Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Розділ 17. Припинення господарської діяльності підприємств

Розділ 17. Припинення господарської діяльності підприємств

 

17.1. Форми припинення діяльності суб’єктів господарювання

17.2. Банкрутство підприємств

17.3. Задоволення зобов’язань суб’єкта господарювання

 

Суб’єкт господарювання може припинити свою господарську діяльність (скасувати державну реєстрацію) при реорганізації шляхом: злиття, розподілу; перетворення; приєднання та виділення, ліквідації за рішенням власника та банкрутства.

Злиття передбачає об’єднання двох (А, Б) і більше підприємств в нове підприємство (В), яке виникає в результаті їх злиття:

А+Б=В

Розподіл передбачає поділ підприємства (А) на два (Б, В) і більше нових підприємств з припиненням існування реорганізованого підприємства (А):

А=Б+В

Перетворення передбачає припинення діяльності підприємства (А) і утворення на його базі нового підприємства (Б):

А=Б

Приєднання передбачає приєднання діяльності підприємства (А), що припиняє своє існування, до складу іншого підприємства (Б), що продовжує свою діяльність (Б):

А+Б=Б

Виділення передбачає виділення зі складу підприємства (А) нового підприємства (Б) при продовженні діяльності реорганізованого підприємства (А):

А=А+Б

Сума розмірів майна (активів) усіх підприємств до реорганізації повинна дорівнювати сумі розмірів майна (активів) усіх підприємств, що створені шляхом реорганізації.

При ліквідації суб’єкта господарювання за рішенням власника майно та грошові кошти, що належать йому, включаючи виручку від розпродажу майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій та іншими кредиторами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію розподіляються між власниками у порядку і на умовах, передбачених установчими документами. Майно, передане суб’єкту господарювання учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості суб’єкта господарювання його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

В процесі операційної діяльності у підприємства виникають грошові зобов’язання перед кредиторами, податковою системою, партнерами по бізнесу, своїм колективом, які воно повинно своєчасно виконувати.

Підприємство, яке із режиму своєчасного виконання зобов’язань переходить у кризову зону їх виконання з перервами і зривами, аж до безнадійного стану, стає як партнер неплатоспроможним.

Воно ставить своїх кредиторів, в тому числі і державу перед вибором:

– чи надати підприємству певний шанс на подолання кризового стану, фінансове оздоровлення в рамках обмеженої у часі угоди;

– чи виставити вимогу про ліквідацію (банкрутство) даного підприємства і продажу його майна, щоб задовольнити в певній мірі вимоги кредиторів.

В ХІІ ст. в Київській Русі питання банкрутства вирішувались слідуючим чином: “Коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, себто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно – не можуть “насилити” ані продати його: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він збавить своє майно пияцтвом, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів – вони можуть йому дати “прольонгату” або негайно його продати разом з усім майном.” (Грушевський М.С. Історія України – Руси – К.: Наукова думка, 1992. – Т. 3. – с. 345)

В даний час в Україні умови і порядок визнання банкрутства, порядок здійснення процесу банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

В Законі визначаються слідуючі поняття:

Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов’язання – зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконанні роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів за винятком неустойки (пені, штрафу), які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в арбітражний суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитор – юридична або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).

Неплатоспроможність – неспроможність суб’єкта підприємниць-кої діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Реструктуризація підприємства – здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, на зімну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможності продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом.

Для визначення причин можливого банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності передусім необхідно ідентифікувати всі можливі фактори неплатоспроможності. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи підприємства, поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні – об’єктивні по відношенню до підприємства та не залежать від його діяльності (різке скорочення попиту на продукцію, падіння цін на неї, ріст цін на сировину, матеріали, енергоресурси, загальна ситуація в державі, природна стихія);

Внутрішні – суб’єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підприємства (недоліки у виробничо-технічній політиці, несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі, помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об’єктів діяльності тощо).

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

втрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних активів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни;

істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім, у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами банкрутства, зазвичай, на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств – звичайне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20–30.

При визнанні підприємства банкрутом наступають наступні наслідки:

підприємницька діяльність підприємства завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов’язань підприємства та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості підприємства;

відомості про фінансове становище підприємства перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна підприємства чи передача його майна третім особам припиняється;

скасовується арешт, накладений на майно боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном підприємства не допускається;

вимоги за зобов’язаннями підприємства, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відомості про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури публікуються ліквідатором (ліквідаційною комісією) у офіційних друкованих органах. Потім арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження, інвентаризацію та оцінку; аналізує фінансове становище; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; добивається повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута; заявляє  заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів та здійснює інші повноваження.

Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:

1) задовольняються:

вимоги, забезпечені заставою;

виплата вихідної допомоги звільненим працівникам підприємства, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

витрати пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства перед працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємств;

6) задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна підприємства після повного задоволення вимог попередньої черги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання і вимоги, не задоволені за недостатністю майна, не розглядаються і вважаються погашеними.

За результатами роботи ліквідаційної комісії остання подає арбіт-ражному суду ліквідаційний баланс. Арбітражний суд після заслухову-вання членів ліквідаційної комісії і зборів або комітету кредиторів виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити усі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки у випадках, коли у неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно з законодавством, або за клопотанням власників її майна.

Власники підприємства можуть здійснювати протиправні дії щодо приховування, фіктивного та умисного банкрутства.

Приховане банкрутство – навмисне приховання факту фінансової неспроможності підприємства через подання недостовірних даних.

Фіктивне банкрутство – полягає в неправдивій заяві власників (уповноважених осіб) суб’єктів підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом.

Умисне банкрутство – свідоме доведення суб’єкта підприємницької діяльності до фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов’язки.

Фіктивне банкрутство було поширене ще за часів середньовіччя. У 1582 р. Генріхом ІІІ був виданий документ, зміст якого зводився ось до чого: “Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і банкрутство, які почастішали в нашій державі порівняно з попереднім часом; ті з них, які виникають в результаті збитків, заподіяних внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабельних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків – варті співчуття; інші – заслуговують на покарання, оскільки робляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, перевозить за кордон, а потім і сам тікає”. (Хрестоматия памятников феодального государства и права / Под ред. В.М. Корецкого. – М., 1961.).

Протиправні дії власників підприємств щодо приховування, фіктивного та умисного банкрутства караються в Україні штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, – караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

Після припинення підприємницької діяльності та подання суб’єктом господарювання відповідних документів до органу державної реєстрації здійснюється виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (табл. 17.1).

 

Таблиця 17.1. Перелік документів для скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності

Суб’єкт підприємницької діяльності

Юридична особа (підприємство)

Фізична особа (підприємець-громадянин)

заява (рішення) власника (власників) або уповно-важеного ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим органом, що призначив ліквідаційну комісію;

довідка аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

довідка установи банку про закриття рахунків;

довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку;

підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності;

довідка архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

довідка органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

оригінали установчих документів (статут, установчий договір);

оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

особиста заява підприємця-грома-дянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках, передбачених законодавством;

довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку;

довідка установ банків про закриття рахунків;

довідка органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

оригінал свідоцтва про державну реєстрацію

 

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.