Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Аналіз ефективності банківської діяльності: теорія і практика(Част.1.)

§ 7. Аналіз ефективності банківської
діяльності: теорія і практика

В останньому десятилітті проблеми оцінювання ефективності функціонування фінансових інститутів стали досить актуальними і часто досліджуються у світовій економічній літературі. Тільки протягом 90-х рр. минулого століття було опубліко­вано понад 130 статей, присвячених аналізу ефективності фінансового сектору в 21 країні [107, с. 29]. Об’єктом усіх цих досліджень є діяльність фінансових інституцій у розвинених країнах. Аналогічні явища в країнах з перехідними економіками, особливо в країнах Східної Європи та СНД, поки що залишаються поза увагою вчених. Водночас в Україні проблема пошуку способів підвищення ефективності банківської діяльності набирає винятково великої ваги, адже 2000 рік вітчизняна система комерційних банків завер­шила зі збитками.

Так, за результатами діяльності 2000 р. загальні збитки комер­ційних банків становили 508,1 млн грн. і перевищили суму прибутків у 478,5 млн грн. Таким чином, уперше за десять років незалежності України фінансовим результатом діяльності системи комерційних банків стали збитки в сумі 29,6 млн грн. (або 5,45 млн дол.). Завершили 2000 р. зі збитками 12 комерційних банків або 7,8 % від загальної їх кількості. У сумі збитків 64 % (325,4 млн грн.) — частка банку «Слов’янський», 19 % — банку «Україна», 5,6 % — Ощадбанку [145, с. 3—4]. Інші 142 банки хоч і мали прибутки, але їх забракло навіть для того, щоб перекрити збиткову діяльність окремих банків. Очевидно, що критична ситуація, яка склалася в банківській системі України в 2000 р., потребує глибокого та всебічного аналізу.

Зазначимо, що з початком економічних реформ в Україні почалося падіння обсягів виробництва. На такому тлі діяльність комерційних банків видавалася досить успішною. Проте фінансова криза 1998 р. негативно позначилася на основних макроекономічних показниках, що не могло не вплинути на діяльність усіх суб’єктів господарювання. Негативні тенденції виявилися і в бан­ківському секторі. Починаючи з 1998 р. показники прибутковості активів та капіталу почали досить стрімко знижуватися. Так, якщо на початку 1998 р. прибутковість банківських активів становила 8,83 %, то за результатами 2000 р. цей показник набрав від’ємного значення (–0,05 %) річних (див. рис. 1.1). Для порівняння наведемо такі дані: балансовий прибуток лише одного промислового підприємства — Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча в 2000 р. становив 821,3 млн грн. [195], або 172 % від прибутків, отриманих всією банківською системою (478,5 млн грн.). Отже, погляди на банківську систему як на одну з високоприбуткових сфер підприємницької діяльності, що сфор­мувалися в суспільстві в попередній період, уже не відповідають дійсності.

Погіршання фінансових результатів діяльності комерційних банків проти попереднього періоду, на думку фахівців НБУ, пояснюється такими чинниками, як надмірний приріст адміністративних витрат та недостатнє нарощування доходів за необхідності формування резервів під активні операції [145, с. 3]. Результати проведеного нами аналізу структурних змін у балансі банків протягом 2000 р. свідчать, що такі висновки потребують уточнення та деталізації. Спробуємо з’ясувати, які чинники дійсно справили негативний вплив на фінансові результати діяльності банківської системи та проаналізуємо детермінанти ефективності. Також сфор­муємо методичні засади аналізу ефективності банківської діяль­ності, які можуть бути використані в процесі управління комерційним банком.

Звертаючись до дослідження категорії ефективності, слід зазначити, що хоч ця проблематика традиційно перебуває в центрі уваги економічної науки, а термін «ефективність» досить часто вживається в спеціальній літературі, але загальновживаного визначення цього поняття не існує. Здебільшого під ефективністю розуміють співвідношення результатів (вигід) та витрат [103, с. 38—39]. Так, у словниках економічна ефективність трактується як «результативність економічної діяльності, що характеризується відношенням отриманого економічного ефекту (результату) до витрат ресурсів, які зумовили отримання цього результату» [59, с. 146].

Нагадаємо, що ефективність належить до системних категорій і відображає рівень реалізації функцій тієї чи іншої системи. Тому набір економічних показників, які характеризують ефективність, визначається метою та специфікою функціонування конкретного виду систем та їх елементів. Крім того, визначення ефективності залежить від рівня деталізації досліджень і може стосуватися діяльності системи в цілому або ефективності виконання системою окремої функції. Відповідно до цього в процесі аналізу застосовуються різноманітні вимірники ефективності (коефіцієнти, індекси) та методичні прийоми досліджень.

Аналіз ефективності банківської діяльності залишається й досі складною проблемою як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Зокрема, прибутковість, яку традиційно заведено сприймати як свідчення ефективної діяльності, є лише одним з аспектів оцінювання діяльності банку, і тому вона не може вважатися остаточним показником ефективності. Для банків як установ, діяль­ність котрих значною мірою залежить від довіри клієнтів і котрі розпоряджаються суттєвою частиною суспільного капіталу, важливе значення мають характеристики надійності та стабільності.

Під цим кутом зору стратегічна мета діяльності банку визначається як зниження ризику за умови збереження певного рівня прибутковості, що забезпечує банкам досягнення адекватної рівноваги за умов швидкозмінного ринкового середовища. З цього випливає, що ефективність визначатиметься мірою реалізації названої мети. Зазначимо, що за обставин, які склалися в нашій країні, орієнтація на стабільність видається найбільш виваженою стратегією. Отже, підсумкова оцінка ефективності діяльності як окремого банку, так і банківської системи в цілому, має ґрунтуватись на аналізі співвідношення прибутків та ризиків.

У цьому зв’язку зарубіжні вчені підкреслюють, що «для аутсайдера (тобто особи, що не володіє конфіденційною інформацією. — Авт.) оцінка банку є складною за браком повної і точної інформації про ризики, на які наражаються банки, а саме: про відсотковий, валютний, кредитний ризик, про діловий ризик (ризик «виснаження» прибутку банку) і ризик позабалансових видів діяльності або обумовлених вимог» [174, с. 280]. У зовнішньому аналізі в основному використовуються дві групи показників ризику: статистичні величини (варіація, дисперсія, коефіцієнт бета) або непрямі показники ризикованості діяльності банку — співвідношення власних і залучених коштів, залежність від міжбанківського кредитування, коефіцієнти ліквідності та платоспроможності банку та ін. Зазначимо, що статистичні прийоми вимі­рювання ризиків не дуже придатні для використання в Україні, насамперед за браком необхідного масиву історичної інформації (тривалість якого має становити близько 30 років). Сформувати та обробити такі інформаційні масиви непросто, тому для більшості користувачів найдоступнішими і найуживанішими залишаються непрямі показники ризику.

Для інсайдерів проблеми аналізу ефективності банківської діяльності пов’язані з формуванням механізмів трансфертного ціноутворення та адекватною оцінкою ефективності внутрішньобанківського обороту коштів. Отже, проблема оцінки ефективності діяльності сучасного банку залишається в центрі уваги вчених і її ще й досі остаточно не розв’язано.

В економічній літературі пропонуються різноманітні підходи до аналізу ефективності банківської діяльності, але найпопулярнішою є методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу (return on equity decomposition analysis), або модель Дюпона [174, с. 291]. Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності. Важливо, що цей аналіз можуть проводити не лише внутрішні, а й зовнішні користувачі, адже розрахунок показників здійснюється за даними фінансової звітності. Крім того, керівництво банку може використати цей підхід для визначення цільових рівнів прибутковості банку в процесі планування фінансової діяльності.

Зазначимо, що методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу в тій чи іншій формі застосовується в біль­шості наукових досліджень банківської діяльності, хоч автори і користуються різними назвами для її позначення. Так, П. Роуз трактує цей підхід як «аналіз структури показників прибутковості банку» [169, с. 132—141]. Дж. Сінкі вживає назву «модель ПНК (прибуток на капітал)» [174, с. 293]. У публікаціях на пострадянському просторі користуються такими визначеннями, як «факторний аналіз норми прибутку на капітал» [4, с. 265—268], «оцінка впливу узагальнюючих показників діяльності банку на величину отриманого за звітний період прибутку» [214, с. 110], «дюпонівська система фінансового аналізу» [59, с. 139].

З огляду на те, що методика декомпозиційного аналізу дає змогу реалізувати загальні методологічні засади банківського аналізу, тобто оцінити діяльність банку в координатах «прибуток — ризик», треба докладніше спинитися на розгляді цього підходу. Ми проаналізуємо також за цією методикою ефективність української банківської системи в цілому та порівняємо з аналогічними показниками діяльності банків у інших країнах.

Для аналізу ефективності банківської діяльності найважливішими є показники прибутковості активів (return of assets — ROA) і прибутковості капіталу (return on capital / equity — ROE). Вони істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому в процесі аналітичних досліджень їм приділяють особливу увагу. Дж. Сінкі навіть стверджує, що «прибуток на активи є вичерпним показником ефективності роботи банку з погляду бухгалтерського обліку» [174, с. 49].

У літературі трапляються й інші назви цих показників — рентабельність або дохідність активів (капіталу). Так, в «Економічному словнику» вживається подвійна назва «дохідність / прибутко­вість активів» (капіталу) [3, с. 72]. У «Фінансовому словнику» у цьому ж сенсі автори використовують поняття рентабельності активів (капіталу) [59, с. 401]. Для запобігання термінологічним неточностям надалі ми користуватимемось лише однією назвою — прибутковість активів (капіталу).

Показник прибутковості активів застосовується для оцінки ефективності роботи керівництва банку і визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості загальних активів:

де NР — чистий прибуток (після оподаткування); А — середня вартість активів.

Показник прибутковості капіталу визначається як відношення чистого прибутку до капіталу банку:

де К — власний капітал банку.

Прибутковість капіталу показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і служить орієнтиром для вибору найпривабливішого напряму інвестування.

Оскільки процес отримання доходів завжди наражається на певний ризик, то під час аналізу постає проблема адекватної оцін­ки ризикованості діяльності банку. Зрозуміло, що абсолютно точно виявити всі фінансові та функціональні ризики, з якими пов’язано отримання банківських доходів, на практиці майже неможливо. Тому узагальнюючою характеристикою ризику заведено вважати співвідношення власних та залучених коштів банку, яке свідчить про рівень забезпечення залучених коштів власним капіталом банку. Очевидно, що цей підхід до оцінки ризикованості є досить спрощеним, але натомість має і певні переваги. Зокрема, його нескладно розрахувати за даними фінансової звітності, а отже, він залишається доступним для широкого загалу.

У методиці декомпозиційного аналізу показником ризику банку служить мультиплікатор капіталу (МК) — відношення середніх активів до власного капіталу банку:

Що вищим є значення мультиплікатора капіталу, то вищим буде й ризик. Зазначимо, що в банківській діяльності межі діапазону зміни мультиплікатора капіталу не можуть бути довільними і регулюються органами нагляду. Для українських банків у цьому сенсі важливим є норматив адекватності основного капіталу (Н3), що розраховується як відношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму сформованих резервів за активними операціями, і має бути не нижчим за 4 %.

Очевидно, що за економічним змістом цей норматив є оберненою величиною до мультиплікатора капіталу, який у цьому разі теоретично може набувати значень від 1 (усі активи сформовано за рахунок власного капіталу) до 25. У такий спосіб фактично встановлюється обмеження щодо ризику банку, вираженого через мультиплікатор капіталу.

Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отри­мують фундаментальну залежність між прибутком і ризиком. Отже:

після перегрупування:

,

або

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

ROE = ROA · MК.       (2)

Ця формула указує на взаємозв’язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше — зі співвідношенням власних та залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризикованішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитись на більший ризик — збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.

На наступному етапі проводять поглиблений аналіз (власне аналіз Дюпона), розклавши прибутковість активів (ROA) на показник чистої маржі прибутку та коефіцієнт дохідності (або використання) активів. Чиста маржа прибутку (NPM) є відношенням чистого прибутку до валових доходів банку. Коефіцієнт дохідності активів (EA) розраховується як відношення валових доходів до сумарних активів банку. Тоді отримаємо залежність:

,         (3)

або

      (4)

Підставивши (4) у формулу (2), отримаємо модель:

ROE = NPM · EA · MК,

або

На третьому, завершальному, етапі аналізують чинники, які вплинули на маржу прибутку та дохідність активів. До них належать валові доходи, операційні витрати та структура активів банку. Метою такого аналізу є виявлення причин неефективної роботи банку та пошук резервів підвищення чистого прибутку. Чистий прибуток банку розкладається на доходи та витрати. У процесі аналізу вивчається динаміка різних складових доходів (відсоткових, комісійних, торгових, інших) та витрат банку (відсоткових, операційних, податкових платежів). Для досягнення порівнянності даних за різні періоди та аналогічних показників діяльності інших банків використовують відносні показники, такі як структура, темпи приросту та ін.

Схематично логічно-структурну модель факторного аналізу ефективності діяльності комерційного банку, орієнтовану на загальновживані у вітчизняній практиці підходи до групування банківських доходів та витрат, показано на рис. 3.1.


Рис. 3.1. Логічно-структурна модель факторного аналізу
ефективності діяльності комерційного банку

Проаналізуємо ефективність банківської системи України за допомогою методики декомпозиційного аналізу прибутковості капіталу. Зважаючи на особливості цього аналітичного прийому, до розрахунку візьмемо величину балансового капіталу банків. Для аналізу необхідно сформувати інформаційну базу, яка складається з чотирьох груп показників: чистий прибуток; валовий дохід; середні активи; власний капітал (табл. 3.1). Перші дві групи показників характеризують потік грошових коштів за певний період і визначаються за звітністю про прибутки та збитки. Інші дві групи показників визначаються за залишками коштів на відповідних статтях балансу, складеного на конкретну дату. Для того щоб ці групи показників були порівнянними, активи і капітал розраховують як середню арифметичну залишків на початок і кінець періоду [46, с. 26; 174, с. 295].

Таблиця 3.1

ВИХІДНІ ДАНІ ДЕКОМПОЗИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ
ПРИБУТКОВОСТІ КАПІТАЛУ В СИСТЕМІ
КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ, млн грн. [1]

Показник

Рік

Відхилення

Темп
приросту, %

1999

2000

Середній балансовий капітал

5360

6164

804

15,0

Середні сумарні активи

23617

31393

7776

32,9

Чистий прибуток

513

–30

–543

–105,8

Валові доходи

6 923

7491

568

8,2

 

Розглянемо результати першого етапу декомпозиційного аналізу для системи комерційних банків у цілому та за групами банків, розподілених за величиною активів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ
ТА МУЛЬТИПЛІКАТОРА КАПІТАЛУ
ЗА ГРУПАМИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Групи
банків

Рік

Відхилення

1999

2000

ROE, %

ROA, %

MK

ROE, %

ROA,%

MK

ROE, %

ROA, %

MK

Найбільші

0,41

0,07

5,59

0,94

0,14

6,98

 0,53

0,07

1,39

Великі

24,37

5,11

4,77

–5,06

–0,95

5,34

–29,43

–6,06

0,57

Середні

8,03

3,11

2,58

3,47

1,32

2,63

– 4,56

–1,79

0,05

Малі

–4,40

–2,73

1,61

1,56

0,81

1,93

 5,96

3,54

0,32

Усього

9,57

2,17

4,41

–0,48

–0,09

5,09

–10,05

2,26

0,68

 

Результати аналізу свідчать про загальне погіршання ефективності діяльності банків, адже показники прибутковості капіталу і активів протягом 2000 р. знизилися, а мультиплікатор капіталу зріс, що свідчить про підвищення ризику. Це стало наслідком певних диспропорцій, які мали місце у банківській системі в по-
передній період. У цьому зв’язку слід звернути увагу, що основний недолік показника прибутковості капіталу полягає в тому, що його високе значення може бути свідченням не лише ефективної роботи, але й недостатності власного капіталу банку. Вочевидь, саме така ситуація мала місце у вітчизняній банківській системі, що й дало змогу демонструвати в попередній період достатній рівень прибутковості капіталу.

На другому етапі декомпозиційного аналізу досліджують вплив показників маржі прибутку та дохідності активів на прибутко­вість капіталу (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

ДЕКОМПОЗИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ
КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Показник

Рік

Відхилення

1999

2000

Маржа прибутку, %

7,41

–0,4

–7,45

Дохідність активів, %

29,31

23,86

–5,45

Мультиплікатор капіталу

4,41

5,09

0,68

Прибутковість капіталу, %

9,57

–0,486

–10,056

 

Наведені дані показують, що прибутковість капіталу знизилася протягом року на 10 %. Значною мірою це зумовлено суттєвим зменшенням показника маржі прибутку. Показник дохідності активів хоч і зменшився на 5,45 %, але не справив вирішального впливу на прибутковість капіталу.

Погіршання показників прибутковості капіталу та активів спри­чинялося насамперед нарощуванням капітальної бази та сукуп­них активів у банківській системі в цілому без адекватного приросту прибутків. Так, останнім часом досить яскраво виявляється тенденція до зростання рівня капіталізації банків, що само по собі є, безперечно, позитивним фактом. Причому темпи зростання статутних фондів банків вищі ніж інших складових нормативного капіталу. Так, зареєстровані та сплачені статутні фонди комерційних банків на 01.01.2001 р. становили 74,2 % від обсягу нормативного капіталу, що на 25,8 % більше ніж на 01.01.2000 р. [145, с. 2] Одночасно поліпшився якісний склад капіталу за рахунок зменшення питомої ваги додаткового капіталу в його структурі. Активи протягом року зростали ще вищими темпами — їхній приріст становив 43,3 %.

Продовдення - Див. Част.2. 



[1] Розраховано за: [32; 65; 145; 187; 188].