетичний показник інвестиційної привабливості країни.

Для нормалізації процесу відтворення підприємницької діяльності в Україні необхідне:

послаблення податкового навантаження на товаровиробників;

інтенсивне оновлення основних засобів шляхом вдосконален-ня амортизаційної політики за рахунок прибутку підприємств;

всебічний розвиток системи лізингу машин і обладнання;

зменшення витратного навантаження на економіку з боку незадіяних виробництв, виведення з експлуатації фізично зношених основних засобів;

запровадження ефективної системи страхування інвестиційних ризиків шляхом створення державних та недержавних страхових компаній за участю іноземних інвесторів;

узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданнями інвестиційної стратегії;

передача об’єктів соціально-культурної сфери з балансу підприємств на баланс місцевих органів виконавчої влади;

широке залучення іноземних інвестицій.

Інвестування господарської діяльності здійснюється в різних формах:

1. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції.

2. За об’єктами вкладень інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи, матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні активи – це будівлі, обладнання, споруди та інші товарно-матеріальні цінності.

Нематеріальні активи – це патенти, ліцензії “ноу-хау”, науково-практична, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація.

Останнім часом вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, відокремлюються у нову форму інвестицій – інноваційну.

Інноваційна форма інвестування – це вкладення коштів у нововведення, які призводять до кількісних та якісних поліпшень підприємницької або виробничої діяльності.

Протягом останніх років інноваційне інвестування набуло форми венчурного (ризикового) підприємництва. Діяльність венчурних фірм, з одного боку, пов’язана з великим ризиком (тому їх часто називають ризиковими), з другого боку такі фірми приносять швидкий та високий прибуток за рахунок інтенсивної творчої праці. І саме цей, другий бік, є привабливим для інвесторів.

Венчурні (ризикові) фірми – це за звичай, невеликі фірми, які створені невеликою кількістю однодумців – інженерів, винахідників, менеджерів, що займаються впровадженням нових направлень НТП у нові продукти, технології і т.і. Перш за все, ці фірми створюються у сфе-рі електроніки, приладобудування, інформатики, інформації, біоінженерії.

Найчастіше інноваційна форма інвестицій складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в об’єкти інтелектуаль-ної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери. Але також це можуть бути спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та інше.

Згідно законодавства в Україні існують такі цінні папери: акція, облігація, казначейське зобов’язання держави, ощадний сертифікат, вексель та похідні цінні папери або деривативи. До деривативів відносять: опціони, форвардні контракти, ф’ючерсні контракти.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в обумовлений строк з виплатою фіксованого процента.

Казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонуван-ня грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує безумов-не грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після нас-тання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержа-телю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) – це письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та / або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

3. За характером участі в інвестуванні інвестиції поділяють на прямі та портфельні.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкт інвестування. За звичай, вони здійснюються без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій.

Під непрямими або портфельними інвестиціями розуміють інвестування, яке здійснюється іншими особами – інвестиційними або фінансовими посередниками. Метою цих інвестицій є отримання доходів у вигляді дивідендів. За звичай,  такий інвестор не прагне до керування компанією.

4. За періодом інвестування інвестиції поділяють на:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 1 до 3 років);

довгострокові (понад 3 роки).

5. За формою власності інвесторів розрізняють інвестиції:

державні;

приватні;

іноземні та спільні.

Створення та розвиток будь-якого бізнесу потребує належного фінансування. Існують різноманітні способи залучення капіталу.

Способи залучення капіталу

1. Акціонування – це коли залучається капітал шляхом емісії різ-них видів акцій серед юридичних та фізичних осіб, а також держави.

2. Боргове фінансування здійснюється за рахунок банківського кредитування, іпотечних позичок, державного кредиту, розміщення боргових зобов’язань, позичок кредитно-інвестиційних інституцій та закордонних банків.

3. Фінансування на консорційних засадах – це спосіб залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств (компаній) або створення різних видів стратегічних альянсів: концернів, синдикатів, холдингів, промислово-фінансових груп тощо.

4. Оренда – це строкове володіння та користування майном.

5. Пільгове фінансування – це надання пільг державою, субсидування, дотування, надання грантів і таке інше.

Перед тим, як інвестор має вирішити чи вкладати гроші в той чи інший інвестиційний проект, мають бути проведені передінвестиційні дослідження. Основою цих досліджень є оцінка ефективності інвестування.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: бюджетну, фінансову та економічну.

Бюджетна оцінка відображає фінансові результати від реалізації інвестиційного проекту для бюджетів різних рівнів – державного, місцевого.

Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка грунтується на визначенні очікуваної норми доходності, яка задовольнила б потреби всіх учасників інвестування.

Економічна оцінка враховує всі витрати та результати, пов’язані із здійсненням інвестиційного проекту. Показники економічної ефективності на рівні підприємства враховують прибуток (доход), виручку від реалізації продукції, період окупності, рентабельність, соціальний ефект від реалізації інвестиційного проекту.