Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1.6. Основні принципи безготівкових розрахунків в Україні

1.6. Основні принципи безготівкових розрахунків в Україні

Та частина платіжного обороту, яка проводиться на рахунках у банках, а не готівкою, — називається  безготівковим оборотом.  

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту - обороту оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами.

Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Ця Інструкція дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

 

Рис. 3.10. Принципи, на яких базується організація безготівкових розрахунків

До початку 90-х років у нашій країні основним видом безготівкових розрахунків була акцептна форма за допомогою платіжних вимог. За цією формою   увесь розрахунків   розрахунковий механізм був пристосований до:

■ несвоєчасного проведення платежів у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках підприємств-платників;

   зберігання, у зв'язку з цим, неоплачених документів у картотеці;

   нарахування і стягування пені за несвоєчасну оплату;

   надання кредитів для завершення розрахунків.

Якщо порівняти зі світовою практикою, для якої характерне відтермінування платежів векселями за товари і послуги безпосередньо з боку кредитора, то в нашій країні таке відтермінування регламентувалося платіжними вимогами. У свою чергу, з цієї причини банки «несли» обов'язки із прийому-пересилання платіжних вимог, нарахування пені, контролю за оплатою проведення кінцевих розрахунків. Перераховані операції, за винятком платежів, не характерні для банків. Принаймні за кордоном офіційно не практикують ведення банками картотек розрахункових документів, які пред'явлені для оплати.

Потрібно зазначити, що Законом «Про підприємства в Україні», який прийнято 1991 року, вперше суб'єктам господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселі. Національним банком України розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще недостатньо розвинутий.

У 1991 -1992 роках чинна система міжгосподарських розрахунків ускладнила взаємовідносини між сторонами, які брали в них участь. Відповідно, виникли додаткові перешкоди в освоєнні нової електронної системи між-банківських розрахунків.

1993 року розрахунки платіжними вимогами в Україні було практично відмінено. Слід звернути увагу, що облік і контроль за взаємними платежами юридичних осіб з того часу в більшості випадків здійснювалися за такими формами розрахункових документів, як платіжне доручення і платіжна вимога-доручення.

Однак розвиток взаємовідносин між суб'єктами господарювання вимагав і нових форм розрахунків. У зв'язку з цим Національним банком України були вдосконалені діючі форми розрахунків та введені нові. Тепер в Україні передбачено такі форми розрахунків:

   платіжними дорученнями;

   платіжними вимогами-дорученнями;

   чеками;

   акредитивами;

   векселями;

   платіжними вимогами;

   інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Між суб'єктами господарської діяльності найпоширенішими стали розрахунки платіжними дорученнями, які використовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

До перших відносять платежі, безпосередньо пов'язані з одержанням продукції, виконанням робіт і наданням послуг; до других - платежі до бюджету, повернення заборгованості за кредит, фінансування капітальних вкладень та ін.

Розрахунки за товарними операціями здійснюються після відвантаження товару чи одночасно з ним. У сучасний період дуже часто здійснюється попередня оплата й авансові платежі. За нетоварними операціями платежі здійснюються в строки, обумовлені в договорах.

При рівномірних і постійних поставках продукції розрахунки між постачальниками і покупцями можуть проводитися в порядку планових платежів на підставі угод із застосуванням платіжних доручень.

Розрахунки плановими платежами подібні до розрахунків за відкритим рахунком, що використовуються при внутрішніх і зовнішніх розрахунках у західних країнах. Відкритий рахунок широко застосовується в розрахунках між постійними контрагентами, між фірмами та їх філіями; для розрахунків з брокерами та з державними організаціями; при комісійному продажу товарів у формі компенсації або при багаторазових поставках однорідних товарів малими партіями.

До розрахунків на підставі заліку взаємозаборгованості платників належать розрахунки, за якими взаємо-зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах з використанням платіжних доручень.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають постійні господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. В угодах сторони передбачають строки та форми розрахунків, періодичність звірки взаємної заборгованості із складанням відповідного акта. Після складання акта звірки взаємної заборгованості сторона, залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.

На підставі гарантованих платіжних доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми переказ коштів:

   на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т. п.);

   підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Гарантованими платіжними дорученнями можуть здійснюватися розрахунки між філіями одного банку або між різними банками за наявності між ними кореспондентських зв'язків, у яких передбачена ця форма розрахунків.

Гарантоване доручення може бути прийняте до платежу тільки на повну суму.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями є малопоширеною формою розрахунків. Ця форма застосовується при розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи,надані послуги.

Рекомендується також використовувати в розрахунках акредитиви. Ця форма розрахунків більш популярна при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Розрахунки чеками застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами для скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в англомовних країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Класичний чек використовується як для безготівкових розрахунків в одному банку, так і у сфері міжбан-ківських розрахунків.

Більшість видів чеків (крім іменних чеків) можуть передаватися на основі іменного передавального напису, який проставляється на звороті документа. Чек на пред'явника взагалі може передаватися простим врученням. Чековий обіг базується на поточному рахунку або, як його ще називають, на чековому рахунку.

У деяких країнах Європи (Австрії, Бельгії, Угорщині, Голландії, Німеччині, Швейцарії та інших) набули поширення жиророзрахунки. За своїм характером жиророзрахунки подібні до чекової форми безготівкових розрахунків.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт - банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтами та банком протягом дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт - банк» і опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком. У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відпо.відальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи «клієнт - банк» має відповідати вимогам, які висуваються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України.

Перевірте свої знання

1. Дайте визначення безготівковому платіжному обороту.

2. Які принципи організації безготівкових розрахунків ви запам'ятали?

3. Які основні форми безготівкових розрахунків ви знаєте?

4. Яка форма безготівкових розрахунків використовується в даний час найчастіше і чому?

5. Проаналізуйте перспективи розвитку різних форм безготівкових розрахунків.