3.14.1. Дефекти ("фіаско") ринку та необхідність державного втручання в економіку.
1. Дефекти ("фіаско") ринку та необхідність державного втручання в економіку
Дискусії про роль держави в економіці точаться впродовж століть. Історії відомий реальний випадок, який відбувся у другій половині XVII ст. у Франції, коли відомий державний діяч, генеральний контролер (міністр) фінансів Жан Батіст Кольбер (палкий прихильник державного втручання в економіку) запросив французьких підприємців, щоб з'ясувати, як уряд може їм допомогти, на що він відповів: „моліться і не робіть нічого". „Дозвольте нам діяти самостійно". - такою була відповідь підприємців.
Через століття ці ідеї були більш чітко сформульовані у так званій ліберальній концепції англійського економіста А.Сміта, який вважав, що функціями держави повинні бути:
- забезпечення національної охорони;
- здійснення правосуддя;
- організація громадських робіт, невигідних для підприємництва, але необхідних громадянам;
- освіта юнацтва;
- стягнення податків для оплати потреб держави.
Всі інші проблеми ринок розв'яже самостійно на основі саморегуляції, що базується на принципі "невидимої руки" -особистого інтересу, пов'язаного з прагненням до прибутку. Найліпший варіант для держави - це притримування політики laissez faire („хай кожний іде своїм шляхом" - фр.) або let it be („хай все іде як іде" - англ.).
Дійсно вільний ринок з його абсолютною мобільністю ресурсів, вільним ціноутворенням, відсутністю інфляції, безробіття, монополії тощо здатний розв'язувати проблеми пропорційності, збалансованості економіки, давати відповіді на те, що як і для кого вона має виробляти. Справа лише в тому, що такий вільний ринок у вигляді абстрактної (ідеальної) моделі досконалої конкуренції в силу його внутрішніх властивостей неможливо побудувати на практиці. Економічна практика виявила у XIX ст. і підтвердила у XX ст., що існують ситуації, коли ринкова координація не забезпечує ні ефективного використання ресурсів, ні розв'язання цілої низки інших соціальних та економічних проблем. Цей феномен отримав в економічній літературі назву "фіаско ринку". З чим це пов'язано?
По-перше, ринок може задовольняти потреби, що виражені у грошовій формі через попит. Однак існують такі потреби, які неможливо виміряти в грошах і перетворити в попит. До них відносяться згадувані ще А.Смітом так звані громадські товари, або товари та послуги колективного користування (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, освіта, національні мережі комунікацій тощо).
По-друге, не мають грошового вираження та не фіксуються ринком так звані зовнішні ефекти (забруднення оточуючого середовища, очищення води для населення, порятунок та лікування людей після технологічних катастроф тощо). Конкурентний механізм на ці явища практично не реагує.
По-третє, фіаско ринку проявляється і в нехтуванні проблемами справедливості і рівності. Необмежений ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, веде до значної диференціації доходів, соціальної незахищеності, виникнення соціальних конфліктів.
По-четверте, фіаско ринку, або втрати можливостей ринкового саморегулювання, було зумовлено цілою низкою інших факторів економічного розвитку ринкових країн у першій половині минулого століття. Це і руйнівні економічні кризи та потрясіння у банківській системі, і глибокі диспропорції економічного розвитку, інфляція, безробіття та наростання трудових конфліктів тощо. Нарешті, найважливішою причиною, яка зумовила це фіаско, була властива самому ринку-тенденція до монополізації. У результаті на зміну відносно конкурентного ринку приходить ринок недосконалої конкуренції з його різноманітними монополістичними нашаруваннями. Монополії, обмежуючи вільну конкуренцію, вільне ціноутворення, наносять відчутну шкоду ринковому механізму, який все більше втрачає свою головну функцію загального регулятора економіки.
У цих умовах держава з "нічного сторожа" (А.Сміта) перетворюється в суб'єкт економічної діяльності, стає невід'ємним елементом ринкового економічного регулювання господарського життя з метою усунення "дефектів" ринку.
Основні напрямки цієї діяльності зводяться, загалом, до відпрацювання системи конкретних заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, втілення їх у життя відповідними державними установами, стабілізації та пристосування на цій основі господарських систем до вимог часу.