2.1.1. Сутність системи національних рахунків
2.1.1. Сутність системи національних рахунків
Програмна анотація
Зміст системи національних рахунків; сектори економіки: нефінансові
підприємства, фінансові установи, урядові установи, некомерційні
організації, домашні господарства, інший світ; поділ національних рахунків
на: поточні рахунки, рахунки нагромадження та баланси активів і пасивів на
початок і кінець періоду; національні рахунки для економіки в цілому:
рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок розподілу
доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу, фінансовий
рахунок.
Для аналізу економічних подій, складних господарських
взаємозв’язків, які відображаються як на мікроекономічному, так і на
макроекономічному рівнях, необхідна система надійних,
взаємодоповнюючих показників, які між собою узгоджуються. Наявність
такої добротної системи взаємопов'язаних між собою показників, ступінь
достовірності й оперативності інформаційних потоків, визначають якість
управління економікою як на макро-, так і на мікрорівні.
Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних
статистичних макроекономічних показників, які характеризують стан і
динаміку економіки. СНР являє собою систему упорядкування інформації
про макроекономічні процеси і в цьому розумінні є національним обліком в
межах країни в цілому. Вона побудована у відповідності з принципами, що
застосовуються в бухгалтерському обліку, тобто виконує таку ж саму
функцію, що і бухгалтерський облік на окремому підприємстві.
В СНР, поданої в формі таблиці, віддзеркалюються ресурси та їх
використання. Їх облік здійснюється за принципом двох записів по кожній
операції. Це означає, що кожна господарська операція записується один раз
як надходження ресурсів одержувачу і другий раз – як витрати платника
(витрати використання). В подвійній бухгалтерії всі показники
обліковуються за допомогою рахунків, які ведуться за єдиними правилами і
можуть порівнюватися та зіставлятися.
Система національних рахунків, розроблена статистичною комісією
ООН і з кінця 60-х років пропонується всім країнам як стандартна система
обчислення статистичних показників національної економічної діяльності.
Суттєвий внесок в розробку сучасної СНР зробили американський економіст
Саймон Кузнец (1901-1985 рр.) і англійський економіст Ричард Стоун.
Першими країнами, які почали використовувати СНР, були Англія, США,
Франція, Німеччина, скандинавські країни. Сьогодні систему національних
рахунків використовують практично всі країни світу.
Значення системи національних рахунків дуже велике. Статистичні
показники, що входять у неї, дозволяють:
- вимірювати обсяги виробництва за конкретний період часу (місяць,
квартал, рік);
- розкривати провідні макроекономічні чинники, що зумовлюють
функціонування економіки;
- визначати тенденції економічного розвитку на перспективу;
- формувати і впроваджувати в життя економічну політику держави.
СНР відбиває ідею загальної економічної рівноваги в країні, коли
забезпечується рівність наявних ресурсів та їх використання; показує
рівновагу сукупних операцій обміну між господарюючими суб’єктами.
Господарюючі суб’єкти, або інституційні одиниці, групуються у
сектори економіки. Сектори економіки – це сукупність економічних агентів,
зайнятих певним видом основної діяльності. Вони групуються в сектори за
ознаками однорідності виконуваних функцій або однорідності виробленої
продукції. Для структуризації внутрішньої економіки виділяються 6 секторів:
нефінансові підприємства, фінансові установи, урядові установи,
некомерційні організації, домашні господарства, інший світ.
Нефінансові підприємства – це всі підприємства, які виробляють
матеріальні блага і послуги нефінансового характеру. Витрати виробництва
вони покривають , в першу чергу, за рахунок виручки від продажу товарів і
послуг.
Фінансові інститути – це всі інституційні одиниці, які здійснюють
фінансові операції. Функціонують переважно за рахунок доходів, що
отримують від фінансово-посередницької діяльності.
Урядові установи – органи загального державного управління. Існують
за рахунок бюджетних коштів і доходів від власності, яку вони мають (що
нею володіють).
Некомерційні організації – суспільні, політичні, профспілкові, релігійні
організації, головною функцією яких є надання неринкових послуг
учасникам цих організацій. Ці організації фінансуються за рахунок внесків,
пожертвувань, доходів від власності.
Домашні господарства – населення, що веде домашнє господарство,
тобто займається діяльністю споживчого характеру. Сюди також
включаються власники дрібних підприємств (ферм, магазинів, кафе,
майстерень і т.д.) і особи вільних професій. Існують вони за рахунок оплати
праці, доходів від власності, перерозподілених надходжень, а також за
рахунок виручки від реалізації продукції.
Інший світ – відображає зовнішньоекономічні зв’язки і фінансові
взаємовідносини з іншими країнами.
Система рахунків для економіки в цілому і для секторів внутрішньої
економіки є єдиною і найбільш повною. За своєю формою рахунки СНР
подібні до рахунків бухгалтерського обліку. Збалансованість рахунків
забезпечується за допомогою балансового методу: сума записів, які
відносяться до ресурсної частини рахунка, дорівнює сумі записів, які
відносяться до використання.
Національні рахунки будуються для кожного сектора економіки окремо
і за змістом поділяються на: поточні рахунки, рахунки накопичення і баланси
активів і пасивів на початок та кінець періоду.
Основу національних рахунків для економіки в цілому складають шість
рахунків: рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок
розподілу доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу,
фінансовий рахунок.
Рахунок виробництва відображає результати виробничої діяльності,
тобто витрати, проміжне споживання, виробництво нової (доданої) вартості.
Має вигляд балансу споживання сировини, матеріалів і послуг для
виробничих цілей. В його підсумку – додана вартість в ринкових цінах.
Рахунок створення доходів характеризує процес створення прибутку,
заробітної плати, доходів від власності, соціальних виплат, інших доходів.
Рахунок розподілу доходів показує, як доходи розподіляються між
основними одержувачами – домашніми господарствами, фірмами,
установами, адміністративними структурами.
Рахунок використання доходів віддзеркалює процес створення
кінцевого споживання і валового нагромадження з наявного валового доходу.
Рахунок капіталу (капітальних витрат, операцій з капіталом) містить
показники заощадження, зміни запасів, амортизації основного капіталу,
перерахування капіталу. Має вигляд балансу фінансування інвестицій.
Фінансовий рахунок показує підсумкові зміни фінансових активів і
пасивів, створення сальдо боргових вимог і зобов’язань. Інакше кажучи, це
підсумковий баланс, який показує, хто надає необхідні капітали (фінансові
ресурси) і кому передані надлишки фінансових ресурсів.
В перших трьох рахунках реєструються, в загальному вигляді, операції,
які характеризують процес виробництва національного продукту, створення і
первинний розподіл сукупних доходів. Подальші поточні рахунки
відображають процеси перерозподілу і використання доходу, який залишився
після перерозподільчих операцій. Через сальдовий показник рахунку
використання доходу, що залишився після перерозподільчих операцій,
поточні рахунки узгоджуються з рахунками нагромадження, а останні – з
балансом активів і пасивів.
Отже, національні рахунки являють собою струнку систему з високим
рівнем деталізації її внутрішньої структури. В сполученні з відповідною
організацією збору й обробки статистичної інформації вони стають
незмінною основою для проведення розрахунків на макроекономічному
рівні. В умовах посилення інтеграційних процесів вони виступають також
ефективним інструментом загального механізму регулювання економіки
різних країн.
Програмна анотація
Зміст системи національних рахунків; сектори економіки: нефінансові
підприємства, фінансові установи, урядові установи, некомерційні
організації, домашні господарства, інший світ; поділ національних рахунків
на: поточні рахунки, рахунки нагромадження та баланси активів і пасивів на
початок і кінець періоду; національні рахунки для економіки в цілому:
рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок розподілу
доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу, фінансовий
рахунок.
Для аналізу економічних подій, складних господарських
взаємозв’язків, які відображаються як на мікроекономічному, так і на
макроекономічному рівнях, необхідна система надійних,
взаємодоповнюючих показників, які між собою узгоджуються. Наявність
такої добротної системи взаємопов'язаних між собою показників, ступінь
достовірності й оперативності інформаційних потоків, визначають якість
управління економікою як на макро-, так і на мікрорівні.
Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних
статистичних макроекономічних показників, які характеризують стан і
динаміку економіки. СНР являє собою систему упорядкування інформації
про макроекономічні процеси і в цьому розумінні є національним обліком в
межах країни в цілому. Вона побудована у відповідності з принципами, що
застосовуються в бухгалтерському обліку, тобто виконує таку ж саму
функцію, що і бухгалтерський облік на окремому підприємстві.
В СНР, поданої в формі таблиці, віддзеркалюються ресурси та їх
використання. Їх облік здійснюється за принципом двох записів по кожній
операції. Це означає, що кожна господарська операція записується один раз
як надходження ресурсів одержувачу і другий раз – як витрати платника
(витрати використання). В подвійній бухгалтерії всі показники
обліковуються за допомогою рахунків, які ведуться за єдиними правилами і
можуть порівнюватися та зіставлятися.
Система національних рахунків, розроблена статистичною комісією
ООН і з кінця 60-х років пропонується всім країнам як стандартна система
обчислення статистичних показників національної економічної діяльності.
Суттєвий внесок в розробку сучасної СНР зробили американський економіст
Саймон Кузнец (1901-1985 рр.) і англійський економіст Ричард Стоун.
Першими країнами, які почали використовувати СНР, були Англія, США,
Франція, Німеччина, скандинавські країни. Сьогодні систему національних
рахунків використовують практично всі країни світу.
Значення системи національних рахунків дуже велике. Статистичні
показники, що входять у неї, дозволяють:
- вимірювати обсяги виробництва за конкретний період часу (місяць,
квартал, рік);
- розкривати провідні макроекономічні чинники, що зумовлюють
функціонування економіки;
- визначати тенденції економічного розвитку на перспективу;
- формувати і впроваджувати в життя економічну політику держави.
СНР відбиває ідею загальної економічної рівноваги в країні, коли
забезпечується рівність наявних ресурсів та їх використання; показує
рівновагу сукупних операцій обміну між господарюючими суб’єктами.
Господарюючі суб’єкти, або інституційні одиниці, групуються у
сектори економіки. Сектори економіки – це сукупність економічних агентів,
зайнятих певним видом основної діяльності. Вони групуються в сектори за
ознаками однорідності виконуваних функцій або однорідності виробленої
продукції. Для структуризації внутрішньої економіки виділяються 6 секторів:
нефінансові підприємства, фінансові установи, урядові установи,
некомерційні організації, домашні господарства, інший світ.
Нефінансові підприємства – це всі підприємства, які виробляють
матеріальні блага і послуги нефінансового характеру. Витрати виробництва
вони покривають , в першу чергу, за рахунок виручки від продажу товарів і
послуг.
Фінансові інститути – це всі інституційні одиниці, які здійснюють
фінансові операції. Функціонують переважно за рахунок доходів, що
отримують від фінансово-посередницької діяльності.
Урядові установи – органи загального державного управління. Існують
за рахунок бюджетних коштів і доходів від власності, яку вони мають (що
нею володіють).
Некомерційні організації – суспільні, політичні, профспілкові, релігійні
організації, головною функцією яких є надання неринкових послуг
учасникам цих організацій. Ці організації фінансуються за рахунок внесків,
пожертвувань, доходів від власності.
Домашні господарства – населення, що веде домашнє господарство,
тобто займається діяльністю споживчого характеру. Сюди також
включаються власники дрібних підприємств (ферм, магазинів, кафе,
майстерень і т.д.) і особи вільних професій. Існують вони за рахунок оплати
праці, доходів від власності, перерозподілених надходжень, а також за
рахунок виручки від реалізації продукції.
Інший світ – відображає зовнішньоекономічні зв’язки і фінансові
взаємовідносини з іншими країнами.
Система рахунків для економіки в цілому і для секторів внутрішньої
економіки є єдиною і найбільш повною. За своєю формою рахунки СНР
подібні до рахунків бухгалтерського обліку. Збалансованість рахунків
забезпечується за допомогою балансового методу: сума записів, які
відносяться до ресурсної частини рахунка, дорівнює сумі записів, які
відносяться до використання.
Національні рахунки будуються для кожного сектора економіки окремо
і за змістом поділяються на: поточні рахунки, рахунки накопичення і баланси
активів і пасивів на початок та кінець періоду.
Основу національних рахунків для економіки в цілому складають шість
рахунків: рахунок виробництва, рахунок створення доходів, рахунок
розподілу доходів, рахунок використання доходів, рахунок капіталу,
фінансовий рахунок.
Рахунок виробництва відображає результати виробничої діяльності,
тобто витрати, проміжне споживання, виробництво нової (доданої) вартості.
Має вигляд балансу споживання сировини, матеріалів і послуг для
виробничих цілей. В його підсумку – додана вартість в ринкових цінах.
Рахунок створення доходів характеризує процес створення прибутку,
заробітної плати, доходів від власності, соціальних виплат, інших доходів.
Рахунок розподілу доходів показує, як доходи розподіляються між
основними одержувачами – домашніми господарствами, фірмами,
установами, адміністративними структурами.
Рахунок використання доходів віддзеркалює процес створення
кінцевого споживання і валового нагромадження з наявного валового доходу.
Рахунок капіталу (капітальних витрат, операцій з капіталом) містить
показники заощадження, зміни запасів, амортизації основного капіталу,
перерахування капіталу. Має вигляд балансу фінансування інвестицій.
Фінансовий рахунок показує підсумкові зміни фінансових активів і
пасивів, створення сальдо боргових вимог і зобов’язань. Інакше кажучи, це
підсумковий баланс, який показує, хто надає необхідні капітали (фінансові
ресурси) і кому передані надлишки фінансових ресурсів.
В перших трьох рахунках реєструються, в загальному вигляді, операції,
які характеризують процес виробництва національного продукту, створення і
первинний розподіл сукупних доходів. Подальші поточні рахунки
відображають процеси перерозподілу і використання доходу, який залишився
після перерозподільчих операцій. Через сальдовий показник рахунку
використання доходу, що залишився після перерозподільчих операцій,
поточні рахунки узгоджуються з рахунками нагромадження, а останні – з
балансом активів і пасивів.
Отже, національні рахунки являють собою струнку систему з високим
рівнем деталізації її внутрішньої структури. В сполученні з відповідною
організацією збору й обробки статистичної інформації вони стають
незмінною основою для проведення розрахунків на макроекономічному
рівні. В умовах посилення інтеграційних процесів вони виступають також
ефективним інструментом загального механізму регулювання економіки
різних країн.