1.3.2. Міграція населення у минулому і нині

Люди завжди подорожують — добровільно або примусово. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно. Через работоргівлю насе­лення Африки протягом 1650-1850 pp. зменшилося на 22 %. Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населен­ня почалася у 20-х роках XIX ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щоріч­но прибувало 1,5 млн європейців, які втікали від лихоліть війни. Спочатку основний потік мігрантів йшов з густонаселених північно-західних регіонів Європи. Пізніше пальму першості перехопили її східні та південні регіони.

Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.

Нині не спостерігається усталеної інтенсивної міжконтинен­тальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-мігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.

Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики мало-кваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.

Найпоширенішим типом внутрішньої міграції є міграція з села до міста.

Більшість населення, що мігрує, керується економічними чин­никами, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. За станом на поча­ток XXI ст. найбільше біженців було з Афганістану (5 млн чол.), Палестини (2 млн чол.), Ефіопії (1 млн чол.), Мозамбіку (0,9 млн чол.), Анголи (0,4 млн чол.), Камбоджі (0,3 млн чол.). З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.

До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами "від себе" і "до себе". Фактори групи "від себе" — це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи "до себе" — наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.

На початку 90-х років XX ст. кількість тимчасових емігрантів, які проживали за межами своїх країн, становила 25 млн чол.

Безробіття — глобальна проблема, воно є практично завжди і всюди. Наприклад, у США рівень безробіття становив 3,4 % у 1971 p., 9 % — під час депресії 1974-1975 pp. і 5,7 % — у 1997 р. Особливо незахищені через безробіття у СІЛА жінки, чорношкіре населення і молодь. 16 % молоді віком до 24 років були у США безробітними у 1997 р. Фактично рівень безробіття ще вищий, оскільки статистика не враховує тих, хто втратив надію знайти роботу і більше її не шукає.

Ще гостріша проблема безробіття у країнах, що розвиваються. Офіційно безробіття охоплює десяту частину робочої сили. Реально ж безробіття поширюється на четверту частину міської робочої сили. 750 млн чол. — частково безробітні або повністю безро­бітні в аграрному секторі економіки цієї групи країн.