3.13.4. Суть, структури та функції банківської системи.
4. Суть, структура та функції банківської системи
Головними суб'єктами грошового ринку, що визначають характер динаміки його функціонування, є банки, сукупність різних видів яких у їхньому взаємозв'язку і взаємодії утворює банківську систему.
Для всіх розвинутих країн характерна дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк, другий - комерційні банки.
Головним елементом банківської системи є центральний банк. Він здійснює керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. В Україні це Національний банк України (НБУ), який разом зі своїми регіональними філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи (утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність від 30 березня 1991 року"); у США - Федеральна резервна система, у Німеччині -Бундесбанк, у Великій Британії - Англійський банк.
Ефективна взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських інститутів, у результаті яких формується банківська система, можливі лише тоді, коли центральний банк виконує свої основні функції. У багатьох країнах світу такими функціями центрального банку є:
- емісія грошей та організація їх обігу;
- загальний контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ країни і виконання ними законодавства;
- регулювання діяльності комерційних банків;
- кредитування і виконання розрахункових операцій для урядових органів, зокрема касове виконання державного бюджету, тобто виконання функцій „банку уряду";
- проведення операцій з золотом та іноземною валютою;
- організація розрахунків між банками, тобто центральний банк є „банком банків";
- обслуговування державного боргу країни.
Слід також окремо зазначити, що коли ми ведемо мову про емісію грошей, то мається на увазі створення безготівкових грошей шляхом видачі кредитів відповідно до політики розвитку грошової маси, тобто центральний банк виступає у ролі „кредитора останньої інстанції". Стосовно ж випуску готівкових грошей, то у сучасних банківських системах центральний банк здійснює емісію банкнот у необмеженій кількості для обміну на безготівкові гроші залежно від потреб економічних агентів у готівці.
Другий рівень банківської системи представляють комерційні банки - основні посередники, через яких центральний банк впливає на грошову масу га економіку країни. Ці банки створюються на пайових (акціонерних) началах і за формою власності поділяються на акціонерні і кооперативні. Слід зазначити, що в Україні з точки зору функціонування ринкової економіки в розвинутих країнах присутнє досить парадоксальне для банківської сфери явище: на другому рівні банківської системи функціонують два банки з повністю державною формою власності - Ощадний банк України і Укрексімбанк. Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується статутом. Вищим органом акціонерного банку є загальні збори акціонерів, які мають право приймати рішення про зміну статуту і статутного фонду, обрання Ради банку, затвердження результатів його діяльності; розподіл доходів банку та ін. З ради банку загальні збори призначають Президента банку, який керує виконавчим органом банку - Радою директорів або Правлінням банку. Рада директорів, яка складається з віце-президентів, здійснює керівництво діяльністю банку, виконує доручення Ради банку і зборів акціонерів, несе відповідальність за виконання завдань, покладених на банк.
Основними функціями комерційних банків є залучення у різноманітних економічних суб'єктів тимчасово вільних коштів і надання залучених коштів для тимчасового платного використання тим економічним суб'єктам, які мають потребу у додатковому фінансуванні своєї діяльності, а також обслуговування розрахунково-платіжних відносин різних економічних суб'єктів. Відповідно до виконуваних функцій усі операції комерційних банків можна поділити на три групи: пасивні, активні і комісійні.
Пасивні операції пов'язані із залученням коштів: продаж емітованих банком або куплених раніше цінних паперів, залучення коштів на депозитні рахунки, отримання кредитів від центрального та інших комерційних банків, продаж золота, валюти та інших ліквідних цінностей.
Активні операції приводять до розміщення залучених коштів:
перерахування обов'язкових резервів на кореспондентський рахунок у центральному банку, видача кредитів різноманітним економічним суб'єктам, купівля цінних паперів, здійснення реальних інвестицій, купівля золота, валюти та інших ліквідних цінностей
Основний дохід банку утворює різниця між відсотковими платежами, отриманими від здійснення активних операцій і сплаченими по пасивних операціях. Виняток у даному випадку складають цінні папери та інші ліквідні цінності, дохід від яких утворюється як сума відсоткового доходу за володіння цінними паперами і різниці між доходом від їхнього продажу та витратами на їхнє придбання.
Комісійні операції пов'язані із організацією обслуговування розрахункових, чекових, карткових та інших рахунків до вимоги і переказом коштів на ті чи інші рахунки за дорученням клієнтів банку. При цьому банк отримує дохід у вигляді комісійного відсотка від обслуговуваної суми коштів.
Метою існування банку, як і будь-якого іншого комерційного інституту, є отримання прибутку. Якщо інші фірми виробляють блага, то що ж виробляє банк? Адже гроші емітує держава, а банк тільки бере їх у тих, кому вони сьогодні не потрібні, і дає тим, кому вони зараз необхідні. Однак і самі банки „виробляють" гроші через видачу кредитів на основі часткового резервування депозитів.
Під банківськими резервами мають на увазі ту частину залучених банком коштів, яку він на даний момент не використав для видачі кредитів або купівлі тих чи інших активів. На сьогодні банки функціонують в умовах системи часткового резервування, тобто їм немає необхідності тримати як резерв всі залучені кошти, оскільки ймовірність звертання з вимогою повернення вкладених коштів одночасно всіх клієнтів банку є практично нульовою. При цьому частку залучених банком коштів, яку він в обов'язковому порядку повинен зберігати як резерв на кореспондентському рахунку в центральному банку, називають резервною нормою. Особливе значення в банківській системі належить надлишковим резервам -різниці між фактичними (кошти внесені на банківські рахунки і не видані як кредити) й обов'язковими (відповідно до резервних вимог центрального банку) резервами, хоча й кошти, які зберігаються як резервні, не приносять доходу (відсотку).
Припустимо, що норма обов'язкових резервів складає 10%. Деякий клієнт X кладе на депозитний рахунок в Банку 1 1000 грн. Банк 1 з цієї суми 10%, тобто 100 грн., відповідно до обов'язкових резервних вимог відправляє на кореспондентський рахунок в центральному банку, а решта (900 грн.) утворює надлишкові резерви, які Банк 1 пізніше видає як кредит клієнтові У. Отже, клієнт У володіє сумою 900 грн., але ж і клієнт X залишився власником депозиту на суму 1000 грн., тобто Банк 1 створив 900 грн. додаткових грошей. Клієнт У, в свою чергу, оплачує ними послуги фірми Р, яка розташовує отримані гроші в Банку 2. Банк 2, як і Банк 1, 10%, але вже 90 грн., відправляє на кореспондентський рахунок в центральному банку, а решту - 810 грн. - видає як кредит клієнтові 2, збільшуючи тим самим грошову масу на 810 грн. Так буде тривати до тих пір, поки сума потенційного кредиту не стане дорівнювати нулю. Виходячи з цього, можна підрахувати загальну суму створених банками грошей, для чого використовують так званий банківський мультиплікатор, який показує, у скільки разів максимально можлива сума створених банками грошей буде перевищувати початкові надлишкові резерви при даній величині норми обов'язкового резервування, тобто:
де т - банківський мультиплікатор,
rn — норма обов'язкового резерву.
У нашому прикладі 
тобто на основі початкового
надлишкового резерву, який складав 900 грн., банківська система може створити максимум 9000 грн. нових грошей.
Таким чином, у результаті здійснення кредитних операцій банками кількість грошей в економіці зростає. Цей мультиплікативний ефект банківської системи є однією з основ розробки та реалізації центральним банком монетарної або грошово-кредитної політики.