9.12. В. Ойкен про економічну владу

В. Ойкен про економічну владу

Ойкен наголошує, що в епоху індустріалізму різко змінилася роль держави. Концентрація економічної влади не є специфікою нового часу¼ Не меншою мірою вона характерна для періоду середньовіччя, утім, як і для всієї іншої історії. Багато вчених і сьогодні, — говорить Ойкен, — не розуміють, що господарський процес пронизаний жорсткою боротьбою за владу.

Найбільше зосередження відбувається в централізовано-адміністративній економіці, але й у простому цент­ралізовано керованому господарстві (натуральне господарство) воно спостерігається. Якщо грек у V ст. до н. е. змушував працювати на себе 10 рабів, то він застосовував до них значну економічну владу так само, як і в раннім середньовіччі керуючий маєтком стосовно до «рабів» і не вільних орендарів. Але в першому разі — суспільна економічна влада, а в другому — приватна.
У міновому господарстві, орієнтованому на ринок, економічна влада виявляється інакше. Тут можуть утворитися сильні економічні владні позиції, що нерідко підтримуються державною владою. (На відміну від Ойкена, Д. Гелбрейт робить висновок, що вони неминуче зрощу-

ються з державною владою.) На утворення таких позицій впливає форма ринку. Ринок повної конкуренції і ринок монополії попиту і монополії пропонування створюють умови, що різко відрізняються, для вияву владних позицій. У формі повної конкуренції феномен економічної влади зникає. «У міновому господарстві саме ринкове становище визначає владне становище. При цьому зберігає свою силу твердження, що в умовах повної конкуренції значною мірою позбавлені влади і великі виробничі одиниці.

Один з докорів як прихильників ордолібералізму, так і його супротивників полягає в тім, що Ойкен дає дослідженням результат, у нього немає механізму реалізації, теоретичний аналіз економічної і політичної влади не розкриває конкретного механізму регулювання економічних процесів економічною владою і державою.

Однак В. Ойкен через праці «Основи національної економії» й особливо «Основні принципи економічної політики» філігранно проводить ідею неабиякої ролі влади. Вона не повинна виступати як інструмент першої дії, а покликана сформуватись у ринкове господарство і самими інструментами створити умови функціонування його для найбільш ефективної дії конкурентного ринку. Конкурентний ринок — ті рамки, в яких відбуваються складні вияви численних факторів — як економічних, так і технологічних, ідеологічних, правових, соціальних, політичних, психологічних, етичних, культурних, ментальних. Механізм використання цих інститутів відбувається в умовах, які безупинно змінюються. Завдання полягає в тім, щоб відбувалося постійне вдосконалення цих нових ступенів суспільного і господарського порядку. Ойкен — за мистецтво вкрай складного процесу регулювання для ефективного використання ресурсів суспільства.

Ідеал Ойкена — диригентська паличка в руках маестро. Він — за мінімізацію влади як держави, так і громадських організацій, у т. ч. професійних, монополій і олігополій. Є історичні тенденції, є економічні закономірності і їх необхідно знати, тому що тенден­ції численні, підтримка «дурних» може принести різко негативні результати. Так, підтримка монополій призведе до централізовано-адміністративної економіки. Lasser faire спричинилася до панування монополій і фінансового капіталу. Це й обумовлює завдання науки. Наука додає словам «економічна влада» їхнього справжнього змісту. Економічна влада не є щось ірраціональне, містичне, вона — щось раціонально пізнаване.

Як сила, що встановлює порядок, виступає функціонуюча дер­жава. У діяльності держави виділяються два принципи. Політика держави повинна бути націлена на те, щоб розпустити чи принизити функції економічних владних угруповань. Політико-еко­номічна діяльність має бути спрямована на створення форм економічного порядку, а не на регулювання економічного процесу.

Гасло «більше чи менше держави» має бути виключене. Стоїть питання не кількості, а якості — те саме мистецтво діяльності, зокрема законодавчої, про що йшлося раніше. Потрібні корисні закони про обіг капіталів, про біржі і біржові угоди, про іпотеки. Вони мають бути вбудовані в ринкове господарство, що сприятиме конкурентному порядку.

Характерне зауваження В. Ойкена про те, що хоч сучасна держава й не є достатньою силою, що встановлює порядок, вона могла б стати нею. Без конкурентного порядку не може виникнути держава, здатна здійснювати діяльність, а без такої неможливий і конкурентний порядок. Слово порядок має, однак, ще й інше значення: порядок, що відповідає суті людини і суті справи, порядок, в якому існує міра і рівновага. Позитивному порядку протипоставлений природний.

Сьогодні цей ідеал знову відроджується перед обличчям справ­жньої потреби знайти для індустріалізованої економіки дієздатний і гідний людини порядок господарства, суспільства, права
і держави. У цьому особливість інституціональної Фрайбурзької школи.