Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.1. М. І. Туган-Барановський (1865—1919)

М. І. Туган-Барановський (1865—1919)

Ім’я Михайла Івановича Туган-Барановського, за власним визнанням — напівукраїнця-напівросіянина, вклю­чено до бібліографічного довідника про всесвітньо відомих економістів періоду 1700—1986 рр., виданого
в США.

У Росії М. І. Туган-Барановський був відомий як
лідер «легального марксизму». Сам він стверджував: «¼моє ставлення до Маркса лишається незмінним: ставлення аж ніяк не супротивника, але й не учня, а самостійного дослідника. У своєму науковому світогляді
я багато чого запозичив у Маркса, але багато і відкинув, не вважаючи себе зобов’язаним іти чужими шляхами, але відшукуючи власний»[1]. Коротка біографічна довідка: учений негативно поставився до Жовтневої революції, назвавши її «більшовицьким переворотом», після Лютневої революції поїхав в Україну й увійшов у склад Української Центральної Ради. Після її розгрому виїхав до Москви, де вів кооперативні справи, потім знову прибув в Україну. Був засновником Академії наук України. На початку 1919 р. в розквіті сил передчасно пішов з життя.

Туган-Барановському приписують прихильність до теорії граничної корисності, але, як стверджує він сам, вона назавжди залишиться «основою вчення про цінність, але її недолік — однобокість у розумінні процесів ціноутворення. Також його вважають прибічником «коо­перативного соціалізму», «етичного соціалізму» і народником з їхнім «російським соціалізмом». Ці оцінки, однак, безпідставні.

 

Так, у деяких формах кооперації вчений убачав капіталістичні відносини. Етика наявна в трактуванні багатьох економічних процесів, зокрема, проблем соціалізму, але не на шкоду економічному та історичному аналізу.

У передмові до праці «Основи політичної економії» він пише: «Присвячуючи свою книгу Кене, Госсену та Марксу, я хотів би віддати належне тим ідейним впливам, котрим вона зобов’язана своїм виникненням». У його дослідженнях рефреном проходить соціальний аспект: соціальний розподіл, соціальні основи кооперації, соціальна експлуатація. Соціалізм, за його оцінкою —
це знищення соціальної експлуатації. «Людина за капіталізму — засіб досягнення мети, за соціалізму вона — вища цінність, — наголошує Туган-Барановський.

У його підході до дослідження економічних процесів простежується вплив Кене та Маркса. Ф. Кене у своїй «економічній таблиці» першим дослідив суспільне господарство як єдине ціле, класи — як дієві сили цього єдиного цілого. К. Маркс у своїй тео­рії відтворення згадує «економічну таблицю», але, на думку Туган-Барановського, не використовує її для будь-яких загальних висновків. Маркс приєднується в питанні теорії ринку до помилкових поглядів Сісмонді (недоспоживання — бідність. — Авт.): не споживання людей, а нагромадження капіталу є стимулом капіталістичного господарства.

У праці Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини клас капіталістів — клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма — найманий робітник.

«Тільки на основі цього методу Кене і Маркса — методу розгляду цілого суспільного господарства — можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспільного продукту», — пише вчений.

Соціальний аспект є основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує у цьому світі — це своєрідні соціальні відносини, котрі в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству», зазначає він.

Туган-Барановський створює нову соціальну теорію розподілу. Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія й аристократія), котрі спираються на свою економічну міць. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника, ці класи керують суспільним процесом виробництва і є господарями загального становища. Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт — ко­жен з них намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту. Найманий робітник — не робоча скотина капіталіста. За межами ринку він вільний і живе не для того, щоб створювати робочу силу для капіталіста, а живе для себе, для задоволення своїх потреб. Не особистість, а клас виступає суб’єк­том розподілу суспільного продукту. Саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це — соціальна експлуатація, це — соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії — теорії вартості — він посідає теж відмінну від Маркса позицію. Для Маркса теорія трудової вартості — основа головного закону капіталізму — закону доданої вартості, що визначає історичну долю капіталізму. Мета капіталістичного господарства — додана вартість, за Марксом.
У Турган-Барановського ж вартість визначається затратами су-
спільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб’єкта господарювання під час складання господарського плану визнача­льною має бути трудова вартість, а визначуваною — гранична корисність, тобто остання — функція першого.

Теорія Рікардо підкреслює об’єктивні фактори цінності, теорія Менгера — суб’єктивні моменти оцінки. Із засновку — вартість (затрати), цінність (заробіток) — випливає висновок: мінімум затрат, максимум користі — таким є рушійний стимул капіталістичного господарювання. Як видно, концепція Маркса, його теорія доданої вартості, заснована на теорії трудової вартості, зникає. Не дивно, що Ленін як істинний марксист піддавав критиці ці положення Туган-Барановського. Однак практика побудови соціалізму за Марксом привела В. І. Леніна до теорії трансформації, до висновку, що соціалізм — справа майбутніх поколінь. А Туган-Барановський дійшов висновку, що в непідготовленому соціальному середовищі соціалізм замість того, щоб стати царством свободи та загального багатства, стане царством рабства і загальної бідності. Цей вердикт він виносить 1917 року. «Розпач та ненависть народних мас, — пише вчений, — завжди можуть вибухнути і довести державу до загибелі, як ми це бачимо в російській революції 1917 року, коли ще недавно така могутня Російська імперія розпалась на шматки і зійшла з історичної арени».

А ось його оцінка рушійних сил і останніх подій 1917 року: у Росії клас дрібної буржуазії не відіграє майже жодної соціальної ролі. Саме через це російська революція набрала настільки руйнівного характеру, і російська держава із країни необмеженого панування монарха перетворилась без будь-яких перехідних щаб­лів на соціальну республіку.

Тут чітко видні відмінні позиції Маркса та Туган-Барановсь­кого. Маркс уважав, що капіталістична система господарства знищує дрібних товаровиробників. У Леніна проблема поставлена перш за все в політичному аспекті — тільки в союзі із селянством за умови ізоляції сільської буржуазії можливе повалення капіталістичної системи господарства.

Туган-Барановський у ході теоретичного дослідження доходить висновку, що індустріальна технологічна революція під час свого зростання створює середній клас в особі вищих співробітників (інженерів, менеджерів, фінансистів, банківських службовців і т. п.). Так, у Німеччині в період 1895—1907 рр. кількість вищих співробітників зросла у 2,5 раза, а кількість найманих робітників — у 1,4 раза. «Дрібна буржуазія на Заході відіграє роль масла, котре знижує гостроту суспільних зіткнень. Дрібна буржуазія і сьогодні на Заході є дуже важливим суспільним класом, вона безпосередньо зливається, з одного боку, з робочими масами, а з другого — людьми розумової праці. У Росії клас дрібної буржуазії майже не відіграє будь-якої суспільної ролі. Успіх соціалістичної науки серед мас Росії, України пояснюється передусім незначним розвитком серед російського суспільства класу дрібної буржуазії»[2].

Колишня Російська імперія була країною межових соціальних суперечностей — дрібна сільська промисловість і дуже велика фабрична; напівжебрацька маса народу і нечисленна купка, але багатих та впливових капіталістів. До речі, перемогу більшовиків у жовтні 1917 р. Туган-Барановський пояснює нечисленністю середнього класу. У соціальній концепції Туган-Барановського середній клас посідає особливе місце, хоч економічно дрібне товарне виробництво у промисловості того часу не має особливих перспектив, воно знищувалось та відроджувалось, але політично як ланка поєднання між робочим класом та інтелігенцією його роль була очевидною. А в історії, наприклад, із Французькою революцією 1789—1793 рр. вона була головною дієвою особою.

Погляди Леніна та Туган-Барановського на роль та місце кооперації також відмінні.

1918 року, будучи в Москві, Туган-Барановський займається кооперативними проблемами: «Очевидно, що як би там не розвивалась споживча кооперація, підвалини капіталістичного світу вона, ясна річ, знищити не може. Але кооперація дає засоби й організаторські сили для перемоги нового ладу, і без кооперації ця перемога була б украй сумнівна», — пише він.

Тут Туган-Барановський формулює одну з важливих умов щодо трансформації капіталізму. В. І. Ленін робить висновок щодо ролі кооперації у трансформації безтоварно-грошового соціалізму (воєнного комунізму) у новій економічній політиці як політичної умови союзу трудового селянства з робочим класом. Варто наголосити, що дослідження Туган-Барановським історії проблем кооперації, її форм та соціальної сутності дістали міжнародного визнання.

Відмінності в оцінці ролі кооперації у Леніна та Туган-Бара­новського ґрунтується на відмінностях в оцінці ними теорії соціалізму. Туган-Барановський уважав теорію соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса утопічною, як і тих, кого утопістами класифікував К. Маркс. Ленін же саме цю теорію прагнув утілити в практику Росії. Але, оцінивши ситуацію, відійшов від її практичної реалізації.

Можна знайти значні зміни в поглядах Туган-Барановського
у праці «Політекономія. Популярний нарис», що вийшла друком 1919 року, в якій він дає вже зважене на основі подій 1917 року зріле розуміння і тлумачення теоретичних положень попередніх праць.

Так, в «Основах політичної економії» вихідний засновок пред­мета — політична економія вивчає народне господарство. Народне господарство — це сукупність юридично вільних, але пов’язаних обміном одиничних господарств. Тут діють несвідомі стихійні сили взаємодії одиничних господарств і свідоме цілеспря­моване регулювання господарських процесів суспільною владою. Він тлумачить політекономію в широкому і вузькому розумінні. У широкому — як науку про суспільні відносини людей в межах їх господарської діяльності. У вузькому — як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, що здійснюються в середовищі вільного мінового господарства, що перебуває у процесі історичного розвитку[3].

У «Політекономії» 1919 року думка змінюється: «Політична економія досліджує сучасний господарський устрій у його історичному розвитку. У цьому устрої ми спостерігаємо боротьбу двох видів господарства: капіталістичного господарства, у котрому працююча людина підкоряється власникові засобів виробництва — капіталісту, і трудового господарства, де в основі господарства стоїть сам робітник».

Як бачимо, у першому визначенні чітко наголошено «в середо­вищі вільного мінового господарства, що розвивається», тоді як
у визначенні 1919 року підкреслюється боротьба двох видів господарства: капіталістичного та трудового, але не соціалістичного.

Нова ситуація ознаменувалася 1917 року появою в Росії соціальної республіки, хоч умови ще не визріли. Росія та Україна — країни з переважно сільським господарством, тут вузький середній клас, тому революція набрала руйнівного характеру (розгул солдатчини).

Зміст підручника «Політекономія. Популярний нарис» рельєф­но відбиває цю основоположну тезу. Автор у популярній формі
з масою історичних фактів (він завжди підкреслював, що теорія, відірвана від фактів, пуста, а факти, неосвітлені теорією — сліпі), теоретично розглядає питання та причини різниці в багатстві та бідності народів, нерівності розподілу багатства всередині кожного народу і поширення жебрацтва поруч зі зростанням багатства. Отже, — висновує вчений, — боротьба класів об’єктивно невідворотна.

Тож у «Політекономії» 1919 р. — тільки частина загальних досліджень, що належать перш за все до подій 1917 р., а нові теоретичні питання, котрі наявні в попередніх роботах, лишились
у скарбниці світової економічної науки. М. І. Туган-Баранов­ський звернув увагу на регіони Європи, Америки, Азії, де «більшовицькі перевороти» не проходили. Капіталістична система й далі функціонувала. Його дослідження англійських промислових криз та їх прогнозування, кооперації Англії, Франції, Німеччини, Данії, робочих питань у США, Німеччині, Франції, Англії, проб­лем паперових грошей, економічних концепцій, теоретичних проблем політекономії здобули з багатьох питань високу оцінку світової економічної спільноти.

Широким є коло наукових інтересів Туган-Барановського, як
і його ерудиція в економічній історії та історії економічних учень. Серед наукових досліджень ученого помітне місце посідає теорія промислових циклів, що дістала різнополюсної оцінки, в якій помітний вплив Ф. Кене і К. Маркса. Як уже зазначалось, сам автор концепції наголошує, що тільки розгляд народного господарства як цілого може розкрити таємницю загадкового періодично повторюваного піднесення і спаду розвитку промисловості. Кене розглядав цю проблему, використовуючи конкретні кількісні параметри, тлумачення яких свідчить про необхідність планомірних зв’язків між елементами цього суспільного господарства. Те саме відображають схеми відтворення Маркса.

Але це тільки один з елементів пошуку правильної відповіді. Туган-Барановський установлює, що цикли обумовлені трьома особливостями капіталістичного господарства:

1) це господарство антагоністичне, робітник у ньому — просто засіб виробництва; він для капіталу, а не капітал для нього;

2) капіталістичне господарство має тенденцію до необмеженого розширення виробництва;

3) капіталістичне господарство — є неорганізоване господарство[4].

Аналізуючи ситуацію в Англії, автор установив, що в період піднесення товарні ціни зростають, за спаду — знижуються, відповідно, змінюється і грошова маса. У період піднесення обліковий процент підвищується, вексельний курс стає значно неспри-
ятливішим. У кінці фази піднесення починається біржова криза.
У капіталістичному господарстві нагромадження капіталу створює постійну тенденцію до розширення виробництва за умови його хаотичності. Це породжує труднощі збуту. Обставиною, що посилює ці кризи, виступає кредит, він легко зростає, але так само швидко і падає.

Туган-Барановський, досліджуючи періодичність промислового циклу, установив, що наростаюча фаза капіталістичного циклу характеризується посиленням попиту на засоби виробництва, спадна — послабленням попиту на них.

Отже, фаза наростання — посилення будівництва і влаштування нових промислових підприємств, що збігається з посиленням значення залізничного транспорту. Це створює посилений попит не тільки на елементи основного капіталу, а й на предмети споживання. Тому будівництво викликає посилений попит на всю сукупність товарів, що виробляються суспільством. Як бачимо, елементи мультиплікатора Дж. М. Кейнс міг запозичувати не тільки в Р. Ф. Кана, але й у М. І. Туган-Барановського.

Капіталістичне господарство неухильно веде до утворення вільних капіталів. Так, незважаючи на фазу застою, процес нагромадження капіталу відбувається (рента землевласників, доходи власників державних паперів, чиновників, пенсіонерів). Але у фазі застою промисловість ці нагромадження не приймає, господарство хаотичне, посилюється приплив вільних капіталів у банки, а значить, рівень облікового процента низький. «Низький дисконтний процент стимулює спекуляцію будівництва нових підприємств. Фаза промислового застою проходить, і починається промислове піднесення»[5].

Чому ж, однак, промислове піднесення завжди закінчується новим спадом? Тому що вільний капітал протягом фази піднесення потроху вичерпується. На останніх стадіях промислового піднесення підвищується дисконтний процент. Попередній прискорений рух біржових курсів призупиняється. Автор підкреслює, що економісти шукали причини криз у тій чи тій сфері су-
спільного господарства. Утім Туган-Барановський виступає за дослідження всього суспільного господарства, і виходячи з цього він формулює нову теорію промислового циклу. «Кризи виникають на основі всієї сукупності явищ суспільного господарства і тому не можуть бути приуроченими до жодної окремої сфери або виробництва, або обміну чи розподілу»[6].

Слід відзначити, що ціна на залізо та ставка облікового процен­та успішно використовувались для прогнозування економічних криз як самим автором, так і гарвардською економічною школою.

Туган-Барановський спрогнозував дві економічні кризи, які трапились, але не передбачив подій 1917 року. Грошову реформу у повоєнній Росії він передбачав і готувався до неї, видавши 1916 р. працю «Паперові гроші та метал», — у ній його теорія та практичні рекомендації. Тут учений реалізує свої висновки про те, що економічна політика є практичною політекономією. Гроші за своєю внутрішньою природою зовсім не є товаром. Глибока відмінність економічної природи грошей та товару яскравіше за все простежується в паперових грошах — шматочках паперу, що не являють будь-якої внутрішньої цінності, а втім виконують усі функції грошей. Паперовими грошима можна назвати тільки такі паперові грошові знаки, котрі виконують усе, що повинні виконувати гроші, котрими вимірюються ціни і котрі використовують для купівлі товарів та сплати боргів.

Грошова маса визначається потребами товарного обігу. Збільшення кількості грошей тоді, коли кількість товарів не зростає тією ж мірою, неминуче через це призведе до зростання цін на товари. Цікаво, що ця формула Туган-Барановського майже дослівно збігається з положеннями монетаристської теорії М. Фрід­мана, висловленими ним у другій половині XX ст.

Залежність цін та грошової маси вчений розглядає в умовах ще функціонуючого золотого стандарту, хоч обмін кредитних білетів на золото припинили країни, що воювали. Очевидно, що повинні були відбутися зміни й у концепції грошей. Він аналізує гроші, що були в обігу до 1914 р. Тоді найвідомішою була кількісна теорія, заснована на золотому стандарті. Туган-Барановський створює «кон’юнктурну теорію грошей».

Основу цієї теорії становить теорія промислових циклів. Оскільки капіталістичний характер виробництва періодично переживає періоди піднесення та спаду, то це відбивається на русі грошової маси. У період піднесення вона збільшується, бо збіль­шується товарна маса, у періоди спаду — зменшується у зв’язку зі зменшенням попиту на товари. Відносно цих періодичних коливань грошових цін не може бути жодного сумніву, що вони не є ані в найменшому зв’язку з коливанням кількості грошей. Цінність грошей є абсолютно несвідомим та стихійним продуктом загальної кон’юнктури товарного ринку.

Отже, кон’юнктурна теорія грошей розглядає грошовий обіг на основі золотого стандарту.

Свій висновок про те, що цінність грошей може досить суттєво змінитись цілком незалежно від зміни кількості грошей у народному господарстві, Туган-Барановський робить для грошового обігу епохи золотого стандарту. А висновок про те, що кількісна теорія має застосування тільки для паперово-грошового обігу — це передбачення майбутнього. Коли війна закінчиться, перед Росією постануть нові питання величезної складності. Як здійснити перехід до умов мирного часу, адже ситуація вкрай непроста. Якщо до 8 жовтня 1916 р. випущено кредиту на 7719 млн руб.,
а до війни в обороті їх було 1633 млн, то в перші місяці 1917 р.
їхня кількість перевищила 10 млн руб[7]. До речі, грошову реформу в Росії, яку провів Ленін, схвально оцінив Дж. М. Кейнс.

Зробимо невеличкий екскурс в історію грошового обігу. Так, в економічній літературі було широко розповсюджено положення про залежність «революції цін» від видобутку срібла на американських та австралійських землях. Збільшилась кількість золота та срібла — знизилися ціни. Однак найбільше підвищення цін відбулося в Англії, коли американське срібло сюди не надходило. А саме в цей час (XVI ст.) Англія пережила справжню аграрну революцію. Саме в енергійному розвитку грошового господарства в Західній Європі XVI ст. і слід убачати основну причину, що пов’язана з цією епохою революції цін. Зростання міст, чисельності їх населення рівносильне зростанню грошового попиту на сільськогосподарські продукти. Історія цін цього часу не дає жод­них підстав висновувати про будь-який безпосередній вплив ав-
стралійського та каліфорнійського золота. Приплив дорогоцінних металів лише сприяв розширенню грошового обігу.

Глибокий аналіз Туган-Барановський дає трудовому господарству. Його аналіз сільського господарства в умовах індустріалізму дав йому підстави стверджувати, що результати цього втручання не настільки бездоганні — як у промисловості, так і у великих і дрібних сільських господарствах. Але боротьба і тут невідворотна. Лозунг «земля селянам», що так близький російському селянинові, обумовлений особливостями аграрних відносин у Росії. Малоземелля змушувало селянина орендувати землю у поміщиків. Цю землю він хотів мати у своєму розпорядженні. На заході ідея приватної власності на землю мала підтримку всього сільського населення.

До індустріальної технологічної революції ставлення вченого неоднозначне: з одного боку, він ясно усвідомлює, що машина створила нову епоху, що вона несе людству можливість більш ефективного розвитку, перш за все зростання продуктивності праці. З другого боку, він доходить висновку про пряму залежність зростання заробітної плати, у тому числі реальної, від зростання продуктивності праці. Учений чітко доносить до читача
тео­ретичні положення в їхній органічній єдності з реальною дійсністю. Так він ілюструє положення про заробітну плату в США та Росії 1900 р.:

Країна

Ціна виробленого продукту, млн руб.

Кількість
робітників

Середньорічний
заробіток одного
робітника, руб.

Один робітник
виробляє продукту
на суму, руб.

Росія

3005

2373

200

1266

США

25 296

5321

850

4754

Якщо для США характерний високий рівень продуктивності праці, як і висока заробітна плата, для Росії, як порівняти зі США, цей зв’язок є менш сприятливим. При цьому, якщо продук­тивність праці в Росії менша, ніж у США, в 3,7 раза, то заробітна плата нижче в 4,25 раза. Це значить, що примусовість праці в
Росії є більш нестерпною. А значить, антагоністична суперечність, як перша особливість капіталістичного господарства, тут більш гостра, напружена. Отже, і ймовірність вибуху тут більша. Але якщо Ленін, аналізуючи ситуацію в Росії, уважав, що революція стукає у двері, то Туган-Барановський не бачив підстав для жовтневого перевороту. Він — «легальний марксист», який критикував Маркса. Створивши соціально-економічний відділ Академії наук України, предметом своїх досліджень він убачав те, що соціальне життя з боку його матеріального змісту має бути протилежним його формальному боку, який вивчає право. Саме тут загальна господарська теорія повинна знайти свою відповідність практичним вимогам господарського життя України.



[1] Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. — М., 1998. — С. 44.

[2] Турган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М., 1995. — С. 102—103.

[3] Зазнач. праця. — С. 134.

[4] Туган-Барановский М. И. Экономические очерки. — М., 1998. — С. 550.

[5] Зазнач. праця.С. 553.

[6] Там само. — С. 554.

[7] Зазнач. праця. — С. 402.