Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.3. Основні поняття міжнародної торгівлі

Світовий ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Най­простіша модель світового ринку (модель часткової рівноваги) відображує основні функціональні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою відбувається міжнародна торгівля. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зов­нішньої торгівлі країн світу. Світове господарство як сукупність національних економік країн світу виявляється через міжнарод­ний рух факторів виробництва. Міжнародній економіці прита­манні розвинена сфера міжнародного обміну товарами та факто­рами виробництва, виникнення міжнародних форм виробничої діяльності, набуття відносної самостійності міжнародною фінансо­вою системою, створення механізмів міжнародного регулювання економіки, поглиблення відкритості економік країн світу. Міжна­родна економіка як наука є частиною економічної теорії.

Для світового ринку властиві такі ознаки:

•   товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;

•   переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;

•   оптимізація використання факторів виробництва;

•   забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх вироб­ників.

Товар у міжнародній економіці є об'єктом міжнародного обо­роту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних межах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до міжнародної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встанов­люються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні.

Сучасна міжнародна економіка формується і розвивається за­лежно від рівня забезпеченості країн факторами виробництва.

Поняття "світовий ринок" вважається вужчим за значенням, ніж поняття "світове господарство". Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то у світовому господар­стві — окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капі­талу, робочої сили, технологій тощо.

Поняття "міжнародні економічні зв'язки" ширше, ніж поняття "міжнародна торгівля", оскільки, зокрема, охоплює:

•   товарну торгівлю;

•   інвестиції;

•   міграцію робочої сили;

•   науково-технічне співробітництво;

•   міжнародний туризм.

Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних опе­рацій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв'язків.

Зовнішня торгівля регулюється з допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосані-тарні правила, стандарти тощо) методів. Основні функції мита:

•   фіскальна (поповнення державного бюджету або спеціаль­
них фондів);

•   захисна (захист вітчизняних виробників, товарів і послуг);

•             балансувальна (уникнення небажаного експорту).
Митні тарифи класифікуються так:

•    за напрямом руху товарів (експортний, імпортний, транзит­
ний);

•    за способом встановлення (адвалорний, специфічний, комбі­
нований, альтернативний);

•    за країною походження товару (максимальний, мінімаль­
ний, преференційний);

•    за правовим джерелом походження (автономний, конвен­
ційний);

•    за напрямом дії (сезонний, дискримінаційний, зворотний,
компенсаційний, антидемпінговий).

Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути одно­стороннім, двостороннім та багатостороннім.

Митний тариф є переліком ставок мит, що застосовуються до товарів, які переміщуються через державний кордон. Номінальну ставку мита зазначають у митному тарифі. Дійсна ставка тари­фу відображує рівень стягнення мита з кінцевих імпортованих товарів і враховує мито, стягнене з імпортованих проміжних то­варів. Тарифною ескалацією називають підвищення стягнення мита, враховуючи ступінь обробки зазначених товарів.

До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі нале­жать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, дер­жавні субсидії, державна закупівля товарів і послуг, валютне регу­лювання, сертифікація тощо.

Нетарифні методи вимірюють:

•   часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні
обмеження;

•   часткою вартості експорту чи імпорту, охоплену нетариф-
ними обмеженнями;

•   співвідношенням цін світового ринку і внутрішніх цін на
товари, що зазнають експортних або імпортних нетариф­
них обмежень.

Вартість нетарифних бар'єрів розраховують як еквівалент ад­валорного мита.

Керівництво країн нерідко віддає перевагу нетарифним методам регулювання міжнародної торгівлі. За своєю природою вони не є додатковим податковим тягарем для населення і є зручнішими для досягнення бажаного результату порівняно з тарифними ме­тодами. Нетарифні обмеження поки що практично не регулю­ються міжнародними угодами, отже керівництво країн має ши­роке поле для дій на власний розсуд.

Квота є найпоширенішою формою кількісних обмежень. Синоні­мом квоти вважається контингент, щоправда останнє поняття час­тіше вживається для позначення квот, що мають сезонний характер. Вирізняють квоти експортні, імпортні, глобальні, індивідуальні.

Ліцензування — метод регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності за допомогою надання державними органами дозволів на екс­порт чи імпорт товарів. У ліцензіях зазначаються обсяги й терміни. Відомі такі види ліцензій: разові, генеральні, глобальні, автоматичні.

Добровільне обмеження експорту — це зобов'язання, яке бере на себе країна-партнер, щодо дотримання її суб'єктами певного кількісного обмеження експорту з неї.

Добровільне обмеження експорту розглядається як складова явища, що має назву "обмежувальна ділова практика".

Добровільне обмеження експорту застосовується переважно у групі економічно розвинених країн.

Методами прихованого протекціонізму є технічні бар'єри, внут­рішні податки і збори, державна закупівля тощо.

До фінансових методів торговельної політики належать суб­сидії (прямі, опосередковані, внутрішні, експортні), експортні кредити, демпінг (спорадичний, навмисний, постійний, зворотний, взаємний).

Для регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використо­вуються такі режими: режим нації найбільшого сприяння, націо­нальний режим, преференційні режими, а також режими митних союзів, зон вільної торгівлі, спільних ринків.

Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю без­посередньо або через посередників (товарні біржі, торги, аукціони).

Основними показниками міжнародної торгівлі є експорт, ім­порт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торговельний баланс.

Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Ви­везення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому рин­ку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний обо­рот — суму вартісних обсягів експорту та імпорту.

Платіжний баланс країни відображає співвідношення валют­них надходжень з-за кордону та її закордонних платежів за пев­ний період часу.

Поняття "платіжний баланс" країни ширше, ніж поняття "тор­говельний баланс".

В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 p., p. 119) зазна­чається, що платіжний баланс є записом операцій, що відбулися протягом певного часу між резидентами якоїсь країни і всім іншим світом. Баланс складається з поточного рахунка (current account), рахунка капіталу (capital account) і балансової статті {balancing item), призначеної для коригування облікових помилок.

Поточний рахунок відображає грошові надходження і відпли­ви у сфері торгівлі товарами та послугами. Рахунок капіталу фіксує вхідні та вихідні потоки капіталу і фінансових активів, у тому числі на міжурядовому рівні.

Основними принципами побудови міжнародного платіжного балансу країни є подвійний запис і рівність його дебету і кредиту. З точки зору бухгалтерії, платіжному балансу завжди притаман­на рівновага (саме тому він і називається балансом), але надход­ження та платежі не завжди рівновеликі. Активне сальдо одер­жують тоді, коли надходження перевищують платежі, пасивне — навпаки.

Позитивний (активний) і негативний (пасивний) платіжний баланс викликає відповідно збільшення або зменшення офіційних резервів іноземної валюти. Негативний платіжний баланс може призвести до знецінення і девальвації валюти країни.

Активний платіжний баланс країни означає, що сума плате­жів, що надійшли, перевищує виконані нею платежі. Пасивний платіжний баланс спостерігається за діаметрально протилежної ситуації.

Термін "торговельний баланс" можна застосовувати до торгів­лі лише товарами і до сумарної торгівлі товарами та послугами. Якщо надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається gap (з англ. — ущелина) у зовнішній торгівлі цієї країни.

Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу вико­ристовують для створення своєї "другої" економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабкості зовнішньоекономічних позицій країни. Платіжний баланс регулю­ється адміністративними, фінансовими, кредитними, валютними важелями.

Торговельний баланс є співвідношенням вартості експорту і вартості імпорту країни за певний проміжок часу. Як правило, це один рік (календарний або фінансовий, якщо вони не збігаються). Активним є торговельний баланс у разі переважання експорту над імпортом. Якщо імпорт переважає над експортом, маємо пасив­ний торговельний баланс. Коли ж вартість експорту дорівнює вартості імпорту, то такий баланс називають нетто-балансом.

Якщо за певний обсяг експортованих товарів за кордоном можна придбати більшу, ніж на внутрішньому ринку, кількість потрібних товарів, то такий експорт вигідний. За кордоном не завжди купують лише ті товари, яких бракує на національному ринку. Часто купують товари, виробництво яких у своїй країні коштує дорожче.

Основні взаємозв'язки між секторами — реальним, бюджетним, грошовим і зовнішнім — визначаються за допомогою системи національних рахунків. Система є сукупністю міжнародно визна­них правил обліку економічної діяльності. Основні макроеко-номічні показники фіксуються на поточних, накопичувальних та балансових рахунках. На рахунках зовнішнього сектору відобра­жуються всі угоди між резидентами та нерезидентами. У рахунках кожного із секторів існує міжнародний елемент. У зовнішньому секторі він відображується у рахунку платіжного балансу. Кожна операція банківської системи із закордонними активами відобра­жується у платіжному балансі країни — у рахунку руху капіталу або у загальному балансі.

Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загаль­ної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропо­зицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям "взаємний попит", що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, розміри виробництва і споживання, відносні пере­ваги країн, їх рівень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, виграш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (за­гальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно зрівнова­жуються попит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнарод­ній торгівлі.

Ефективність міжнародних торговельних операцій оцінюють, використовуючи поняття "світові ціни". Якщо у певній країні ціна видобутої нафти становить 40 дол. за барель, то це не озна­чає, що всі бажаючі купуватимуть нафту саме в цій країні. Ба­гатьом покупцям така ціна видасться занадто високою, вони шукатимуть і знайдуть дешевшу нафту, яка не поступатиметься якістю.

На світовому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники. Наприклад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його вирощування у різних географічних регіонах.

Співвідношення експортних та імпортних цін певної країни, яке відображується співвідношенням цін на певний товар або співвідно­шенням індексу експортних та індексу імпортних цін, має назву умов торгівлі. Якщо співвідношення збільшується, то відповідна країна стає заможнішою, а якщо зменшується — біднішою.

Одна з причин розвитку міжнародної торгівлі — нерівномір­ний розподіл виробничих ресурсів між країнами світу. Торгівля є засобом вирівнювання результатів такого розподілу. Зрозуміло, що успішність експорту залежить не лише від наявних ресурсів, а й від використаних можливостей економічного навколишнього середовища, зокрема від здатності конкурувати на зарубіжних ринках.

У давні часи торгівля була переважно бартерною. Економісти розглядають бартер як форму зустрічної торгівлі. На бартер при­падає близько ЗО % обсягу міжнародної торгівлі. Він залишаєть­ся досить поширеним явищем не лише у країнах СНД. Його застосовують, зокрема, Іран та Нігерія, обмінюючи свої нафту та газ на товари обробної промисловості. Значним недоліком бар­теру вважається надмірна затрата часу на фазу обміну. Гроші є зручнішим засобом платежу.

Обсяг міжнародної торгівлі у 1980 р. становив 2 трлн дол., а в середині 90-х років — 4 трлн дол. Найбільшою торговельною країною світу є США. У 1995 р. обсяг їх зовнішньоторговельного обороту становив 1,3 млрд дол. Частка Європейського Союзу у світовій торгівлі дорівнює 40-50 %. Японія і Східна Азія забез­печують понад чверть світової торгівлі.

У 90-х роках найбільшими світовими торговельними потоками вважалися такі:

•   мікроелектронний (спрямовувався з Японії, Південної Ко­
реї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру до США; у свою чергу,
дещо менший із США — до країн, що розвиваються; знач­
ний обсяг припадає на торгівлю у межах Європейського Со­
юзу та Європейської зони вільної торгівлі);

•   автомобільний (найбільший — у межах ЄС; світовим ви­
робником стала Японія; американські компанії "Дженерал
моторз" і "Форд" залишаються найбільшими світовими ви­
робниками);

•   стальний (Західна Європа і далі лідирує за виробництвом
і торгівлею; світовим постачальником стала Японія);

•   текстильно-одежний (здебільшого з країн, що розвивають­
ся, — країн Східної Азії, Індії, Китаю, країн Близького Схо­
ду, Центральної та Південної Америки; провідними експор­
терами є Німеччина та Італія);

•   продовольчий (СІЛА і Канада — основні експортери; вели­
кими експортерами у групі країн, що розвиваються, є Індія,
Єгипет та Аргентина);

•   сировинний (переважно з країн, що розвиваються, до Япо­
нії та Західної Європи; світовим експортером залишають­
ся СІЛА).

У недалекому минулому наша планета була поділена на три світи. "Перший світ" — Західна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Японія. Дехто до нього зараховував також Південно-Африканську Республіку та Ізраїль. "Другий світ" асоціювався з Радянським Союзом і країнами Східної Європи. До "третього світу" належали всі інші держави Латинської Аме­рики, Африки, Середнього Сходу та Азії. Іноді найбідніші держа­ви цього світу виокремлювали у "четвертий світ". У світовому господарстві та міжнародній торгівлі усі ці "світи" відіграють неоднакову роль.