Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.14.5. Особливості економічної ти соціальної політики держави в Україні.

5. Особливості економічної та соціальної політики   держави в Україні

Перехід України від централізованого господарювання до ринкової економіки докорінно змінює завдання, які стоять перед державою в економічній сфері. У зв'язку з цим, уже на першому етапі цього переходу постала проблема формування нової системи державного регулювання економіки, яка б відповідала науковим стандартом та досвіду країн, що пройшли вже цей шлях.

Відбувалось це формування у складних і нестандартних умовах. На відміну від ринкових країн, де ця система створювалась еволюційно, в Україні цю процедуру потрібно було розпочинати з руйнування командно-адміністративної структури і розвитку процесу первісного нагромадження капіталу. Зрозуміло, що через відсутність аналогу таких перетворень неможливо було таку систему у когось скопіювати, а тим більше створити її водночас, згідно з певною, хоча й ідеально розробленою програмою.

Для того, щоб створити в Україні більш-менш ефективну систему державного регулювання економіки, необхідно було: по-перше, визначитись із соціально-економічним статусом суспільства (що хочемо будувати; по-друге, концептуально визначитись з місцем держави в економічних процесах (тобто визначити мету, заради якої держава втручається в економічні процеси). У свою чергу, це передбачає вибір засобів, за допомогою яких можна найефективніше досягти цієї мети. Засоби ж приводяться в дію певним механізмом, який повинен бути закладений у концепцію. І, нарешті, визначитись в інтересах кого, яких верств населення держава повинна здійснювати регулювання економіки.

До певної міри ці принципові питання вдалося розв'язати, хоча процес формування системи державного регулювання економіки і до сьогодні носить спорадичний характер та ще далеко незавершений. Спостерігаються спроби запровадження майже всіх можливих форм державного регулювання економіки, але без їх системного, впорядкованого застосування.

Вихідним інструментом державного регулювання економіки, як відзначалось у попередніх питаннях, є планування. У ринковій економіці воно має індикативний характер. З одного боку, для всіх господарських суб'єктів такий план є орієнтиром для вибору пріоритетних напрямків діяльності, а з іншого - ідеологічною платформою переналагодження системи державного регулювання економіки.

В Україні була зроблена спроба відпрацювати такий план ще у 1993 році, але він так і залишився документом лише для вузького кола спеціалістів і міністерських структур. Суттєвого впливу на економіку він не мав, а в наступні роки навіть такі плани не розроблялися.

Другим не менш важливим напрямком діяльності держави в умовах ринкової економіки с макроекономічна стабілізація. Тобто діяльність уряду, спрямована на забезпечення економічного зростання, повної зайнятості та стабільного рівня цін. Головними інструментами у розв'язанні цих завдань є фіскально-бюджетна і грошова політика держави. Через податки на бюджетний механізм держава має можливість безпосередньо брати участь у перерозподілі доходів, розв'язувати соціально-економічні проблеми, що непідвладні ринку, регулювати циклічні коливання тощо.

Щодо України, то варто відзначити, що незважаючи на певні досягнення у відпрацюванні механізму розробки й виконання державного бюджету, цей важливий інструмент ще не на належному рівні вмонтований в єдину систему державного регулювання економіки.

У тісному зв'язку з бюджетом має працювати податкова система з її фіскальними та стимулюючими функціями. Держава через систему оподаткування, пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів держбюджету, з іншого - спрямовує ділову активність господарських суб'єктів і окремих громадян відповідно до цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку країни.

В Україні законодавчо сформована податкова система, відпрацьований податковий кодекс та інші процедури податкового процесу. Проте тривалий час ця система значною мірою виконувала грабіжницькі функції, служила інтересам кланів і груп, наближених до владних структур.

В особливо складних умовах формувалась грошово-кредитна система України. Створення національного банку, системи комерційних банків, страхових компаній та інших кредитно-фінансових установ сприяло певній нормалізації грошового обігу, зниження інфляції тощо. Але, отримавши свободу, нові комерційні, фінансові та кредитні установи, націлившись на прибуток будь-якою ціною, посилають нестабільність економіки. Залишається не до кінця розв'язаною проблема взаєморозрахунків між підприємствами, потребує істотного корегування кредитна політика Національного банку.

Важлива роль відводиться державі у створенні законодавчої основи, встановленні "правил гри" або юридичних принципів економічного стимулювання, обов'язкових для всіх суб'єктів господарювання, включаючи і сам уряд. Але і цей процес в Україні відбувався деколи безсистемно, закони приймалися майже щоденно і постійно змінювалися. До того ж законодавчі акти дуже часто суперечили один одному, що було серйозною перешкодою для нормального реформування економіки.

З низькою ефективністю працює в Україні і система державного регулювання цін. Спочатку була переоцінена саморегулююча здатність ринку і послаблена регулююча роль держави. Державне цінорегулювання спрямовувалось в основному не на усунення факторів, що породжували цінові вибухи, а на боротьбу з їх наслідками, головним чином на запобігання соціальним конфліктом. Тобто державне цінорегулювання носило регіструючий характер. Корені ж цінових вибухів знаходяться у базових галузях економіки і, щоб приборкувати інфляцію, необхідно починати цінорегулювання з продукції саме таких галузей, як основні види сільгоспсировини, паливно-енергетичні ресурси, метал, тісно пов'язуючи його з механізмом оплати праці.

Нарешті, формування ринкової економіки гостро становить проблеми соціального захисту населення. Викликано це, в основному, двома факторами. По-перше, ринок, як відзначалось, сам по собі є байдужим до соціальних потреб. По-друге, непродумана й поспішна капіталізація економіки України породила додаткові ускладнення цієї проблеми.

За таких обставин нагальною стає проблема реформування податкової та соціальної системи України з метою збільшення фінансових доходів держави та оптимізації механізму забезпечення соціальних гарантій населення. З цією ж метою варто було би переглянути ідеологію оподаткування, знизити податковий тиск на національне виробництво. Це сприятиме збільшенню доходів суб'єктів господарювання, а відповідно, і розширенню бази оподаткування та бюджетних надходжень.

Далі необхідно перейти від безадресного державного патронажу до цільової адресної допомоги тим соціальним верствам, які її справді потребують. Потрібно провести персоніфікацію пенсійного і соціального забезпечення з розподілом відрахувань до відповідних фондів між підприємствами і громадянами, реалізувати систему ефективних заходів щодо подолання відкритого та прихованого безробіття тощо.