1.4.1. Матеріальні основи відтворення і результативність національної
1.4.1. Матеріальні основи відтворення і результативність національної
економіки
Програмна анотація
Національний продукт і його форми, структура національного
продукту, валовий внутрішній продукт, національний дохід, національне
багатство, визначення ефективності національної економіки, система
показників ефективності національної економіки, ефективність праці,
ефективність використання основного капіталу та матеріальних ресурсів.
Матеріальною основою безперервного відтворення і розвитку
виробництва є національний продукт.
Національний продукт – сумарна вартість, грошовий вираз обсягу
кінцевої продукції (товарів і послуг), виробленої країною протягом року.
Національний продукт містить у собі різноманітні товари, які можна
представити у двох формах: речовій та послуг. Речова, або натуральна форма
продукту створюється в матеріальній сфері виробництва; послуги ж надає
сфера нематеріального виробництва. Між складовими національного
продукту існують тісний зв’язок і взаємозалежність, їхній рух сприяє
взаємному розвитку як матеріальної, так і нематеріальної сфер. Сучасною
загальною закономірністю розвинених країн є зниження частки речового
продукту (хоча абсолютна величина його є вищою, ніж в інших країнах) і
швидке зростання частки послуг в національному продукті. Причому, чим
швидше здійснюються зміни в середині національного продукту, чим краще
пристосовується його структура до вимог часу, тим успішніше розвивається
економіка.
За своєю натурально-речовою структурою національний продукт
поділяється на засоби виробництва і предмети споживання.
Засоби виробництва – знаряддя і предмети виробничої, трудової
діяльності людей. До них відносяться основні засоби (виробничі будинки,
споруди, машини, обладнання, інструменти, прилади) й оборотні засоби
(сировина, матеріали, енергія, малоцінний інвентар), які використовуються у
виробництві.
Предмети споживання – предмети, які використовуються для
особистого, сімейного, домашнього та інших видів невиробничого
(соціального) споживання.
Виходячи із функціональної ролі окремих складових елементів, їх
фактичного використання, національний продукт можна поділити на три
частини: фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд заміщення – частина національного продукту, яка призначена для
заміни тих засобів праці, які протягом даного року вибули з процесу
виробництва внаслідок фізичного чи морального зносу, і повної заміни
предметів праці, які використовуються одразу протягом одного виробничого
циклу. Природно, що фонд заміщення за своїм натуральним змістом
складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці).
Фонд споживання – частина національного продукту, яка призначена
для задоволення споживчих потреб людей протягом року. До складу цього
фонду входять виключно предмети особистого вжитку.
Фонд нагромадження – частина національного продукту, яка
призначена для капіталовкладень, інвестицій, створення запасів. Він служить
для майбутнього розширення масштабів суспільного виробництва.
Розширення виробництва можливе насамперед за рахунок залучення
додаткових виробничих чинників: засобів виробництва і робочої сили. Тому
в структурі фонду нагромадження представлені додаткові засоби
виробництва (додаткові до тих, що становлять фонд заміщення) і додаткові
предмети споживання (додаткові до тих, що утворюють фонд споживання)
для додаткової робочої сили.
Національний продукт охоплює вартість продукту, створеного як в
самій країні, так і за її межами з використанням чинників виробництва, які
належать даній країні. Частиною продукту, яка створена на економічній
території країни, незалежно від національної приналежності виробництва, є
валовий внутрішній продукт (ВВП).
Валовий внутрішній продукт відрізняється від валового національного
продукту (сучасна назва – валовий національний дохід) на суму сальдо
факторних доходів (дохід найманих робітників, рентний дохід, позичковий
відсоток, прибуток підприємств) від використання ресурсів в міждержавних
економічних відносинах. Доходи від використання ресурсів даної країни за
кордоном не враховуються у ВВП і враховуються у ВНП (ВНД). Одночасно
аналогічні доходи іноземців, які вивезені з країни, враховуються лише у ВВП
і не враховуються у ВНД.
Звичайно, при обчисленні ВНД до показника ВВП додається різниця
(сальдо) між прибутками і доходами, отриманими підприємствами і
фізичними особами даної країни за кордоном, з одного боку, і прибутками і
доходами, отриманими іноземними інвесторами й іноземними робітниками в
даній країні, з іншого боку.
Для провідних країн Заходу ця різниця (сальдо) невелика, похибка не
більше 1% від ВВП. Якщо ця різниця дорівнює нулю, то ВВП і ВНД
співпадають; якщо ж - більша нуля, то ВНД більший від ВВП; і, нарешті,
коли сальдо менше нуля, ВВП більший за ВНД. У бідних країнах, що
розвиваються, ця різниця є значною: або за рахунок витікання значної суми і
частки факторних доходів за кордон, або ж внаслідок переказів додому
заробітчан з-за кордону.
В основі валового внутрішнього продукту знаходиться національний
дохід.
Національний дохід (НД) – це вартість створеного в країні протягом
року продукту, що являє собою дохід, який приносять всі чинники
виробництва (земля, праця, капітал, підприємництво). Національний дохід
країни дорівнює ВВП за мінусом амортизаційних відрахувань (знос основних
засобів) і непрямих податків. Національний дохід можна визначити також як
суму всіх доходів за рік у вигляді заробітної плати, промислового і
торговельного прибутку, відсотку на вкладений капітал і земельної ренти.
НД є одним із важливих узагальнюючих показників економічного добробуту
країни.
Найбільш узагальнюючим показником результативності суспільного
виробництва, який враховує працю багатьох поколінь, а також залучені у
виробництво природні ресурси, рівень освіти, обдарованість населення і
деякі інші елементи, є національне багатство.
Національне багатство – це всі природні ресурси і блага, створені і
нагромаджені в країні працею багатьох поколінь, які мають ринкову цінність
і можуть обмінюватися на гроші або інші блага.
Національне багатство складається із фізичних благ і активів –
фінансових активів, навичок, уміння, тобто всього того, що може приносити
дохід, який є віддачею від цього багатства. Всі ці складові елементи можуть
розглядатися як національне багатство лише тоді, коли вони можуть
продаватися і купуватися на товарних або грошових ринках.
Багатство нації може бути поділено на два основних види – речове
багатство, втілене в фізичних і фінансових активах, яке називається
капіталом, і неречове багатство, яке називається людським капіталом.
Важливими складовими елементами речового національного багатства
є:
- створений і нагромаджений в країні виробничий капітал (активи), які, в
свою чергу, поділяються на основні й оборотні. До основних відносяться
засоби праці (споруди, будинки, обладнання, машини, верстати, прилади), які
використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних – предмети
праці (сировина, матеріали, електроенергія, паливо), які використовуються
повністю на протязі одного виробничого циклу;
- основний невиробничий капітал (активи), тобто активи, які функціонують
в соціальній сфері – житло і будинки, лікарні, школи, культурно-освітні і
спортивні установи тощо;
- майно домашніх господарств – житло, предмети домашнього вжитку
тривалого використання (меблі, автомобілі, побутова техніка, одяг тощо),
засоби праці підсобних господарств, домашні тварини;
- товарні запаси народного господарства (резервні і страхові запаси, запаси
готової продукції на складах);
- залучені в процес виробництва природні ресурси (земля, грунти, надра,
води, ліси, розвідані корисні копалини, атмосфера, клімат).
До неречевого багатства нації відносять нагромаджені виробничі,
духовні і культурні цінності. До них належать:
- нагромаджений виробничий досвід людей, їх здібності;
- освітній і інтелектуальний потенціал нації;
- творчі здібності;
- мистецькі і літературні твори, досягнення культури;
- національні звичаї, традиції, мораль, етичні норми тощо.
Всі види національного багатства (речові і неречові) мають таку
основну властивість, здатність приносити дохід, який уособлює собою
віддачу від цього багатства.
Національне багатство тісно пов’язане із НД, адже саме частина
останнього, нагромаджуючись, поповнює багатство нації. Національне
багатство не лише зростає із часом, але й постійно і безперервно
відновлюється, що стає передумовою і, водночас, результатом економічного і
соціального прогресу.
Розглянувши показники, які характеризують абсолютні
макроекономічні результати або ефект, національного виробництва,
переходимо до розгляду відносного результату, тобто до макроекономічної
ефективності виробництва.
Ефективність суспільного виробництва – економічна категорія, яка
характеризує результативність виробництва у порівнянні (зіставленні) з
затраченими (або наявними) виробничими ресурсами і нагальними
суспільними потребами.
Для оцінки результативності всієї національної економіки в західній
економічній літературі широко використовується поняття за ефективність
Парето (італійський економіст, соціолог Вільфредо Парето (1848 – 1923) . За
В. Парето, ефективним вважається такий стан національної економіки, коли
найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства за даних
обмежених ресурсів. Точніше це положення формулюється так: економічна
ефективність національної економіки – це стан, при якому вже неможливо
збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи
при цьому становища іншого члена суспільства.
В національній економіці широко використовується система
конкретних показників економічної ефективності. Основні з них:
продуктивність суспільної праці, ефективність використання основного
капіталу та матеріальних ресурсів, трудомісткість, капіталомісткість і
матеріаломісткість національного продукту тощо.
Продуктивність праці (Пп) – ефективність використання робочої сили
або відношення виробленого продукту (П) до кількості праці:
Пп = П / кількість праці
При обчисленні цього показника, в залежності від потреби, в
чисельнику можуть бути і національний продукт, і ВВП, і національний
дохід. Кількість праці вимірюється кількістю відпрацьованого часу (у
людино-годинах), або середньостатистичною кількістю зайнятих у
національній економіці за рік.
Продуктивність праці характеризує обсяг продукту, виробленого за
одиницю часу або одним працюючим.
Ефективність використання основного капіталу (“продуктивність”
капіталу), або капіталовіддачу, характеризує обсяг суспільного продукту (П),
що припадає на одиницю основного виробничого капіталу (основних
виробничих активів). Вона обчислюється, як частка від ділення виробленої за
рік продукції на вартість використаних (або наявних) основних засобів:
Капіталовіддача = П / вартість основного капіталу
Ефективність використання матеріальних ресурсів, або
матеріаловіддача, показує, який обсяг продукту виробляється у даному році
на одиницю матеріалів (оборотного виробничого капіталу, що міститься у
природних ресурсах, – сировині, матеріалах, паливі й енергії):
Матеріаловіддача = П / вартість матеріалів
Трудомісткість продукту – показник, протилежний показнику
продуктивності праці, який характеризує витрати праці (робочого часу) на
виробництво одиниці продукції у даному році:
Трудомісткість продукту= кількість праці / П
Капіталомісткість – показник, протилежний показнику ефективності
використання основного капіталу (активів) – відношення вартості основного
капіталу до річного випуску продукції з допомогою цих засобів. Він
характеризує витрати (кількість) основного капіталу (активів) на одиницю
продукту:
Капіталомісткість =вартість основного капіталу / П
Матеріаломісткість продукту – показник, протилежний показнику
матеріаловіддачі, характеризує витрати матеріалів в розрахунку на
натуральну одиницю або на гривню вартості виробленої продукції.
Вимірюється у фізичних одиницях, у грошовому виразі або у відсотках, які
складають вартість матеріалів у загальних витратах виробництва продукції:
Матеріаломісткість =вартість матеріалів/П
Для порівняльної оцінки ефективності національної економіки в різних
країнах використовується показник виробництва валового внутрішнього
продукту або національного доходу на душу населення. Такі показники більш
повно характеризують рівень розвитку народного господарства, зміни в рівні
життя сімей і окремих індивідів у країні. Наприклад, національний дохід
може суттєво збільшитися, але якщо при цьому населення також зростає
швидкими темпами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може
бути відносно стабільним (постійним) або навіть зменшуватися. Таке
становище в Індії, Китаї і ін.
Отже,такі показники обчислюються шляхом ділення ВВП (або НД) чи
інших подібних макроекономічних величин на середньорічну кількість
населення країни.
економіки
Програмна анотація
Національний продукт і його форми, структура національного
продукту, валовий внутрішній продукт, національний дохід, національне
багатство, визначення ефективності національної економіки, система
показників ефективності національної економіки, ефективність праці,
ефективність використання основного капіталу та матеріальних ресурсів.
Матеріальною основою безперервного відтворення і розвитку
виробництва є національний продукт.
Національний продукт – сумарна вартість, грошовий вираз обсягу
кінцевої продукції (товарів і послуг), виробленої країною протягом року.
Національний продукт містить у собі різноманітні товари, які можна
представити у двох формах: речовій та послуг. Речова, або натуральна форма
продукту створюється в матеріальній сфері виробництва; послуги ж надає
сфера нематеріального виробництва. Між складовими національного
продукту існують тісний зв’язок і взаємозалежність, їхній рух сприяє
взаємному розвитку як матеріальної, так і нематеріальної сфер. Сучасною
загальною закономірністю розвинених країн є зниження частки речового
продукту (хоча абсолютна величина його є вищою, ніж в інших країнах) і
швидке зростання частки послуг в національному продукті. Причому, чим
швидше здійснюються зміни в середині національного продукту, чим краще
пристосовується його структура до вимог часу, тим успішніше розвивається
економіка.
За своєю натурально-речовою структурою національний продукт
поділяється на засоби виробництва і предмети споживання.
Засоби виробництва – знаряддя і предмети виробничої, трудової
діяльності людей. До них відносяться основні засоби (виробничі будинки,
споруди, машини, обладнання, інструменти, прилади) й оборотні засоби
(сировина, матеріали, енергія, малоцінний інвентар), які використовуються у
виробництві.
Предмети споживання – предмети, які використовуються для
особистого, сімейного, домашнього та інших видів невиробничого
(соціального) споживання.
Виходячи із функціональної ролі окремих складових елементів, їх
фактичного використання, національний продукт можна поділити на три
частини: фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд заміщення – частина національного продукту, яка призначена для
заміни тих засобів праці, які протягом даного року вибули з процесу
виробництва внаслідок фізичного чи морального зносу, і повної заміни
предметів праці, які використовуються одразу протягом одного виробничого
циклу. Природно, що фонд заміщення за своїм натуральним змістом
складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці).
Фонд споживання – частина національного продукту, яка призначена
для задоволення споживчих потреб людей протягом року. До складу цього
фонду входять виключно предмети особистого вжитку.
Фонд нагромадження – частина національного продукту, яка
призначена для капіталовкладень, інвестицій, створення запасів. Він служить
для майбутнього розширення масштабів суспільного виробництва.
Розширення виробництва можливе насамперед за рахунок залучення
додаткових виробничих чинників: засобів виробництва і робочої сили. Тому
в структурі фонду нагромадження представлені додаткові засоби
виробництва (додаткові до тих, що становлять фонд заміщення) і додаткові
предмети споживання (додаткові до тих, що утворюють фонд споживання)
для додаткової робочої сили.
Національний продукт охоплює вартість продукту, створеного як в
самій країні, так і за її межами з використанням чинників виробництва, які
належать даній країні. Частиною продукту, яка створена на економічній
території країни, незалежно від національної приналежності виробництва, є
валовий внутрішній продукт (ВВП).
Валовий внутрішній продукт відрізняється від валового національного
продукту (сучасна назва – валовий національний дохід) на суму сальдо
факторних доходів (дохід найманих робітників, рентний дохід, позичковий
відсоток, прибуток підприємств) від використання ресурсів в міждержавних
економічних відносинах. Доходи від використання ресурсів даної країни за
кордоном не враховуються у ВВП і враховуються у ВНП (ВНД). Одночасно
аналогічні доходи іноземців, які вивезені з країни, враховуються лише у ВВП
і не враховуються у ВНД.
Звичайно, при обчисленні ВНД до показника ВВП додається різниця
(сальдо) між прибутками і доходами, отриманими підприємствами і
фізичними особами даної країни за кордоном, з одного боку, і прибутками і
доходами, отриманими іноземними інвесторами й іноземними робітниками в
даній країні, з іншого боку.
Для провідних країн Заходу ця різниця (сальдо) невелика, похибка не
більше 1% від ВВП. Якщо ця різниця дорівнює нулю, то ВВП і ВНД
співпадають; якщо ж - більша нуля, то ВНД більший від ВВП; і, нарешті,
коли сальдо менше нуля, ВВП більший за ВНД. У бідних країнах, що
розвиваються, ця різниця є значною: або за рахунок витікання значної суми і
частки факторних доходів за кордон, або ж внаслідок переказів додому
заробітчан з-за кордону.
В основі валового внутрішнього продукту знаходиться національний
дохід.
Національний дохід (НД) – це вартість створеного в країні протягом
року продукту, що являє собою дохід, який приносять всі чинники
виробництва (земля, праця, капітал, підприємництво). Національний дохід
країни дорівнює ВВП за мінусом амортизаційних відрахувань (знос основних
засобів) і непрямих податків. Національний дохід можна визначити також як
суму всіх доходів за рік у вигляді заробітної плати, промислового і
торговельного прибутку, відсотку на вкладений капітал і земельної ренти.
НД є одним із важливих узагальнюючих показників економічного добробуту
країни.
Найбільш узагальнюючим показником результативності суспільного
виробництва, який враховує працю багатьох поколінь, а також залучені у
виробництво природні ресурси, рівень освіти, обдарованість населення і
деякі інші елементи, є національне багатство.
Національне багатство – це всі природні ресурси і блага, створені і
нагромаджені в країні працею багатьох поколінь, які мають ринкову цінність
і можуть обмінюватися на гроші або інші блага.
Національне багатство складається із фізичних благ і активів –
фінансових активів, навичок, уміння, тобто всього того, що може приносити
дохід, який є віддачею від цього багатства. Всі ці складові елементи можуть
розглядатися як національне багатство лише тоді, коли вони можуть
продаватися і купуватися на товарних або грошових ринках.
Багатство нації може бути поділено на два основних види – речове
багатство, втілене в фізичних і фінансових активах, яке називається
капіталом, і неречове багатство, яке називається людським капіталом.
Важливими складовими елементами речового національного багатства
є:
- створений і нагромаджений в країні виробничий капітал (активи), які, в
свою чергу, поділяються на основні й оборотні. До основних відносяться
засоби праці (споруди, будинки, обладнання, машини, верстати, прилади), які
використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних – предмети
праці (сировина, матеріали, електроенергія, паливо), які використовуються
повністю на протязі одного виробничого циклу;
- основний невиробничий капітал (активи), тобто активи, які функціонують
в соціальній сфері – житло і будинки, лікарні, школи, культурно-освітні і
спортивні установи тощо;
- майно домашніх господарств – житло, предмети домашнього вжитку
тривалого використання (меблі, автомобілі, побутова техніка, одяг тощо),
засоби праці підсобних господарств, домашні тварини;
- товарні запаси народного господарства (резервні і страхові запаси, запаси
готової продукції на складах);
- залучені в процес виробництва природні ресурси (земля, грунти, надра,
води, ліси, розвідані корисні копалини, атмосфера, клімат).
До неречевого багатства нації відносять нагромаджені виробничі,
духовні і культурні цінності. До них належать:
- нагромаджений виробничий досвід людей, їх здібності;
- освітній і інтелектуальний потенціал нації;
- творчі здібності;
- мистецькі і літературні твори, досягнення культури;
- національні звичаї, традиції, мораль, етичні норми тощо.
Всі види національного багатства (речові і неречові) мають таку
основну властивість, здатність приносити дохід, який уособлює собою
віддачу від цього багатства.
Національне багатство тісно пов’язане із НД, адже саме частина
останнього, нагромаджуючись, поповнює багатство нації. Національне
багатство не лише зростає із часом, але й постійно і безперервно
відновлюється, що стає передумовою і, водночас, результатом економічного і
соціального прогресу.
Розглянувши показники, які характеризують абсолютні
макроекономічні результати або ефект, національного виробництва,
переходимо до розгляду відносного результату, тобто до макроекономічної
ефективності виробництва.
Ефективність суспільного виробництва – економічна категорія, яка
характеризує результативність виробництва у порівнянні (зіставленні) з
затраченими (або наявними) виробничими ресурсами і нагальними
суспільними потребами.
Для оцінки результативності всієї національної економіки в західній
економічній літературі широко використовується поняття за ефективність
Парето (італійський економіст, соціолог Вільфредо Парето (1848 – 1923) . За
В. Парето, ефективним вважається такий стан національної економіки, коли
найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства за даних
обмежених ресурсів. Точніше це положення формулюється так: економічна
ефективність національної економіки – це стан, при якому вже неможливо
збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи
при цьому становища іншого члена суспільства.
В національній економіці широко використовується система
конкретних показників економічної ефективності. Основні з них:
продуктивність суспільної праці, ефективність використання основного
капіталу та матеріальних ресурсів, трудомісткість, капіталомісткість і
матеріаломісткість національного продукту тощо.
Продуктивність праці (Пп) – ефективність використання робочої сили
або відношення виробленого продукту (П) до кількості праці:
Пп = П / кількість праці
При обчисленні цього показника, в залежності від потреби, в
чисельнику можуть бути і національний продукт, і ВВП, і національний
дохід. Кількість праці вимірюється кількістю відпрацьованого часу (у
людино-годинах), або середньостатистичною кількістю зайнятих у
національній економіці за рік.
Продуктивність праці характеризує обсяг продукту, виробленого за
одиницю часу або одним працюючим.
Ефективність використання основного капіталу (“продуктивність”
капіталу), або капіталовіддачу, характеризує обсяг суспільного продукту (П),
що припадає на одиницю основного виробничого капіталу (основних
виробничих активів). Вона обчислюється, як частка від ділення виробленої за
рік продукції на вартість використаних (або наявних) основних засобів:
Капіталовіддача = П / вартість основного капіталу
Ефективність використання матеріальних ресурсів, або
матеріаловіддача, показує, який обсяг продукту виробляється у даному році
на одиницю матеріалів (оборотного виробничого капіталу, що міститься у
природних ресурсах, – сировині, матеріалах, паливі й енергії):
Матеріаловіддача = П / вартість матеріалів
Трудомісткість продукту – показник, протилежний показнику
продуктивності праці, який характеризує витрати праці (робочого часу) на
виробництво одиниці продукції у даному році:
Трудомісткість продукту= кількість праці / П
Капіталомісткість – показник, протилежний показнику ефективності
використання основного капіталу (активів) – відношення вартості основного
капіталу до річного випуску продукції з допомогою цих засобів. Він
характеризує витрати (кількість) основного капіталу (активів) на одиницю
продукту:
Капіталомісткість =вартість основного капіталу / П
Матеріаломісткість продукту – показник, протилежний показнику
матеріаловіддачі, характеризує витрати матеріалів в розрахунку на
натуральну одиницю або на гривню вартості виробленої продукції.
Вимірюється у фізичних одиницях, у грошовому виразі або у відсотках, які
складають вартість матеріалів у загальних витратах виробництва продукції:
Матеріаломісткість =вартість матеріалів/П
Для порівняльної оцінки ефективності національної економіки в різних
країнах використовується показник виробництва валового внутрішнього
продукту або національного доходу на душу населення. Такі показники більш
повно характеризують рівень розвитку народного господарства, зміни в рівні
життя сімей і окремих індивідів у країні. Наприклад, національний дохід
може суттєво збільшитися, але якщо при цьому населення також зростає
швидкими темпами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може
бути відносно стабільним (постійним) або навіть зменшуватися. Таке
становище в Індії, Китаї і ін.
Отже,такі показники обчислюються шляхом ділення ВВП (або НД) чи
інших подібних макроекономічних величин на середньорічну кількість
населення країни.