Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.11.2. Циклічність економіки. Причини та види цикйчних коливань. Суть економічного цик.іу та його фази.

2. Циклічність економіки. Причини та види циклічних коливань. Суть економічного циклу та його фази

Економічний розвиток - це багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарського механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим, це суперечливий і складний процес, який не може здійснюватись прямолінійно, по висхідній лінії. Розвиток проходить нерівномірно, має періоди зростання та спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції. Саме циклічний характер розвитку капіталістичної економічної системи, її коливання між спадом та підйомом є причиною, яка стримує економічний ріст.

З тих пір як в рамках капіталістичного суспільства здійснився перехід до індустріального виробництва, економічний ріст прийняв циклічний характер. Циклічність - це форма руху національної економіки та світового господарства в цілому, що припускає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку економіки, економічного прогресу.

Коливальна економічна динаміка спостерігається майже два сторіччя, з того часу як в рамках капіталістичного суспільства  здійснився   перехід до   індустріального  виробництва.  Циклічний    розвиток економіки супроводжується високим рівнем економічної активності, а потім спадом цієї активності до рівня  нижче за допустимий. Періодична повторність економічних спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, що не може не турбувати   розвинуте   цивілізоване   суспільство.   Тому   проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні залишається однією з центральних проблем економічної теорії. Цю проблему вивчали такі видатні дослідники цього феномену, як А.Шпітгоф, М.Туган-Барановський, К.Маркс, Т.Веблен, І.Мітчелл, Дж.Хікс, Дж.М.Кейнс, Й.Шумпетер і багато інших. Проблеми циклічності намагалися пояснити ще філософи Стародавньої Греції. Історично їх пов'язували то з циклом руху Венери, то з появою плям на Сонці чи світовими війнами та соціальними революціями. Ржономічні кризи почали досліджувати на початку XIX ст. Так, Сісмонді їх пояснював недоспоживанням населення, Мальтус -невідповідністю у темпах зростання чисельності населення та темпах зростання обсягів продуктів споживання, К.Маркс — загостренням соціально-економічних протиріч.

Більшість сучасних економістів вивчають причини циклічності через аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

До зовнішніх факторів можуть бути віднесені об'єктивні та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних явищ і які знаходяться поза економічною системою:

- війни, революції, та інші політичні потрясіння;

- відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення планети;

- потужні  прориви в технології,  винаходи та  інновації,  які дозволяють    радикально    змінити    структуру    суспільного виробництва.

Внутрішні фактори притаманні самій економічній системі, і вони можуть викликати як підйоми, так і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють:

- фізичний  строк  служби  основного  капіталу  (рухомого  та нерухомого);

- особисте споживання, скорочення або зростання якого впливає на обсяг виробництва та зайнятості;

- інвестування,    тобто    вкладення    коштів    у    розширення виробництва,  його модернізацію,  створення  нових робочих місць;

- економічну політику держави щодо виробництва, попиту та споживання.

Пояснити циклічність руху економіки дією тільки зовнішніх або внутрішніх   факторів   неможливо,   тому   що   економічний   цикл прискорює і гальмуг економічну систему, використовуючи їх разом.

Розглядаючи економічні цикли та їх причини, австрійський економіст И.Шумпетер висунув ідею про трициклічну схему, тобто про коливальні процеси в економіці, що здійснюються, гак би мовити, на трьох рівнях. Він назвав ці цикли іменами Н.Д.Кондратьєва, К.Жупіяра та Дж.Кітчіна - вчених, що відкрили цикли тривалістю відповідно в п'ятдесят п'ять років, десять років і три роки 4 місяці.

Головною причиною довгохвильових коливань М.Д.Кондратьсв вважав наявність у складі сукупного капіталу особливих частин, що мають тривалий термін дії: великих засобів виробництва, споруд, устаткування, а також кадрів кваліфікованої робочої сили. У цілому концепція російського науковця визнана як теорія, що містить комплексний опис феномена довготривалих коливань.

Найчастіше в економіці розвинутих країн зустрічаються середні промислові цикли - тривалістю 8-10 років, але на ділову активність впливають і всі інші. Протягом одного великого циклу відбувається декілька середньострокових коливань, матеріальною основою яких є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці.

Маті економічні цикли Дж.Кітчіна матеріальною основою мають процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

Економічні цикли (цикли ділової активності) означають коливання економічної активності, рух виробництва від початку попереднього до початку чергового кризового спаду.

Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення (рис.3.1). На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази проявляються по-різному.

Рис.3.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку

Головною фазою циклу вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності). Вона ніби підводить підсумок попередньому циклу і відкриває новий цикл. Головні особливості кожного циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу заснований на саморусі. Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушення економічної рівноваги. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризовою падіння та розсіювання товарних запасів відбувається внаслідок зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

Депресію, застій або дно економічної активності справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Рух капіталу в'ялий і нечіткий, він ніби набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне - масове оновлення основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. Іншими ознаками депресії є: стабілізація виробництва на найнижчому рівні; призупинення інфляційних процесів; збереження високого рівня безробіття; норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього - поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу (який під час кризи був зруйнований фізично), але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високої точки піднесення.

Депресія переходить у наступну фазу циклу - пожвавлення (розширення ділової активності), яка характеризується тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу; оновлюється основний капітал; починається модернізації виробництва; відновлюється економічне зростання; зростають прибуток, заробітна плата, позиковий відсоток; скорочується безробіття. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, розширюється бізнесова активність. У ході пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С на рис.3.1, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

Піднесення, або пік ділової активності характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможність попиту. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки, стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період, в її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.

Фазам економічного циклу відповідає зміна фаз бізнесової активності в економіці: піднесення означає пік ділової активності, спад супроводжується стисненням ділової активності, депресія - це дно ділової активності, а пожвавлення - розширення ділової активності. Основними індикаторами фази циклу ділової активності служать: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску.

Таблиця 3.1

Фази ділової активності

Фаза циклу

Економічна суть

Пік

В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової аістивності припиняється.

Спад (рецесія)

Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони спадають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий

спад).

Дно

Найнижча точка спаду (депресія): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.

Пожвавлення

Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

При класичниму капіталізмі економіка могла не тільки самостійно входити в фазу спаду виробництва (для усунення ненормальних пропорцій у господарстві), але і без втручання держави повертатися до господарського підойму (шляхом оновлення основного капіталу).

Але коли під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. цей механізм відмовив, виникли якісно нові особливості циклічного розвитку національної економіки, що пов'язані з науково-технічною революцією та активним втручанням держави в макроекономічний ріст з метою зменшення впливу криз і досягнення стабільності господарського розвитку.

Сама структура сучасних циклів також трансформувалася, спостерігається розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може одразу розпочатись пожвавлення). Період повторюваності криз скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки й охоплюють нові і різні галузі (нематеріальне виробництва, індустрію відпочинку тощо). Частішими та серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сукупність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи їх регулювання.

Разом із тим, Захід накопичив великий досвід проведення антициклічної та антикризової політики. В результаті кризи стали менш руйнівними. І окрім того, що цикли ділової активності протікають без деяких традиційних фаз, вони розвиваються більш рівномірно, з меншою, глибиною спаду і з меншою, але тривалішою висотою підйому.

Важливе значення в рухові економіки мають структурні зміни в продуктивних силах. Коли стара економічна структура перестає відповідати новим техніко-економічним параметрам, виникає необхідність переходу до нового етапу її розвитку. Криза застарілої структури виявляється у занепаді ключових галузей виробництва, які визначають структуру відтворення.

На відміну від циклічних криз перевиробництва, структурні кризи проявляються не в зміні загальної кон'юнктури, а в деяких окремих галузях або сферах економіки. Нерідко структурні кризи впливають на велику кількість галузей і навіть сфери світового господарства. Структурні кризи носять, як правило, затяжний характер і не завжди збігаються з початком циклічних криз.

Нафтова,     продовольча,     енергетична,     сировинна     кризи доповнилися в останні десятиріччя кризами валютної системи, екологічними кризами. Впливаючи на загальний стан промислового виробництва, вони суттєво змінили свою традиційну картину циклічного розвитку, згладжуючи або іноді загострюючи ті чи інші прояви циклічних коливань. Все більше впливають на економічні проблеми глобальні політичні процеси, серед яких особливо виділяють розпад соціалістичної системи, міжнаціональні регіональні конфлікти, протиріччя в процесі створення єдиної Європи, змінюються традиційні ринки сировини, амплітуда коливань валютних систем досягає небезпечних меж, розвивається виробництво в зонах, де майже повністю відсутня система екологічного контролю тощо.

Нестабільність є одним з визначальних факторів сучасного світу, і земна цивілізація входить в нове тисячолітгя в стані перманентних потрясінь.