3.8. Системні методи аналізу фінансової звітності

3.8. Системні методи аналізу фінансової звітності

Система Дюпон

Системні методи аналізу фінансової звітності корпорації засновані на використанні системи певних коефіцієнтів для визначення одного показника. До них уходять:

система Дюпон;

модель Альтмана.

Система Дюпон використовується для аналізу прибутковості власного капіталу. Моделі Альтмана і його прихильників застосовуються для прогнозування можливого банкрутства корпорації.

Система Дюпон названа на честь американської ТНК Дюпон, фінансові аналітики якої ввели даний метод аналізу. Заслуга аналітиків полягала в тому, що вони знайшли залежність прибутковості власного капіталу від трьох коефіцієнтів:

маржі прибутку;

оборотності активів;

коефіцієнта власного капіталу.

Аналітики виводять рівняння Дюпон так:

ROA = Маржа прибутку × Оборотність активів,

тобто прибутковість активів залежить від двох показників — прибутковості продажу й оборотності активів. З рівняння ROA виводиться рівняння ROE:

ROE = ROA × Коефіцієнт власного капіталу.

Таким чином, вибудовується система Дюпон:

Для корпорації «Мак Дональдс»:

ROE = 11,0 % · 0,66 · 2,37 % = 17,2 %.

Фінансовий аналітик, чиї зусилля спрямовані на зростання показника прибутковості акціонерного капіталу, може визначити шляхи досягнення поставленої мети. Для підвищення найголовнішого показника прибутковості, що дасть змогу збільшити добробут акціонерів, він може запропонувати:

збільшити маржу прибутку, наприклад, за умови незмінності цін знизити операційні витрати;

підвищити ефективність використання активів, тобто вчасно звільнятися від зайвих активів;

використовувати фінансовий леверидж, тобто випускати зобов’язання, за умови підтримання оптимального співвідношення борг/акціонерний капітал.

Фінансовий та інші відділи (у великих корпораціях — управління) на основі пропозицій аналітиків розробляють конкретні заходи для їх виконання.

Модель Альтмана

Важливим питанням в управлінні фінансами корпорації є прогнозування можливого банкрутства. Для дослідження фінансового стану корпорації американський економіст І. Е. Альтман використовував мультиплікативний дискримінантний аналіз (Multiple Discriminant Analysis) платоспроможності корпорації. Його сутність полягає в тому, що визначаються дві вибірки підприємств (за обсягом продажу та за видом діяльності або за іншими ознаками). Перша вибірка включає підприємства, близькі до дефолту, друга — підприємства зі стійким фінансовим станом. У кожній з вибірок виділяється підприємство з кращими показниками. Потім за допомогою прийомів дискримінантного аналізу складається формула, що може служити інструментом для прогнозування неплатежів. Формула має такий вигляд:

.

Кожний елемент формули (х1R1) є добутком двох коефіцієнтів: показника функції (х1…х5) і фінансового коефіцієнта (R1…R5). Показники функції відповідно до методу Альтмана визначені в такий спосіб:

.

Альтман виділив п’ять фінансових коефіцієнтів, на підставі яких можна скласти певне уявлення про платоспроможність фірми:

R1 — працюючий капітал/активи, де Працюючий капітал =
= Поточні активи – Поточні зобов’язання;

R2 — нерозподілений прибуток/активи;

R3 — прибуток до сплати процентів і податків/активи;

R4 — ринкова вартість акціонерного капіталу/балансова вартість усіх зобов’язань;

R5 — продаж/активи.

Альтман установив критичні значення показника Z:

Z < 1,81 — висока ймовірність банкрутства;

Z > 3 — мала ймовірність банкрутства;

Z > 5—10 — імовірності банкрутства немає.

На думку І. Е. Альтмана, модель Z може передбачити в 94 % випадків банкрутство фірми, у 95 % — віднести корпорацію до банкрутів або небанкрутів, передбачити банкрутство досить точно за два роки наперед.

Численні послідовники І. Е. Альтмана проводять свої дослідження ймовірності банкрутства. Так, наприклад, у Великобританії Р. Теффер виділяє такі фінансові коефіцієнти для включення їх у формулу[1]:

прибуток до сплати процентів і податків/активи;

зобов’язання/нетто використовуваний капітал;

«швидкі» активи/активи;

працюючий капітал/чиста вартість;

продаж/акціонерний капітал.

У Франції показник платоспроможності досліджували Конан і Гольдер. Вони визначили формули показників для трьох галузей: громадських будівельних робіт, оптової торгівлі і транспорту.

Свій внесок у вивчення платоспроможності зробили центральні банки. Так, управління звітності Банку Франції розробляє функції показника платоспроможності. Функції, визначені на початку 70-х років ХХ ст., тестуються щороку на нових вибірках підприємств і слугують для розрахунку, з якого починається індивідуальне досьє, одержуване підприємством від управління звітністю. У ньому містяться рекомендації використання показника Z:

починати аналіз із визначення внеску кожного складового елемента;

розглянути фінансовий стан підприємства в зіставленні з його галуззю;

вивчити можливість затримки платежів;

вивчити досьє, знайти причини ймовірних затримок платежів і дати пояснення ситуації [2].

У західній літературі відзначається, що модель Альтмана може дати інформацію про погіршання фінансового стану підприємства. Однак обмежуватися цим показником не варто. Тому всі дослідники підкреслюють, що, крім показника Z, необхідно постійно й уважно вивчати фінансові потоки.

У працях західних авторів висловлюється думка, що сама по собі модель Альтмана має обмеження. По-перше, підбір фінансових коефіцієнтів суб’єктивний. По-друге, підбір груп підприємств зі стійким фінансовим станом і нестійким також суб’єктив­ний. По-третє, фінансова звітність не завжди відбиває справжній стан речей.