Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Тема 5. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.

Тема  5. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.

Прогрес світової науки і техніки. Основні тенденції розвитку світової економіки. Економічні причини відставання Англії та Франції на рубежі ХІХ—ХХ ст. Причини швидкого економічного розвитку Німеччини та США наприкінці ХІХ ст. Економічні причини Першої світової війни.

В останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. у техніці промислового виробництва провідних індустріальних країн світу відбулися суттєві зрушення, які мали великий вплив на всі сторони життя людства. Наслідки їх ми відчуваємо і сьогодні. Підкреслюючи глибину та значення цих зрушень у галузі науки і техніки, багато істориків та економістів кажуть про нову промислову революцію, про новий промисловий переворот, який поклав початок сучасному промисловому виробництву.

Саме в останній третині ХІХ ст. відбувається заміна парової енергії на електричну. Електрична енергія була поставлена на службу виробництву, знайшла своє застосування в промисловості, на транспорті, у зв’язку, у побуті людей, у культурі. Винахід динамомашини та електродвигуна, вирішення проблеми передачі електроенергії на відстань дали можливість підвести електроенергію до окремого верстата та машини, що забезпечило нарощування швидкості верстатів, продуктивності праці, підготувало передумови для автоматизації виробничих процесів та створення електротехнічної промисловості.

Технічні зрушення відбулися і в металургійному виробництві, у виплавці сталі. В 1867 р. впроваджується «мартенівський», у 1879 р. — «томасовський» способи виплавки сталі. В 70—80-х роках ХІХ ст. винайшли електротехнічний спосіб виплавки кольорових металів — міді та алюмінію — шляхом електролізу. Сталь та кольорові метали почали широко застосовуватися в машинобудуванні.

Були зроблені відкриття і у створенні нових видів двигунів: побудована парова турбіна Лаваля (Швеція) та Парсонса (Англія), створені двигуни внутрішнього згорання Г. Даймлера і Бенца та Г. Дизеля (Німеччина). Застосування нових видів двигунів фактично зробило переворот на всіх видах транспорту.

Великі досягнення на рубежі ХІХ—ХХ ст. були зроблені у розвитку хімічної промисловості. Це, перш за все, крекінг нафти, одержання штучного бензину, барвників, каучуку, добрив, лікарських препаратів.

Одним із суттєвих досягнень у промисловості стала організація поточного виробництва — масове виготовлення стандартизованих виробів шляхом установки машин за технологічним процесом. З початку поточне виробництво було організоване в сірни­ковій та консервній промисловості, а згодом набрало довершеного вигляду в 1912 р. на автомобільних заводах Форда.

Технічні зрушення в кінці ХІХ ст. — на початку ХХ ст. торкнулися транспорту, зв’язку та культури. Даймер і Бенц створюють перший автомобіль, будується перший трамвай та метро, створюються зразки електровозів для залізниць, закладаються підвалини повітряного транспорту. В 1903 р. здійснилися перші польоти літака братів Райт.

Справжня революція відбулася в галузі зв’язку. В 1895 р. О. Поповим було винайдено радіо. І нарешті, великим досягненням був винахід електричної лампочки (Ладигін, Едісон) та кіно (Люмьєр). Цей перелік винаходів, які були поставлені на службу людства, далеко не повний.

Слід також відзначити, що такий технічний прогрес був би неможливий без досягнень науки, в тому числі фундаментальної. Саме відкриття в галузі математики, фізики, хімії, теплофізики, аеродинаміки дали можливість створити принципіально нові машини, механізми та технологічні процеси. Наука перетворилася в рушійну силу технічного прогресу, почала активно впливати на розвиток економіки країн.

Усі ці технічні зрушення мали величезний вплив на розвиток продуктивних сил та процес індустріалізації в країнах Західної Європи та США.

Головним змістом цих зрушень було величезне зростання обсягів промислового виробництва. Так, загальний обсяг світового промислового виробництва з 1870 по 1900 роки зріс у 3 рази. Розвиток промисловості привів до її переважаючої ролі над сільським господарством. У самій промисловості особливо швидко розвивалася важка промисловість і, навпаки, легка промисловість стала відставати. У важкій промисловості виникають та розвиваються швидкими темпами такі нові галузі, як: електротехнічна, нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, сталеливарна, автомобільна, верстатобудівна.

Технічний прогрес чинив великий вплив на вдосконалення військового озброєння. Це торкалося перш за все створення нових видів зброї, а саме: кулеметів, танків, підводних човнів, літаків, лінкорів, хімічних отруйних речовин.

Технічний прогрес у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову техніку та технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Це штовхало підприємства до об’єднання капіталів з метою організації виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власних фінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства все частіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширення виробництва на новій технічній основі. За таких умов виникає можливість концентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництва товарів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутків завдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Процеси утворення різних монополій наприкінці ХІХ ст. набувають масового характеру, а банки в утворенні монополій стали відігравати все більшу роль.

Перша монополія виникла в 1872 р. у США. Це був нафтовий трест «Стандарт ойл», заснований Дж. Рокфеллером. Згодом на частку цього тресту вже припадало 90% переробки нафти. Створення перших монополій та встановлення ними монопольно високих цін на товари загострило конкурентну боротьбу між підприємствами та прискорило процес утворення монополій. Під загрозою банкрутства більш слабкі підприємства почали об’єдну­ватися з сильнішими. Так виникли різні монополістичні об’єд­нання: трести, картелі, синдикати, концерни. Отже, кінець ХІХ ст. характеризувався тим, що на зміну «вільній конкуренції» прийшли монополії, які встановили свій контроль над виробництвом у країнах Західної Європи та США і посіли чільне місце в їх економіці.

Технологічні зрушення, які мали місце наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., фактично призвели до «другої промислової революції», прискорили процес індустріалізації після промислового перевороту. Індустріалізація в країнах набуває широкого масштабу, промисловість остаточно бере першість над сільським господарством, причому в самій промисловості найбільш швидкими темпами розвиваються галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків.

Утворення наприкінці ХІХ ст. великої кількості монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку, на якому завдяки зовнішній торгівлі відбувався обмін товарами між національними ринками різних країн. На розвиток світового ринку і втягування в його сферу впливу провідних індустріальних країн активно впливало будівництво сучасних залізниць, шосейних доріг, каналів, портів, освоєння корисних копалин у колоніях, що сприяло розвитку зовнішньої торгівлі як світової. Поряд з розвитком зовнішньої торгівлі розвивається світовий кредитний та валютний ринки. Все більша частка країн світу підпадає під вплив різних фінансових операцій. Світовий ринок також активно впливає на промисловий розвиток країн Західної Європи та США. Він був місцем збуту їх товарів та одержанням сировини, сприяв міжнародному поділу праці та розвитку міжнародних економічних зв’язків.

Важливий вплив на формування світового ринку мав міжнародний поділ праці та спеціалізація країн у виробництві окремих видів товарів.

На кінець ХІХ ст. спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці.

Основною формою світового ринку була міжнародна торгівля, яка весь час зростала: так, тільки за період з 1896 по 1913 рр. обсяги міжнародної торгівлі збільшилися в 2,4 раза. Зміни у світовій торгівлі призводять до того, що частка європейських країн у світовій торгівлі зменшується і, навпаки, частка США — зростає.

На розвиток міжнародної торгівлі активно впливав також вивіз капіталу за кордон, який активно здійснювали Англія, Франція та Німеччина, причому на першому місці з експорту капіталу серед усіх країн була Англія, яка переважну частину свого капіталу направляла у свої колонії, де будувалися промислові підприємства, залізниці, видобувалася різна сировина, вирощувалася продукція сільського господарства. Щодо Франції, то вона виступала як світовий лихвар, надаючи позики різним країнам під високі відсотки. Найбільшу кількість позик одержала від Франції Росія та країни Латинської Америки. Вивіз капіталу за кордон був важливою складовою впливу на економіку країн, куди вивозився капітал.

У формуванні світового ринку та міжнародних економічних відносин важлива роль належала колоніальній системі, яка почала формуватися ще під час Великих географічних відкриттів, а остаточно склалася наприкінці ХІХ ст. Найбільшою колоніальною дер­жавою була Англія, яка володіла колоніями площею 33,5 млн км2 з населенням 393,5 млн чол., та Франція, яка мала 10,6 млн км2 колоній з населенням 55,5 млн чол. Великими колоніальними державами були також Бельгія та Голландія. Колоніальні володіння США та Німеччини на початок ХХ ст. були незначними.

Колонії відігравали велику роль в економіці всіх без винятку країн. Вони були ринками збуту товарів, сферою вкладання капіталів, важливим джерелом цінної сировини, тому нерівномірність у розмірах колоній між провідними державами загострювала відносини між ними. Наприкінці ХІХ ст. колонії були вже остаточно поділені між провідними державами, відбувся економічний розподіл світу, ринків збуту товарів та капіталу. В таких умовах перерозподіл сфер впливу окремих країн та заволодіння колоніями могло здійснитися тільки воєнним шляхом.

Одним з найголовніших підсумків технологічних зрушень кінця ХІХ початку ХХ ст. було прискорене зростання економіки в провідних індустріальних країнах, а особливо — відносно молодих держав — США та Німеччині і, навпаки, зниження темпів економічного розвитку Англії та Франції.

Уже під кінець 80-х років ХІХ ст. США за обсягом промислового виробництва посіли перше місце в світі, випередивши Англію. Водночас швидко розвивалася економіка Німеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва промис­лової продукції спочатку Францію, а потім і Англію та зайняти друге місце після США. Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, і центр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США.

Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних та технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело до укрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати провідну роль в економіці країн.

Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Все більшу роль в економіці провідних держав світу почали відігравати колонії як ринки збуту промислових товарів та джерела одержання цінної сировини. Чітко проявилася тенденція нерівномірного економічного розвитку провідних країн світу, що також залежало від конкретних історичних умов та рівня їх економічного розвитку.

З’ясувавши основні тенденції розвитку економіки провідних країн світу періоду кінця ХІХ — початку ХХ ст., доцільно зупинитися на причинах відставання або швидкого економічного розвитку окремих країн.

Так, Англія, де вперше в світі виникла фабрична промисловість, в середині ХІХ ст. виробляла майже 50% світової промислової продукції і вважалася «фабрикою світу». Але, починаючи з 70 років ХІХ ст., темпи зростання промислового виробництва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років ХІХ ст. середньорічний приріст промислової продукції складав 3,4%, то з 70-х років ХІХ ст. до 1914 р. він зростав лише на 1,7%, тобто вдвічі менше, внаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві безперервно змен­шувалася. В 1914 р. Англія виробляла лише 1/7 світової промислової продукції замість 1/2.

Одна з головних причин промислового відставання полягала в тому, що Англія, маючи найбільші у світі колоніальні володіння, вивозила туди капітал, а це в свою чергу суттєво знижувало капіталовкладення в економіку країни, в той час як розміри капіталовкладень є одним з визначальних факторів, які впливають на темпи економічного зростання країни.

На темпи економічного розвитку Англії негативно впливала значна кількість старого устаткування, яке фізично і морально застаріло, оскільки Англія раніше інших країн здійснила промисловий переворот, тоді як США та Німеччина встановлювали на промислових підприємствах нову сучасну техніку.

Наприкінці ХІХ ст. швидко розвивалася економіка США та Німеччини, які успішно конкурували з Англією на світовому рин­ку, до того ж ці країни проводили політику протекціонізму, захищаючи свою промисловість від конкуренції англійських товарів, а Англія продовжувала здійснювати політику вільної торгівлі.

Структурні зміни в англійській промисловості відбувалися дуже мляво. Недостатньо впроваджувалися у виробництво новітні досягнення в галузі науки і техніки, особливо електрична енергія, яка набула широкого використання, наприклад, у Німеччині.

Негативний вплив на економіку Англії мала величезна колоніальна імперія. Експлуатація колоній давала можливість одержувати високі прибутки за наявності застарілого устаткування. На початку ХХ ст. Англія витрачала великі суми з бюджету на оз­броєння, особливо на будівництво військово-морського флоту, що відволікало значні кошти від промисловості. Також в країні збільшувався прошарок рантьє, які жили на прибутки від цінних паперів і відсотки на вкладений капітал та мало вкладали коштів у розвиток промисловості.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. колонії в економіці Англії починають відігравати все більшу роль. До колоній Англія везла товари, з колоній вивозила різну сировину та продукти харчування, а особливо до колоній вивозився капітал. У 1914 р. Англія посідала перше місце у світі з вивозу капіталу за кордон, причому 94% капіталу вона вивозила у свої колонії. Особливо швидко зростали колоніальні банки, вплив їх на банківську систему ставав усе відчутнішим. Напередодні І-ї світової війни прибутки Англії від вивозу капіталу були в чотири рази більше, ніж від власної промисловості. За таких умов економіка Англії все більше стає залежною від колоній і фактично набуває колоніального характеру. Монополії та банки Англії посилюють зв’язок з колоніями. Колонії стають основою економіки Англії, головним джерелом одержання прибутків, а це в свою чергу негативно впливало на розвиток промисловості в самій Англії. Перед Першою світовою війною Англія намагалася не тільки зберегти свою колоніальну імперію але й розширити її.

Отже, всі ці причини негативно впливали на економічний розвиток Англії наприкінці ХІХ ст., і за розміром промислового виробництва вона з першого місця перемістилася на третє, пропустивши вперед США та Німеччину. Яскраво окреслився коло­ніальний характер економіки Англії.

Другою країною, яка в цей період уповільнює темпи економічного розвитку, була Франція. Ще в середині ХІХ ст. Франція за рівнем промислового розвитку займала друге місце в світі після Англії, але наприкінці ХІХ ст. вона відстає від США та Німеччини і переходить на четверте місце. Причини відставання Франції у багатьох випадках подібні до тих, що були притаманні Англії, але мав місце цілий ряд таких негативних факторів, які були властиві лише економіці Франції.

Так, в 1870—1871 рр. унаслідок поразки у франко-пруській війні Франція змушена була сплатити Прусії контрибуцію у
5 млрд франків золотом та віддати два економічно розвинутих райони — Ельзас і Лотарингію. Це завдало суттєвий удар по економіці Франції, адже вона залишилася без залізної руди Лотарингії. Загальні збитки від франко-пруської війни становили 16 млрд франків, що погано позначилося на економіці Франції і загальмувало її розвиток.

Наприкінці ХІХ— на початку ХХ ст. Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Продукція сільського господарства за своєю вартістю переважала промислову. Провідна галузь економіки Франції — сільське господарство — знаходилось у кризовому стані, а це у свою чергу гальмувало розвиток усієї економіки країни. Парцелярні господарства селян розміром 2—3 га не дозволяли використовувати сільськогосподарські машини, провадити сівозміни та застосовувати штучні добрива. Парцелярне господарство мало низькі врожаї, приносило мізерні прибутки переважній частині населення — селянам, що негативно впливало на їх купівельну спроможність і в цілому на економіку
Франції.

На рубежі ХІХ—ХХ ст. у Франції переважав розвиток легкої, парфумерної, косметичної промисловості, виробництво ювелірних прикрас, дорогих тканин — усього того, що в основному орієнтувало на заможні верстви населення та на зовнішній ринок. У країні не вистачало сировини, особливо коксівного вугілля та залізної руди, недостатньо впроваджувалися у промисловість останні досягнення науки і техніки, особливо електрична енергія. В промисловості переважали парові машини. Великі кошти з державного бюджету витрачалися на утримання армії і флоту та великого апарату чиновників у колоніях, за кількістю яких Франція посідала друге місце у світі після Англії. В промисловості в значній мірі використовувалося морально і фізично застаріле устаткування, для заміни якого були потрібні великі кошти.

Суттєвою причиною відставання Франції було те, що в країні надавалася перевага банківському капіталу над промисловим. Французькі банки спрямували свої кошти в основному на лихварські операції, надаючи великі позики іноземним державам під гарантований прибуток, і мало вкладали гроші у фінансування вітчизняної промисловості, оскільки це було пов’язане з певним ризиком. За таких умов лихварські операції французьких банків набували з кожним роком усе більших масштабів, особливо великі прибутки одержували банки від лихварських операцій за кордоном. За розміром вивезеного капіталу за кордон Франція займала друге місце в світі після Англії. За 1870—1913 рр. промислове виробництво Франції зросло в 3 рази, а експорт капіталу більше ніж у 6 разів. Експорт капіталу випереджав розвиток промисловості. Франція перетворилася на світового лихваря. Прибутки від лихварських операцій у 4 рази перевищували прибутки від промисловості та торгівлі, лихварство стає головним стрижнем економіки Франції. Міжнародне лихварство наклало відбиток на життя країни, сприяло зростанню прошарку рантьє. Перед Першою світовою війною рантьє становили 10—12% усього населення Франції. Прибутки від лихварських операцій, а не від промисловості, торгівлі і сільського господарства були головною статтею поповнення державного бюджету.

Водночас вивіз капіталу за кордон у вигляді позик негативно впливав на розвиток національної економіки Франції.

Отже, внаслідок перелічених причин перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною, хоча певні зрушення в розвитку нових галузей виробництва мали місце, зокрема, в автомобілебудуванні, суднобудуванні, хімічній промисловості та інших нових галузях. Лихварські операції зайняли провідне місце в економіці, вони приносили більше прибутку, ніж промисловість і торгівля, стали основою господарства Франції.

З 70-х років ХІХ ст. швидкими темпами розвивалася економіка Німеччини, яка за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце в світі та перше в Європі, випередивши Англію та Францію.

Головними причинами економічного піднесення Німеччини в останній третині ХІХ ст. були: перемога Прусії над Францією у війні 1870—1871 рр., унаслідок якої стало можливим об’єднання Німеччини в єдину державу, ліквідація феодальної роздрібненості країни та митних кордонів, впровадження єдиної грошової оди­ниці, системи мір та ваги, єдиних законів, що позитивно вплинуло на розширення та формування загальнонімецького ринку.

Позитивними для економічного розвитку Німеччини були і наслідки франко-пруської війни, адже Німеччина одержала контрибуцію в розмірі 5 млрд франків золотом та два важливих економічно розвинутих райони — Ельзас та Лотарингію. Особливе значення мала для Німеччини залізна руда Лотарингії, яка в поєднанні з саарським та рурським кам’яним вугіллям створила сировинну базу для німецької важкої промисловості, а 5 млрд франків пішли на фінансування промисловості та будівництво залізниць.

Німеччина активно впроваджувала в промисловість новітні досягнення в галузі науки і техніки та й сама стала батьківщиною багатьох важливих винаходів (електромотор, динамомашина, дизель, бензиновий двигун, штучний бензин та добрива, хімічні
барвники та ін.).

Для німецької промисловості була властива висока продуктивність праці (з 1850 по 1914 рр. вона виросла в три рази), відносно низька заробітна платня і особливо широке застосування електричної енергії та механізації виробничих процесів. Так, за рівнем використання електричної енергії Німеччина навіть випереджала США. Серед галузей промисловості одне з провідних місць належало металургії, машинобудуванню, верстатобудуванню, електротехнічній та хімічній промисловості, виробництву військового озброєння.

Значний поштовх розвитку важкої промисловості Німеччини дало велике будівництво залізниць. Тільки з 1870 по 1910 рр. довжина залізниць зросла в 33 рази. Існування в Німеччині великої регулярної армії та намагання уряду вести агресивну зовнішню політику давало можливість робити великі державні замовлення на виготовлення різних видів зброї для армії. Державні замовлення стали для німецької промисловості важливим стимулом зростання, забезпечували ринки збуту продукції та одержання високих прибутків. Особливо зросла мілітаризація економіки на початку ХХ ст. Крім галузей важкої промисловості після об’єднання Німеччини значного розвитку досягли легка та харчова промисловість.

На розвиток економіки Німеччини також позитивно вплинув масовий процес монополізації, особливо в галузях важкої промисловості, які утворювалися за активної підтримки банків. Усе це сприяло швидкому розвитку промисловості, її концентрації та утворенню монополій на базі картелей та синдикатів.

Розвиток економіки Німеччини відбувався настільки швидко, що за 30 років (з 1871 по 1900 рр.) обсяг промислового виробництва зріс у 3,1 раза. В останнє десятиріччя ХІХ ст. Німеччина випускала в 2 рази більше промислової продукції, ніж Франція.

Зростання обсягів виробництва промислової продукції вимагало великої кількості сировини, все гостріше поставало питання щодо захоплення ринків сировини та збуту товарів, розширення колоній, посилювалася агресивність німецьких монополій. Цю агресивну політику підтримував уряд Німеччини, де переважали феодали—юнкери, яким належала політична влада в країні. Німецький капітал мав військово-феодальний характер, оскільки інтереси буржуазії і юнкерів співпадали, особливо в галузі агресивної зовнішньої політики, спрямованої на захоплення колоній.

Таким чином, ряд факторів, що позитивно вплинули на економічний розвиток Німеччини на рубежі ХІХ—ХХ ст., надав їй можливість стати другою промисловою державою світу. Здійснивши швидко індустріалізацію, Німеччина випередила Францію та Англію за рівнем промислового виробництва і вийшла на друге місце в світі після США, перетворившись на індустріально-аграрну державу. Важливу роль у розвитку економіки Німеччина займала мілітаристська політика уряду.

Особливо швидкими темпами в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. розвивалася економіка США. Ця порівняно молода держава утворилася в 1776 р. внаслідок війни за незалежність англійських колоній. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна 1861—1865 рр. між Півднем і Північчю країни. Головними наслідками війни було скасування рабства, що дало промисловості велику кількість дешевої робочої сили та вирішення аграрного питання. В ході Громадянської війни в 1862 р. був прийнятий закон про гомстеди. За цим законом усі бажаючі, хто воював на боці Півночі США, мали право одержати землю розміром 160 акрів (65 га), сплативши 10 доларів. Якщо той, хто одержав землю, обробляв її протягом п’яти років, то земля переходила в його приватну власність. Унаслідок прийняття цього закону в США остаточно переміг «американський» шлях розвитку в сільському господарстві. На території США утворилися десятки тисяч фер­мерських господарств. Розвиток великої кількості фермерських господарств сприяв розширенню внутрішнього ринку країни та швидкому зростанню сільськогосподарського виробництва. Фермерські господарства вимагали великої кількості машин, а це дало поштовх розвитку сільськогосподарського машинобудування та в цілому позитивно вплинуло на зростання обсягів промислового виробництва і розширення внутрішнього ринку.

Наприкінці ХІХ ст. до США почалася масова іміграція населення з Європи. За ХІХ ст. число населення в США зросло в 14 разів, у той час як у Європі тільки в 2 рази. В окремі роки населення США збільшувалося за рахунок емігрантів на 2—3 млн на рік. У США переселялися не тільки бідні, але й енергійні вольові багаті люди, які розраховували тільки на свої здібності.

Уряд США для стимулювання американської промисловості вводив високі митні тарифи, активно залучав іноземний капітал.

Піднесенню промисловості США сприяли великі масштаби залізничного будівництва. З 1870 по 1913 рр. довжина залізничних колій збільшилась у 8 разів, залізниці з’єднали всі райони країни, а це зі свого боку дало поштовх для металургійної та вугільної промисловості, транспортного машинобудування, сприяло більш високим темпам розвитку важкої промисловості, питома вага якої у випуску промислової продукції весь час збільшувалася. Так, з 1870 по 1913 рр. видобуток вугілля в країні зріс у 17 разів, а виплавка сталі — у 450 разів.

США активно впроваджували в економіку, особливо в промисловість, останні досягнення в галузі науки і техніки, що привело до розвитку нових галузей: нафтопереробної, автомобільної, гумової, електротехнічної, верстатобудівної; були піонерами запровадження масового поточного виробництва, стандартизації, різних методів інтенсифікації праці, зокрема конвеєрної системи. Промисловість США характеризувалася високим ступенем механізації та застосуванням електричної енергії. Але серед усіх галузей промисловості найбільшими темпами розвивалась автомо­більна промисловість, яка стимулювала розвиток багатьох нових галузей промисловості, відчутно впливала на життя американського населення.

Наприкінці ХІХ ст. в США дуже активно проходив процес монополізації. Монополії виникали у вигляді трестів і охоплювали, як правило, цілі галузі промисловості. Найбільшими з трестів були: «Стальний трест», «Стандарт Ойл», «Дженерал Електрик». Трести мали тісні зв’язки з банками, які, впливаючи на розвиток промисловості, тим самим прискорювали розвиток економіки. В 1912 р. в США вже було 450 трестів, вони займали панівне місце в економіці.

Отже, головним підсумком дії факторів, що позитивно впливали на економіку США, були дуже високі темпи її розвитку, унаслідок чого США швидко перетворюється на індустріально-аграрну країну, яка за обсягами промислової та сільськогосподарської продукції вже в кінці 80-х років ХІХ ст. випередила всі країни світу. Трести відігравали провідну роль в економіці. США перетворилися на країну трестів.

Таким чином, прогрес світової науки і техніки наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на розвиток продуктивних сил у провідних країнах Західної Європи та США, сприяв завершенню їх індустріалізації, створив умови для утворення монополій. Панування монополій в економіці провідних індустріальних країн прискорило процес їх нерівномірного економічного розвитку. На нерівномірність економічного розвитку також впливали різні історичні й політичні особливості, які були притаманні окремим країнам.

Найбільш швидкими темпами в цей період розвивалася економіка відносно молодих країн — США та Німеччини — і, навпаки, відставали колишні лідери світового промислового виробництва — Англія та Франція. Нерівномірність розвитку провідних країн світу ще більш загострилася, коли в їх економіці панівне
місце зайняли монополії. На початку ХХ ст. загострилася боротьба між провідними державами світу за колонії, як за джерела сировини, ринки збуту товарів, сфери впливу та експорту капіталу.

Найбільшими виявилися протиріччя між Німеччиною та Англією. Вони проявлялися у прагненні Німеччини захопити англійські колонії, заволодіти ринками Європи шляхом експорту своїх більш дешевих товарів, збільшити експорт капіталів у ті країни, де Англія мала свій вплив, особливо на Схід, побудувати великий військовий флот.

Набули значного загострення і протиріччя між Німеччиною та Францією. Німеччина намагалася захопити французькі колонії, особливо в Африці, а Франція прагнула повернути собі Ельзас і Лотарингію та заволодіти Саарським вугільним басейном. Загострилася також боротьба між німецькими та французькими товаровиробниками на світових ринках.

Досить гострими були протиріччя між двома молодими державами — Німеччиною та США. Між ними почалася боротьба за джерела сировини та світові ринки збуту товарів. На початку ХХ ст. США у світовій торгівлі займали 17%, а Німеччина — 20,1%. Особливо інтереси США та Німеччини набрали великих суперечностей в Китаї, Латинській Америці та на Близькому Сході. Таке загострення відносин між державами було пов’язане з посиленням впливу Німеччини у світовому виробництві та експорті товарів та капіталу. Прагнення силою зброї здійснити перерозподіл світу приводить до утворення двох військово-політич­них союзів держав: Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина). В 1914 р. між цими двома союзами розпочалася Перша світова війна (1914—1918 рр.) за переділ уже поділеного світу, яка була наслідком нерівномірного економічного розвитку провідних індустріальних держав світу в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.