1.3.3. Основні тенденції у міграції робочої сили

Міжнародний ринок праці існує у формі трудової міграції.

Серед міжнародних працівників-мігрантів найзначніша частка припадає на молодих неодружених осіб чоловічої статі. Найпоміт­нішими є потоки робочої сили з таких регіонів:

•   Мексики та країн Карибського басейну до США та Канади;

•   південноамериканських країн до Аргентини, Венесуели і
Перу;

•   Північної Африки та Південної Європи до Північно-Захід-
ної Європи;

•   Африки і Азії до Саудівської Аравії;

•   Індонезії до Малайзії, Сінгапуру й Австралії.

Практично всі країни світу регулюють потік мігрантів. На­приклад, США щорічно дозволяють легальну міграцію обсягом 600 тис. осіб. Кількість нелегальних мігрантів набагато вища — 5 млн осіб.

На боротьбу з нелегальною міграцією американське суспіль­ство витрачає мільярди доларів, переважно на стримування по­току мігрантів з Мексики. Ефективність цього заходу сумнівна. Міграція породжує демографічні, соціальні та економічні на­слідки. Без мексиканських мігрантів овочі і фрукти Техасу зали­шилися б гнити на полях. Без "гостей-робітників" з Туреччини зупинилися б свого часу західнонімецькі конвеєри.

У Франції емігранти становлять 25 % зайнятих у будівництві і третину — в автомобілебудуванні. Половина бельгійських гірників — емігранти. Також емігрантами є 40 % будівельних робітників Швейцарії.

Валютна ефективність експорту робочої сили щонайменше у 5 разів перевищує валютну ефективність товарного експорту.

Еміграція молодої і особливо кваліфікованої робочої сили збіднює відповідні країни. Мільярди доларів прибувають щороку до США у формі "відпливу інтелекту". Щоправда, мільярди до­ларів переказуються працівниками-мігрантами сім'ям та близь­ким, які залишилися на батьківщині. У деяких країнах експорт робочої сили є єдиним стабільним джерелом валютних надход­жень.