4. 3.2. Фригійська релігія
У північно-західній частині Малої Азії у II тис. до н.е. Cплилися племена фригійців, які, за переказами, У XIII ст. до н.е. брали участь у легендарній Троянській
війні. Цілком достовірна їх участь у розгромі Хетської держави. В X—VIII ст. до н.е. відбулося піднесення Фригійського царства, засновником якого вважають царя Гордія. Розквіту воно набуло за царя Мідаса (738—696 до н.е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж існувала легенда, що від дотику руки Мідаса все навколо перетворювалося на золото. Мідас позбувся чар, скупавшись у річці Пантол, яка відтоді стала золотоносною. Міфи змальовують Мідаса невігласом, який узявся судити музичне змагання бога Пана з Аполлоном. Він присудив перемогу Панові, за це Аполлон "нагородив" його ослячими вухами, які він змушений був ховати під фригійським ковпаком.
Розквіт Фригії насправді пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період "залізного віку". Фригія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в VII ст. до н.е. потрапила під владу Лідії, а потім — Персії, остаточно втративши свою державність.
Дехто з учених вважає фригійську мову спорідненою з вірменською, а фригійську релігію — з релігією давніх вірмен.
Основою віровчення фригійської релігії є культ Великої матері — богині Кібели і молодого бога Аттіса, який то вмирав, то воскресав. Цей культ побутував і в хетів. Але фригійці надали йому своєрідного соціально-економічного і політичного забарвлення. У той час царська верхівка, остерігаючись міцніючої влади чиновництва, що намагалось утвердити спадковість своїх чинів і багатств, вдавалася до заміщення посад вищих чиновників, писців, воєначальників євнухами, які мали безумовні переваги в освіті. Виші чиновники і жреці, будучи євнухами, вимагали ідеологічного виправдання свого становища. Так утвердився міф про Аттіса, який, щоб уникнути домагань своєї матері, піддав себе каструванню і вмер під своїм священним деревом — сосною. Але богиня, яка покохала Аттіса, домоглася воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хетів належали до державного культу. У фригійському культі теж були поширені оргіїстичні обряди та самокастрування жерців, які присвячували себе богові Аттісові, звільняючись від пристрастей, що, на їхню думку, завдають шкоди людству і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального удосконалення, навіть у такий дивний спосіб, були одним з нових аспектів релігійного розвитку.