1.4.3. Світовий досвід макроекономічного регулювання
1.4.3. Світовий досвід макроекономічного регулювання
Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є Кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження Кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги, які спричинили необхідність антициклічного державного регулювання, зокрема, впливу на загальногосподарський попит.
Кейнсіанська теорія регулювання ринку широко використовувалась у практиці урядів Європи з 30-х до середини 70-х років. У 70-ті роки, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою з'явилась тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, до теорії Кейнса виникла недовіра. В цей період з'явились альтернативні макроекономічні концепції.
Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і посткейнсіанцями. Неокейнсіанська теорія розглядає сукупний попит як головний об'єкт регулювання. Мета регулювання - забезпечення стійкого рівноважного зростання при прийнятливих рівнях інфляції і зайнятості. За неокейнсіанською моделлю регулюванню підлягають такі складові сукупного попиту: витрати на споживання, державні і приватні інвестиції, урядові закупки. Механізм державної дії на величину сукупного попиту здійснюється через структурний перерозподіл національного доходу (доданої вартості). Спрямовуючи приватні заощадження через стимулюючі заходи на інвестування, або збільшуючи свої витрати за рахунок додаткового оподаткування, держава може компенсувати нестачу сукупного ефективного попиту, який, у свою чергу, через механізм саморегуляції може генерувати адекватні прирости товарів.
Неокейнсіанський тип регулювання передбачає, що держава, крім активізації процесів перерозподілу національного прибутку, здійснює антикризове і антициклічне регулювання економіки, програмування господарських процесів сприяє розвитку НТР.
Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію "економіки пропозиції", а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно-грошову, фінансово-бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.
Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. Основою цього є те, що поряд з приватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в США є змішаною економікою.
Механізм державного регулювання у США пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв'язок і т.д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались процедури ціноутворення: пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження доступу в галузь, лімітування норм прибутку на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.
У 80-ті роки США, як і ряд західноєвропейських країн відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії "пропозиції". Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. "Економіка пропозиції", для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р.Рейгана.
В сучасний період держава виконує багаточисельні функції за контролем економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлює мінімальні і максимальні ціни та інше.
В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомну, аерокосмічну, електротехнічну та інші види промисловості. Дві третіх державних замовлень розміщується у виробництві засобів зв'язку, телекомунікацій, електроніки, енергетики тощо.
Основним інструментом державномонополістичного господарювання та регулювання замовлень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно видають різним секторам економіки 20 млн. замовлень.
У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Основними методами регулювання ринку банком є регулювання розмірів банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк є емісійним центром США і виконує функцію управління державним боргом .
Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали зменшувати коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).
Чільне місце в системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це викликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю.
Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.
В Японії склалась розвинута система державного програмування. Починаючи з післявоєнних років тут здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді.
Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма "Технополіс" втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, досягнення єдиної думки "знизу вверх" - в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.
Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю "напівурядових організацій", які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.
В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів, головним з яких - державний бюджет.
Це підкреслює особливість Шведської моделі ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення сприятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова та регіональна політика.
У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання "ефективного попиту" і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції.
Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих й непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари. У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції.
Південна-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державною планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає і тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу: виробничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств.
Державне регулювання економічного життя Республіки Корея включає планування макроекономічних показників, застосування кредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігу і безпосереднє управління державним сектором .
Заслуговує уваги цілеспрямована науково-технічна політика Південної Кореї. Тут розроблено законодавство в сфері технологічного трансферту, яке, як правило передбачає обов'язкове ліцензування, отримання ліцензіатом дозволу від державних органів на придбання технологій за кордоном і ввезення їх в країну, обов'язкову реєстрацію контрактів, валютно-митний контроль над ліцензійними витратами на підприємствах, який включає обмеження ставок платежів, надання гарантій передачі технології.
Китайська економіка протягом 1950 - 1978 рр. була у основному економікою централізованого планування. 3 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу фермерів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розширення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприємствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства залишаються об'єктом централізованого планування, хоча питома вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Тобто, в країні сформувалась двосекторна економіка.
Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіональних і галузевих планів та господарських зв'язків, активного впливу на економічне ринкове середовище через розробку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх активного впровадження у виробництво; сприяння розширенню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон'юнктуру ринків, можливості економічного співробітництва.
Країни Східної Європи вступили в етап переходу до ринкової системи господарювання і формування механізму ринкового регулювання, суть якого полягає у максимальному використанні системи економічних регуляторів у регулюванні ринку. Центральне місце в цій системі займають ціни, бюджетно-податковий механізм, кредитна система.
Реформа бюджетно-податкового механізму в країнах Східної Європи здійснювалась в напрямі переходу до єдиної системи оподаткування незалежно від форм власності. Зокрема у Польщі з цією метою була знижена верхня межа податку з прибутку підприємств державного сектора і підвищена до 20% нижня межа оподаткування прибутку недержавних підприємств; введені єдині ставки податків на нерухомість; скасовано низку пільг. Зараз у Польщі сформована нова система оподаткування, яка включає: єдині податки на доходи для усіх юридичних осіб, податок на додану вартість, єдині подоходні податки на основні заповнення декларації.
Податкова реформа в Югославії передбачала об'єднання всіх податків і відповідних відрахувань в один податок, за винятком відрахувань на соціальне страхування, об'єднання бюджетного і всіх видів позабюджетного споживання, модернізацію структури податків. Здійснення податкової реформи було зірване розпадом єдиної югославської держави.
Податкова реформа в Чехії і Словаччині передбачила зниження податкової квоти до рівня, характерного для країн з ринковою економікою, створення рівних податкових умов для усіх господарських суб'єктів; чітке розмежування республіканських і міських бюджетів; рух до уніфікації ставок податків з обороту і відрахувань від прибутку.
В Угорщині найважливішим видом податків став підприємницький податок. Уніфікувалась система відрахувань на соціальне страхування. Сплата податків значно спрощена: ліквідовано п'ять видів податків, збережений податок на землю і тимчасово загальний податок з обороту на капітальні вкладення.
Реформа системи державного регулювання економіки країн Східної Європи здійснюється в напрямку більшого використання важелів непрямого опосередкованого впливу на економіку через канали бюджетного, податкового і кредитно-грошового регулювання.