Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2.10. Міжнародна економічна інтеграція

Економічна інтеграція — це процес усунення митних та інших бар'єрів, що традиційно існували між країнами. Образно кажучи, у приміщенні ліквідують внутрішні перегородки і замість числен­них комірчин роблять один великий зал.

Регіональна інтеграція — процес розширення економічного і виробничого співробітництва, об'єднання національних гос­подарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного регіону. Така інтеграція розгля­дається як форма вибіркової дискримінації (selective discrimina­tion). При цьому фритрейдерство успішно поєднується з протекціо­нізмом. Перша політика поширюється на членів угруповання, а друга — на всі інші держави, які не є членами угруповання. Міжнародну економічну інтеграцію можна справедливо роз­глядати і як форму колективного міжнародного економічного егоїзму.

Інтеграція сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває відмінності між ними, що склалися історично. Інтеграцію мож­на тлумачити як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн. Економічна інтеграція в умовах ринкової еконо­міки означає вільний рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах певного угруповання країн.

Найпростішою формою економічної інтеграції вважається зона вільної торгівлі. За такого режиму всі члени угруповання взаємно скасовують мито на товари та послуги, що надходять у сферу зовнішньої торгівлі країн-учасниць.

Митний союз вважається поглибленою формою економічної інтеграції. Крім скасування мита на торгівлю між країнами-членами, угруповання виробляє і застосовує єдиний митний тариф у торгівлі з іншими країнами.

Спільний ринок — третя форма економічної інтеграції — пе­редбачає "чотири свободи", тобто вільний рух товарів, робочої сили, капіталу, а також вільне створення центрів підприємницької діяль­ності.

Найвищою формою міжнародної економічної інтеграції вважаєть­ся економічний і валютний союз, а зарубіжні вчені виокремлюють ще й п'яту форму — "повну економічну інтеграцію". Вона перед­бачає відмову від більшості суверенних прав. Отже, чим більше економічної інтеграції, тим менше політичного суверенітету.

У межах угруповання здійснюється спільна економічна і валют­на політика. Економіка угруповання перестає бути простою сумою економік країн-учасниць і перетворюється на єдине ціле.

Нині у світі налічується близько 20 регіональних економіч­них об'єднань інтеграційного типу. Найважливішими серед них можна вважати такі: Західна Європа — Європейський Союз (ЄЄ) та Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Північна Америка — Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА).

Азіатсько-тихоокеанський регіон — Асоціація Азіатсько-тихо­океанського економічного співробітництва (АТЕС).

Азія — Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Латинська Америка — Латиноамериканська асоціація інтегра­ції (ЛАІ) та Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР).

Європейська асоціація вільної торгівлі виникла у 1960 р. згідно з підписаною у Стокгольмі конвенцією. ЄАВТ — торговельно-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії у відповідь на утворення Спільного ринку.

До нього спочатку увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. учасни­цею стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. — Португалія, у 1985 р. — Австрія, Швеція та Фінляндія.

Членами залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтен­штейн.

Основу ЄАВТ становить зона вільної торгівлі. У взаємній тор­гівлі скасовано мита і кількісні обмеження, проте відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава здійснює самостійну торговельну політику стосовно третіх країн. Товари з цих країн не можуть вільно пересуватися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС).

Наднаціональні органи відсутні. Вищий керівний орган — консультативна Рада. Кожна країна має один голос.

Безмитний товарообіг діє лише стосовно промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію, оскільки сільське госпо­дарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренції з боку ЄС.

Найяскравішим прикладом міжнародної економічної інтег­рації є Європейський Союз (ЄС). У своєму розвитку це угрупо­вання пройшло всі відомі інтеграційному процесу етапи. Нині ЄС удосконалює складові своїх економічного і валютного меха­нізмів.

Етапи західноєвропейської економічної інтеграції

12 березня 1947 р. було вперше проголошено доктрину Тру-мена, яка заклала основи програми надання американської допо­моги післявоєнній Європі. Програму опрацьовувала спеціально створена група з політичного планування під керівництвом Джор­джа Кеннана.

5 липня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл у промові в Гарвардському університеті виклав план відновлення і розвитку Європи після Другої світової війни за допомогою надання їй американської економічної допомоги. У 1948 р. Конгрес США після майже року напружених дебатів ухвалив пропозицію гене­рала Маршалла і прийняв "Акт про економічне співробітництво" (Economic Cooperation Act). Він став законодавчою основою "Пла­ну Маршалла". Відповідно до цього Плану до 1952 р. до 16 країн Європи було спрямовано близько 13 млрд дол. США у формі економічної та технічної допомоги. Шістнадцять західно­європейських країн створили у квітні 1948 р. Організацію Євро­пейського економічного співробітництва для втілення у життя "плану Маршалла". На противагу цій організації у січні 1949 р. була створена очолювана Радянським Союзом східноєвропейська регіональна організація — Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яку на Заході називали дещо зневажливо Сотесоп. Вона проісну­вала до червня 1991 p., очолюючи протягом кількох десятиліть процес соціалістичної економічної інтеграції.

19 вересня 1946 р. Вінстон Черчілль запропонував у Цюриху програму створення Об'єднаних Штатів Європи.

У травні 1948 р. на Європейському конгресі у Гаазі, який відбувався під головуванням В. Черчілля, об'єдналися різні полі­тичні рухи і утворили Раду Європи.

4 травня 1950 p. голова комісії з планування Французької Республіки Ж. Монне надіслав міністру закордонних справ своєї країни Р. Шуману меморандум, у якому запропонував створити наднаціональну організацію у сфері вугілля і сталі за участі Франції та Німеччини.

9 травня 1950 р. Р. Шуман офіційно запропонував Німеч­чині та деяким іншим західноєвропейським країнам розпочати переговори з питання створення спільного ринку вугілля та сталі.

18 травня 1951 р. представники "шістки" — Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, ФРН і Франції уклали Паризький до­говір про утворення Європейського об'єднання вугілля і сталі терміном на 50 років. Договір набув чинності 23 липня 1952 р. Ж. Монне став першим президентом Верховного органу Євро­пейського об'єднання вугілля і сталі.

25 березня 1957 р. представники "шістки" уклали у Римі договори про заснування двох нових інтеграційних організацій — Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європей­ського співтовариства з атомної енергії (Євратом). ЄЕС було та­кож відоме як "Спільний ринок".

8 квітня 1965 р. у Брюсселі країни "шістки" уклали договір про створення єдиної Комісії та єдиної Ради замість трьох комісій і трьох рад Європейських співтовариств, нові Рада та Комісія розта­шувались у Брюсселі. Договір набрав чинності 1 липня 1967 р.

Мито у взаємній торгівлі країн-учасниць після поступового його зниження було в основному ліквідоване до 1 липня 1968 p., а основну частину кількісних обмежень скасовано у 1962 р.

Єдина сільськогосподарська політика ЄЕС набула чинності у 1962 р. її результатом стало те, що національні виробники дістали можливість продавати свою продукцію за цінами, що перевищу­вали середньосвітові більш як на ЗО %.

1 січня 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія. Британський уряд Г. Макміллана ще у 1961 р. прий­няв рішення розпочати переговори щодо вступу до Європейського економічного співтовариства. Прохання Великобританії було заб­локовано французьким президентом генералом Ш. де Голлем вперше у 1963 p., вдруге — у 1967 р. (на той час британський уряд очолював Г. Вільсон). Відставка Ш. де Голля у 1969 р. відкрила Великобританії шлях до вступу до "Спільного ринку". 1 січня 1981 р. до ЄЕС вступила Греція.

У 1985 p. було укладено першу Шангенську угоду (за назвою французького міста), якою передбачалася свобода пересування громадян ЄЕС і запровадження спільних візових правил стосов­но іноземців з третіх країн. Ця угода, а також Конвенція 1980 р. і Мадридські домовленості 1992 р. були інтегровані в 1997 р. у правову систему Євросоюзу.

1 січня 1986 р. членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

Дванадцятьма державами — членами ЄЕС 17 лютого 1986 р. у Люксембурзі та 27 лютого 1986 р. у Гаазі було укладено Єдиний Європейський акт, що вважається першою великою ре­формою Паризького і Римських договорів. Цим актом, зокрема, було встановлено остаточну дату створення "Спільного ринку" — 31 грудня 1992 р. Акт містив також положення про коорди­націю зовнішньоекономічних дій країн-членів, зближення еко­номічної і валютної політики держав-членів тощо. Основним принципом голосування у Раді стала кваліфікована більшість, а не одностайність, як було раніше. Акт набув чинності 1 липня 1987 р.

У 1991 р. було завершено переговори ЄЕС з членами Європей­ської асоціації вільної торгівлі щодо угоди про створення Євро­пейського економічного простору. Відповідна угода між співтова­риством і Норвегією, Швецією, Фінляндією, Ісландією та Авст­рією набула чинності 1 січня 1994 р.

7 лютого 1992 р. у Маастрихті (Нідерланди) представники 12 країн — членів ЄЕС уклали договір про створення Європей­ського Союзу. 1 листопада 1993 р. він набув чинності. За фор­мою ЄС — міждержавна організація, а за характером завдань — союз європейських народів. Було розглянуто етапи створення валютного союзу, запропонованого у 1989 р. головою Європей­ської комісії (виконавчого органу ЄЕС) Ж. Делором. Ратифіка­ція Маастрихтського договору у країнах-учасницях відбувалася складно. Наприклад, датчани на референдумі 1992 р. незначною більшістю голосів висловилися проти ратифікації, а на референ­думі 1993 р. — незначною більшістю "за".

1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Швеція і Фінляндія.

1 жовтня 1997 р. укладено Амстердамський договір. У дого­ворі було підтверджено єдине громадянство Європейського Союзу як таке, що доповнює, але не скасовує національного громадян­ства.

Амстердамський договір вніс зміни до Маастрихтської угоди 1992 p., Римських договорів 1957 р. та деяких актів, пов'язаних з ними (зокрема, Єдиного європейського акта 1986 p.).

Текст Амстердамського договору містить акти, зазначені вище.

1 січня 1999 р. почав функціонувати механізм Економічного і Валютного союзів*. Валюту евро почали використовувати у без­готівкових розрахунках.

З 1 січня 2002 р. фактично протягом двох місяців замість шестимісячного запланованого терміну 12 національних валют було вилучено з обігу, їх повністю замінили банкноти і монети евро.

Не виявили бажання запроваджувати евро Великобританія, Данія та Швеція. Датчани за результатами референдуму 2000 р. вдруге відкинули пропозицію уряду приєднатися до евро. Шведи зробили це на референдумі восени 2003 р.

Утворена "еврозона" мала загальну кількість населення 290 млн чол., її ВНП становив близько 16 % світового.

Після 1 березня 2002 р. банкноти та монети національних валют можна і надалі обмінювати на евро в національних центральних банках. Щоправда, терміни такого обміну для різних країн мають певні відмінності, про що свідчить табл. 1.

Розпад Радянського Союзу та зникнення соціалістичного табору у Європі викликали нову хвилю розширення Європейського Со­юзу.

Згідно з рішеннями, що були прийняті 12-13 грудня 1997 р. на засіданні Європейської Ради у Люксембурзі, 31 березня 1998 р. розпочалися переговори ЄС з державами — претендентами на член­ство у ЄС стосовно умов їх приєднання до Європейського Союзу. Питання щодо розширення ЄС були остаточно узгоджені під час сесії Європейської Ради в Ніцці 7-11 грудня 2000 р.

Ніццьку угоду було підписано 26 лютого 2001 р. Передбача­лося, що вона набуде чинності після її ратифікації в усіх краї­нах — членах ЄС.

Було розширено сферу застосування голосування кваліфікова­ною більшістю у Раді ЄС. Таким способом ухвалюватимуться



Таблиця І


Терміни обміну національних валют на евро в національних банках


рішення з питань, що стосуються керівництва ЄС, контролю за бюджетом, торгівлі фінансовими послугами, а з 2007 р. — розпо­ділу комунітарної допомоги несприятливим регіонам Євросоюзу. Голосування консенсусом залишилося з питань оподаткування, соціального забезпечення, імміграційної політики, торгівлі аудіо­візуальною продукцією. Після Ніцци консенсус охоплює десяту частину статей Договору про ЄС.

Відбулося також перебалансування позицій з голосування у Раді ЄС, яке набуде чинності після розширення ЄС (табл. 2).

Як свідчать дані табл. 2, великі країни домоглися перерозпо­ділу голосів у Раді на свою користь. Для майбутніх країн членів ЄС квоти для голосування у Раді ЄС також було узгоджено відпо­відно до кількості їх населення.

До домовленостей у Ніцці кваліфікована більшість голосів для прийняття рішень у Європейській Раді становила 62 голоси з 87 (тобто мінімум 8 країн, 71,26 % кількості населення). Бло­куюча меншість становила 26 голосів (тобто мінімум три країни, близько 29 % кількості населення).

Після вступу до ЄС 12 нових держав кваліфікованою більшістю вважається щонайменше 255 голосів з 342, якщо голоси будуть



Таблиця 2


Голосування у Раді ЄС


подані від країн, населення яких перевищує 62 % загального населення ЄС.

У Ніцці було також прийнято рішення про те, що після розши­рення ЄС всі країни-члени матимуть по одному комісару у Європей­ській Комісії. її кількісний склад не перевищуватиме 27 членів. Якщо відбуватиметься подальше розширення ЄС, то Комісія фун­кціонуватиме на основі ротаційної системи. Домовленості в Ніцці розширили повноваження голови Комісії. Йому надано право призначати віце-голів, розподіляти обов'язки між членами Комісії та звільняти комісарів. Кількість европарламентаріїв збільшиться до 738 чоловік.

Слід зазначити і таке. Засновницькі договори традиційно розглядалися як конституція Євросоюзу. Нагадаємо, що такими договорами є:

1. Паризький договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі (1951 р.)

2.   Римський договір про Європейське економічне співтовари­
ство (1957 р.)

3.   Римський договір про Європейське співтовариство з атом­
ної енергії (1957 р.)

4.   Єдиний європейський акт (1986 р.)

5.   Маастрихтський договір (1992 р.)

6.   Амстердамський договір (1997 р.)

Нині Європейський Союз розробляє свою конституцію у кла­сичному розумінні цього поняття. Довкола проекту Конституції точиться гостра боротьба.

Європейський Союз уклав угоди про партнерство і співробіт­ництво практично з усіма країнами — членами СНД (немає інфор­мації лише про Таджикистан). Щодо ряду країн СНД угоди вже набрали чинності.

1 травня 2004 року країнами — членами ЄС стали Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Словенія. Вони запровадили принци­пи єдиного торговельного та митного режиму Євросоюзу стосовно третіх країн.

У минулому кожна нова хвиля розширення Європейського економічного співтовариства призводила до збільшення терито­рій, кількості населення та сукупного економічного потенціалу. Економічні ж показники у розрахунку на душу населення знижу­валися. Хвиля розширення, яка розпочалася 2004 року, збіль­шить територію Європейського Союзу на 34 %, кількість насе­лення — на 28 %, а сукупний ВВП — лише на 4,8 %.

Європейський Союз наприкінці XX ст. посідав значне місце у світовому господарстві. Його частка у світовому експорті та імпорті товарів і послуг становила 40 % або ж навіть перевищу­вала зазначений показник. У країнах Союзу до його розширення в 2004 р. проживало понад 320 млн чоловік, сукупний ВНП перевищував американський і майже вдвічі — японський. На ЄС припадало 25 % світового промислового виробництва, майже 33 % золотовалютних резервів Заходу. Євросоюз є великим ринком збуту та джерелом постачання товарів і послуг.

Гімном Європейського Союзу є прелюдія "Ода до радості" до останньої частини Дев'ятої симфонії Л. Бетховена. Його було затверджено керівниками держав та урядів у 1985 р.

Синій прапор з дванадцятьма розташованими по колу жовти­ми зірочками було створено для Ради Європи у 1955 р. Він став офіційним прапором європейських співтовариств у 1986 р. Коло з дванадцятьма зірочками символізує досконалість. Прийнято рішення, що кількість зірочок не збільшуватиметься незважаю­чи на збільшення кількості країн — учасниць ЄС.

Інтеграційні процеси відбуваються у Північній Америці, де ство­рено зону вільної торгівлі (НАФТА), та інших регіонах світу.

Перешкоди на шляху до регіональної економічної інтеграції складніші для країн, що розвиваються, ніж для розвинених країн. Основними є політичні бар'єри. Інтеграція неможлива без поступок. А бажання їх робити у держав "третього світу" немає. Інтеграція у цій групі країн значною мірою уповільню­ється ще й з огляду на відсутність у минулому взаємозв'язків між ними.

Історично їх економіка була прив'язана до метрополії.

Розглядаючи інтеграцію, потрібно бодай коротко згадати про міжнародну картелізацію. ОПЕК є вдалим прикладом міжна­родного картелю.

Економічна наука розглядає картель як форму, спрямовану на штучне підвищення цін на продукцію його учасників. Нині країни ОПЕК видобувають менше ніж половину світової наф­ти, але в них зосереджено 80 % її розвіданих запасів. Хоча держави-учасниці і мають серйозні спільні інтереси, малоймовір­но, що у майбутньому картель переросте в інтеграційне угрупо­вання.

Протилежною інтеграції є автаркія (з грецьк. — самовдово­лення). Це економічна політика, спрямована на господарське відо­соблення, створення замкнутої самодостатньої економіки в ме­жах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капі­талу. Яскравим прикладом автаркії у недалекому історичному минулому була політика соціалістичної Албанії. Життєвий рівень населення був найнижчим у Європі, проте у країні було побудо­вано півтора мільйони залізобетонних бліндажів для оборони від зовнішніх ворогів, тобто на кожного албанця припадав один бліндаж. Зрозуміло, що нападати на Албанію ніхто не збирався, а вирок соціалістичному ладу там був підготовлений цим і ба­гатьма іншими божевіллями.