3.12.1. Необхідність, суть, функції фінансів. Поняття фінансової системи.

1. Необхідність,  суть,  функції  фінансів.   Поняття  фінансової системи

Вивчення економічної структури сучасного суспільства в нашій країні неможливе без аналізу фінансової системи, яка являє собою сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють.

Через фінансовий механізм держава створює і використовує фонди грошових засобів, необхідних для виконання її численних функцій у політичній, економічній та соціальній сферах. Показники фінансової системи є надійним індикатором стану національної економіки в цілому, тому що якраз тут, у цій сфері прямо чи опосередковано відображаються усі найважливіші аспекти господарської діяльності: структура виробництва, міжгалузеві і територіальні пропорції, ефективність діяльності окремих галузей, державне регулювання економіки тощо. Отже, спробуємо визначитись, що ж таке фінанси, фінансові відносини, фінансова система?

Фінанси - це система відносин у розподілі й використанні фондів грошових засобів (фінансових ресурсів). Іншими словами, грошові відносини, рух яких здійснюється через особливі фонди, - це фінансові відносини. Разом із цим, це відносини між:

- державою та юридичними і фізичними особами;

-  фізичними і юридичними особами;

- юридичними особами;

- окремими державами.

Система цих відносин отримала назву фінансової системи. В правовому плані фінансова система - це сукупність відносно відокремлених і водночас взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, що управляються спеціальним фінансовим апаратом. Поняття „фінансова система" часто використовується і в розумінні сукупності фінансових установ країни. Отже, фінанси як інструмент вартісного розподілу ВВП і частини національного багатства відіграють дуже важливу роль у процесі як створення у господарюючих суб'єктів, населення і держави доходів, так і їх використання для забезпечення суспільних потреб, охоплюючи потреби людей, підприємств і специфічні потреби державних і політичних структур у грошових засобах.

Розширене відтворення і матеріальне стимулювання робітників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства органічно пов'язані з рухом і споживанням фінансових ресурсів - матеріальних носіїв фінансових відносин.

Фінанси використовуються широко державою, бізнесом, населенням і для контролю за процесами створення доходів та їх використання. Тобто фінанси виконують для держави (в першу чергу) і для господарюючих суб'єктів (бізнесу і населення) роль каналу зворотного зв'язку, дозволяючи їм отримувати оперативну інформацію про хід усього процесу кругообігу грошових засобів і своєчасно вносити відповідні корективи. Ланками фінансової системи є: грошові фонди підприємств, організацій, фірм, заощадження населення, бюджети різних рівнів, фонди соціального, майнового й особистого страхування, валютні резерви держави, інші спеціальні грошові фонди.

Загальна економічна теорія вирізняє трьох основних суб'єктів фінансових відносин, а отже: фінанси господарюючих суб'єктів (бізнесу), фінанси населення, домашніх господарств (в західній термінології - хаузхолду) і фінанси держави. Фінанси бізнесу - це фінансові відносини між юридичними особами, юридичними і фізичними особами, юридичними особами і державою. Основними документами, що характеризують показники стану цих фінансових відносин є баланс підприємства, звіт про результати фінансової діяльності та їх використання, звіт про рух грошових потоків, звіт зміни у власному капіталі фірми.

Дохідну частину фінансів населення створюють первісні доходи сімей, як-от: зарплата, дивіденд, процент, рента, доходи від неакціонерного підприємництва тощо. Витратну частину - всі витрати і заощадження населення.

Державні фінанси формують центральну частину всієї фінансової системи, а провідною ланкою фінансів держави є державний бюджет (план доходів і видатків держави). За його допомогою держава здійснює територіальний і міжгалузевий розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту.

Принципи побудови фінансової спсіеми можуть бути різними. Це залежить від державного устрою країни, закріплених в її Конституції форм державних інститутів, правил їх діяльності тощо. Розповсюдженим є принцип фіскального федералізму, який використовується в багатьох країнах, як от: СІНА, Канада, Німеччина, Росія тощо.

Суть даного принципу зводиться до чіткого розмежування функцій між окремими адміністративно-територіальними ланками фінансової системи. Так, уряд, як правило, є повністю незалежним у тому, що стосується витрат на оборону, космос, дипломатію. Місцеві ж органи фінансують розвиток освіти (принаймні обов'язкової), культури, частково охорони здоров'я, повністю охорону громадського порядку тощо.

Згідно з принципами ринкової економіки і демократичного устрою суспільства, місцеві бюджети не входять своїми доходами і витратами до державного бюджету. Наприклад, у США (федерація) доходна частина федерального бюджету формується в основному за рахунок прямих податків (45%), податків і внесків по соціальному страхуванню, що сплачують робітники і роботодавці (35%), податку на прибуток акціонерних компаній (10%). Частка непрямих податків незначна: акцизи - приблизно 5%, мито - 2%. Доходна частина бюджетів штатів формується, перш за все, за рахунок непрямих податків, а джерела доходів місцевих бюджетів - це різні місцеві податки та збори. Бюджетна система України формується за певними відхиленнями приблизно в такій структурі в умовах перехідної економіки.

Отже, фінанси виражають систему відносин, пов'язану з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових засобів. Самі грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних розподільчих відносин, чим і зумовлюється об'єктивна необхідність фінансового контролю.

В умовах ринкових відносин у правовій державі фінансовий контроль с вкрай важливим. Він повинен йти від вищих органів державної влади. Це особливо важливо сьогодні, коли бюджетний процес в Україні не є сталим. Контроль за виконанням доходної частини бюджету забезпечують фінансові, податкові, митні та інші органи, які організовують роботу з отримання податків, відстежують своєчасний і правильний порядок їх сплаїи. Контроль за цими процесами йде через Міністерство фінансів України і Державне казначейство, Держ'авну податкову адміністрацію, Державний митний комітет. Розвиток акціонерних форм власності привів до створення нового для нашої країни інституту незалежного зовнішнього фінансового контролю - аудиту. Мережа аудиторських фірм дозволяє втілювати дійсно економічні принципи фінансового контролю, які побудовані на договірних платних партнерських взаємовідносинах між аудиторськими структурами і господарськими суб'єктами.

Фінансова система держави відтворює всі процеси по розподілу і перерозподілу ВВП, тому політика держави відносно фінансової системи виступає одним з найважливіших регуляторів розвитку національної економіки. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню на основі фінансового законодавства країни називаються фінансовою політикою. Напрямки фінансової політики залежать від економічного стану країни. Кризовий стан економіки визначає фінансову політику, що має напрямок, з одного боку, на стимулювання виробництва (наприклад, у вигляді окремих податкових пільг виробникам), на мобілізацію фінансових ресурсів з метою їх ефективного вкладення в окремі галузі економіки, а з іншого - на утримання усіх соціальних програм, скорочення витрат на оборону, утримання державного апарату тощо. При переході економіки в інший стан відповідно змінюються напрямки фінансової політики.

Правильність обраної фінансової політики, безумовно, залежить від критичної оцінки економічної ситуації в країні, від дотримання основного правила економічної науки: при розробці прогнозів і рекомендацій оцінювати економічну ситуацію такою, якою вона є, а не такою, якою її бажапи би бачити. Це тим більш важливо, оскільки загальною тенденцією розвитку є посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему

Фінансова політика складається з двох взаємопов'язаних напрямків діяльності держави: в сфері регулювання бюджету (бюджетна політика) і в сфері оподаткування і регулювання структури державних витрат з метою виливу на економіку (фіскальна політика).